Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2685
Творів: 51017
Рецензій: 95762

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 35219, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.212.99.208')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Авантюрна проза

Пішла твоя арія

© Антон Санченко Статус: *Експерт*, 18-02-2013
Містер Алі з Азова полетів літаком. Тобто з Ростова на Стамбул. Мабуть таки точно посварився з компаньйоном. «Таврія» натомість завантажила обидва трюми пакетованими дошками, вязала ті дошки також на кришки трюмів у так званий караван, від чого стала схожа на човен з сіном на Десні, і запахла новорічною ялинкою, і наступного дня знялася в рейс на Халкіс. Це в Греції таке місто, Денис одразу знайшов його на генеральній карті Чорного й Егейського морів. Враховуючи те, що зараз вони ще знаходилися в Азовському, а мусили проминути ще Мармурове, свій незмінний першовересневий твір «Як я провів літо» хлопці могли б тепер називати, як тверянин Афанасій Нікітін, – «Ходіння за три моря». Навіть – за чотири. З виходом у море, прородно, закінчилося для них і вахтування біля трапу: парадний трап втягнули на борт, склали і принайтували у спеціальній ніші вздовж фальшборту. А хлопців направили стажуватися в в радіорубку. До радиста Кренкеля.

Втім, Кренкель виявився ніяким не Кренкелем, він лише крякнув, коли Сергій став звертатися до нього Ернст Теодорович, і виклав на стіл в радіорубці аркуш з прізвищами усіх членів екіпажу, в якому не було ніякого Кренкеля, натомість начальником радіостанції значився якийсь Євген Трохимович Галушка – це ще хто такий? Де цей Трохимович ховається?

- Отож, оміки, перше що має зробити будь-який порядний радист, прибувши на судно, - це взяти в третього помічника суднову роль, щоб знати імена й прізвища усіх членів екіпажу. Тоді можна зорієнтуватися, приймаючи радіограми, на борту адресат, чи вже вибув.

- То, виходить, отой Євген Трохимович вже вибув? – все ще не розуміли хлопці. Аж нарешті Денис побачив на переборці велике чорно-біле фото в рамочці – колись білосніжне, але вже трохи побите іржею судно на тлі низького кам’янистого берега з будиночками і чудернацькими щоглами незрозумілого призначення і... натовпами пінгвінів на камінцях посеред снігів. На хмарному небі над будиночками розмашисто, від руки, було написано «Учаснику ІІ Української Антарктичної експедиції, полярна станція «Академік Вернадський» і розпис. А на борту отого білосніжно-іржавого лайнера – «Ернст Кренкель»!

- Так це пароплав, а не людина! – не стримавшись, вголос відзначив Денис.
- Людина і пароплав! – засміявся начальник радіостанції. – «Ернст Кренкель»- це мій попередній пароплав, одеське наукове судно, а на цьому фото ми якраз висаджуємо на острові Галіндез особовий склад другої антарктичної експедиції, - дійсно, уявити, щоб моряк працював на судні свого імені, було важко. Мабуть, таки Галушка, а не Кренкель.
- Питання є? – спитав нововідкритий начальник Галушка.
- З пароплавом ясно, - сказав Сергій. – А людина ж – хто?
- Ну ви даєте, кадети. Нічого про Кренкеля не чули? Легендарний радист-полярник! До речі, хто це мене Кренкелем дражнить, поіменно.
- Е-е-е, - зам’явся Денис, не знаючи як сказати начальнику радіостанції Галушці, що Кренкелем його називають геть усі, від матроса до капітана, тому хлопці й вирішили, що це його справжнє ім’я. Але Сергій вчасно зорієнтувався. Він просто взяв оту суднову роль і поклав перед «Кренкелем»:
- Ось вони.
- Що всі? – крякнув Галушка.
Хлопці, зітхнувши, кивнули.
- І – славно! Це велика честь! – несподівано зрадів начальник рації. – Це ще треба заслужити! Це ж не людина була – легенда коротких хвиль!

