Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48249
Рецензій: 92946

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Поезія в прозі. Цикл.

Про_любов (нумер четвертий)

© Уляна Галич (Консуело), 02-04-2013
– Юльчик, ну перестань ламатись… Куди поділася та дівчина, яку я знаю?
Вона зніяковіло всміхається.
– Мені справді сьогодні не дуже виходить. Я… маю трохи попрацювати…
– Та облиш, – рішуче заперечує він. – Яка там на фіг робота… Я скучив.
От блін, вона й справді не може нічого йому заперечити. Теж скучила. За сильними чоловічими обіймами, французькими поцілунками, за його глибоким хрипкуватим голосом… Хоч би за руку потриматися, чи що…
– Добре, Тарасику, я буду. На шосту, як завжди?
– Отак би й зразу. – вдоволено каже Тарас. – Давай на шосту. Я під’їду. До речі, моя на всі вихідні забралася до мами… Так що ми – вільні птиці. Ти як – рада?
– Звичайно, – лукавить Юлія. – Просто щаслива.

                                                                        * * * * * *
Дівчинка років п’яти-шести поспішає в дитсадок, тримаючись за руку матері. Сьогодні дуже важливий день. Випускний. Перший справжній бал у їхньому садочку. Юля хвилюється, хоча і не каже мамі про це.
Мама зробила все, що могла – пошила Юлі чудовий синій сарафанчик, а до нього – блузочку, гаптовану синьо-чорними квітами й химерними візерунками. На голові дівчинки – два величезні біло-сині банти. Загалом вона виглядає, як першокласна стильна юна леді. Юля в цьому переконана – у неї з раннього віку розвивається хороший смак.
Мама теж красива, ну справді ж, але їй далеко до Юлечки.
Дитсадковий «ранок» проходить на відмінно. Юля на ньому – справжня зірка. Вона чудово декламує, жодного разу не збившись, а, окрім того, – ще й виконує танцювальний номер. Юлина мама щаслива. Всі присутні мамусі – і навіть один-два татки – їй скажено заздрять. Ще б пак, така гарненька талановита донечка! Юлина мама пишається собою – це ж вона її виховала, свою малу…

Імпреза завершується – ось він, фінальний танець, котрого всі так чекають. Юля упевнена, що її запросить Ігор – перше дитсадківське кохання дівчинки. Вона не розуміє, як він може її не помітити в цьому чудовому синьому сарафанчику. Адже всі довкола не перестають торочити про те, яка Юля гарна й обдарована природою.
Перші звуки знайомого вальсу. Юлечка спеціально вивчила цей танець. Зараз Ігорко підійде до неї, і на очах всієї групи запросить потанцювати….

І справді, він підходить. От лише не до Юлі. А до її, нічим не примітної, тихенької, білявої подруги Оксанки. Ігор запрошує Оксану до танцю, вихователька Неля Іванівна невдоволено супиться – адже домовлялася з малюком зовсім про інше, – Юля ледь не плаче, її мама шокована… Та це насправді лише початок.
Юля, красива і елегантна у своєму біло-синьому строї, завмерла посеред залу й зачудовано спостерігає, як десятки її ровесниць, далеко не гарніших – чи добріших і розумніших, коли на це пішло – за неї, розбирають на пари юні джентльмени у чорних мініатюрних фраках… За мить-другу їх захоплює у свої ніжні, трепетні обійми віденський вальс. І лише Юля залишається сама. Її ніхто не запрошує.

Юля не плаче. Ні. Вона просто трохи здивована – от і все. Адже її так довго переконували в тому, наскільки вона гарна й незвичайна. І ось… Ніхто. Жоден із хлопчиків не запросив її потанцювати. Не кажучи вже про Ігорка. Юля ладна розплакатись. Усі діти давно танцюють, кружляють під звуки чарівного вальсу, і лише вона залишилась без пари. Це справді сумно, еге ж?
Вихователька, більш чи менш, але все ж розуміє стан дівчинки. Вона також не сподівалася такого. Юля… Розумна і здібна дитина. Гарненька, з осяйною щербатою посмішкою і добрими очима. Очевидно, її ровесники мають про неї інакшу думку.
Вальс звучить і звучить. На очах Юлечки виступають перші зрадливі сльози. Її погляд шукає маму, хоча дівчинка й не певна, чи може тут зарадити мама.
Зненацька Неля Іванівна відчуває яскравий спалах у своїй свідомості. Так! Дмитрик! Як вона тільки могла про нього забути? Хлопчик із зламаною рукою. Гіпс, який йому наклали лікарі, начебто заважав Дмитрикові брати активну участь у останньому святі його друзів… Та Неля Іванівна зненацька зрозуміла, що це не так.
– Дмитрику, йди, потанцюй із Юлею! – підштовхнула малого жінка. – Дивись, яка вона гарна!
– Не хочу! – заопирався хлопчисько. – Не хочу з нею танцювати!
– Чому? – щиро здивувалася вихователька.
– Вона вміє читати. Краще за мене. І рахувати також… Вона задавака! І злюка! – верещить хлопчик, і люди, що стоять навколо, озираються на його пронизливий крик.
– Ну, Дмитрику, але ж ти все одно не зміг би танцювати ні з ким, крім неї… – резонно зауважує Неля Іванівна. – Ну, я прошу тебе, потанцюй з Юлею.
Після довгих умовлянь Дмитрик погоджується. На його щастя, танець уже майже закінчився. Дві-три хвилини – і хлопчик вільний. Юля вже цілковито опанувала себе. Вона поплаче вдома, коли ніхто не буде дивитись.
Ігорко щось тихо говорить Оксані, вона схвильовано йому киває… Юлі вже все одно. Вона зрозуміла, що не цікавить своє перше захоплення. І взагалі нікого не цікавить. Відтепер їй доведеться з цим жити.

                                                                          * * * * * *
– Ну, тоді до зустрічі, – недбало кидає Тарас, і обриває зв'язок.
Юля якийсь час просто лежить на дивані, втупившись у мерехтливий екран телевізора, і намагаючись ні про що не думати,  – а потім опановує себе.
Так, справді, Тарас одружений, у нього двоє дітей і чудова жінка… Він у жодному разі ніколи їх не покине – вона це знає.
Проте інша Юля – та, котра й досі мешкає в глибинах її свідомості, дівчинка у синьому сарафані, – стверджує, що нічого кращого вона й не заслуговує… І Юлія їй вірить. Завжди вірила. Вона витирає сльози.
Пора…
Дівчина підводиться з канапи і прямує у ванну. До шостої залишається якихось хвилин двадцять. Якщо поквапиться, встигне навести марафет. Яке злочинне недбальство вона дозволила собі! Не буде нічого дивного, якщо після цього Тарас покине її. Ці заплакані, почервонілі очі, підпухлі повіки… Юля злиться сама на себе, і ця злість допомагає їй. Коли Тарас нарешті дзвонить у двері, вона вже в повному порядку.
– Привіт, мала, – шепоче їй він, сторожко озираючись на всі боки.
– Привіт, – відповідає Юля, вдаючи, що нічого не помітила. – Я так тебе чекала…

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 4

Рецензії на цей твір

Гарно змальований комплекс

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 05-04-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Nina, 05-04-2013

Психологізм!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш, 05-04-2013

Усі ми родом з дитинства.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 04-04-2013

*********

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ковальчук Вова, 02-04-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.80060601234436 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …