Вулиця в світлі нічних ліхтарів.. Він і вона стоять під під'їздом... Він обіймає дівчину, шепочучи їй на вухо слова, які мають показати його кохання. проте дівчина йому не вірить. Вони уже 3 місяці разом, але їй постійно здається, що він хоче лишень затягти її в ліжко а потім покинути. Оксана уже готувалась йти додому, як почула від нього
- Сонце, а я ж тебе дійсно кохаю, як ти це не розумієш?
Ці слова пробудили у дівчині почуття, яке до цього моменту було їй невідоме.. Почуття бажання. Нарешті вона дійсно повірила у те, що її хлопець щирий з нею. Що його почуття щирі... що він найкращий... що вона його дійсно кохає, а не просто зустрічається з ним тому що у нього красиві зелені очі у довге чорне волосся, яке зводить всіх з розуму... Її світле волосся розвівалось вітром в різні сторони.. її обличчя почервоніло від морозу
- Можливо зайдеш на чашечку кави? - нарешті промовила вона.
- Залюбки. - Андрій уже давно готувався до її запрошення. Він розумів, що живучи без батьків таке запрошення могло значити лишень одне, вона також хочеп переспати з ним. Але чого вона 3 місяці "морозилась" цікавило хлопця? "Невже вона ще ні разу не займалась сексом?" Але він швидко відкинув ці думки.. Дівчині було 19. Вона вчилась разом з ним на 3-му курсі, а до того часу уже всі знали, що таке секс і яке він приносить задоволення, а тим паче такі дівчата як вона. "Красиві дівчата уже з 15-ти або 16-ти років знають що таке секс" - думав він про себе.
Вони зайшли у під'їзд і оксана закрила двері. Пара обіймаючись підійшла до ліфта. Доки він спускався вниз вони обіймались і цілувались. Це був найкращий поцілунок в житті Оксани. Вона ніколи не боялась хлопців і того, що вони її цілуватимуть, але до сьогодні дівчина не була впевнгена у тому, що секс - це те, що вона хоче від відносин. Від цих відносин.
Ліфт приїхав на перший поверх, але незважаючи ні на це, ні а те, що кругом було неприбрано вони цілувались і нікого крім коханої людини не бачили.. Двері зачинились, а через деякий час ліфт поїхав вгору.
- Ліфт утік - промовив Андрій
- Ну і що - проговорила Оксана.
І вони далі цілувались, виражаючи одне одному своє кохання.
Із ліфта вийшла дівчина і подивившись на закоханих пішла собі у своїх справах, проте Андрій і Оксана не звернули на неї уваги. нарешті Андрій закінчив цілувати губи Оксани. тепер він цілував її шию. пара поступово перейшла в ліфт і незважаючи на те, що вони так і не вибрали поверх, на який їхати, продовжували цілуватись. нарешті Андрій прижав кохану до стінки ліфта на якій були кнопки.
Ліфт з гулом понісся догори.
Оксана Андрієм цілували одне одного.
Ліфт закрив двері на 5-му поверсі, залишивши закоханих у своїх обіймах.
Нарешті повернувшись Оксана натиснула кнопку. яку підняла ліфт на 7-им поверх. Там нарешті закохані вийшли, і Оксана діставши із білої сумочки ключі. відкрила двері в свою квартиру, яку знімали їй батьки. 3-кімнатна квартира стала для неї за ці 2 з половиною роки для неї рідним домом.. Тому вішалка, яка стояла, коло входу не стала несподіванкою для Оксани. Проте Андрій перечепився і разом з Оксаною вони упали на підлогу, при цьому продожуючи цілуватись
Андрій прокинувся і подивився на свою діавчину. після цієї ночі він був впевнений у тому, що це саме та дівчина, яку він шукав. Оксана в цей час спала на ліжку бачачи приємний сон. У всякому разі її обличчя усміхалось у ві сні. Подивившись на це, Андрій також посміхнувся і вирішив лягти, і далі спати..
