"Це кінець!" - подумав Янукович, коли якась тупа, але зовсім не важка річ
вдарилась у його широкі груди і швидко скотилася по його видатному череву.
Перше, що спало на думку, - ґраната! Він відразу ж пригадав жахливий випадок
з Наталею Вітренко, лідером проґресивних соціалістів, в яку кілька років тому
ледь не влучили ґранатою під час велелюдного мітинґу. Тоді, подейкували, навіть
були людські жертви...
Від цих спогадів Янукович мало не зомлів. Зібравши всю свою невелику волю
в кулак, він глянув униз, готовий до найгіршого, та замість ґранати побачив якусь
жовтувату калюжку. "Невже це я наробив?" - від цієї думки йому стало зовсім зле.
Раптом перед його очима все закружляло, завертілося; він відчув страшенну
слабкість у ногах - чи то від пережитого стресу, чи то від неймовірного сорому -
і зрозумів, що зараз слід негайно впасти. І він упав. Упав, як падали шляхетні
панянки позаминулого століття, коли непритомніли, побачивши мишу чи почувши
якусь приголомшливу новину. Він падав з легким серцем, знаючи, що за спиною
стоять охоронці, які не дозволять йому навіть торкнутися брудного асфальту.
Але думка про те, що його можуть і не спіймати, важким молотом вдарила
по слабкій свідомості Януковича, і він поринув у темряву ще до того, як відчув
дотик дбайливих рук охоронців...
...До тями він прийшов тому, що хтось чи щось дмухало йому в обличчя
та ще й раз по раз лупцювало його по носу. Розплющивши очі, Янукович побачив
перед собою одного зі своїх охоронців, котрий несамовито махав газетою.
- Де я? - запитав Янукович голосом тяжкопораненого.
- Не хвилюйтеся, Вікторе Федоровичу, ви в безпеці, ви в автобусі, - відповів
охоронець продовжуючи махати газетою.
Янукович повернув голову в бік і побачив краєвиди Івано-Франківська, що
проносились за вікном.
- Куди ми їдемо? - знову запитав він.
- До лікарні.
- До лікарні? - стурбовано перепитав Янукович. - Що зі мною? Я поранений?
Охоронець якось дивно подивився на нього, зовсім збентежений запитанням.
Не чекаючи відповіді, Янукович обмацав свій живіт і раптом відчув унизу якусь
неприємну вологість.
- Що то було? - тяжко зітхнув Янукович, намагаючись зручніше вмоститися
на сидінні. - Ґраната?
Несподівано позаду пролунав здавлений сміх. Янукович обернувся, але побачив
лише скам'янілі обличчя свого оточення, яке перелякано дивилося на нього.
Охоронець із газетою стояв ні живий, ні мертвий, не знаючи що відповісти.
- То що то було? - знову перепитав Янукович.
- Яйце, - ледь чутно вимовив охоронець.
- Що?
- Яйце, - відповів охоронець жалісним голосом.
- Яке ще яйце? - роздратовано перепитав Янукович.
- Звичайне - куряче, - промовив охоронець, знизуючи плечима.
І тут до Януковича нарешті дійшло, що це була за жовтувата калюжка під
його ногами, і де він її уже бачив. Ну, звісно! - у сковородці, коли розбиваєш
яйце, готуючи яєчню! Хоча... Чому ж тоді його штани геть мокрі? Та навряд чи
це хтось помітив: охоронці напевно відразу прикрили його своїми тілами і ніхто
нічого не встиг розгледіти.
Від цих думок на серці Януковича трохи полегшало: отже він не зганьбився
на людях; ніхто не скаже, що "Віктор Федорович - жалюгідний боягуз". Хоча...
Упасти від яйця... Що ж він за мужик, якщо впав від влучання звичайного
курячого яйця? Яка ганьба! Який сором!
Кляте яйце!.. Яйце... Янукович у відчаю прикусив губу - не стільки через те,
що трапилося, скільки тому, чим у нього поцілили. Адже з дитинства він дуже
любив варені яйця, особливо, не круто зварені, коли жовток геть м'якенький,
і коли його береш ложкою, він аж труситься, як жид на гівні, як кажуть у народі...
Янукович облизнув губи, згадавши смак вареного яйця. Для нього то був
не просто смак улюбленої страви, то був смак одужання, смак повернення до
життя; він нагадував йому про тяжке дитинство, особливо один драматичний
епізод, який вплинув на всю його подальшу долю. Янукович пам'ятав той день
як зараз, в усіх деталях, з усіма подробицями...
Це трапилось узимку того ж року, коли він пішов у перший клас за знаннями.
Ходити до школи йому не дуже подобалось, мабуть, тому, що школа знаходилась
в іншому селищі за три кілометри від дому і Януковичу набридало постійно
пертися в таку далечінь. Тому він використовував будь-яку нагоду, аби не піти
до школи. Робити це було зовсім не важко, адже він нікому не був потрібен:
мати померла ще коли Януковичу було два роки, чи то від постійних пияцтв, чи
то від побоїв батька - про це Янукович так ніколи і не дізнався; батько, відомий
у злочинному світі Донбасу шльопер - залізничний злодій - на прізвисько Федько
Машиніст, постійно перебував у місцях не надто віддалених і навідувався додому
лише зрідка, коли в черговий раз виходив із буцигарні; лишалася тільки старенька
бабуся, яка через свій похилий вік не могла пильнувати малого шибеника, тому
Янукович був залишений сам на себе.
Цілими днями він тинявся по териконах, вештався біля старих покинутих
шахт, шукаючи пригод на свою маленьку е-е... голову. Та найбільше він любив
гуляти дорогою повз селищних дворів, коли начебто йшов до школи. Адже у
дворах було повно різних цікавих речей, які господарі залишали просто неба,
упевнені, що навколо живуть лише чесні трудівники.
Поцупити якусь річ для Януковича було легкою справою - давалася взнаки
спадковість. Крадене він обмінював на базарі на цигарки чи на якусь смакоту
на кшталт банки згущеного молока; адже жили вони з бабусею бідно - лише
на одну мізерну пенсію. Єдиними ласощами для Януковича був чорний хліб
з олією, посипаний сіллю, або окраєць житнього хліба з часником. Ну, ще іноді
йому вдавалося вполювати голуба, одного з тих, що сусіда тримав удома.
Янукович часто-густо бігав до нього, роблячи вигляд наче йому подобається
спостерігати за гарними птахами, а насправді в нього аж слинка текла, коли він
бачив жирних м'ясистих голубів. Варто було якомусь голубу сісти десь за
межами голубника, аж Янукович тут як тут - поцілить каменем, швидко підбіжить
і зразу скрутить голову, якщо птах був ще живий. А бідний сусіда все ніяк не міг
второпати, куди це діваються його сизокрилі, і постійно безпідставно звинувачував
сусідську кішку.
Одного зимового дня Янукович як завжди прогулював школу, тиняючись
безлюдними вулицями засніженого селища. Сутеніло. Свинцево-сіре небо
вказувало на те, що вже слід повертатися додому. Янукович не поспішаючи
йшов уздовж тинів, стукаючи дрючком по огорожі, аж тут бачить: посеред
одного двору кільканадцять гусей - ходять поважно, витягають довгі гнучкі
шиї, лопотять крилами, ґелґочуть. Від цього видовища в шлунку Януковича
аж забурчало, адже зранку він нічого не їв. А гуси такі великі, такі жирні та,
напевно, смачні... Янукович ледь не захлинувся слиною, спостерігаючи за
птахами.
Озирнувся навколо - на вулиці ані душі. Такого шансу упускати не можна!
На думку відразу спала батьківська приказка: "Очі бояться, а руки роблять!"
Перелізши через тин, Янукович почав крастися вздовж огорожі, подумки
розробляючи підступний план, тобто план, як підступитися до гусей: підкрастися
якнайближче до тієї сірої гуски, що порпалася біля колодязя, чи то зруйнованого,
чи то недобудованого, вдарити її дрючком по голові, підхопити тушку й тікати
геть. Звісно, гуска - це не голуб і важить чимало, але і Янукович не якийсь там
курдупель. Для свого віку він був досить високим і міцним хлопцем: у батька
вдався - і зростом, і здібностями, тому й видавався старшим за свої куценькі
літа, настільки старшим, що багато хто дивувався, чого це такий великий
хлопець ходить у перший клас; не інакше як дебіл або розумово відсталий,
казали люди позаочі...
Отже, підібрався він ближче до гуски і хотів уже кинутись на неї з дрючком
аж раптом чує: за спиною хтось сичить по-зміїному. Озирнувся, і ледь не наклав
у штани від жаху: позаду нього велетенський старий гусак - стоїть, розкривши
свої величезні крила, витягнув довжелезну й гнучку, мов пожежний шланг, шию
і дивиться лихим оком на хлопця. А через те, що Янукович стояв рачки, гусак
здавався навіть більшим за нього самого - видовище для малого хлопця вкрай
жахливе. І хоча Янукович не наклав у штани, однак обмочив їх добряче.
Не встиг він опам'ятатися, як гусак почав загрозливо наступати на нього на
своїх широких червоних лапах, махаючи величезними крилами та витягаючи
вперед довгу й гнучку шию, і так страшенно сичав, що Янукович удруге обмочив
штани. Відмахуючись від надокучливого птаха дрючком, Янукович почав
задкувати рачки. Та коли гусак знову засичав, Янукович не витримав, скочив на
ноги і шубовсть! - загуркотів прямо в колодязь. Напевно, тут би йому і прийшов
е-е... кінець, і на цьому скінчилося б його жалюгідне життя, і мабуть, так воно
було б краще для всієї України. Та на жаль, при падінні Янукович за щось зачіпився
(за гак, чи що, хай йому грець!) і почав борсатись у крижаній воді. Шум у колодязі
відразу привабив гусей, які обступили його з усіх боків і почали здивовано заглядати
всередину, витягуючи свої довгі шиї, а потім здійняли такий дружний ґелґіт, що на
нього невдовзі відгукнулися всі собаки з найближчих дворів.
Отож, гуси врятували не лише Рим, а і Януковича. Бо на галас із хати вийшов
дядько у фуфайці, і побачивши гусей у дивних позах навколо колодязя, попрямував
до них. Глянувши вниз, дядько з подивом побачив хлопчика, який уже не борсався,
а ледь тримався на воді. Страшенно вилаявшись, дядько швиденько скинув фуфайку,
розпластався біля колодязя і, опустивши в нього руку, витягнув малого за комір.
Не встигнув дядько навіть віддихатися, як Янукович скочив на ноги і, не сказавши
своєму рятівнику ані "дякую", ані "добрий вечір", миттю перестрибнув через тин
і побіг щодуху по дорозі. Дядько тільки й устіг крикнути навздогін: "Стій, дурнику!
Ти ж геть мокрий! Зайди в хату, обсохни! Замерзнеш же по дорозі, бісове дитя!"
Але переляканому Януковичу ввижалося, що дядько лише лається і грозиться
наздогнати та покарати його, тому він додав ходу і не зупинявся, аж поки селище
не залишилося далеко позаду.
Як він у такому стані - мокрий і закоцюблий - дістався додому? Чому не впав
на півдорозі в замет і не замерз на смерть від лютого морозу? На всі ці запитання
є лише одна відповідь - немає справедливості на світі! Бо якби вона була, то й
історія України склалася б інакше, і не було б тих прикростей і бід, що сталися
з вини Януковича. А так - маємо те, що маємо, як сказала одна мудра людина...
Якимось дивним чином доплентався Янукович додому, відморозивши собі
по дорозі все, що тільки можна було відморозити. Інший би на його місці після
такого випробування напевно відкинув би копита, склеїв ласти та зіграв би
в ящик, а цьому ще пощастило: отримав лише двостороннє запалення легенів,
хоча й з усладненнями на голову та на інші місця...
Деякий час Янукович перебував на межі смерті, та незважаючи на це, бабуся
вирішила лікувати його вдома: чи то була занадто самовпевнена, чи то найближча
лікарня була чортзна-де. А може міркувала по-простому: виживе - значить, виживе;
ні - значить, дідько з ним! Не дай боже виросте та піде у свого батька! Ото буде
бандюга!..
Отож і лікувала малого як могла: напувала гарячим чаєм з калиною, розтерала
спиртом, час від часу застосовуючи його як внутрішнє... А ще купувала десь
курячі яйця, і варила їх некруто так, аби жовток був м'якенький і трусився в ложці,
як жид на гівні, як вона казала. Ці яйця дуже припали Януковичу до смаку: для
нього вони стали найкращими ліками. Він навіть вважав, що саме завдяки цим
яйцям і вилікувався - мабуть, далися взнаки ускладнення...
Незважаючи на те, що хвороба ледь не звела Януковича в могилу, він завжди
з ностальгією згадував ті часи. Ще б пак! Цілий рік не ходив до школи! Навіть
коли вже повністю одужав, ще не один місяць прикидався немічним, аби тільки
не йти до школи та не допомогати бабусі по господарству.
Та все гарне рано чи пізно закінчується. Тож, як не хотів Янукович, а довелося
йому повертатися до навчання, та ще й розпочинати все спочатку: його однолітки
вже перейшли в другий клас, а він знову пішов у перший. Добре хоч в іншу школу:
батько, повернувшись із в'язниці, одружився вдруге та переїхав до нового селища.
Щоправда, і в новій школі на Януковича дивилися скоса: надто дивно виглядав
він серед першокласників - ну викапаний дебіл! До того ж, знання давалися йому
вкрай важко - напевно, далися взнаки ускладнення на голову. Він і раніше був не
дуже розумний, а після тяжкої хвороби став геть загальмований, та й пам'ять
постійно зраджувала його, через що Янукович у подальшому не раз ганьбився
і ставав суцільним посміховиськом. Однак усе це не завадило йому досягнути
успіху в житті, ще раз підтвердивши стару істину - дурням щастить...
Спогад про ті події Янукович проніс через усе життя. Він любив згадувати
цей епізод зі свого дитинства, і навіть якось розповів його журналістам під час
одного інтерв'ю, звісно, трохи перекрутивши та прибрехавши: мовляв, ішов зі
школи; до нього причіпилися злі гуси; почав відбиватися від них і впав у колодязь,
звідки його витягнув злий дядька, який замість того, щоб завести мокрого малого
в хату і дати йому обсохнути, дав йому добрячого копняка, та ще й нагримав за
те, що він дражнив гусей. Цю байку Янукович свого часу розповів допитливій
бабусі, а згодом годував нею і журналістів, які занадто цікавилися його дитинством.
Попри всю кумедність і трагікомічність цієї історії, Янукович вважав її
доленосною, своєрідним свідченням власної обраності. Адже не кожен вижив би
після такого. Отже, він не даремно уникнув смерті. Виходить, Господь врятував
його для якоїсь важливої справи...
Отак розмірковував Янукович кожного разу, коли їв яйця, адже вони завжди
нагадували йому про той випадок та про його обраність. Тож можна собі уявити,
як болісно було Януковичу, коли в нього кинули його улюбленою стравою. Уже
перебуваючи в лікарні він страшенно розлютився, побачивши в новинах кадри
свого ганебного падіння від яйця. Як ці покидькі журналісти насмілились показувати
на всю країну його ганьбу! - лютував Янукович. І куди дивилися ці бовдури охоронці?
Чому відразу не вилучили відеокасету? Напевно, це справа рук тієї рудої лисиці -
Кучми! Адже без його відома ніхто не насмілився б крутити цей запис, та ще й ледь
не всіма телеканалами. Не хоче, бач, дніпропетровська падлюка, щоб наступним
президентом став "донецький бандит", та ще й "колишній зек"! Нічого! Коли він
стане президентом, то пригадає йому це...
Але найбільше Януковича роздратувало те, як подавалася інформація про
івано-франківський інцидент: здавалося ніби журналісти просто зловтішаються
з того, що відбулося. Ніякого співчуття, ніякої поваги до постраждалого! А тут
ще деякі бовдури від влади почали коментувати цю прикру подію, розповідаючи
про якусь "тупу, важку річ", що нібито влучила в груди прем'єр-міністра та
спричинила "забиття дихальних шляхів". І це після того, як уся країна вже
дізналася, яка саме "тупа, важка річ" уразила прем'єра! Ідіоти! Справжні ідіоти!
Ще й приплели сюди лікаря, який - хай йому грець! - підтвердив "діагноз"!
Сидячи в палаті, Янукович просто скаженів від люті на всіх і на все. Він
бажав лише одного - страшенно помститися за свою образу. Стерти з лиця
землі той клятий Івано-Франківськ! Зрівняти його із землею, щоб каменя на
камені там не залишилося! Ця думка настільки захопила Януковича, що він
ледь не зателефонував міністру оборони, аби віддати наказ підняти в повітря
бомбувальники, однак вчасно згадав, що той виконує лише накази безпосереднє
Верховного Головнокомандуючого, тобто президента. Утім, навіть якби все було
навпаки, навряд чи знайшовся б ідіот, який виконав би подібний наказ, та й сам
Янукович після такої витівки швидше за все опинився б зовсім в іншій лікарні...
Однак Янукович усе одно жадав помсти, жадав крові свого кривдника.
Відразу після перегляду новин, він викликав до себе в палату начальника
місцевого ГУ МВС, і поцікавився, чи піймали зловмисника, який скоїв на нього
замах. Головний міліціонер Івано-Франківська хоча й був наляканий до смерті
несподіваним викликом до такої поважної особи, та ще й у таке незвичне місце,
проте намагався триматися невимушено й розкуто:
- Не переживайте, Вікторе Федоровичу! Злочинця вже затримано. Як кажуть:
на місці злочину. Саме зараз його допитують, - і правоохоронець задоволено
зареготав, однак, побачивши кам'яне обличчя Януковича, відразу замовк.
- І хто він? - поцікавився прем'єр.
- Та якийсь студентик! Зовсім шмаркач! Як кажуть: нещодавно вилупився
з яйця! - і знову зареготав, але зразу осікся, зрозумівши, що згадка про яйце
тут недоречна.
- Я бачу, тебе це дуже забавляє, - промовив похмуро Янукович.
- У жодному разі, пане президенте!.. Вибачте, пане прем'єр! - випалив
правоохоронець і миттю став струнко, хоча це було досить важко зробити
через його огрядне черево. - Ми всі дуже засмучені тим, що сталося! Що
накажите зробити з негідником?
О, Янукович знав, що з ним треба зробити! У його голові крутилося безліч
варіантів страшної помсти, треба було лише обрати найстрашніший та
найболючіший...
- Значить так... - промовив Янукович зловісним голосом. - Спочатку відбийте
йому нирки. Потім посадіть у камеру до блатних; нехай вони його...
- Вікторе Федоровичу! - пролунав позаду бридкий жіночий голос.
Від несподіванки Янукович аж підскочив на ліжку. Обернувшись, він побачив,
Ганну Герман, свого особистого прес-секретаря, що сиділа на стільці біля вікна
із записником і ручкою в руках. "Як це я забув про цю жабу?" - подумав Янукович,
засмучений тим, що "ця нудна баба" почула те, що їй не варто було чути.
- Ми ж із вами домовлялися, - з докором сказала Герман, - що під час
передвиборчої кампанії - ніякого негатива, ніякого насильства!
- Та яке там насильство! Один раз... і без образ! - і Янукович знервовано
зареготав, дуже задоволений своєю дотепністю.
- Але ж учинок не вартий покарання! Нічого ж страшного не сталося, та й ви
зовсім не постраждали!
- Цього ще не вистачало! - вигукнув Янукович. - Звісно ж, не постраждав.
А от мої штани е-е... геть забруднилися від розбитого яйця. Тепер їх доведеться
викинути, бо неможливо відіпрати. За це хтось повинен відповісти. Як там у
Дунаєвського? "Злочин і покарання"!
- Ви хотіли сказати - "Достоєвського", - поправила його Герман.
- Я так і сказав, глуха тетеря, - процідив Янукович. - Кожен повинен нести
відповідальність за свої учинки.
- Цілком з вами згодна. Проте напередодні виборів слід уникати надмірної
жорстокості. Не забувайте, що покаравши того юнака, ви зробите великий
подарунок своїм опонентам, які скрізь тільки й теревенять, що ви справжній
бандит і майбутній диктатор. Чинити отак зараз було б украй необачно...
Спочатку Янукович хотів дати Герман гарної прочуханки за таку відвертість,
але потім, трохи поміркувавши, зрозумів, що вона права: зараз не час бикувати -
на карту, тобто на вибори, занадто багато поставлено і зруйнувати все через
якогось хулігана... Цілком імовірно, що вся ця історія з яйцем - справа рук його
опонентів, прихильників Ющенко. Мабуть, ці падлюки вирішили помститися в
такий спосіб за отруєння свого лідера. Точно! Це вони! Більше немає кому.
Простий студент не зміг би на таке наважитись, тим більше що студентська
стипендія не така вже й велика, щоб кидатись яйцями...
- Напевне, ти маєш рацію, - Янукович почухав потилицю.
- Не варто кривдити хлопця, - сказала Герман підлабузницьким голосом. -
Адже він ще зовсім молодий. Я переконана, що він уже шкодує про свою витівку.
Ну, хто з нас у молодості не робив дурниць? Згадайте себе, Вікторе Федоровичу!..
- Так-так... - пробурмотів Янукович, пригадуючи, як він парубком зривав
шапки з перехожих; як потрапив першого разу на зону, потім удруге. Дійсно,
з молоду він наробив багато дурниць, аж занадто багато.Від цих неприємних
спогадів у Януковича аж засвербіло в одному місці - воно завжди свербіло, коли
він згадував про роки ув'язнення...
- Щось я не второпав, Ганю, - Янукович почав вовтузитись, аби вгамувати
свербіж. - На що ти натякаєш?
- Я? - Герман перелякано витріщила очі. - Боронь Боже! Я хотіла лише сказати,
що вам слід проявити милосердя і видпустити хлопця.
- Як це - відпустити?! Я не можу просто взяти й відпустити цього шмаркача,
який зганьбив мене на всю країну. Мене ж братва не зрозуміє! Це ж не по-поняттям!
- Вікторе Федоровичу! Яка "братва", які "поняття"?! Ви ж не на зоні знаходитесь!
Ви ж балотуєтесь на посаду президента України, а не пахана! Час уже забути про
свої зековські звички...
- Ганю, ти слідкуй за своїм базаром. Забула, з якої дупи я тебе витягнув? -
промовив суворо Янукович, маючи на увазі неприємну історію із зникненням
записів на радіостанції "Свобода", якою ще донедавно керувала Герман. Саме
Янукович урятував її від кримінальної відповідальності, зробивши своїм
прес-секретарем.
- Вибачте, - Герман винувато опустила очі додолу, але тієї ж миті, коли Янукович
повернувся до неї спиною, скрутила йому дулю.
- Отож! - промовив задоволено Янукович, вважаючи, що начальник ГУ МВС
посміхається із чоловічої солідарності.
- То що робити із затриманим, пане президенте?.. Вибачте, пане прем'єр? -
весело спитав головний міліціонер Івано-Франківська.
- Гаразд! - Янукович ляснув себе долонею по коліну. - Відпустіть цього
гівнюка. Але спочатку відбийте йому нирки...
