Мистецтвознавець працював на різних планетах. У нього була бездоганна легенда, що завше допомагала проникнути у потрібні кола: влаштовував галактичні виставки живопису. Полотна приваблювали впливових осіб - без зусиль налагоджував контакти з дипломатами і військовими. Холодний розрахунок, досконалий сценарій і знання психологічних й ментальних особливостей жителів різних планет повсякчас ставали у пригоді розвідникові.
Шеф сидів у кріслі й не зводив очей з підлеглого.
- Максе, цього разу у тебе завдання особливе. Ми отримали інформацію, що «Бурштинова кімната» знаходиться на Марсі. Ті коротуни поцупили її, скориставшись Великою Вітчизняною у 1944 році. Слід повернути землянам цей витвір мистецтва, але спершу варто переконатися, що вона дійсно там.
- Навіщо розвідці втручатися у це? – Поцікавився Макс.
- Вказівка згори, - відказав шеф.
- Коли вирушати?
- Виліт на Марс завтра вранці. Підготуй полотна, які могли б зацікавити тамтешніх жителів, - шеф увімкнув величезний дисплей, на якому з’явилася карта планети, - ми підозрюємо, що Бурштинова кімната знаходиться отут, - натиснув кнопку, – на екрані у збільшеному вигляді з'явився один з квадратів, - Сак марсіанський мегаполіс. За містом розташований об’єкт, де ховають Бурштинову кімнату.
- Що наштовхнуло на таку думку?
- Є така інформація, але неперевірена. Колись там розташовувалася військова база. Проте і тепер об’єкт охороняється надійно. Це викликає підозри. Бурштинова кімната може допомогти марсіянам вийти з галактичної кризи, що охопила Чумацький Шлях після галактичної війни. Продавши цей витвір мистецтва, Марс отримає чималий зиск.
- Як я розумію у сховищі знаходиться не один ящик бурштину. Як керівництво планує його вивезти? Вважаєте, що марсіяни так легко віддадуть землянам Бурштинову кімнату?- поцікавився Макс.
- Це вже не наш клопіт. Ми мусимо дізнатися про її точне місцеперебування. Твоє завдання – перевірити інформацію. Далі вибухне грандіозний скандал – земляни стільки часу шукали своє надбання. Втрутиться Галактична Організація Охорони пам’яток культури й витворів мистецтва.
- Працюватиму сам?
- Ні. У тебе є напарник.
- Він лише заважає мені. Хто вигадав використовувати роботів у розвідці?
- Ти влаштовуватимеш виставки, налагоджуватимеш контакти – усе, як зазвичай. А Глек передаватиме інформацію на Землю. За легендою він буде твоїм помічником.
Макс недолюблював цього робота, бо той мав одну дуже помітну ваду – волочився чи не за кожною спідницею, одягненою на залізні стегна. Врешті Макс зробив висновок, що його напарник просто дефектний. Одержавши санкцію управління, відвіз його на утилізацію, але комісія не виявила істотних відхилень. Лиш зменшила дозу штучних чоловічих гормонів. Проте навіть у мізерній дозі вони зривали дах Глекові, коли той дивився на залізних леді. Розвідник не розумів для чого винайшли роботів нового покоління, які вміють відчувати емоції. Схоже, що це потрібно було котромусь з учених, щоб здобути науковий ступінь. А далі усе склалося, як завжди у землян – як винайшли, то потрібно знайти їм призначення.
- Роботам не місце у розвідці, - вже вкотре Макс намагався переконати у цьому шефа.
- Помиляєшся. Агентів можна перевербувати, а роботів – ні. Максе, не підведи.
- Хіба колись підводив?
- Ні, але твій вік.
- Хочеш нагадати мені, що я найстарший агент у нашій конторі?
- Дарма ти відмовився від посади завідувача десятим підрозділом, - шеф відвів погляд.
- Протирати штани у кріслі? Це не для мне.
- Я уже п’ять років як протираю штани, - Борис підвищив голос, - і нічого. Не вмер від нудьги. А ми ж з тобою починали разом. Хіба не час відійти від активних дій? Конторі потрібен мозок, а він у тебе є. Після цього завдання - на підвищення.
- Гадаєш ніби я вже нічого не вартий? Старий кінь борозни не зіпсує – так говорив колись мій дід.
- Ми ще повернемося до цієї розмови. А тепер йди.
Одразу по прильоту Макс вирішив налагодити контакти з потрібними особами. Він знав, що впливових осіб варто шукати в елітних розважальних клубах. Певна річ, вони вчащали до театру, відвідували галереї й виставки, проте робили це лиш для того, щоб продемонструвати один одному рівень свого культурного розвитку, а задоволення шукали у інших місцях.
Громоподібна музика заполонила кожен куточок приміщення розважального центру «Галактика». Металевий подіум засіяв у багатобарвнім світлі ліхтарів, відбиваючи кольорові промені. Жердина разом з невеличким круглим майданчиком почала звільна крутитися. Обставлена столиками й стільцями зала поволі заповнювався відвідувачами – марсіянами, й роботами нового покоління.
Марсіяни чимось нагадували людей. Щоправда ноги у них вигнуті колесом. Голова різнилася випуклим лобом й вушними раковинами, що були обернені назад. Очі складалися з суцільної зіниці.
Макс вирішив пригледітися до завсідників клубу. Зафіксувати їх на сканфон, а потім пробити по галактичній системі, щоб дізнатися хто є хто.
Під бучні викрики відвідувачів на подіум вибігла робот-стриптизерка. Жваво й підбадьорливо помахала руками, наближаючись до жердини. Торкнулася пальцями відполірованого стержня – спалахнула іскра від різкого зіткнення металу з металом. Груди стриптезерки почали трансформуватися з першого розміру до п’ятого, хвилюючи тонку тканину, що їх прикривала. Ноги перевилися навколо жердини. Навісна бестія, обриваючи аплодисменти залу, то спиналася угору, то опускалася донизу, робила неймовірні акробатичні рухи. Однак не квапилася оголювати своє тіло – відвідувачі з’юрмились довкола подіуму, вимагаючи пікантного продовження. У шаленому коловороті можна було розгледіти обриси її бездоганно відполірованого тіла – накидка уже полетіла у юрмище хтивих завсідників, а за нею й білизна.
- Моя ж ти мамцю! Ще мить і у мене програму заглючить, - силкуючись перекричати музику вигукнув Глек, - Мушу з нею познайомитися.
- Ірмах – відома у всій галактиці стриптезерка, - відказав Макс, - але залізна лялечка. Не більше.
- Що з того? Я теж - лиш купа брухту. Не забувай, що роботи нового покоління вміють відчувати емоції. Може вона також з новеньких?
- Гаразд! Спробуй . Але ж вона зовсім не звертає на тебе уваги. Поглянь які красені навколо неї в’ються, - пожартував Макс.
- Мої датчики зафіксували уже понад сотню її поглядів.
- Нахапаєшся венеричних вірусів – програми почнуть глючити. Тоді одразу з контори вилетиш. Будеш піцу на Марс возити – у кращому випадку. А у гіршому – утилізують.
- Моя ж ти мамцю! Не лякай, - Глек вивернув кишені свого комбінезона, – на землю посипалися запаковані презервативи, - я контрацептивами користуюся, - й попрямував до сцени.
- Завтра о сьомій! Не забувай. Нам треба до виставки готуватися, – викрикнув Макс йому навздогін.
- Ей! Кицю, може розважимося цієї ночі! – вигукнув Глек, протиснувшись крізь натовп до сцени.
- А валюта у тебе є? – запитала стриптизерка.
- Є!
Залізна кралечка підморгнула йому й відповіла:
- Зустрінемось біля чорного виходу.
- Моя ж ти мамцю!
У обов’язки робота входило лише передавати інформацію на Землю, тому коли Глек зник, Мистецтвознавець тільки зрадів – ніхто не буде відвертати його уваги.
Старий розвідник оглядав відвідувачів. Четверо марсіян у військовій формі сиділи за столом у кутку. Захмелілі, вони втратили контроль над собою: голосно розмовляли, реготали й намагалися ущипнути залізну офіціантку, що принесла їм випивку. Пішаки – одразу подумав Мистецтвознавець й замовив, ще один безалкогольний коктейль. Він сидів біля шинквасу так, наче йому не заважав ані натовп марсіян, що витанцьовували позаду, ані музика, що нестримно волала. Допивши черговий коктейль, підвівся, бо вже встиг зафіксувати на сканфон кілька суб’єктів, котрі більш-менш зацікавили його.
Чоловік попрямував до гвинтових сходів, що вели до казино – там він сподівався зустріти вагоміших персон. Ходом зазирнув у пришторену кабінку. Захмелений марсіянин тримав на колінах оголену повію, щось шамотів у її вухо – по-дурному підхихикуючи, вона вправно звільняла його від одягу. Макс не бажав стати очевидцем близькості між цими двома, тому, зафіксувавши обличчя чоловіка закрокував до східців.
На другому поверсі панувала зовсім інша атмосфера. Звукоізоляційні двері не пропускали волань з першого поверху. Смак Мистецтвознавця всолодила одна з симфоній Ніколо Паганіні для скрипки з гітарою. Після галактичної війни Всесвіт почав шанувати культурні здобутки Землі. Живопис, музика, скульптура – усе користувалося скаженим попитом на яких завгодно планетах. Щоправда не тільки це почерпнули представники інших цивілізацій від землян. Розпуста, алкоголь, наркотики перекочували у інші світи, а заразом і азартні ігри.
Макс підсів за один із столиків, де вже сидів гравець. Зробивши ставку, виграв. Потім ще і ще. Нарешті марсіянин утратив терплячку й підвівся з-за столу. Грати з землянином ніхто не зважувався, аж поки один генерал не прийняв його виклик. Мистецтвознавець, щоб зацікавити його, перший раз виграв, а наступний - програв.
- Ви землянин? – поцікавився генерал.
- Так!
- Прибули на відпочинок?
Мистецтвознавець напружився. Сьогодні не планував знайомитися з будь-ким, але, можливо, це на краще. Генерал може виявитися серйозною цяцьою.
- Навпаки. Працювати.
- Цікаво. Не так багато землян працюють у Саку.
- Організовую виставку живопису наших художників.
- Неодмінно завітаю. Де вона буде проходити?
- Тільки сьогодні прибув у Сак. Витратив трохи часу на огляд вашого міста, а тепер прийшов відпочити. Завтра займусь пошуком приміщення. Сподіваюсь з цим проблем не буде. Мене запевнили, що на вашій планеті живопис землян користується попитом.
- Це правда, - підтвердив генерал, - з задоволенням придбаю одну чи дві картини у власну колекцію. Дозвольте відрекомендуватися – генерал Чок.
- Макс! – Він потис руку генералові.
- Може ще одну партію? – поцікавився старий розвідник.
- Так.
На віллу, орендовану в одному з саккійських агентств нерухомості, Мистецтвознавець повернувся доволі пізно. Приєднав сканфон до невеличкого дисплея й «пробив» усіх, кого встиг зафіксувати. Зацікавив лише генерал - цабе високого ґатунку. Дивувало найбільше те, що генерал Чок виявився комендантом того самого об’єкту, де імовірно зберігалася Бурштинова кімната. Замість запалюватися надією, старий розвідник відчув підозри. Не подобалося це випадкове, але таке вдале знайомство – зазвичай важко було знайти потрібну особу, іще більше доводилося докласти зусиль, щоб встановити контакт. А тут усе й одразу. Складалося враження ніби хтось завчасно знав, що прибуде у Сак шпигун, котрий розшукуватиме «Бурштинову кімнату». Й отой таємничий хтось влаштував цю зустріч.
Старий розвідник, обтяжений розмислами про випадкову зустріч з генералом, намагався відпрацювати план подальших дій. Очевидячки його намагаються заманити у пастку, підпихаючи потрібного генерала у перший же день перебування на Марсі. Макс вирішив - нехай ініціатори сього провокаційного учину повірять у те, що він, Мистецтвознавець, настільки туполобий, що візьметься за важіль, так «вміло» втиснутий в його руку тутешніми спецслужбами. Хвилювало ще й інше – на цій бісовій планеті його уже чекали. А це означало, що хтось із контори – кріт. Знаходячись за межами Землі, Макс не міг вирахувати того крота, бо не відав хто ще, окрім Бориса, знав про операцію.
Наступного ранку, рівно о сьомій з’явився Глек. У цей час Мистецтвознавець у махровому халаті, з-під якого виглядали волохаті ноги, сидів спокійнісінько на терасі й посьорбував смачнюче молоко – прихопив кілька пакетів із Землі. Ота погань, що марсіяни називали молоком, загрузла йому у печінці, ще під час відпочинку на цій планеті. Може тому, що воно було рожевим, а Макс ненавидів рожевий колір. Тепер, насолоджуючись смаком справжнього молока, він відчував, як б’ється у самозабутті душа старого розвідника, що мліла від споглядань краєвиду: темно-сині води озера, що кланялися віллі, гонимі вітерцем монотонно коливалися, навіюючи умиротворіння.
- Привіт, Максе! – нарешті озвався Глек, - маєш доволі розслаблений вигляд. Наче уже виконав покладене на тебе завдання.
- Майже виконав.
- Моя ж ти мамцю!Так хутко?
- Так. Це одна з найблискучіших моїх операцій.
- Що передати на Землю?
- Я контактував з комендантом потрібного об’єкту. Інформацію щодо знаходження Бурштинової кімнати перевірю пізніше. Спершу організую виставку, зближуся з генералом. А ти, сьогодні ж забий у свою іржаву голову всі відомості про полотна і живописців. Будеш екскурсоводом на виставці.
- Максе!
- Без заперечень. За операцію відповідаю я. Чи ти сюди розважатися прилетів? Якщо так, то купуй квиток на найперший туристичний рейс «Марс – Земля» й повертайся. - Гаразд! Гаразд! У мене щойно особисте життя почало налагоджуватися, а ти все псуєш, - вигукнув Глек.
- У розвідників немає особистого життя. А тим паче у роботів.
Макс не мав наміру ділитися своїми сумнівами з Глеком. Цей залізний казанова вмить передасть їх у контору, а там - кріт. Важко уявити, як діятимуть місцеві спецслужби, коли дізнаються, що Мистецтвознавець про все здогадався.
На виставці Макс відчув небезпеку, бо витончений нюх шпигуна, інтуїція немолодого чоловіка, досконалий інтелект й багато інших чинників підказували, що хтось підібрався до нього надто близько, що контроль над операцією він втрачає, що його дупі загрожує небезпека – за ним стежили. Невміло, не професійно й грубо. Він був упевнений у тому, що Бурштинова кімната знаходиться деінде, тільки не на тому об’єкті, комендантом якого був генерал Чок, що хтось намагається заманити його у пастку. Але хто і для чого? Отой таємничий хтось може знати справжнє місцезнаходження поцупленого шедевру. І Макс вирішив дати можливість заводіям провокації повірити, що він так легко вступить у сильце, ніби то зовсім не сильце , а щось не дуже приємне на запах.
Ей, власниця виставкової зали, де він виставляв полотна землян, ані на крок не відступала від нього. Спершу він підозрював цю крихітну марсіянку у змові з спецслужбами, але подумав, що жоден агент не буде працювати так відкрито, навмисне привертаючи до себе увагу об’єкту. Звісно, якщо спецслужбами отими не керують такі ж не гострі на розум генерали, як Чок.
Мистецтвознавця аніскілечки не діймав впертий погляд тупоголового агента, що витріщався на нього й волочився за ним по всій превеликій залі. Згодом до майстра стеження долучилося ще двоє віртуозів приблизно того ж ґатунку, що й перший. І лише неймовірна активність Глека страхала старого розвідника. Його помічник, безупинно розповідав марсіянам про полотна й живописців, та так завзято, що складалося враження, ніби ще мить і ця залізяка розбазікає усім, що вони прилетіли на Марс, щоб рознюхати куди ці злодії заховали Бурштинову кімнату.
Макс відчув спалах убивчої агресії, коли помітив, що на виставку прийшла Ірмах, яку зняв Глек у «Галактиці». Ця особа надлегкої поведінки відволікала увагу відвідувачів від картин, але не це дратувало старого розвідника, зрештою, йому байдуже продадуться полотна чи ні – ця залізна хвойда намагалася викликати збудження у Глека. Максові здалося, що програми робота ось-ось почнуть глючити. Глек, обнімаючи залізну леді, пішов до наступного полотна. Старий розвідник відчув лють. Уявив, як жбурляє стриптезерку на підлогу, навалюється на неї своїм тілом, зриває одяг, натискає потрібні кнопки на її животі, й, проникаючи у залізне черево руками, починає виривати з нього плату.
- Що з вами, Максе, - запитала власниця виставкової зали.
- Трохи хвилююся, щоб мій помічник не помилився. Тонкощі живопису можуть зрозуміти лише живі істоти, а він – робот, - щоб не виказувати своїх емоцій Мистецтвознавець навіть посміхнувся.
- Він чудово розповідає, - Ей всміхнулася у відповідь, - Мені здається, що взяти помічником робота – чудова ідея.
- Можливо.
- Чула, що мер нашого міста хоче закупити ще одну партію роботів нового покоління. Їх можна застосовувати будь-де.
- Знав би він - яка з ними морока.
Макс подивився у великі зіниці Ей і прочитав у них відданість й цікавість. Здалося ніби вона хоче зізнатися йому у кохані. Ще тільки цього бракувало! Її повні вуста відкрилися, але у цю мить до них підійшов генерал Чок.
- Максе, чудова виставка. Відсвяткуємо? Запрошую тебе на вечерю.
- Дякую Для мене це честь. Проте не можу залишити виставку, - підозрюючи щось непевне, відповів Макс.
- Твій помічник чудово впорається без тебе. Ей допоможе йому.
- Не йди, - прошепотіла марсіянка, - нам варто поговорити.
Макс не міг відмовитися. Мусів вдавати, що грає за їх правилами. Як відмовиться, ніколи не дізнається де марсіяни ховають Бурштинову кімнату.
Величезні очі Ей свердлили спину старого розвідника, коли він виходив з виставкової зали у супроводі генерала. Не у кохані зізнатися хотіла – раптом здогадався Мистецтвознавець.
Генерал Чок, як і передбачав Макс, привіз його на об’єкт. Отож ані вечері, ані випивки не буде. От і добре. Тепер почнеться справжня робота.
Вони мовчки йшли коридором. За декілька хвилин уже стояли перед дверима – Мистецтвознавець відчував, як пастка причиняється. Однак вибору не було. «Старий кінь борозни не зіпсує» - почувся голос діда. Схоже цього разу таки зіпсує. Він вперше так близько від провалу. Яка ганьба для старого розвідника – провалити операцію. І кому завдячувати? Кротові!
Макс ще не знав, що робитиме далі. Не втрачаючи спокою і зосередженості, увійшов у кімнату. Схований під піджаком електромагнітний пістолет, надавав рішучості. Звісно, його «просвічували» ще перед входом на територію об’єкту. Проте марсіяни не знали, що земляни винайшли речовину, якою покривають зброю. Після чого жоден датчик не зафіксує її.
Ще років десять тому Макс висміював спроби зброярів удосконалити електромагнітну зброю. Такий песимізм навіювало те що така зброя хутко розряджалася й, використовуючи її, довелося б тягати за собою зарядний пристрій. Але, поки Макс вештався по різних планетах, виконуючи свій обов’язок перед Землею, наука на місці не стояла – електромагнітну зброю таки удосконалили. Пістолет ЕП-10 став його надійним помічником. Можливість безшумного вистрілу, відсутність гільз, мала віддача - робили його зручним у використані. Застосовувати таку зброю можна було навіть у космосі.
Мистецтвознавець сів. Генерал Чок повільно підійшов до столу й почав наповнювати, принесені секретаркою чарки. «Отож випивка таки буде» - подумав розвідник.
Генерал вихваляв мистецтво землян. Живопис, музику, скульптуру, але особливо йому подобалися балетні постановки, за участю землян. І Макс розумів чому – ноги земних красунь були рівненькі, наче натягнуті струни. Важко було навіть уявити собі таке видовище: на сцені напівтемної зали марсіянки виконують «Лебедине озеро» - несамохіть розвідник навіть усміхнувся.
Виявилося небезпідставним відчуття, що генерал чогось чекає – увійшла секретарка й сказала:
- У приймальні - полковник Рек.
Вона вийшла, похитуючи стегнами, а генерал так пожирав ті стегна очима, що ставало зрозумілим – на Марсі усе, як на Землі.
- Я на хвилиночку залишу вас. Служба, - й хутко вийшов.
Мистецтвознавець про всяк випадок витяг пістолет, але тримав його під столом - раптом нюх підводить. Не підвів – через декілька хвилин генерал зайшов у супроводі полковника й кількох військових, що націлили на нього зброю. Свій пістолет Мистецтвознавець націлив на голову генерала.
- Не дуркуй, Максе. Я з самого початку знав хто ти. Але мусів перевірити інформацію. Раптом ваш кріт кинув нам дезу.
Макс вистрелив, але генерал вчасно відскочив у бік, а потім кинувся до вікна, бо з двору почулися вибухи. Далі усе відбувалося в одну мить: скориставшись збентеженням марсіян, Макс застрелив трьох з них. Четвертий загинув, намагаючись вибити у нього пістолет.
Марсіян залишилося двоє. Генерал вигукнув:
- Рек! Хутчіш кінчай його. Там на дворі таке діється, - й вискочив у коридор.
Максові було дуже цікаво, що коїлося за вікном, але він не міг дозволити собі втратити навіть абищиці секунди, щоб бодай кинути оком на подвір’я – це коштувало б йому життя.
Марсіянський полковник нещадно палив по Мистецтвознавцеві – відстрілюючись він хутко стрибав то у один бік, то у інший, аж поки куля, випущена з ЕП – 10, не влучила у голову Река. Старий розвідник метнувся до вікна.
Курява, земля, мертві марсіяни – нічого розгледіти не можна було. Але Макс був переконаний – те що відбувається якось пов’язане з ним. Кинувся у коридор, прихопивши зброю мертвих вояків.
- За мною! – вигукнула Ей, жбурнувши гранату у переслідувачів. Вона бігла назустріч, - Марсіяни уклали угоду з планетою, що належить до Галактики Корона Аквамарину. Вони у цю мить вантажать ящики з Бурштиновою кімнатою на борт корабля.
- Як ти дізналася? Ти ж марсіянка, чому мені допомагаєш?
- Забагато запитань. Я працюю на Землю давно. Передала Борисові інформацію, де знаходиться Бурштинова кімната. Він сумнівався. Щоб перевірити,прислав тебе.
- Я теж сумнівався, що Бурштинова кімната тут. Надто явно усе склалося.
- Вони тебе чекали.
- Здогадався. У конторі - кріт.
- Так.
- А де Глек? – запитав Макс.
- Зник.
- Втік. Я так і знав, що у вирішальну мить ця залізяка мене підведе.
Вони увірвалися на невеличкий космопорт, який був на Марсі у кожній військовій частині. Ей закидала марсіян гранатами. Макс, не звертаючи уваги на численні поранення, нещадно стріляв з кулемета, якого підібрав біля тіла мертвого марсіянина. Виявилося, що Бурштинова кімната була уже на борту вантажного космолайнера. Зранений Макс, відчував, що поволі втрачає сили, але крихітна марсіянка допомогла йому вибратися на борт. Якийсь час він чув вибухи – їх намагалися знищити. А далі у його свідомості усе стихло й стерлося.
- Шефе! Провал! – вигукнув Глек переступивши поріг Борисового кабінету.
- Де Макс? – хмурніючи, поцікавився Борис.
- Моя ж ти мамцю! Його заарештували. А може вже й стратили, - Глек всадовився у м’яке крісло шефа, поки той міряв кабінет кроками.
- Забери свою залізну дупу з мого крісла! – вибухнув гнівом Борис, - ти що залишив його самого? Знехтував інструкції! На утилізацію підеш!
- Шеф, а може краще піцу на Марс доставлятиму? – звільняючи крісло промовив Глек.
Двері кабінету розчинилися. На порозі з’явився перебинтований Макс у супроводі Ей.
- Шеф! Завдання виконано. Навіть перевиконано.
- Це що жарт? – Борис незадоволено подивився на Глека, - вимагаю пояснень!
Марсіянка підійшла до столу шефа і скзала:
- Ми викрали Бурштинову кімнату у марсіян. Тепер вона на Землі. Але є й неприємна новина. У конторі завівся кріт.
- Кріт у конторі? Чому ви так вирішили?
- У перший же вечір мого перебування у марсіянському місті Сак на контакт вийшов генерал Чок – комендант секретного об’єкту. Мене це насторожило одразу, а далі що не день – переконувався у тому, що мене чекали.
- Хто ж кріт? – поцікавився шеф.
- Глек! – Макс подивився на свого напарника.
- Моя ж ти мамцю! Я? Знаю, що ти завше мене не любив, але таких звинувачень не чекав. Та я сам ледь встиг звідти вирватися. Шеф не вірте їм. Макс знюхався з цією марсіянкою. Вона перевербувала його.
- Шеф. Роботам не місце у розвідці, - спокійно сказав Макс, - у мене є докази. Ми щойно з стрепклубу « Обана», завсідником якого на Землі був Глек. Камери зафіксували його у товаристві галактичної стриптезерки Ірмах. На біду вона не просто стриптезерка. Ірмах – агент спецслужб Марсу. І саме вона перевербувала, а точніше перепрограмувала Глека. Якби не Ей, я б не покинув межі тієї планети живим. Чому ви не повідомили, що вона працює на нас?
- Конспірація. Мусиш усе розуміти, - відказав шеф, - а з цим що робити? – й кивнув у бік Глека.
- На утилізацію! Геть роботів з розвідки! – вигукнув Макс.
- Ти певен? – поцікавилася Ей.
- Максе, - Борис усміхнувся, - Ей – робот. Тільки дизайн під марсіян.
- Моя ж ти мамцю! Може все-таки краще піцу на Марс доставлятиму?
- Старий кінь борозни не зіпсує, - Борис потис Максові руку, - але про підвищення подумай.