Хлопець прокинувся. поруч не було нікого
"Мабуть пішла на пари" - подумав Андрій і встав з ліжка.
На вішалці коло куртки висів ключ і записка:"Я пішла на пари. Зустрінемось там"
На парах вони так і не поговорили, тому що дівчина писала контрольну, в той час, як Андрій написавши половину пішов на перерву покурити. Він дістав пачку мальборо і запальничку.
Після пар Андрій наздогнав дівчину, яка поспішала додому.
- Ось твої ключі, сонце - промовив він.
- Ти сволоч, і я тобі не сонце - відповіла дівчина, забравши ключі і пришвидшивши крок. Андрій спробував її наздогнати, але ззаду його схопили міліціонери.
- Тебе заарештовано за згвалтування.
Оксана прокинулась. Годинник показував чверть на шосту. До пар залишалось ще вдосталь часу, але дівчині спати уже не хотілось. Вона обдумувала те, що сталось цієї ночі. Дівчина давно чекала її. Відтоді як батьки їй винаймали окрему квартиру вона уявляла, як приведе сюди хлопця, якого кохатиме і з яким їй буде добре. Їй одразу ж згадався Максим. Привітний хлопець, якого вона привела до себе. Кохання проявилось настільки, що уже після тижня знайомства Оксана вирішила подорослішати разом з ним. Вона запросила Максима до себе. У них була романтична вечеря… Дівчина доторкнулась до фіранки і згадала. Як стояла і плакала тоді, коли він пішов.
- Я думав, що ти нормальна дівчина, а ти така ж проститутка як і всі інші! – прокричав Максим і забравши куртку пішов геть.
«Як він може так казати? – думала тоді Оксана – Я ж до нього зі всією душею. Я ж хотіла аби з ним у мене був перший раз. Я хотіла це йому сказати, але він навіть не захотів мене слухати. Зібрався і пішов.
… - Я хочу тебе, - сказала тоді Оксана. Максим повернувся до неї…
... І ось двері за ним закрились.
А я його сильно і ніжно кохала.
Йому я і серце і душу віддала,
Хотіла впустити у далі таємні,
Нікому незнані і дуже приємні.
Проте він пішов, а сльози течуть,
І десь у життя загубилася суть,
І серце болить так нестримно і гірко,
Був океан, а стало так мілко.»
Оксана закрила блокнот з віршем і знову заплакала. Саме тепер вона зрозуміла, що Андрій потрібен був для того. Аби забути про Максима. Вона то і не збиралась ніяких стосунків створювати з тим хлопцем, який зараз мирно спав на її ліжку.
Дівчина витерла сльози на очах і вийшла в коридор. Там вона дістала із сумочки ручку, вирвала із блокнота сторінку і щось почала там писати. Потім повернулась до кімнати і швидко одягнувшись і взявши сумочку, вийшла з квартири. Годинник показував 7:30. До пар залишалось ще 2 з половиною години.
Оксана зайшла в квартиру...
... - я тебе дійсно кохаю...
...присіла...
... в голові проходили моменти ночі:
- Вже не боляче? - запитував Андрій...
...Задзвонив мобільний...
... - Трішки, - чесно відповіла вона...
... Оксана дістала його з сумки:
- Да.
- Привіт Оксана, - в трубці почувся голос її подруги Анжеліки. - Чого це твого мєнти забрали?
дівчина вийшла із напівсонного стану.
- Кого це забрали? - спитала вона, пробуючи зрозуміти про що говорить її одногрупниця.
- Кого кого.. хлопця твого. Андрія. Мельника. пам'ятаєш та.....
Дівчина вимкнула телефон і швидко вибігла на вулицю. По дорозі вона шукала у телефонній книзі номер свого хлопця, а коли знайшла, то одразу ж набрала.
- Так. Слухаю вас. - почула там дівчина.
- Доброго дня.
- Ви до кого телефонуєте. - знову запитав чоловічий голос у трубці.
- Я хотіла би знати за що затримали Мельника Андрія Степановича і у якому відділенні його тримають? - спитала Оксана діловим голосом.
- Заждіть хвилинку, - чути шарудіння мишки по коврику. - Ви його адвокат?
- Так.
- Його заарештовано сьогодні о 15-50 коло будинку університету за згвалтування. На нього подали позов. Тому його доправили до слідчого ізолятора і зараз проводиться допит.
- Дякую.
Оксана швидко набрала інший номер, в той же ж час сідаючи в таксі.
- До СІЗО. - сказал вона таксисту, чоловікові років 45-ти в чорній шкіряній куртці, які носили років десять назад, і почала чекати відповіді у телефоні. Прооте трубку ніхто не брав.
- Дозвольте поцікавитись, и не потрібен вам адвокат? - Оксана трішки підстрибнула на сидінні від несподіванки.
- звідки ви знаєте? - її очі видавали подив.
- Ну ви говорили коло моєї машини, - водій посміхнувся, - а я ще не геть втратив здатність слухати. Так потрібен?
У трубці знову чути були тільки гудки виклику...
- Ви мені все одно е допоможете. Адвокат потрібен уже. Мого хлопця заарештували.
Водій протягнув руку.
- Телефон?
- Так, якщо не важко. Я свій забув вдома.
Дівчина не вагаючись передала йому свій мобільний. Чоловік швидко однією рукою набрав чийсь номер і приклав мобільний до вуха.
- Слухай, Коля. Тут треба твоя допомога. Коли коло ізолятора будеш?.. Так, потрібно якнайшвидше. Я там буду тебе чекати... Дякую... - Водій передав його його назад дівчині. Оксана тремтячими руками взяла його. - Олексій. - представився він все ще залишивши руку простягнутою. Дівчина на секунду опустила очі, але потім піднявши їх протягнула свою руку.
- Оксана.
Машина припаркувалася біля СІЗО.
Андрія ввели в кімнату і посадили на стілець, так і не знявши наручників.
- Заходьте, пане слідчий. - почулось з-за дверей, які щойно відчинились. В кімнату ввійшов міцної статури підтягнутий чоловік, років 35-ти.
- Доброго дня. Я слідчий по справі №1931 за фактом зґвалтування. Звати мене Соколовський Василь Васильович. - представився чоловік. - На цьому люб'язності закінчу. Не люблю таких як ти. Ви думаєте, що самі круті, що вам все можна. А потім через вас люди вішаються або ріжуть собі вени! - він почав кричати і ударив кулаком по столу. Андрій все ще спокійно сидів і дивився на це, ніби нічого йому не важливо. - Але я тебе, гада, згною у в'язниці. Ти ніколи звідти не вийдеш. Ти чуєш мене??!!! - Після того як слідчий почав кричати Андрію у вухо, той постарався відсісти зі стільця, але тільки тепер помітив, що наручниками прикований до нього.
- Я нічого не робив - лиш і зміг видавити він із себе. Від тої впевненості, з якою він сприймав перші слова не залишилось і сліду.. Крик пробив стіну, і тепер перед Василем сидів маленький хлопчик, який все зробить, лиш би його не били батьки.
Василь що є сили ударив студента кулаком в живіт. Той зігнувся, наскільки міг. А слідчий взявши за волосся підняв голову хлопця, щоб той дивився на нього, а сам сівши на стіл прошипів.
- Дарма ти так обійшовся з тією дівчиною. Ой дарма.
Після цих слів він підійшов до тих дверях, з яких и з'явився тут, і постукав у них.
- Подумай, що ти маєш робити, добре подумай. - двері відчинились, і Соколовський вийшов з кімнати для допитів.
Андрій сидів спокійно і чекав, доки його заберуть звідси, але чомусь ніхто не поспішав витягувати хлопця з кімнати. В ній було неприємно. Це не ті домашні кімнати, до яких він звик. В ній не було холодно, але стіни не були теплими і привітними, а були холодними і чужими. Світло від лампи не було приємним домашнім, а радше далеким і злим. І Андрій почав віддалятись від усього цього. Йому не хотілось тут залишатись, тому думки понесли його геть. Геть з цього часу і з цього місця. спочатку Андрій просто стояв на вулиці. Потім почав підлітати.. І ось, він уже бачить, як на третьому поверсі дідусь шкандибає від плити до стола із мискою супу в руці. А на шостому маленька дитинка пробує запалити сірник, але це їй не вдається, і ось вбігає її мати відбирає коробку з рук і починає лупцювати неслухняну дочку. На восьмому чоловік обіймає жінку, дякуючи їй за те, що вона подарувала йому черговий приємний день сімейного життя, потім він підіймає її на руки і садить на стіл. На дев’ятому хлопець розливає на всю компанію горілку, святкуючи швидше за все своє день народження. А ось і дах. Звичайний дах звичайного будинку. Андрій підлетів до нього, захотів стати, але не зміг. В цей час йому стало по справжньому страшно. Хлопець спробував спуститись, та не зміг. Він підіймався все вище і вище. Андрій бачив усе місто, як на долоні. Але тепер і воно зникає. Він уже у хмарах. Коло нього повільно пролітає літак. У вікні він бачить маленьку дитину, майже немовля, на руках у тата. Хлопчик подивився в його сторону і…. не може бути.. на відміну від інших побачив його. Малюк одразу ж посміхнувся і витягнувши палець з рота помахав Андрію рукою. Андрій помахав у відповідь. Літак поступово віддалявся. Хлопчик все ще дивився на Андрія, а Андрій на хлопчика. І в цей момент літак вибухнув. Жовто-чорна хмара розфарбувала біло-синю небесну палітру новими кольорами. Політ призупинився і Андрій на мить побачив у полум’ї усміхнене обличчя маленького хлопчика, який був у тому літаку. І в цей час він почав різко падати. Настільки швидко, що не помічав повз що він пролітає. Перед падінням йому здалось що він побачив себе на якомусь столі.
- Андрій – лунало звідусіль… - Андрій…
Машина зупинилась трішки нижче ніж будинок. В якому розташовано ізолятор.
- Ми тут його трішки зачекаємо, - сказав водій таксі і почав крутити приймач, аби налаштувати хоч якесь радіо. Хвилі йшли за хвилями, але нічого цікавого знайти він не міг.
- Скільки це буде коштувати? Скільки з мене? – запитала Оксана. У відповідь вона отримала тільки здивований погляд. – Як я можу розплатитись?
У Оксаниній голові пролітали різні думки. Від величезної суми грошей? до її ліжка, де Олексій і Коля будуть по черзі спати з нею.
- Це безкоштовно. – Оксана здивувалась. Вона уже морально підготувалась до усіх можливих відповідей, як їй здавалось, але ця стала повною несподіванкою.
- Тобто? – слова путались в голові. Якби не ситуація, дівчина була би щаслива безкоштовній допомозі.
- Він мені винен послугу був. Тепер будеш винна ти. Ось і все. – Водій посміхнувся. – Я тебе також зможу ось так зірвати з місця своїм дзвінком. – Олексій підморгнув дівчині і вийшов із машини, залишивши дівчину наодинці зі своїми думками.
Олексій все своє життя прожив працюючи, хоча заробляти гроші для нього було не головне. Його разом з братом ще змалку батьки віддали до діда в Німеччину. Дідусь там мав ткацьку фабрику. Потім продав її і створив фірму по перевезенню вантажів. А пізніше, коли дідусь помер, він переписав по половині компанії на нього і на брата. Олексій продавши свою половину, купив собі завод по нафтопереробці. А через 10 днів акції підприємства різко піднялись в ціні, дякуючи аварії на заводі-конкуренті, і Олексій продав його за декілька кругленьку суму і зараз жив на відсотки. Тому праця таксистом була йому виключно для того, аби допомагати іншим людям. Одного разу до нього у машину зайшов дуже стривожений хлопець
… - Їдемо в Київ. – сказав той хлопець – Не знаю, як я маю за 6 годин змотатись туди-сюди та ще й вичекати пів години, поки отримаю документи…
… Вияснилось, що він втратив усі документи, які мав, і тепер закінчення університету і червоний диплом юриста збирались дружньо помахати йому ручкою. Тоді таксист швидко дістав усе необхідне по своїх каналах. Правда заздалегідь взявши з нього обіцянку допомогти йому в разі необхідності. І ось, через 8 років, потребувалась допомога цього хлопця…
- Який твій номер телефону? – спитав таксист у дівчини. Вона вийшла із оціпеніння в якому сиділа і перепитала ще раз. – Мені ж треба буде якось з тобою зв’язатись потім, коли твоя допомога буде потрібна. – І він протягнув ручку і свій блокнот для дівчини. – Ось тут запиши домашній і мобільний.
Оксана слухняно заповнила ці дві колонки, вписавши поруч своє ім’я. Тоді вона була ладна на все. Аби допомогти своєму хлопцю.
Оксана сиділа у машині. У своїх руках вона вертіла блокнотик, доки той не упав. Дівчина нахилилась, аби його підняти і помітила, що він відкрився на одній із перших сторінок. Вона туди уже два роки не заглядала, щоб забути ті події і ті переживання.
« Хто я? Чому я не можу зробити цей крок? Навіщо це все?»
А внизу сторінки дописано:
«Я хочу себе вбити»
Вона перестала розуміти, що зараз відбувається. Спогади віднесли її в минуле:
Оксана йшла по вулиці. Її довге чорне волосся розвівалось по вітру в різні сторони. І посмішка. Прекрасна посмішка не сходила з її обличчя. Це була посмішка найщасливішої в світі людини. Вона прийшла в літнє кафе і сіла за столик. Задзвонив мобільний і дівчина потягнулась до білої сумочки, аби дістати його звідти. Якийсь невідомий номер.
- Да, слухаю.
- Ви Оксана Єгорівна? – спитав жіночий голос.
- Да, я. А що сталось? І хто ви? – Я Катерина Богданівна, мати Сергія.
Для дівчини стало погано. Вона одразу зрозуміла, що з її коханим сталося щось погане. Інакше його мати би не телефонувала.
- Ви були його дівчиною?
- Да.
«Що сталось? Що сталось? – лунало у неї в голові – Що сталось із сонечком?»
- Я повинна вам повідомити, що він потрапив у лікарню. – вперше за час розмови голос його матері затремтів. – Його сильно побили вчора вночі, коли він повертався додому. – «Від мене» - здогадалась Оксана – І зараз він у важкому стані у обласній лікарні. Якщо маєте змогу прийти, я буду Вам дуже вдячна.
Тепер уже в мобільному чулися тільки материнський плач. Оксана одразу ж піднялась зі свого місця і збивши офіціантку, яка саме готувалась підійти до неї і спитати, що вона замовляє, побігла до таксі. Дороги вона уже не бачила через пелену сліз, яка закривала їй очі.
Таксі зупинилось коло входу на територію лікарні і тільки тут дівчина зрозуміла, що не знає на якому поверсі він. Вона полізла рукою в сумочку і витерши сльози знайшла той номер, який ще 10 хвилин тому телефонував їй. Дівчина не вагаючись натиснула кнопку виклику. 3 гудка.
- Слухаю.
Схоже було що мати заспокоїлась за цей час.
- Я хотіла спитати у вас, на якому поверсі.
- На п’ятому. Зачекай хвилинку, ось лікар виходить…. – Оксана ввійшла на територію лікарні і попрямувала до входу. В телефоні чути було кроки. Тут вони зупинились. «Що з ним?» - спитала Оксана Єгорівна.
Пауза.
Оксана зупинилась.
Важкий вдих і видих лікаря.
«З ним же ж все в порядку» - знову запитала мати.
Телефон у лікарні упав, але на диво не розбився, тому що було чути як лікар готується сказати те, у що ніхто не хоче вірити.
