Перехожі здивовано озиралися на дивакувату пару. Та закохані були в своєму світі, нікого не помічаючи.
Вони бродили вулицями міста, тримаючись за руки. Дві душі зустрілися й тепер, ніби боялися відірватися один від одного. Говорили й говорили, здавалося вже проговорено й розказано все, про що можна розповісти, а вони знаходили все нові й нові теми, їм було що сказати. Вони говорили, слухали й ніби губка, що втягує все живильне і цілюще всмоктували кожне сказане слово, вірячи в сказане. Бо в такі хвилини не можна лукавити, це найвища святість. Так зароджується велика любов, кохання яке проходить через віки, яке прирівнюється до самопожертви. Воно дарується Всевишнім не кожному, його треба заслужити, вистраждати й зберегти. Це дар Божий – кришталева чаша, наповнена нектаром і її треба пронести через усе життя не спіткнувшись і не розбивши, бо скалки розбитої вази дуже боляче колють і ранять усіх, а особливо дуже близьких людей.
В ці хвилини вони відчували той дар, дар кохати, певне, посланий з неба.
Закохані гуляли до півночі, тому Оксана вирішила переночувати в тітки, бо гуртожиток після дванадцяти зачиняли. Сергій провів її до дверей, не хотілося розлучатися навіть до завтра, тому вони зайшли в напівосвітлений під’їзд і мовчки дивилися один одному в очі. Він тримав її ніжні руки в своїх теплих і сильних, і не було на світі такої сили, яка могла б розірвати цей легенький потиск.
- Іди вже!
- Так, мабуть мені пора.
Проте стояли непорушно.
- Мені треба, справді...
- Я розумію. До завтра!
І так продовжувалося б до ранку, якби десь, майже над самим вухами закоханих, злісно прогарчало:
- А, що тут за сволота лазить? Ще під’їзд спалите, наркомани кляті!
Оксана з Сергієм, як ошпарені, вискочили на вулицю.
- Ух, ти! Мало серце не вискочило, - через сміх, відсапувалася дівчина. - Таки, мені справді пора, а то не тільки в наркомани, в бандити запишуть і доведеться наше побачення на нарах продовжити.
- Я згідний, та боюся, там окремо жінки від чоловіків. Ну й гад, як налякав. Мабуть, по собі судить.
Сергій палко поцілував Оксану і вони розпрощалися.
А потім були два місяці - як суцільне свято. Вони зустрічалися вранці, а розлучалися ввечері. Але, що тут казати, кожен з нас, так чи подібно, закохувався. На те й молодість, щоб кохати.
Одне - Оксана дуже втомлювалася, бігаючи на побачення, а по ночах готуючись до випускного екзамену. Вона ледь не завалила іспиту. Сергієві теж не вистачало часу, він писав дипломну. Проте молодий організм двожильний, а ще коли його підтримує така велика сила - кохання.
Ось іспит позаду й Сергій захистився. Вони вирішили зустрітися й відзначити цю подію в студентському кафе. Сергій прийшов якийсь офіційний, в новому костюмі. На комірцю піджака красувався голубий ромбик. В руках він тримав букетик польових квітів.
- Ну, Сергійку, ти як на дипломатичний прийом. Я вітаю тебе з дипломом! Тут від мене подарунок.
Вона подала йому пакетик. Сергій взяв пакунок, але й далі тупцював ся на місці. Оксана відчувала, щось важливе сьогодні мало статися. Сергієва тривога поступово перейшла на неї.
- Оксанко. Гм...гм... Оксано!.. - Сергій нервово м’яв квіти.
- Сергію, чого так урочисто? Я знаю як мене звати.
- Ой, не збивай мене, будь ласка. Я б хотів, щоб ми... Е-е-е… Були разом, - вимовив врешті.
- А хіба ми не разом? – схитрувала Оксана, хоча серце її переповнювалося.
- Тизгіднабутимоєюдружиною? – одним подихом, вимовив хлопець.
Оксана не чекала, що він так швидко збереться з духом.
- Ти ... , мені пропонуєш?..
Сергій зніяковів, його лице вкрилося плямами.
- Ти, не згідна? – В питанні був розпач.
- Сергійку мій. А хіба ти не бачиш? – Вона піднялася із-за столика й поцілувала хлопця. В кафе наступила тиша, всі дивилися на молоду пару, що цілувалася, а потім пролунали оплески.
***
І ось тепер вона сидить сама, посеред кімнати, підперта, як дурепа подушками й реве за цим клоуном, що так легко її обдурив.
- Усе, досить рюмсати! Їдемо веселитися! - Оксана зірвала фату й пожбурила її в куток, на ліжко.
- Правильно, Оксано, чорт із ним! Їдьмо до ресторану, хоч потанцюємо, все-одно замовлено! Чи в тебе хлопців мало? Он Славик за тобою побивається, а Василь так прямо сохне. Хоч сьогодні під вінець поведе. - Галя вхопила під руку наречену й потягла до дверей, з злорадною втіхою. Оксана, в останню мить, вивільнилася від руки подруги.
- Ні, з ним щось сталося, Сергій не міг не прийти. Я зараз перевдягнуся й поїду до нього.
В цю мить двері відчинилися - на порозі стояв Сергій, брудний, з пом’ятим букетом в руках..
- Пробач мені кохана, я не зміг раніше. Ми ще встигнемо до Рагсу?-
Оксана кинулась йому на шию.
- Ти прийшов! – Вона змивала сльозами бруд з коміра його сорочки. – Встигнути може й встигнемо, але хто ж тебе впустить такого замурзаного.
- В тебе теж, он всі фарби потекли.
Вони обоє розсміялися, витираючи один одному сльози.
- Знаєш, що сталося?..
- Потім розповіси. Головне ти живий і зі мною, коханий.
Всі потихеньку стали виходити з кімнати – наречені цілувалися, нікого не помічаючи навколо себе.