- Вікторе Федоровичу! - обурено вигукнула Герман.
- Добре-добре! Відпустіть його з Богом. Нехай вважає, що йому пощастило:
якби не вибори, він би так легко не відбувся...
- Я дуже вами пишаюся, пане президенте! - промовила із захопленням
прес-секретар.
- Ти хотіла сказати: "пане прем'єр-міністр"? - не без задоволення посміхнувся
Янукович.
- Ні! Тепер уже точно - "пане президенте"! Адже помилувавши свого
кривдника, ви піднімете свій рейтинг на недосяжний для своїх опонентів рівень!
Усі виборці будуть просто вражені вашою добротою, вашим милосердям,
величчю вашої душі! Це перемога, Вікторе Федоровичу! Вважайте, що ми вже
перемогли!
Звичайно, Янукович добре розумів, що слова прес-секретаря це не більше
ніж лестощі, однак зараз він був у такій е-е... скрутній ситуації, що готовий був
повірити у що завгодно та кому завгодно. Саме тому він не дуже пручався, коли
Герман запросила телевізійників, аби зробити сюжет про перебування "пораненого"
прем'єр-міністра в лікарні після невдалого "замаху": у цьому сюжеті він повинен
був публічно пробачити свого кривдника. Щоправда, усім довелося докласти
чималих зусиль, аби запис виглядав переконливо: актор з Януковича виявився
ніякий, тому Герман була вимушена власноруч ліпити на його обличчі страждання,
щоб він хоча б трохи був схожий на тяжкопораненого, а після того вони ще не
одну годину репетирувати текст промови. Нарешті, після довгих мук запис було
завершено. Герман була настільки задоволена результатом, що не втрималась
і зробила своєму патрону комплімент, сказавши, що він грав дуже переконливо
і взагалі дуже схожий на Жерара Депард'є. І хоча Янукович не знав, хто такий
Депард'є, він був зворушений до сліз...
Однак це не були сльози радості від запізнілого визнання його акторського
таланту: Янукович мало не ридав від сумної думки, що тепер його політичній
кар'єрі, напевно, прийшов е-е... кінець. Адже після того ганебного випадку з
яйцем уже ніхто не буде сприймати його всерйоз. Тепер при одній згадці його
імені всі будуть казати: "А, це той, що впав від яйця!" Яка ганьба! Який сором!
Стільки зусиль покладено на створення іміджу сильного, вольового лідера, і все
зруйноване через якесь дурне яйце! Янукович у розпачі прикусив губу. Це кінець!
Кінець усім його президентським амбіціям. Адже який бовдур стане голосувати
за кандидата, що втратив свідомість від влучання звичайного курячого яйця?
"Та який з нього президент? - казатимуть люди. - Що це в біса за Верховний
Головнокомандуючий, який падає від страху? Як він буде відвідувати військові
навчання? Він же обсереться від першого ж пострілу! Або відразу помре від
інфаркту! Ганьба!.." Від усіх цих думок Януковича почало тіпати.
Звісно, будучи кандидатом від влади, він міг не дуже перейматися тим, що
думають про нього люди, і як вони будуть голосувати. Адже вибори можна
й сфальшувати, як це зробив Кучма під час свого переобрання на другий термін.
Янукович знав це як ніхто, бо саме він, будучи тоді губернатором Донеччини,
допоміг Кучмі перемогти в другому турі комуняку Симоненка, сфальшувавши
волевиявлення мешканців Донбасу в обмін на обіцянку зробити його згодом
прем'єр-міністром. Щоправда, після перемоги Кучма спробував "кинути"
Януковича, призначивши головою уряду зовсім іншу людину. Це настільки
розлютило Януковича, що він вирішив скинути невдячного президента,
улаштувавши дуже складну й заплутану комбінацію, кінцевою метою якої було
звинуватити Кучму в убивстві одного відомого журналіста. Та намагаючись
відвести від себе будь-які підозри, Янукович настільки все заплутав, що
ситуація вийшла з-під його контролю (у котрий раз!) та пішла в зовсім іншому
несподіванному напрямку. На щастя, Янукович мав достатньо компромату
на Кучму, аби дотиснути його та змусити виконати свою обіцянку...
Цього компромату цілком вистачить і зараз, аби примусити Кучму сфальшувати
вибори і допомогти Януковичу стати президентом навіть усупереч волі виборців.
Та чи варто це робити? І головне - для чого? Щоб потім бути посміховиськом
для всієї країни? Він і так ганьбиться кожного разу, коли відкриває свого рота,
аби сказати щось розумне, а тут ще цей випадок з яйцем!..
Звичайно, можна наплювати на глум з боку суспільства, на зловтіху клятої
опозиції, навіть на глузування позаочі декого зі свого оточення, але як змиритися
з презирством людей, з якими доведеться зустрічатися на офіційних заходах?
Наприклад, з ветеранами війни. Янукович просто не уявляв собі, як він буде
дивитися в очі людям, котрі пройшли через страшне пекло війни, котрі не раз
дивилися в очі смерті, котрі йшли під кулями в атаку, котрі потрапляли під ворожі
бомбування та артобстріли. Вони не були боягузами. Багато хто з них був
поранений, однак, незважаючи на це, знову повертався на фронт, аби битися з
ворогом. Як він, людина, що знепритомніла від влучання звичайного курячого
яйця, зможе тиснути цим мужнім людям руки та дивитися в їхні очі, сповнені
презирства й зневаги?..
Певна річ, ці старенькі дідугани й баби навряд чи стануть відкрито виявляти
свою неповагу до президента-боягуза: занадто вони залежні від держави, до того ж,
більшість із них склерозні, тому навряд чи вони згадають той випадок з яйцем.
Але ж є ще й інші учасники бойових дій - "афганці" та різного роду миротворці.
Та й взагалі, як він буде зустрічатися з військовослужбовцями? Хіба будуть вони
поважати Верховного Головнокомандуючого, який не тільки не служив у лавах
Збройних Сил, але ще й упав від влучання яйця? Та ще й нагидив у штани зі страху!..
А правоохоронці? Як він буде дивитися в очі людям, які майже кожного дня
ризикують власним життям і не раз потрапляли під бандитські кулі? Напевно,
вони й без того зневажають його через кримінальне минуле та судимості, а тут ще
це кляте яйце! Мабуть, ще будуть мити руки з милом кожного разу, як потиснуть
його руку...
Усі ці міркування не давали йому спокою ані в день, ані в ночі; вони мучили його
під час перебування в лікарні, переслідували в дорозі назад до Києва, і не давали
плідно працювати, коли він приступив до виконання своїх прем'єрських обов'язків.
Ще ніколи в житті він стільки не думав. Принаймні, так довго. Він взагалі не дуже
любив думати, вважаючи себе людиною дії, а тут доводилось безперестанно
міркувати, та ще й про таке!..
Урешті-решт, Янукович був настільки виснажений надмірною розумовою
діяльністю, що вирішив покласти край своїм стражданням найрішучим способом.
Він негайно скликав до себе в кабінет усю "братву", як він називав своє найближче
оточення, й оголосив, що знімає свою кандидатуру з президентських перегонів.
Що тут почалося! Галас, лемент, репетування!
- Як? Чому? Навіщо? Це неможливо!
Усі кинулися наперебій відмовляти свого патрона від такого "поспішного
рішення", почали умовляти його "все гарненько обміркувати" та "врахувати
всі наслідки". Проте Янукович був непохитний.
- Цить мені! - вдарив він по столу кулаком і всі відразу замовкли. - Це моє
остаточне рішення, і воно не обговорюється!
Однак "братва" не мала наміру так просто здаватися, адже багато хто з них
уже бачив себе на високій посаді, намалював собі великі перспективи від
майбутнього президентства Януковича, і не бажав від усього відмовлятися
лише тому, що "цьому дебілу і зеку сеча стукнула в голову", як вони вважали.
З місця підвівся Володимир Рибак, з котрим Янукович був знайомий вже
понад двадцять років, і, розмахуючи руками, почав свою промову:
- Ти це... не гарачкуй, Вікторе Федоровичу. Не треба робити зайвих рухів.
Бо ж вибори - це не гра в бірюльки. Це серйозна справа. Не можна просто
так взяти та відмовитись від усього: стільки грошей уже вклали у вибори,
стільки авторитетних людей на тебе поставили...
- Ти що - мудак? - спитав зі злістю Янукович.
- Ні, я - Рибак, - розгублено відповів той, сідаючи на місце.
- Я знаю!.. Срав я на ваші гроші, срав я на ваших авторитетних людей!
Які можуть бути вибори після того, що сталося в Івано-Франківську? Я не
збираюся ставати посміховиськом для всієї країни лише тому, що хтось,
кудись, щось вклав! Чи ви вважаєте мене клоуном? Я вам що - Райкін, чи
Петросян?
Усі присутні притихли, не знаючи, що й сказати. Раптом з місця підвівся
Микола Азаров - ще один давній приятель Януковича:
- Володя правильно сказав: ти не гарачкуй, Вікторе Федоровичу. Краще
скажи, що тебе бентежить, чому ти прийняв таке рішення?
(Цілком зрозуміло, що все це, так само, як і Рибак, Азаров промовляв
російською мовою, адже ні бельмес не вмів розмовляти українською).
Янукович знервовано покрутив у руці ручку, розмірковуючи, чи варто
розповідати про наболіле, а потім тяжко зітхнув і почав сумну оповідь про
свої міркування після івано-франківського інциденту; про тяжку душевну
травму, яку завдало йому те кляте яйце; про свої переживання щодо
можливих глузувань з боку людей та ймовірного ставлення до нього
ветеранів, військових і правоохоронців. "Братва" уважно слухала, намагаючись
щосили зберігати серйозні обличчя та ледве стримуючись від реготу.
Коли Янукович закінчив свій тривалий монолог, у кабінеті настала гнітюча
тиша: ніхто не наважувався відкрити рота, аби не ляпнути якусь дурницю, що
цілком могла здатися знущанням. Нарешті, з місця знову підвівся Азаров:
- Усе це, звісно, дуже цікаво, та не здається тобі, Вікторе Федоровичу, що
ти занадто все драматизуєш? Ставити хрест на власній політичній кар'єрі
через якесь жалюгідне яйце! Адже багато світових політиків ганьбилися ще
гірше, і нічого...
- Наприклад! - Янукович нетерпляче постукав ручкою по столу. - Назви
хоча б одного.
- Е-е... - Азаров з прикристю махнув рукою. - Не має значення! Ми ж не
в Європі знаходимся, і не в Америці, де найменший скандал може коштувати
політику його репутації. Наші люди мають зовсім інший менталітет і не
звертають на такі дрібниці уваги.Навіть якби ти обісрався на людях...
- "Якби"! - вигукнів хтось і всі присутні, крім, звичайно, Януковича, вибухнули
несамовитим реготом.
- Я що, сказав щось смішне? - щиро здивувався Азаров, не розуміючи, чому
всі, крім прем'єр-міністра, ледь не падають від сміху зі своїх стільців.
Лише після того, як почервонівший - чи то від гніву, чи то від сорому -
Янукович врізав по столу кулаком, у кабінеті запанувала мертва тиша.
- Не зрозумів, - промовив розгублено Азаров. - Я що, щось пропустив?
- Я тобі потім розповім, - смикнув його за рукав Колесников, насилу ховаючи
посмішку. - Продовжуй...
- От я і кажу, що навіть якби... - Азаров обвів присутніх уважним поглядом, -
ти мав ще більші неприємності, люди все одно голосували б за тебе. Особливо
на сході та на півдні країни. Бо виборці підтримують тебе не тому, що ти такий
гарний і розумний - хоча це також має місце, - а тому, що ти виступаєш за дружбу
з Росією, за російську мову, за збереження наших славетних радянських традицій
і таке інше. Саме тому вони ніколи не голосуватимуть за нашого опонента
Ющенка. Адже не даремно ми доклали стільки зусиль, аби створити йому імідж
справжнього фашиста і "бандерівця"! Наші виборці просто не мають іншого
вибору, аніж Віктор Федорович Янукович! - і всі почали дружно аплодувати.
- Ну, не знаю... - Янукович знизав плечима. - Усе це гарно звучить, але ж
той випадок з яйцем...
- Та не переживай ти через те дурне яйце! - знову почав розмахувати руками
Рибак. - Мине тиждень, два, максимум місяць, і всі забудуть про це. А після
виборів про це взагалі ніхто не згадає.
- Ніхто, крім мене, - пробурмотів приречено Янукович.
- Вікторе Федоровичу, - у голосі Азарова з'явилися нотки роздратування. -
Не треба так перейматися через той інцидент. Як я вже казав, наші люди
мають зовсім інший менталітет. Їм байдуже до всіх цих західних штучок
з демократією, з діловою репутацією і таке інше. Для них найголовніше -
покращення життя, підвищення зарплат і пенсій. Ось ти переживаєш через
ветеранів, мовляв, вони з презирством дивитимуться на тебе. А ти зроби їм
доплати до пенсій по двісті-триста гривень. Вони тобі не те що руку тиснимуть
- у сраку цілуватимуть!
- Ну, ти й загнув! - покрутив головою Янукович.
- Точно тобі кажу! - вигукнув Азаров. - Цілуватимуть у сраку! Повір мені
на слово, наш народ - це справжне бидло... і козли! Вони ж за копійчину
вдавляться! Тож, хто їм більше заплатить, за того вони й голосуватимуть!
А іншим можна взагалі не платити: достатньо просто залякати! Бо наші люди
споконвіку не стільки поважали владу, скільки боялися її до усрачки. Найпростіше -
залякати їх усіх, щоб голосували так, як нам потрібно, та й годі! А взагалі, на
виборах важливо не як голосують, а як і хто рахує голоси. А з цим у нас проблем
не буде. Я правильно кажу, Андрію?
Останні слова були звернені до Андрія Клюєва, який про щось тихо теревенив
з Колесниковим. Почувши своє ім'я, Клюєв зразу підхопився:
- Га? Що? А, так точно! Сервер ЦВК знаходиться під нашим повним
контролем! Щоб вони там не намалювали в протоколах з мокрими печатками,
ми все перекрутимо на нашу користь.
- Ось бачиш? - задоволено посміхнувся Азаров до Януковича. - Вважай,
що перемога в наши руках!
- Гаразд! - Янукович на радощах ляснув долонею по столу. - Ви переконали
мене, хлопці! Я не зніматиму своєї кандидатури! Не дочекаються цього вороги!
Вони думають, що Янукович - сцикун! Що він не має яєць! Дзуськи! Янукович -
кремінь! Адже я - з Донбасу! А Донбас порожняк не гоне! - і він зареготав,
мов навіжений...
...Янукович сидів на дивані, не зводячи погляду з екрана телевізора, на якому
щойно почалася чергова серія мультфільму "Веселі яйця". Мов заворожений,
він спостерігав за тим, як на екрані бігає величезний павук з його - Януковича! -
головою, і в нього з усіх боків летять яйця. Рука Януковича мимоволі потягнулася
до грудей, до того місця, куди влучило івано-франківське яйце. Несподівано він
відчув у грудях нестерпний біль, наче туди дійсно влучила якась "тупа, важка річ".
Янукович потер те місце і тільки зараз відчув, що сидить на чомусь мокрому.
Та підвівшись, він зрозумів, що мокрий не лише диван, а і його штани...
...Коли Янукович вийшов з ванної кімнати, огидний мультфільм уже закінчився
і почалася реклама. Тяжко зітхнувши, Янукович підтягнув труси, дістав із шафи
чисті штани, одягнувся і важко опустився на іншому боці дивану, подалі від
мокрої плями.
Деякий час він з байдужістю спостерігав за тим, що відбувається на екрані,
потім вимкнув телевізор і знову тяжко зітхнув. Отже, "братва" помилилася:
ніхто не забув про те, що відбулося в Івано-Франківську. Навпаки, здавалося,
що з кожним днем ця історія набуває дедалі більшої популярності. Ось, уже й
мультфільм зняли, не кажучи вже про безліч жартів, якими просто ряснів Інтернет.
На якусь мить у Януковича навіть виникла думка про самогубство - повіситись
у туалеті, або позичити в охоронця пістолет і застрелитись. Його зупинило лише
те, що він не знав, як поводитись зі зброєю, та й кінчати своє жалюгідне життя
в петлі не дуже хотілося. Адже його опоненти тільки зрадіють від цього.
Не дочекаєтесь! Нехай сміються з того, що він упав від влучання курячого
яйця. Нехай називають його сцикуном - байдуже! Він і не таку ганьбу колись
витримував. Скільки про нього писали, що він колишній зек і теперішній бандит?
І що? Нічого! Отак і з цим клятим яйцем буде - побазікають і перестануть. Хай
зараз глузують, хай насміхаються - він усе стерпить. Та коли він стане
президентом, - а він неодмінно ним стане, у цьому не могло вже бути й сумніву, -
він покаже їм усім! Він пригадає їм і "зека", і "бандита", і те кляте яйце! Правильно
казав "Микола Янович", що всі вони - бидло і козли. Вони у нього отримують
"покращення життя"! Він їм зробить "багату й заможну" країну! Будуть кожну
копійчину рахувати, ледве зводячи кінці з кінцями, сволота! Будуть паски
затягувати на своїх шиях!..
Думки про солодку помсту викликали у Януковича таке піднесення, що він
потер спітнілі руки від задоволення. Звичайно, щоб здійснити цю саму помсту,
треба було ще стати президентом, але зараз це хвилювало його найменше, адже
вибори вже вийграно, результати оголошено; згідно результатів переміг саме він.
Усі, кому треба, уже визнали результати виборів, і навіть президент Російскої
Федерації Володимир Путін привітав його з перемогою, причому, двічі. Звісно,
Ющенко та його оточення криком кричать про масові фальсифікації, про безліч
порушень під час голосування, погрожують судами й масовими мітинґами
протесту. Але кому це цікаво? Ющенку вже ніщо не допоможе... хіба що народне
повстання. Та хто за ним піде? Після того отруєння, яке геть спотворило його
обличчя? Та хто зараз підтримуватиме цю потвору, коли є такий гарний і видний
лідер, як Янукович? Сміх, та й годі!..
Раптом із кухні пролунав голос дружини, перервавши його приємні роздуми:
- Вітю, йди-но снідати!
Поплямкавши від задоволення губами, Янукович швидко підвівся і попрямував
на кухню. Там із самого зрання порпалася його дружина Людмила. Зазвичай,
сніданок Януковичу готувала покоївка, та нещодавно її довелося звільнити через
те, що вона необачно приготувала господарю яєчню...
Зайшовши на кухню, Янукович замість вітання ляснув дружину, що стояла
біля плити, долонею по сідницях, як він завжди робив з ранку, і сів за стол в
очікуванні чогось смачненького. Утім, чогось особливого він не очікував, бо
Людмила змолоду була досить поганою куховаркою і геть не вміла готувати.
Скільки вони були одружені, Янукович завжди харчувався спочатку в заводській
їдальні, а коли став директором - у ресторанах. Згодом вони найняли прислугу,
аби не лише голова, а й уся родина могла повноцінно та смачно харчуватися...
- Ось! - промовила Людмила, ідучи до столу з тацею. - Твої улюблені!
Поклавши тацю на стіл, дружина поставила перед чоловіком глибоку
тарілку, в якій лежало кілька варених яєць.
Янукович так і закляк, не в змозі поворухнути навіть пальцем. Він не зводив
очей з тарілки, не знаючи, що зробити спершу - дати дружині добрячої прочуханки,
або знову піти поміняти штани. З одного боку Людмила була невинна, бо її не
було вдома в той день, коли була звільнена необачна покоївка; з іншого боку
дружина повинна була передбачити наслідки своєї кулінарної витівки. Невже
так важко було здогадатися, що після відвідування Івано-Франківська, він навіть
дивитися не може на яйця?..
Янукович ледь не заплакав наче маленький хлопчик. Як він тепер буде їсти
свою улюблену страву? Особливо після того, що сталося. Невже він ніколи
не зможе їсти яйця? А як їх їсти, якщо його просто нудить від однієї згадки про
івано-франківський інцидент, а якщо він почне ще їсти яйця... Кляті вороги!
Позбавили його улюбленої страви! Мало того, що спочатку кинули нею, так
після всього почали ще й знущатися! Він ніколи їм цього не пробачить!
Голос дружини повернув його до тями:
- Чого ти, Вітю? - схвильовано спитала Людмила. - У тебе що, живіт болить?
- Забери це, - вимовив Янукович тихим, але твердим голосом, не зводячи
очей з яєць.
- Що? - здивувалася дружина, ставлячи на стіл тарілки з нарізаним хлібом
і беконом.
- Я кажу: забери ЦЕ! - вигукнув Янукович, указуючи пальцем в тарілку
з яйцями.
- Чого це? - ще більше здивувалася Людмила. - Я ж зробила так, як ти
полюбляєш - некруто, так, щоб жовток був м'якенький і трусився в ложці,
як жид на гівні, як ти завжди кажеш. Ти ж завжди любив яйця...
- Не вимовляй при мені цього слова! - вискнув Янукович і вдарив кулаком
по столу так, що яйця ледь не вистрибнули з тарілки.
- Добре, - дружина знизала плечима, забираючи тарілку з відтепер уже
ненависною для Януковича стравою. За роки подружнього життя вона звикла
до вибриків свого чоловіка і вже не звертала на них особливої уваги.
А Янукович узяв із тарілки скибу хліба, зі злістю відкусив добрячий шмат
і почав з ненавистю жувати. Потім узяв зі столу пульт дистанційного керування
і увімкнув телевізор, що завжди стояв на кухні. Саме зараз тривав випуск
ранкових новин: на екрані з'явився Майдан Незалежності, ущерть забитий
людьми з помаранчевими прапорами, на яких майоріла червона підкова; потім
камера показала велику сцену, на якій стояли Ющенко, Тимошенко, Луценко
та інші опозиційні політики з шарфиками на шиях, того ж кольору, що й прапори;
голос диктора, ані трохи не приховуючи свого захоплення, розповідав, що минулого
вечора на головній площі столиці зібралося понад сто тисяч мітинґувальників
майже з усіх областей країни; вони встановили на майдані намети і заявили, що
будуть стояти до останнього, аж поки влада не визнає перемогу на виборах
"народного кандидата" - Ющенка.
А потім на екрані з'явилися якісь молоді хлопці й почали співати веселу пісеньку,
яку відразу підхопив натовп:
- Разом нас багато, нас не подолати!.. Разом нас багато, нас не подолати!..
Ющенко! Ющенко! Ющенко! - наш президент!..
Усе це - видовище велелюдного мітинґу, приспів запальної пісні, монотонний,
неначе кришнаїтьска мантра, і найголовне - скандування імені його опонента, -
поринуло Януковича в кататонічний ступор. Він сидів з набитим хлібом ротом,
вирячивши, як у бика яйця, очі на екран телевізора, і не міг навіть поворухнутися.
Лише стурбований голос дружини вивів його з цього стану:
- Вітю! Що відбувається? Що це таке?
Янукович насилу проковтнув хліб.
- Це кінець! - промовив він і відчув, що йому знову треба до вбиральні...
Авторські права (с) 2013 Вадим Ґонтаренко
Усі права застережено