«Мені дуже прикро вам таке повідомляти. Але його привезли у вкрай важкому стані»
Дальше Оксана уже не слухала. Рука, яка тримала мобільний коло вуха опустилась, а пальці випустили телефон на траву.
І знову заплакала. Це були сльози горя і істерики. Сльози нерозуміння того. в чому справедливість цього світу, коли помирають близькі люди. Вона опустилась на коліна. Оксана навіть не намагалась витерти сльози із очей, а губи повторяли одну і ту ж фразу «Чому? Чому саме він?»…
Андрій відкрив очі і глянув на стелю. Велика тріщина проходила по ній від однієї сторони до середини. Поруч були якісь звуки. Лунали чиїсь голоса. Хлопець закрив очі.
Звуки ніби здаля. Спочатку вони стають голоснішими, а потім знову зливаються в один тон і тихшають.
Важко дихати.....
Чорне стає білим. Так приємно. На душі стан блаженства.
Біле стає чорним.. Знову звуки.. Іноді він розбирає своє ім'я... Іноді чує ім'я своєї коханої.
Вперше з'явилось відчуття болю. З ним прийшло і відчуття часу.. Біль був довгий і нестерпний..
Потекла якась рідина... Біль почав зникати...
Все з чорного змінилось на сіре....Потім якийсь звук... І знову все чорне..
Чорна тиша.. Ні звуків.. Ні відчуттів.. Нічого.. Прочто чорна тиша...
Біль. Знову біль. Тепер ще більш нестерпний...
Рідини немає..... Біль поступово проходить...
Біль ще нестерпніший... Все стає прозорим... А за прозорістю нічого немає...
Агонія....
Нарешті крапельки рідини... Агонія проходить.... Біль відходить...
- Андрій. - це був ОКсанин голос. На мить серед темноти він побачив її світле обличчя. - Я тебе кохаю.
- Хто ви? - запитав молодий чоловік у формі.
- Я адвокат затриманого, Мельника АНдрія. Затоцький Микола Ігорович. - Він витягнув адвокатське посвідчення. - Я хочу поговорити з підзахисним.
- На жаль зараз це неможливо. - з трішки переляканим лицем сказав хлопець.
- Чому
- Зараз слідчий проводить допит.
- Який допит?? Я його адвокат!!! - Коля почав кричати. - Яке ви маєте право? Знайте, це вам так не минеться.
В цей час мимо них пройшов Василь Васильович.
- Відкривай двері. - Кивнув молодому хлопцю. - Я вже провів допит.
- навіть якшо він щось сказав, ви не зможете це застосувати в суді! - Коля накинувся на нього. - Ви не мали права.
Слідчий спокійно відштовхнув його і вийшов.
- Вам це даром не пройде.
Коли слідчий вийшов, коля звернувся до хлопця на посту.
- Все, впускай мене.
Той відчинив решітку і адвокат пройшов у середину. Вони дійшли до камери. Хлопець дістав ключі і відмикнув замок. Там на стільці непорушно лежав Андрій.
- Якщо з ним щось сталось, я вашого слідчого посажусюди. Подитвимось як він буде тут жити.
Поки хлопець побіг викликати лікаря, Коля прошепотів Андрію на вухо.
- Вибач, так треба було. Інашке би ти загримів.....
Оксана із водієм таксі сиділи в машині і думали як би сказати батькам Андрія про те, що їх син звинувачується в зггвалтуванні. хоча він його і не робив. Чому оксана була впевнена в цьому? Тому що Андрій дійсно не міг цього зробити. Не такий у нього характер. Він не стане силою добиватись дівчини. Андрій розповідав про Лію. Про те, як вони зустрічались досить довгий час, а потім він покинув її. На питання чому він це зробив хлопець відповідав:"Стерва, вона і в африці стерва". Вона і сама трішки спілкувалась з нею. І ось одна із таких розмов бентежила її все більше. Адже це сталось нещодавно і Лія там сказал їй про свої наміри.
"Холодний вечір сховав бажаючих відпочити студентів у кімнату. На балконі залишились лишень четверо. Лія і Оксана коло входу і в іншому кінці закохана пара, яка цілувалась і схоже не зважала уже на те, що вони не одні.
- Зачекай, - Лія зупинила дівчину, - хочу щоб ти знала дещо про свого хлопця.
Оксана хотіла спочатку послати її куди подальше, але вирішила що зараз краще не скандалити.
- Так. Кажи, тільки пошвидше, бо я тут стану сніговою бабою без снігу.
- Якщо ти не будеш похоть свого хлопця контролювати, то ти станеш бабою зека.
Оксана на мить втратила дар мови, але потім прийшла в себе і кинувши у відповідь.
- Він не здатен ні на що погане вийшла з балкону, почувши у відповідь.
- Ти його погано знаєш...
Вона ж тоді натякнула на те, що скоро щось утне. тому що любила і ревнувала...
а може...
...Заздрить вона моєму щастю з Андрієм...
...може дійсно...
...Але ми їй на зло доведем, що це не так.. Що Андрій нічого не робив..
...А може робив?..
...Він же ж классний...
Лишень в цей момент дівчина зрозуміла, наскільки вона закохалась....
Біла стеля..... ніяких тріщин... просто біла стеля... Ні, не просто, з горбичками...
Хтось десь щось говорить... Крики....
Треба повернути голову подивитись що там...
Біль.. не можу поворушити нічим...
Хтось іде до мене...
лікар...
Страшно...
Тільки гул... глос... але без слів...
Що я пропустив?
Я мертвий?
Живий?
Біль...... Біль... Агонія..... Хочу кричати.. Немає слів... Немає голосу...
Прийшла Оксана.... Обняла... Поцілувала...
Прийшов тато.... Заплаканий...
Я хочу спати....
- Ти спиш, хлопче? - лікар підійшов до нього і включив світло.
Андрій відкрив очі. Попробував щось сказати. Але не вийшло.
- Якщо ти мене чуєш - моргни два рази очима. - Хлопець моргнув. - От і добре. Ти мабуть не знаєш, що сталось але хочеш узнати? - Студент знову двічі моргнув. - Я з самого початку слідкував за цією історією. І за рік багато чого знайшов дивного. Думаю що тому не проживу довго. Лиш вони всі зрозуміють що ти уже живий, я буду непотрібен. Уб'ють?.. думаю да. То ти спитаєш, чого я лікував тебе весь цей час? Точніше спитав би, якщо б міг. просто... Просто вона тебе любить. Мене так само любила моя дружина. Вона і загинула задля мене. Була аварія. Я був у комі.. І мені треба було пересадити нирку і дуже багато крові... А так сталось що її нирка і кров - підходили.. Але в результаті операції не витримало серце. Тому я поклявся що буду допомогати таким закоханим. Для когось це тупо, а для мене принципово.
Лікар задумався.
- Я ас розмі.... - промямлив Андрій.
- Так от. Я просто хотів тобі першим усе розказати. Ось така от примха передсмертна...
Він витягнув з халата бутилку горілки і відкривши її випив 100 грам.
- тебе привезли в лікарню з СІЗО. Сказали, що тебе побили. Хоча я вже тоді запідозрив щось. А коли прийшли аналізи, то до мене зайшов один чоловік. Міцний такий... Років 35 на вигляд.. Потім я узнав, що це слідчий, який ніби-то побив тее.. Насправді він скориставшись нагодою ввів тобі один із препаратів, назва якого тобі нічого не скаже. Суть в тому, що ти мав відключитись на деякий час. і це б довело, що ти не міг її згвалтувати, бо там хто писала заяву, сказала що вона відбивалась. До речі, я у тебе синці знайшов, звідки вони?
- уа і ов.
- Ясно. Забудь. Все одно ніхто не узнає. Так от. Я про що. - Він зробив ще кілька ковтків. - Той слідчий сказав, що моя дитина буде живою, тільки якщо ніхто не узнає про той препарат.. Ну я тому нічого і не написав. Я злякався за свою дочку, бо це ж єдине, що мене звязувало з дружиною. Про цю задумку знали лишень Оксана, твій тато, слідчий, адвокат і таксист. Я так зрозумів щшо ти нікого крім Оксани не знаєш. Так це віона зібрала їх, аби вони тобі допомогли. Це вона все придумала. І це вона змусила твого тата вбити твою маму. Не дивуйся так. Твоя матір зійшла з розуму. Повідключала всі системи. ввігнала тобі ніж у голоу ззаді. Ти дивом залишився живим. І Оксана вплинула на твого тата... Я впевнений у цьому.. Я бачив той погляд, коли убивав свою дочку... Вона теж і на мене вплинула... А тоді вона глянула на твого тата... І він задушив матір. Просто взяв і задушив... Полтім сказали, що вона хотіла і його вбити.. і тебе.. і в принципі будуть праві.. Але Оксана мстила їй за те, що ти вмер...
Лікар знову дістав бутилку і тепер випив майже до дна.
- Ти вмер. Ти мертвий, чорт тебе забирай і ти не мав би тут лежати і слухати мене!!! - він кричав як навіжений... але потім заспокоївся. Погладив своє напівсиве напівчорне волосся, і продовжив розповідь - тебе перевезли у морг. Але там ти вийшов із смерті.... перший раз втік від смерті... І не останній... Ти як кіт... і уже декілька життів ти втратив... Побачивши як кліпає очима труп, одна із санітарок померла одразу ж. Друга просто в психлікарні зараз. Коли другий раз ти був мертвим, то длилось 7 днів. Дивно що ніхто не помер більше від новини що ти то живий знову. А третій раз був найважчий. Тебе не було 2 тижні і всі лікарі казали що віддають тебе на похорон незважаючи на думку Оксани, яку хотіли забрати в психлікарню. Але вона втекла. Завдяки твому татомі, який взявся її захищати. І завдяки слідчому, яким був там. Вони підірвали себе і ще 5-ох міліціонерів.
З халата знову показалась бутилка, і вся горідка зникла в горляянці у розказчика.
- І так само загадково зникло твоє тіло.. Але я знав, що то вона. Але виходу не було. Я не міг нікому сказати, бо знав що вона може зробити. І вона зробила. Я прийшов додому, знаючи що вона там.. Але прийшов. Бо боявся за свою дочку. - врач зробив довгу паузу.. хвилину він мовчав. а потім продовжив. - Але тоді ж я і зрозумів що вона тебе любить сильніше ніж будь-хто будь-кого. Але одного разу моя дочка зйшла в підвал. і побачила тебе. вона хотіла по телефону розказати, що у нас дома лежить труп, але я її зупинив.. Відібрав слухавку.. І.... Я подивився в очі Оксани. Заглянув у них всередину.. Побачив вогонь... А коли вдійшов, то побачив що весь цей час бив по голові слухавкою свою дочку. І убив її. Ми з Оксаною не говорили про це.. Просто вона позвала адвоката і таксиста і вони закопали тіло. А я і далі продовжував жити.. Незнаю чому я ще був живий... Але ми перевезли тебе в якесь приміщення, яке таксист взяв у оренду. Ти зараз у ньому..
Глибокий вдих.. Видих...
- Повітря коло неї важче.. Я вважаю це тому, що вона витягує трупів на волю. На кладбищі 10 розритих могил.. А трупи знайдено поблизу цього будинку... незнаю чому це так і навіщо вони їй, але думаю що це знову ж таки для тебе. Ну ось.. Я все сказав...
Лікар дістав із іншого кармана револьвер і вставив у нього один патрон.
- Чомусь мені здається, що ми ще побачимось. Тому що я упустив одну деталь.. Всі, хто помер через тебе, всі повертаються... Всі вилазять з могили.
І вставивши пістолет собі в рот, він нажав на курок.