Ернст Теодорович Кренкель народився ще за царя Гороха, коли Польща була у складі російської імперії, в польському місті Білосток, всього через сім років по тому, як Гульєльмо Марконі встановив радіозв’язок між дахами двох лондонських будинків всього лише на відстані 3 км. Ернст Кренкель вже у 1930 встановив рекорд дальності радіозв’язку: з радянської арктичної станції на Землі Франці-Йосифа він встановив зв’язок з діаметрально протилежною точкою земної кулі – з антарктичною станцією американської експедиції Берда. Побити цей рекорд не виявляється можливим, бо Земля – кругла, і більшої відстані на ній просто нема. Якщо ви в цьому місці уявляєте якогось старого солідного буркотуна-ветерана, якими всі звикли бачити героїв на виступах перед школярами, ви не маєте рації: рекордсмену тоді було лише 27 років. До речі, в 35 він вже був доктором географічних наук, хоча не писав жодної дисертації, і взагалі – закінчив колись лише однорічні курси радіотелеграфістів. Так воно і буває, коли люди дориваються до справжніх відкриттів, опинившись в правильному місці у правильний час. Бюрократія, освіта й дипломи за ними не встигають.

Як ви вже зрозуміли, Кренкель працював переважно в Арктиці, був радистом багатьох полярних станцій та пароплавів, і навіть німецького диражабля «Граф Цеппелін» під час його арктичного рейсу у 1931 році. Фанат короткохвильового зв’язку, сам собі конструктор радіоприладів, Кренкель став незамінним учасником більшості високоширотних експедицій того часу. Іноді диву даєшся, тільки десь намалювалось місце для подвигу – а Кренкель вже там. Легандарний пароплав «Сєдов», криголам «Сибіряков», «Челюскін»... Коли в Чукотському морі затонув «Челюскін» і його команда три місяці провела в наметах на кризі в очікуванні на рятувальну авіаційну експедицію, що вивезла всіх на «велику землю», Ернст Теодорович вперше виходив в ефір з дрейфуючої криги. На позначення його заслуг міжнародна комісія радіозв’язку назавжди закріпила за ним особисто позивні його загиблого пароплава – RAEM. Що цікаво, оскільки короткі хвилі  були тоді ще справою аматорів, він тримав зв’язок  і з радіолюбителями і просив їх передавати радіограми адрестам на великій землі. А одному, дуже вправному любителю, навіть урочисто подарував потім свого радіоприймача, з яким працював на крижині.

Тож ні в кого не виникло жодних питань, кого саме слід призначити радистом дрейфуючої станції Папаніна «Північний полюс-1». Чотирьох «папанівців» закинули на самий Північний полюс також літаками, вони обрали крижину поміцніше і звели наметове містечко, а потім 9 місяців на ній дрейфували до Гренландського моря, щоб дослідити течії та іншу гідрологію арктичного басейну. І щодня Кренкель виходив на зв’язок з великою землею, поки його товариші по черзі крутили педалі динамо-машини, схожої на велосипедний тренажер.

- Отож хлопці, радистом бути гарно хоча б тому, що педалі аварійного передавача завжди крутять інші члени екіпажу! – закінчив свою промову Ернстр Теодорович Галушка. Чи Євген Трохимович Кренкель, біс вже цього начальника радіостанції тепер розбере. Сумінів не викликав лише його позивний UKWB, написаний на бронзовій пластині на переборці радіорубки – для забудькуватих радистів.

Радіорубка на «Таврії» була досить простора, але нашпигована усілякими приймачами, передавачами, комутаторами, автоматичними подавачами сигналів тривоги і біди, автоматичними приймачами тих таки тривожних сигналів, які автоматично спрацьовували на 12 тире, переданих на аварійній частоті 500 кілогерц, і будили начальника радіостанції дзвоником, що спрацьовував у нього в каюті просто над головою. Але у випадку Ернста Теодоровича (дозвольте авторові продовжувати називати його саме так) це було зайвим, бо більшість свого часу він хоч так, хоч інак проводив на робочому місці, а не тільки 8 годин вахти, як інші члени екіпажу.

А куди йому тікати? Тепло, сухо, мухи не кусаються, ненав’язливий джаз з приймча грає, диванчик, знову ж таки, м’який...
- Диванчик, - основне обладнання радіорубки, - пояснив хлопцям начальник рації. –Радист працює вухами.
... це не додаткові кріплення на контейнери на палубі заводити в шторм і дощ. Прийняв вранішній прогноз з Одеси, покурив на капітанському містку з моряками, кави попив, відпрацював з київським радіоцентром, здав дислокацію судна, пообідав – і на диванчик. Слухати, що в світі робиться.

