Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51017
Рецензій: 95762

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 35607, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.212.99.208')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авантюрна проза

Повість про потаємне судно

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 26-03-2013
- Ви це облиште, - сказав дід Хоменко. – Пароплави іноді переіменовують. Сьогодні «XXV з’їзд КПРС», а завтра вже «Леся Українка». І нікому це пам’ятати це не треба, не беріть дурного в голову, а важкого в руки, головне що проект, як був, так і назавжди залишиться – 301. Його не переіменують. Справжній механік повинен знати усі пароплави за номерами проектів. Ось наш пароплав – 326 проекту, і як його не переназивай, СТК чи «Таврія», уже знаєш, що два головних двигуни 8VDS36/24, виробництва німецького заводу SKL в Магдебурзі. Перша цифра в марці дизеля позначає кількість циліндрів – вісім, чотирьохтактний, з наддувом і реверсивною муфтою, з редукторною передачею. Все, що механікові треба, вже знаєш. Це тільки ні разу не грамотні судноводії типи за назвою першого пароплава в серії пам’ятають. Типу «Железняков». Так «Железняков», он, не тільки середній риболовецький траулер був, але й військовий річковий монітор, якраз навпроти київської судноверфі «Ленкузня» зараз на постаменті стоїть. На Рибальському півострові. Ви з якого «Железнякова», шановний? З гарматами чи з траловими лебідками? А скажеш – 502 проект, і одразу усім зрозуміло – СРТМ.

- Діду, вам, можливо, важко це уявити, але у світі ще повно людей, які не відрізняють СРТМ від РТМ-С, - засміявся капітан Борис Павлович. – Ось хлопці мої хоча б.
- Середній риболовецький траулер морозильний... – почав було розшифровувати Сергійко, це він знав, не дарма його батько на СРТМ «Альтаїр» колись працював, але що зміниться, якщо ті ж літери переставити в іншому порядку, він вагався.
- А сказали б малому – 464 проект, він одразу б здогадався, що це – супертраулер штральзундської побудови, «супер-атлантик», «супер», - захихотів Дід. – Правильно кажу, Денисе?

Денис не уявляв собі ні середнього траулера, ні «супер-траулера», але оскільки був зараз у дідовій, машинній команді, субординація вимагала кивати Дідові на знак згоди:

- Атож. Правильно.
- Іноді конструктори вигадують настільки невдалі назви для типів пароплавів, що навіть матроси називають їх лише за номером проекту, - розвивав свої тези далі Дід. – Ось 559-й проект, вже ніхто й не скаже, як інакше називався. А я знаю, я в суднові документи на «Ровеньках» заглядав. Теплохід-площадка! Ну який капітан так про своє судно казатиме! Площадка! Тьфу!

Ця суто теоретична розмова між капітаном, страмехом і двома слухачами-практикантами перебігала на кормі «Таврії». При цьому усі четверо час від часу смикали волосінь закидушок, а іноді навіть вигукували: «Є!», - і витягали на палубу чергову ставридку чи навіть якусь рибину побільше, знімали її з гачка і випускали в одне з двох відер, позичених з пожежного поста. Дід з Денисом рибалили на одне відро, а Ватаманюки, старший і молодший, на інше. Як все, що робиться на флоті не на одну кишеню, ця риболовля теж одразу ж перетворилася на змагання.

- Можна й по хвостах, звичайно, рахувати, - погоджувався капітан Ватаманюк, - але я пропоную потім зважити на камбузі, коли повару здобич віддаватимемо. Ну, Сергію, ну що ж ти, пильнуй, знову зірвалася! Пережене нас машинна команда!

Якщо є на світі рай земний, то він знаходиться десь тут, на егейських островах. Суперечки можуть бути хіба що про те, на Лемносі він, чи десь на Кікладах. Бухта, в якій сховалася від шторму «Таврія», була наче ілюстрацією з підручника географії, з того параграфу, де пояснювалася гідрологія морського узбережжя і руйнівна робота хвиль. Два урвистих вапнякових миси, що видавалися далеко в море. Підмиті водою, зі слідами недавніх каменепадів, коли цілі ділянки вапнякової стіни зривалися в море. У тому, що ліворуч, море навіть промило наскрізний грот на самому закінченні мису, й пінні морські хвилі подекуди вдиралися на спокійне плесо затишної бухти й розсипалися фонтанами бризок, наштовхуючись на прибережні камінці. В глибині бухти, між двома кряжами, що видавалися в море, хвилі намили піщаний пляж, на який, схоже, потрапити можна було тільки з моря, такі бескиди без жодних стежок його оточували підковою і відділяли від решти схилів, порослих чи-то соснами, чи то ялівцем, що вивергали далеко у море цілі водоспади насичених хвойних пахощів. Білий, як борошно, вапняковий пісок, синя-синя, аж очі ріже, спокійна вода у бухті, кілька чепурних яхт на якорях ближче до пляжу і якісь наяди та інші русалки у самих лише натяках на купальники ганяють по тому пляжу вздовж прибою. Так і хочеться позичити в третього штурмана бінокль. Чи не рай? Чому так не жити? Пий собі холодний лимонад, щойно вичавлений тутешніх з лимонів, заїдай маринованими щупальцями тутешнього восьминога, танцюй сіртакі з туристками з бундесу. Про це в підручнику географії, навіть економічної, либонь не напишуть. Напишуть лише, що в Греції все є. А що працювати тут абсолютно неможливо, промовчать. Яка тут праця? Які тисяча тонн пакетованих дощок з Азова на Халкіс, коли такий краєвид і такі наяди!

І рибалка – знатна. Коли почало сутеніти, увімкнули прожектор і навели його на воду просто за кормою. Ось тут їм і поперло. В кожному з відер вже плескалося не менше дюжини рибин, риб та рибок. Розмова, між тим, чомусь зосередилася саме на отих СРТМах 502 проекту. Мабуть тому, що капітан Ватаманюк пересів на «Таврії» саме з цих керченських траулерів.

- А ви знаєте, що це, либонь, найбільша серія пароплавів у світі, після «ліберті»? – спитав Дід. – Більше чотирьохсот пароплавів з 1967 року кияни наклепали. Так «ліберті» американці під час війни за тиждень штампували – судно на один рейс через Атлантику. Не потопили німецькі підводні човни на переході – судно вже себе окупило, можна кидати в Європі. Навіть на якірних ланцюгах для них економили. А тут – справжні пароплави, досі, через тридцять років, ще працюють. І жоден з чотирьохсот не затонув!
- Так-таки й жоден? – засумнеівався капітан Борис Павлович.
- Ну, один за тонув, у Ла-Манші. Після зіткнення з паромом в Англійському каналі. В тумані. Пробоїна прийшлася акурат в машинне відділення, тому боротися за живучість вже було марно, - признавався Дід. – Так і то, двадцять хвилин тонули, усі встигли сісти в шлюпки і відвалити від борту. А більше – жодного. І не те що наш жабодавний флот, по всьому ж світу, по всіх океанах, до самого Кергелена в Антарктиці шастали. Оце Пароплав! – Дениско вже помітив не тільки за Дідом цю моряцьку звичку називати гарне надійне судно просто і поважно – Пароплав.

- Ні, ну «Атлантик» - пароплав однозначно! Нічого йому ніколи не станеться! А «Супер» - вже не поймеш, пароплав чи ні. Занадто від довгий. В сорокових широтах його згинає на хвилі, як вудку бамбукову, і головний двигун, знову ж таки – всього один...
- Я чому цю статистику знаю, в мене генеральний конструктор «Ленкузні» - по корешах, - похвалився Дід. – Коли мій оболтус мав народитися, я в рейс не пішов, а пересиджував механіком на буксирі, який траулери з Києва до Херсона у плавдоку тягав. Там і познайомились. Борис Михайлович Сичов. Класний дядько, гуморний.

- СРТМ – завеликий для Дніпра, осадка під чотири метри. Його в спеціальний док-понтон заводили, піднімали над водою, і тягнули до Херсона в такому стані, - пояснив хлопцям капітан Борис Павлович. І сказав уже Дідові:
- А в нас у Керчі ходили чутки, що головним конструктором була жінка. Й на головному в серії, на «Железнякові», спочатку забули запроектувати гальюни, настільки вони тісні, який моряк потовще трапиться, вже й двері зачинити важко...- засміявся капітан Ватаманюк.
- Не читайте перед сніданком більшовицьких газет! – обурився Дід. - З головним пароплавом там ще цікавіша історія була. Чистий детектив. Його підпільно, без державного замовлення, на верфі побудували.
- А хіба таке можливе було в радянський час? – щиро здивувався капітан Ватаманюк. – ОБХСС там, «Слідство ведуть знатокі...», прокуратура, суд, Сибір...
- Неможливо. Тому й вийшло якнайкраще.

От чого Борис Михайлович Сичов ніколи не шанував, так це гігантоманії. Може цьому, звичайно, сприяли й розміри отого дока, в якому з київської «Ленкузні» тягали річкою до моря побудовані в Києві на Подолі морські кораблі, - 54 метри 80 сантиметрів, і ні сантиметром більше – але справжні шедеври, хоч у корабелів, хоч у поетів, завжди народжуються не завдяки, а всупереч усьому. Ось запросять письменника Ірванця добрі люди на якусь віллу біля Балтійськго моря, ось вам кава в постіль, ось вам марципани на сніданок, ось вам папір фінський крейдований – місяць письменник Ірванець промучиться над тим стосом паперу, так нічого путнього й не напишеться. А, буває, грошей катма, цигарки скінчилися, замість кави залишилось саме какао й снігом завалило дачний будиночок у лісі під самий дах, до весни не відкопаєшся, а поет Бондар сидить і строчить баладу за баладою, перекладає щомісяця по книжці, хоч з польської, хоч з колумбійської, ще й на щотижневі колонки в «Газету по-українськи» й щогодинні дописи в фейсбуці сили залишаються.

Ось і СРТМ народився всупереч тій гігантоманії, яка розпочалася у міністерстві рибного господарства СРСР після перших успішних спроб ловів оселедців в Атлантиці на банках під Нантакетом (привіт від Мелвілла, да). Саме з середніх траулерів того оселедця тоді й ловили, цілими флотами відходили на промисел з Мурманська та Калінінграда, і значна частина тих СРТ була київського проекту і побудови. А потім – раз, і гігантоманія.

Оселедців у бочках солити уже не модно, трал ставити з борту уже вчорашній день, треба рибу морозити, треба, щоб ця рибна авоська повністю витягалася на промислову палубу, тоді можна ловити рибу і в свіжу погоду. А довжина цієї панчохи з рибою – метрів сорок, не рахуючи сталевих тросів-ваєрів, з ними всі 50. А в конструктора на все про все лиш 54 метри 80 сантиметрів палуби взагалі. А ще ж десь і стернову рубку, і трюми, і рибцех, і морозилки оті треба увіткнути. А десь же ще ті морячки мають спати, в душ ходити і снідати! Да, задачка!

А інші КБ одне поперед одного стараються, ось вам «Тропік», 90 метрів довжиною, екіпаж – 78 чоловік, 30 тонн риби на добу морозить. Ось вам «Атлантик» - 82 метри, 80 чоловік, 45 тонн риби, ось вам «Суператлантик» - 102 метри, 91 чоловік, 50 тонн. А ось вам – плавбаза «Восток», більша за авіаносець «Ентерпрайз», 225 метрів двожиною, 610 чоловік екіпажу (половина з них – баби), 188 тонн мороженої риби і 150 тисяч банок консервів за добу вистрілює. На цій, останній, навіть власні відділ кадрів і вертоліт є. І коли вона в Іллічівському порту стоїть, вахтову команду в Одесу окремим трамваєм возять прямо до залізничного вокзалу, без пересадки. Тільки ось де на цих всіх монстрів риби у світовому океані напасешся?

Ні, що це форменна гігантоманія, цих же 600 ротів ще й прогодувати щодня чотири рази треба, а поки на переході до районів промислу, місяць а то й більше,– задарма спалити сотні тонн палива, - це конструктор Сичов зразу зрозумів. Сів рахувати економіку. Три-чотири райони у світовому океані всього такий «урожай» риби забезпечити можуть, і ловимо там не тільки ми, але й іноземці, ще проштовхнися між ними. Та й самі ж уже сотні і сотні траулерів наклепали, де на всіх риби знайдеш.

На фоні тих гігантів СРТМ з пропонованими 12 тоннами денної заморозки й 32 чоловіками екіпажу і автономністю 28 діб і справді здавався малопотужним малюком. А ще ж треба було вписатися у ті 54 метри 80 сантиметрів габаритів... Досі можна дивуватися, як Борис Сичов вирішив цю конструкторську головоломку. Тобто ось бачиш готове рішення – поставити тралову лебідку на самому носі, сховавши від хвилі за високим напівбаком, а троси пропустити через коридор ваєрів просто... наскрізь рубки, прямо під капітанським містком. Розумієш, що рішення – в біса гарне і несподіване, красу конструкторських рішень теж можна оцінювати, як несподівані свіжі рими в поезії, тільки вчитися віршувати треба за іншими підручниками. Але і тоді незмога уявити, як цей конструктор Сичов до такого рішення додумався! Ну ось бувають такі люди – яким дано. Глянув на них, і одразу ясно – поет. І байдуже, словами чи кількатонними залізяками той поет римує.

Але в міністерстві вважали інакше. 12 тонн. Не смішіть людей. Та наші орли-тралмайстри зараз за одне траління стільки на палубу піднімають. Це що, один трал вранці поставити, а потім весь день лежати в дрейфі обробляти? Не смішіть. І не підписали проект. Підписали натомість отой «Восток», більший за авіаносець «Ентерпрайз». Вчіться, ось, в колег. Цій плавбазі взагалі ніякі промрайони не потрібні. Стане посеред океану на якорі, опустить насоси до самого дна, воду скаламутить, підніме поживний намул на поверхню – і дурна риба уся сама з усього океану до нього просто під борт збіжиться. А трали тягати можна катерами, які він сам на борту на промисел і привезе – бот-здобутчик. Протягне трал, передасть його на плавбазу, а вже «Восток» його на борт витягне й обробить. А на рибу наводити – з вертольотів. Оце – політ наукової думки. Оце – державний підхід. Вчіться, хохли. Такий точно в Києві не побудуєш і Дніпром під мостами не проведеш. Тільки в місті на Неві.

- То що ж тепер, закривати верф?
- Треба буде – закриємо, або перепрофілюємо на випуск пилососів. Мисліть державно!

Але якщо людина вже будувала кораблі, вона навіть збирання «мерседесів» вважатиме пониженням в посаді, дауншифтингом. Директор суднобудівного заводу, мабуть, теж не хотів збирати пилососи чи трактори, тож на свій страх і ризик, без жодного міністерського замовлення і цільових коштів, таємно заклав нове судно в цеху на рибальському півострові.

- Дивися, Борисе, тепер або пан, або пропав. Справдяться твої розрахунки – груди в хрестах. Помилився десь – голови в кущах. І не за такі витівки люди партквитки на стіл клали і відправлялися, куди Макар телят не ганяв.

- Та не хвилюйтеся, партком в кресленнях ні бельмемса не тямить, - приречено посміхався конструктор. – Тільки б попізніше допетрали, коли вже добудувати буде легше, ніж на металобрухт порізати.

Втім, усе обійшлося. Партком, мабуть, дійсно готувався до звітно-перевибочої партконференції, або навіть про все знав, але теж не хотів «закривати верф», так ще й до парторга колгоспу якогось докотишся, а не проти ночі згаданий капітаном Ватаманюком ОБХСС тоді боровся з підпільними виробниками запальничок та пластикових кліпсів та з «усушкою» на плодоовочевих базах, і грандіозність задуму – побудувати цілий неврахований пароплав – стала запорукою його непідсудності. Отож через півроку новоспечений траулер уже спустили на воду і в доку відтягли до Херсона на добудову. Конструктор знову поїхав до міністерства – вже запрошувати приймальну комісію. От же ж настирний, подумали в Москві, і включили в прийомщики одного калінінградського орла-тралмайстра, який лише глянувши на креслення самовпевнено заявив, що працювати ця схема не буде. Ви навіть трал не поставите. Ніколи. Ні за яких обставин.

- Ніколи?
- Ніколи!
- Ні за яких?
- Нізащо!
- А самі, заводським екіпажем, вийдемо в море і трал поставимо, і риби наловимо, якої заспіваєш?
- Хотів би я це побачити!

На ходові випробування траулер вийшов до Тендрівської коси. Заводська команда, з інженерами замість тралмайстрів і зварювальниками замість матросів, не без заморочок, але поставила трал. Перше траління ще й принесло півтонни делікатесної камбали, занесеної в Червону книгу. Не за борт же її викидати? Наварили юшки. Тралмайстер відтанув.

- Не вірю очам своїм! – не здавався орел-тралмайтсер, але акт прийомки, нема куди подітися, підписав. І що тепер міністерству з цим пароплавом-байстрюком робити? Ось він вже є, готовий. Назад у метал під пресом не розкатаєш. А передати його в Керч у дослідну контору, нехай вони з ним розбираються, як на такому тягни-штовхаї рибу ловити. Але в серію пускати – це вже дудки! Марно, виходить старалися? Закриють верф?

Аж тут і приїхав до Києва один падишах. Чи шах-иншах. З Ірану. Не сам шах, звичайно. Але його міністр рибного господарства. Шукати, щоб його такого прикупити для свого міністерства, для Каспію. Йому добрі люди казали, в Києві щось таке є. Ну, інші добрі люди дзвонять конструкторові в Херсон, готуй зустріч на найвищому рівні, завтра припруться. Він тільки й встиг буксир, приписаний до заводу, до Каховки на коньячний завод зганяти за бочкою коньяку. Сам же змотався на базар, сам купив м’яса, щоб не дай боже не свинина, власноручно замаринував, огірків-помідорів на салат накришив і наказав стіл під скатертиною прямо на траловій палубі накрити. І ось дзвонять від прохідної:
- Їдуть!

І конструктор наказує увімкнути на судні усі лебідки, усі конвеєри для риби, усі антени радарів і дзвінки – все крутиться, все дзвенить, лищить свіжою фарбою на сонці, падишах ще з чорної «волги» не вийшов, а вже кричить: «Хочу!»

А його одразу на екскурсію по судну. Ось тут рибний цех. 12 тонн заморозки на добу. А це машина – тисяча кінських сил, муха ще не сиділа. А це – штурманська рубка, усе блимає циферблатами, ехолоти, гідролокатори, рибу просто під причалом шукають, радар береги малює... За штурвал не бажаєте потриматися? А штурвал справжній, з дерев’яними краспицями, як на вітрильниках. Капітан командує віддати швартови, падишах сам стернує й гудить в тифон. Красота! А тут ще й шашлички якраз підоспіли, запрошують падишаха на тралову палубу пригоститись, чим Бог послав. А судно йде собі плавнями дніпровськими в лиман, комиші й осока за бортом пролітають, як на гірській річці, вах! Шашлик відмінний, коньяк ще кращий, до повернення в Херсон падишах навчився співати «Несе Галя воду».

- Одного мало! – кричить. – Купуємо у вас одразу п’ять пароплавів! Він же каспійську кільку в томатному соусі ловити зможе?

Так, попри всі вибрики долі і міністерства, і пішов пароплав у серію. А коли ще «Железняков» з першого піврічного рейсу в Індійський океан повернувся, і виявилося, що недарма конструктор економіку рахував, а не тонни й метри, бо пароплав за ці півроку, за один рейс, повністю окупився, тут і міністерство схаменулося. Замовлення посипалися, що який там «верф закривати», розширяти треба, якби оце десь на Оболоні ще якийсь заводський цех приткнути?

А виявилось що? Що СРТМ – і швець, і жнець, і на дуді гравець. А в океані не тільки оселедці й скумбрія водяться. Кого на каракатицю в Аденську затоку послати? СРТМ. Кого на лангуста поставити? Його ж. А не тралом, а ярусом, кликача під Південною Георгією ловити? Золота рибка той кликач, 800 доларів тонна. Ну дик. А тунця на вудочки з дождювальною установкою? А сардину кошільковим неводом? Тонн по 100 за один замет? Він і це може. Бо все це конструктор ще на етапі проектування передбачив і можливості такі в свій проект заклав. Тиждень на переобладнання в порту – і йди, лови хоч чорта лисого, відповідна технологічна лінія на лисих чортів уже в рибцеху.

Особливо конструкторові зігріло душу, коли отой найбільший у світі «Восток», в якого нічого з тими ботами-здобутчиками, які моряки одразу ж прозвали «мильницями», так і не вийшло, в наступний рейс пішов з цілою флотилією, аж з шістьма, СРТМами. Їх так і називали потім моряки – востоківські СРТМи. Ну так, в кабінеті та на моделях ті боти-мильниці краще виглядали. А в морі хвилі іноді трапляються.

І ось років через десять, коли СРТМів наклепали вже чи не з сотню, усі моряки зрозуміли, що то з пароплави й за щастя вважали на нього потрапити, спокійніше ж працювати на судні, яке не тоне, що не кажи, а грошей вони державі заробили – вагон і маленький возик і все самими сторублівками, а головне – забулося, що перший пароплав був підпільним байстрюком, конструктора нарешті нагородили премією Ленінського комсомолу і дозволили на неї без черги придбати собі автомобіль «волга». Оце і є визнання. По праву.

- Хоча, скажу вам по совісті,- закінчив свою розповідь стармех Хоменко, - на Заході він би давно вже був мільйонером і мав би дачу на оцих ось Кікладах.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Кораблі й двигуни

© Василь Тибель, 27-03-2013

Історія про переможця

© Наталка Ліщинська, 27-03-2013

[ Без назви ]

© olele, 26-03-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.85705089569092 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …