Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2535
Творів: 45762
Рецензій: 89543

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Спогад

З пам’яті читане

© Василь Шляхтич, 30-03-2013
Знову виловив з пам’яті слова свого тата, який вже майже тридцять років спочиває у могилі в чужій, мало йому приязній землі в якій жив після «Акції Вісла», але ніколи до неї не привик. Він думками завжди був там над рідним Сяном, в Улючі.
Колись весною, коли я був ще малим семи, а може восьми літньою хлопчиною , тато сказали до мене: - Нині поїдемо в двох приготовити кусочок поля під картоплю. Наше поле тут в чужині було далеко від хати, в якій ми жили, а крім того розкинене по кусочку  з усіх сторін  села, в якому ми жили. Тато поклали на віз плуг і борони. Вивели зі стайні кобилу і запрягли до фірманки. Пам’ятаю, що цю кобилу всі ми звали – Зоська. Її привезли тато з рідного Улюча, що над Сяном.  Вона на кожний заклик тата  реагувала і коли почула його голос, відвертала голову до нього і ждала, що буде дальше. Тато її дуже любили. Завжди, коли мали її запрягати до воза, то чесали її гриву і хвіст, а щіткою чистили дуже дбайливо. Коли запрягли її до возу , тоді взяли мене на руки і посадили на дерев’яну дошку звану сидіння. Потім сіли біля мене і до нашої кобили кажуть: - Віо ! Вона добре знала, що значить кожне слово тата і без задуму ішла вперед. І так ми їхали в поле. Я дуже тішився, коли їхав з татом. Сидів біля них. Бувало, що садили мене на свої коліна. Тоді  часто  давали мені в руки лійці і говорили до мене: - А тепер ти фурмануй. Батога мені не давали. Батіг вони тримали, хоч вживали його дуже рідко. Наша Зоська була дуже слухняна. Вона і я, ми добре знали, що то таке ВІО і ГОВ, або ГЕТЬТА і ВІСЬТА. Бувало, коли ми їхали, то тато співав тихенько свої пісні, значить,  НАШІ – українські, яких привезли з собою з рідного Надсяння. А знали тато їх багато. Знали також багато казок, яких вечорами розказували нам дітям, а ми уважно слухали. Ними співаних пісень я пам’ятаю по нинішній день.  Буває, що  я нині пригадую собі їх, і в хаті де живу також  тихо співаю. Всі ці пісні, які співали тато, я співаю Ганнусі – своїй внучці. Вона також дуже  любить їх слухати, особливо коли треба її іти спати Її зараз шість рочків...
А в той весняний день мої тато на хвилину притихли. Я з часом зрозумів, що вони тепер  своїми думками були в рідному Улючі. Ми були вже за селом на польовій дорозі, що то між вузенькими загонами круто вела нас до нашого поля. Весняні хмари час від часу закривали на хвилину тепле, як на цю пору весняне сонце. Тато зітхнули, рукою притулили мене  і  почали таке6 - А тепер скажу тобі сину про щось, що притрапилось мені там, на рідних землях. Тоді була осінь 1946 року. Нашого  Улюча вже не було. Не один раз почув ти від мене і від мами , що спалило його польське військо у свято Вознесіння Господнього. Села не було.  Ми на той час жили в Добрій Шляхотській, в селі, яке сусідувало з Улючем. З Доброї було викинуто «добровільно»  українців в Радянську Україну. Ми жили в порожніх хатах, яких вони зі сльозами в очах залишили. Наше  поле було в Улючі, до якого треба було щоденно іти, або їхати і обробляти. З ранку виїжджалося, а у вечорі  поверталося до Доброї, щоб там трошки одпочити і поспати. І так день через день. Так котрогось осіннього дня я повертав  втомлений  з поля до Доброї, де ти тоді дуже  малесенький  з мамою і сестрами певно ждали мене.
Був я вже на скраю Улюча, аж то під Гузом*  моя кобила зупинилася і не хоче балі іти. Я говорю до неї - ВІО! Але вона ні кроку вперед. Я другий і третій раз - ВІО, а вона підняла голову в гору і почала віз пхати у зад. Я крикнув ще один раз і другий і пострашив її батогом. Ніщо не помогло. Я бачу в неї небачений по той день переляк. Зліз я з воза, глянув на неї з близенька,  а в її писку  появилася піна і вона зачала фурчати, копати передньою правою ногою і стояти в місці. Тоді я подумав, що мені робити. Ніч вкрила усю околицю. Ніде ні живої душі... Завертати нема як і нема куди. Нам треба до хати. Мусимо до Доброї, до своїх , до родини...
Так я вийшов перед коня і віз. Приблизився до кобили, погладив її рукою, станув перед нею і батогом зробив знак хреста. Тоді кажу до неї ще раз, вже без крику – ВІО. Вона, якби ніколи нічого. легким кроком тягнучи віз пішла в перед. Я зупинив її. Сів на віз і поїхали ми до вас, до Доброї ночувати. Так мені тоді пригадалося, що старі улючани завжди  говорили, що під Гузом   « в бзині  сидить дітко» .  Чи то правда, чи ні, того не знаю. Все таки те, що ти почув від мене було правдою. Це мені притрапилося. Тоді я черговий раз зрозумів, що тільки з Богом можеш іти усіма дорогами і вони ніколи не будуть страшні.
Так я це запам’ятав і вам передаю. Задумайте, прошу,
* Гуз - На дорозі між Улючем а Доброю крутий кусок дороги оброслий чорним бузоком. Хоч дорогу вирівняли, це місце з чорним бузоком залишилося на давньому мівці. Поїдьте, а побачите.  
30.03.2013р.      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Цікаво читати...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 31-03-2013

Як це високо

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 30-03-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.1597619056702 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Ірен Роздобудько «Прилетіла ластівочка»
Ми знайомимося з 99-літнім чоловіком – містером Ніколасом Леонтовичем (Ніком Лео) – у домі для людей …
Перехрестя жіночих доль крізь століття
Саме так можна коротко описати події  книги Наталії  Тисовської «Київські канікули». Кмітлива американська …
Що може бути ніжнішим за «Ніжність»?
Шеф Наталі мав звичку щоранку читати у словнику визначення якогось слова. Коли вона увійшла до кабінету, …
100 історій про дівчачу силу
Книжка, яка надихає неймовірно велику кількість дівчат і жінок, дає змогу повірити в себе, своє покликання, …