***
Ти змерзла? Вдягни будь ласка свій бордовий шарф, закутайся, і я принесу тобі гарячої кави.. Ми будемо говорити про буденні справи, про проблеми.. як завжди закінчуючи розмову мило посміхнешся, і знову закутаєшся в свій теплий шарф. Я буду йти вулицями міста, вчитуватись в оголошення на стовпах, і шукати тебе в кожному перехожому. Я йтиму сталою дорогою - як завжди. І як завжди мене переповнятимуть безглузді думки. Пам’ятаєш ті листи які я тобі колись писала? Ні, напевно.. Усі портрети які малювала, в надіях що ти їх бережеш.. А якби мене не стало, так раптово не стало.. Ти б заплакала? Гаразд, давай більше не повертатись на такі теми. Це все в минулому. Та в мене є тимчасова історія, це історія «незрозумілої», історія такого собі «життя». Варто глянути на життя з іншого боку. Та залишитись у рожевих окулярах, я їх не буду знімати лише тому, що я не хочу бачити тебе такою, якою ти є насправді, нехай ти залишишся моїм ідеалом. Без сумніву, ми знову зустрінемось в тому самому будинку, можливо на базарі чи просто на якійсь з вулиць. Ти змерзла? Закутайся в свій теплий, бордовий шарф. Та попроси аби твій чоловік заварив тобі міцної кави. Сядьте з ним на диван, переглядайте фото або просто подивіться футбол, хіба не так проходять усі ваші вечори..?
Хіба не ви, є моїм незбагненим життям, сонцем, повітрям, димом, житлом. Хіба не ви, є моїм ідеалом?
***
