Осінь - егоїстична пора року. Вона завжди забирає шматочок найціннішого, найдорожчого, найріднішого. Вона точно знає, що я приховую у найпотаємніших куточках душі, і нагло це вириває, іронічно посміхаючись останніми теплими промінцями. Так не хочу знову жаліти себе, але водночас так не хочу вкотре втрачати. Найважче усвідомлювати, що цього разу втрачаю людину, яка, здавалося спочатку, прийшла в моє життя назавжди і впевнено заполонила мій світ...
Одного ранку, ще літнього, я прокинулася з безцінною думкою про те, що готова прожити з ним весь відведений мені час на цій планеті. І мені стало байдуже до всіх буденних негараздів, неважливих проблем. Адже так важливо кожному з нас кожної секунди знати, що десь там, близько чи далеко, живе частина тебе, настільки дорога і потрібна, що всі інші видаються просто штучною масовкою.
Іншим ранком я прокидаюся з відчуттям глобального болю всередині душі, саме того, від якого розриває на дрібні кусочки та розвіває на вітрі. А осінній вітер - нестримний. Я готова розбивати голову об стіну, стогнати та кричати. Від чого? Та від того, що мені його мало, а йому мене вдосталь. Від того, що дивлячись на нього, дуже хочу сказати, що люблю його тою любов'ю, в яку він не вірить. Від того, що готова до змін, до яких зі мною він не буде готовий ніколи... Звідси і парадокси: зриваюся до істерик, мінімізую спілкування і роблю всякі дурниці. По - іншому не виходить...
Хіба ж такими повинні бути стосунки? Глибоко сумніваюся... Та відпустити я занадто слабка. Я вже не вмію жити без нього. Але мої бажання не змінять ніколи єдиного: його небажання... Він стане одним із інших, а я знову стану сильною...
Хтось із розумних та відомих мислителів сказав, що приносить найбільше щастя і забирає його одна і та ж людина. Що ж робити, коли все ж таки ближчими мені є слова зовсім невідомої широким колам дівчини: "Без тебя и с тобой одинаково плохо"? І хто всилі змінити це? Ніхто... Ні я, ні він, ні доля...
...Осінь все далі й далі забирає його. Притрушує обірваним листям дороги. Заглушує холодним вітром слова. А до літа ще так далеко... Майже безкінечно...