Слухав Кренкель також якісь не ті передачі – жодних дикторів, сам лише писк морзянки. Дениса здивувала оця здатність радистів сприймати сюрчання коду Морзе одразу на слух, він раніше думав, що вони усе на листочку крапками й тире записують, а потім розшифровують. Між тим, Кренкель приймав прогноз погоди й навігаційні попередження, одразу друкуючи їх на машинці. Папір у машинку був заправлений не аркушем, а одразу великим рулоном, він повз, спадав на палубу і звивався довкола радистового крісла-вертушки, поки Кренкель приймав оті «навіпи». Потім акуратно відривав сувой отриманих навігаційних попереджень, розписувався на ньому, й ховав друкарську машинку під столом до наступної радіопередачі. Вона в нього на якомусь хитрому кронштейні була: кришку столу підняв – виїхала, опустив – сховалася. Якби Кренкель носив фрак з довгими фалдами, а не потерті тропічні шорти й безрукавку, це було б схоже на концерт якогось піаніста за роялем.

- Денисе, віддай Трояку під розпис, - посилав свого стажера на місток начальник рації. – І візьми координати місцезнаходження на 12-00, дислокацію на київський радіоцентр здамо. Євген Олексійович лаявся, побачивши довжину прийнятої радистом «портянки», як він це називав, але розписувався в журналі вхідних радіограм і клав отой сувой на штурманський стіл. Це ж саме йому належало вносити усі оті навігаційні попередження на карту. Змінилося місце роздільного буя в морі – попередження. Стрільби кораблів і авіації в закритому районі – попередження. В керченській протоці дрейфує притоплений риболовний бот – попередження. І не кажи потім, що не знав, штурмане.

Сергія ж начальник поставив головним діджеєм на пароплаві: з восьмої ранку до дванадцятої, коли ніхто ще не спить перед вахтою, на «Таврії» крутили по трансляції музику з ефіру або з великого бобінного магнітофона, що стояв у радіорубці.
- Пішла твоя арія, - казав ві Сергієві, коли вже час було вмикати трансляцію. Це, схоже, була його улюблена примовка взагалі. Стернові-мотористи дізналися про ці кадрові перестановки за зміною репертуару, й вже на сніданку замовляли Сергієві якусь улюблену музичку. Денис навіть трохи заздрив такій популярності товариша. Втім, це компенсувалося тим, що Денисові з тими ж слвами про арію доручали розносити приватні радіограми з дому. Можна було підійти до практиканта Богданчика, коли він дрихнув у каюті, гаркнути над самим вухом: «Танцюй!» - і навіть не отримати за це пендаля.

- І ще таке, - казав хлопцям Кренкель. – Таємниця радіозв’язку! Нікому, ні пари з вуст, що в радіограмі. Кому треба, адресат сам розкаже. Нікому, крім капітана. Йому можна читати всю кореспонденцію, якщо треба.

Але найприємнішим бонусом стажування «на радиста» було те, що радіослужба могла надсилати свої приватні радіограми безкоштовно! Тільки РДО мають бути коротше 50 слів. Денис тут-таки понаписував радіограми усім 32 своїм однокласникам, порахував слова й записав згори вихідні номери. Сергій натомість написав лише одну, Денис підглянув, коли вже записував її номер у журнал вихідних РДО, як вчив начальник радіостанції Кренкель. Адресатом була... Свєтка Яблонська. Отакої! Але що поробиш, таємниця радіозв’язку не дозволяла тут таки дати йому щигля чи підняти на кпини. Тим паче, що Сергієва радіограма нагадувала, швидше, зведення диспетчерові, ніж лист залицяльника.

ВИЙШЛИ АЗОВА РОСІЯ ПРЯМУЄМО ХАЛКІС ГРЕЦІЯ ПІДХОДИМО КЕРЧЕНСЬКОЇ ПРОТОКИ ПРИВІТ АЗОВСЬКОГО МОРЯ = СЕРГІЙ –


Ти скажи, який привітний!

- От безбатченки! – вилаявся Кренкель, коли побачив, у що йому обійдеться пільговий тариф для його «радіослужби». – А матерям написати? Добре, замовлю вам на сьогодні телефонні перемовини через Київ-радіо.

В морську слухавку треба було говорити, натиснувши спеціальну кнопочку – «тангенту», коли сам говориш співрозмовника вже не чуєш. Тому кожну фразу треба було завершувати словом: «Прийом!»

- Чим вас там годують? – знову, як і минулої розмови, спитала мама.
- Оселедцями й картоплею в мундирках! Прийом! – знову відповів Денис. Розмова припала на понеділок. І лише згодом Денис зрозумів, що у мами тепер склалося хибне враження, що годують його на морях тільки оселедцями.

Також Кренкель навчив їх виставляти координати в отому автоматичному передавачі на аварійних частотах. Тож після всіх цих маніпуляцій у разі небезпеки досить було лише натиснути червону кнопку, щоб сигнал SOS автоматично пішов в ефір на частоті 500 кілогерц. А щоб якийсь розумник ту червону кнопку не натиснув випадково, вона була схована під прозорим плексигласовим віконечком.  

Але що б не робив радист Кренкель, про що б він не розповідав хлопцям, з якою б радіостанцією не працював в ефірі, двічі на годину, з 15 до 18 хвилини і з 45 до 48, коли стрілка настінного годинника підходила до червоного сектора на циферблаті, він замовкав, приглушував усі інші приймачі й прослуховував аварійну частоту. І так в ці хвилини чинили усі радисти усього світу. Після цього Кренкель з чистою совістю писав до вахтового журналу «сигналів нема» і насичене життя радіорубки продовжувалося.  Втім, приймач, налаштований на визивний канал, Кренкель не вимикав, але там після отого радіомовчання починалося цвірінькання різних берегових та суднових радіостанцій, які викликали одна одну на середніх хвилях. Денис, що вже досхочу напілікався в навчальних цілях електронним ключем, розучуючи тільки одне слово – власний позивний UKWB – ті-ті-та, та-ті-та, ті-та-та, та-ті-ті-ті – одного разу почув його не з підключених до ключа навушників, а з приймача.

- Євгене Трохимовучу! Нас викликають!
- О, точно! Молодець, стажере! Це Керч! – хвалив начальник рації, вмикав передавача середніх хвиль і відповідав. Це була радіограма щодо лоцмана.

А потім знову настали оті хвилини радіомовчання. І знову запис «сигналів нема». Денис уявив собі, що ось радист Кренкель вже років двадцять отак чергує на аварійній частоті щогодини, а сигналів все нема й нема. Чи йому терпець не уривається?

- А ви SOS приймали? – спитав Сергій, наче прочитавши Денисові думки.
- Чи не один раз за все життя, - відповів начальник. – Але того одного разу – з чотирнадцяти пароплавів за одну ніч. Її тоді Варфоломієвською ніччю Перської затоки газети охрестили. Такі справи.

Хлопці примовкли, очікуючи на продовження історії, але продовження не сталося, мабуть Кренкель все дотримувався таємниць радіозв’язку щодо тієї ночі.
- А «Таврія-7» сигнал подати встигла? – несподівано навіть для себе самого спитав Денис.
- Знаєш, чомусь ні. Коли вантаж, вони труби везли, змістився на один борт і судно накренилося, вони спустили рятувальну шлюпку і в неї встигли сісти всі, крім капітана, старпома і старшого механіка. Коли ж судно перекинулося, старпома викинуло з крила містка в море і знайшли його лише через добу вже замерзлого. Зима була, вода холодна, він був у гідрокостюмі, але під час аварії йому розірвало холошу на нозі. Отак, через маленьку дірочку тепло з тіла все і витягло. Стармеха потім знайшли у машинному відділенні, а капітан пропав безвісти. Приходив потім до мене той начальник радіостанції в гості вже після того, як судно підняли на рівний кіль і в Херсон відбуксирували. Він в шлюпці був, їх через кілька годин порятували. Скаржився, що ось, водою позносило усі переборки між каютами, знайшов свою шкіряну куртку аж в каюті старпома. І навіть долари в кишені куртки – цілі. І кортіло мені спитати, чому старпом ще був на містку, а ти вже в шлюпці, а не в радіорубці, але не став. Хто його зна, що там було насправді, і які команди капітан подавав. Але саме радист полишає судно передостаннім, після нього вже лише капітан. Все життя радиста з собою на пароплаві катають, більше семи кілограмів в руки не дають, лише щоб він ось в такий момент передав сигнал біди. І ось – пішла твоя арія, а ти вже в шлюпці. Але може я образив зараз колегу, кажу ж, незручно після такого розпитувати. Але що всі моряки, до яких він отак приходив, навіть промовчавши, про це подумали – і до ворожки не ходи. Такі справи. А звідки це ти про «Таврію-7» знаєш?
- Казали, що в неї був позивний «Адмірала Нахімова»...
- А оце – дурня. Через позивні не передається, - впевнено заявив начальник радіостанції Галушка. – Кренкель он потім все життя працював під позивним загиблого «Челюскіна» і – хоч би хни.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Цікавезно

© Наталка Ліщинська, 19-02-2013

Повчально)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Славко Митрога, 19-02-2013

Хоча пасажиром...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 18-02-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3397550582886 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …