От лежу оце після ранкового, дивлюся в стелю. І думки такі цікаві в голову лізуть. Вона тримає мою долоню в своїх і шепоче типову в таких випадках маячню. Щойно видала: "Якби ти знав, як мені з тобою добре" і ще щось про те, який ще до того ж хороший. Скільки я такого переслухав. Вона навіть не уявляє. Прослухав після. В смислі після ранкового, обіднього ч вечірнього. Бо коли неждано приходить ПІСЛЯ глобальне, тобто ПІСЛЯ стосунків, тоді доводиться слухати полярно протилежні судження: про те яка я сволоцюга, скотина і таке інше. Про те, що вона думала ніби я «не як усі», а насправді виявилося, що «як усі». І що дивно, напевно то від багаторазового повторювання, я з тими епітетами десь уже трохи й погоджуюся. Та справа не в тому. Вірніше не в ній. І не в них. Цікаво, де ж істина. Хто я: супермачо чи суперечмо? Красень чи чудовисько?
Чи щось посередині. І взагалі, можливо потрібно під корегувати образ принца на білому коні в дитячій літературі. Зробити, як це зараз називають, ребрендинг. Відповідно до фактичного чоловічого матеріалу. Відверто писати, що у принца пивне черевце, лисина, завше несвіжий подих, а замість білого коня Дево-Ланос кольору «сірий металік» або ще якийсь набір металобрухту за кермом або в салоні якого соромно перебувати нормальній людині (про осіб королівського калібру змовчу). Крім того, принц при кожному зручному випадку стрибає в гречку (або в жито). А якщо ще більше узагальнити, то в комплекті сучасного принца замість коня-автомобіля повинен бути кінь-диван з телевізором, який казкового аналогу не має.
Адже ростуть собі мрійниці, з отими явно безпідставними та утопічними мріями про принців. Чекають-нервують, а красені не з’являються. І тоді, з почуттям глибокого розчарування в душі, вже не юні красуні одружуються з тими кого багато в дикій природі. Тобто, такими як я. Які якщо не одразу то в перспективі приростають п’ятою точкою до дивану, а очима до спортивного каналу телевізора.
Відповідно, жінки почувають себе глибоко нещасними. Замість принца на балансі якийсь мудак, якого цікавить тільки поїсти-попити та телевізор подивитися. З корисних навичок – швидкісне виконання подружнього обов’язку (заміну лампочок та батарейок через кому додавати не піднімається рука). Щодо виконання то радує сам його факт, а не швидкісність чи, взагалі, регулярність.
І от думаю, собі: а чому б і не змінитися. Це ж так просто: не дивитися футбол. Не пити пива і всього іншого після роботи. Від ліжка не «сачкувати», а в ліжку не «косити». Не хамити, а навпаки говорити щось хороше. Сюрпризи-подарунки якісь їй приємні робити з зарплати. Це ж так просто, ніяких надзусиль не потрібно. Та ж ні. Гординя і, як підказує гугл-транслейт, пиха. Як це я буду прогинатися. Іти на якісь поступки нехай і в зовсім не принципових речах. Коли і так все нормально. Коли і такого вона мене терпить.
Мабуть таки чудовисько.
