- Ще трохи вина?
Настя почувалася незатишно. Занадто вже людно було в незнайомому ресторані, та й подругу свою вона ніяк не могла згадати.
- Ну, давай.
- От і добре! Нікуди не йди, я зараз.
Незнайомка кокетливо підморгнула та пішла до барної стійки. Настя провела її поглядом, намагаючись пригадати, як вона тут опинилась.
Спочатку наче все було зрозуміло. Заклопотаний ранок, робота, обід, несподіваний виклик до керівництва. Не встигла, вибачте, виправлюся... Нарешті зупинка, автобус...
- Добре ж ти забилася, коли впала на узбіччя. Голова не болить? - незнайомка поставила на стіл два келихи червоного вина і сіла навпроти, - До речі, я Кармен. Будьмо знайомі.
Настя мимоволі посміхнулася.
- Знаю, дурне їм’я. Та батьків, на жаль, не обирають. Палиш? - Кармен дістала пачку довгих дамських цигарок.
- Ні, дякую.
- Дарма, непогано чистить мізки. Може б і згадала щось.
Автобус, узбіччя... Незрозумілі образи повільно набували чітких форм. В автобусі було повно людей. Водій рушив, не впевнившись, що двері зачинені. Вона не втрималася. А далі - нічого... Кажуть, що душа існує окремо від тіла. Тоді чому не виходить згадати, де в той час була душа?
- Щось ти замріяна, давай краще вип’ємо. За нас! - Кармен підняла свій келих і легенько торкнулася ним Настиного. Тихий дзвін кришталя вирвав її з плутанини власних думок.
- Так, давай за нас.
Настя ледь вмочила губи в вино.
- За знайомство треба пити до дна! - Кармен обережно перехилила її келих і Настя відчула, як неприємний жар розливається по всьому тілу.
- Вже краще? Зараз візьму ще, зачекай хвилинку.
Проте цього разу Кармен підійшла до незнайомця за сусіднім столиком. Підсівши до нього, вона стала жваво щось розповідати, поглядаючи на Настю та заспокоюючи її привітною посмішкою.
Якесь недобре передчуття не давало Насті спокою. Їй дуже хотілося якнайшвидше опинитися вдома, та в той же час було страшно: а що, коли не відпустять? Вона взяла сумку та підвелася.
- Ти куди? Ми ж наче ще не закінчили, - Кармен тієї ж миті опинилася поруч, - Не бійся, це мій добрий знайомий. Я якраз розповідала йому, що з тобою сталося.
- Мені треба відійти, - впевнено сказала Настя.
- А навіщо сумку береш? Залиш, я за нею подивлюся.
- Розумієш, ці дні...
- Розумію, - зітхнула Кармен, - Тільки давай недовго.
Зайшовши до дамської кімнати, Настя відразу зачинила за собою двері та дістала телефон.
- Халепа!
Сигнал був відсутній.
- Що ж робити?
- Заспокойся, подруга. Звідси не втечеш.
Настя зблідла від несподіванки. Невже вона не помітила, як Кармен зайшла слідом за нею.
- Та я й не збиралася...
- Навіщо кажеш неправду? Я ж бачу, ти перелякана.
- Я тебе не знаю, - схвильовано відповіла Настя, - І хто той молодик?
- Котрий?
- Той, за сусіднім столиком.
Кармен посміхнулася і з насолодою затягнулася тютюновим димом.
- Тебе має цікавити зовсім інше. Скажи, чи ти знаєш, хто ти?
- Що за дурне питання? - Настя відчула, як страх поступово зникає, поступаючись роздратуванню.
- Почнемо з того, - сказала Кармен, - що треба чітко усвідомити точку відліку.
- Яку точку? - злість нарешті додала Насті хоробрості, - Негайно відпусти мене!
- Тебе ніхто тримає. Проте лишишся без чудового вина.
- Якось обійдуся, - Настя схопила сумку і вибігла геть.
- Пробачте, а де вихід? - запитала вона у офіціанта, та той лиш винувато розвів руками і зник за дверима з написом “Для персоналу”.
- Перепрошую, - звернулася вона до найближчого столику, - Як ви сюди зайшли?
Пара, що сиділа за ним, здивовано перезирнулася.
- Не пам’ятаю, - зізнався молодий чоловік, - А ти?
Його дівчина майже непомітно знизала плечима.
- Шановні гості, прошу уваги! - несподівано вигукнув бармен, - Для вас грає жива музика!
Музичний квартет у барної стійки заграв якийсь незнайомий вальс.
- Дозвольте?
Настя здригнулася від несподіванки.
- Не танцюю.
- А я наполягаю, - звернувся до неї той самий загадковий незнайомець з-за сусіднього столика, - Ви ж хочете знайти відповіді на ваші питання?
- Тоді прошу, - Настя обережно поклала йому руки на плечі і дозволила собі поринути у танок.
- То ви вже здогадалися, що це за місце? - прошепотів незнайомець, ніжно тримаючи її за талію.
- Боюся, я ніколи не була в цьому кафе.
- Бували, й не раз, - незнайомець посміхнувся, - Хоча ми дозволили собі невеличкий ремонт, та фреску на стелі не чіпали.
Настя звела очі та побачила велику мозаїку, що зображала квітку лотоса.
- Ні, не пригадую.
- Не дивно, всі забувають. Дозвольте вас чимось пригостити. Танцювати і розмовляти не зовсім зручно.
Вона слухняно відпустила його плечі та пішла за ним до найближчого столу.
- Принесіть нам грецьке червоне, 120-річної витримки, - вигукнув незнайомець в бік барної стійки. Бармен кивнув головою у відповідь.
- Попереджаю, мене шукатимуть. У мене впливові батьки, - про всяк випадок сказала Настя, відчувши, наче мурашки поповзли по спині, - І відробляти я нічого не буду.
Незнайомець задумливо подивився на неї:
- Як же змінився світ... Раніше ви так не лякалися.
- Певна, раніше ми не зустрічалися.
Офіціант приніс стародавнє вино і два кришталеві фужери на довгих ніжках.
- Приємного вам вечора, - привітно побажав він, відкорковуючи пляшку. Незнайомець провів його поглядом.
- Скажіть, ви справді гадаєте, що, випавши з автобуса, котрий рухається на великій швидкості, відбудетеся лише легким переляком?
- Але ж так і сталося.
- Боюся, що сталося трохи не так. До речі, ви просто мусите скуштувати це вишукане вино.
Незнайомець підняв фужер і жестом запросив Настю приєднатися.
- За що будемо пити? - поцікавилася вона.
- Давайте за зустріч.
Настя обережно спробувала вино. Цього разу воно було неперевершене.
- Як вам? - запитав незнайомець.
- Дуже подобаєтья. Тільки... Можна мені додому?
Незнайомець замислився, уважно спостерігаючи за грою світла в фужері.
- Гадаю, зараз саме час повідомити вам, що ви залишили світ живих.
- Невдалий жарт, - Настя обережно відсунула від себе вино.
- Але я не жартую. Ви дозволите? - від дістав з кишені цигарку, - Ми погано пристосовані до вашого повітря.
- Будь ласка. Але якщо ви дихаєте, то напевно живий?
- Живий, - знітився незнайомець.
- Але якщо ви живий, а я - ні, як же ми розмовляємо?
- Все залежить від точки відліку, - незнайомець витягнув запальничку, - З нашої точки зору ми живі істоти. А з точки зору звичайної людини, ви - мертва, а я - плід уяви.
- Кого ви тоді називаєте звичайними людьми? - поцікавилася Настя, відчуваючи сильну втому. Їй вже не хотілося сперечатись і важко було сприймати розмову. Єдиним її бажанням було якнайшвидше опинитися вдома.
- Ви звернули увагу, що тут ніде не має дзеркала? - зненацька запитав незнайомець
і дістав з кишені невеличке люстерко.
- Ось гляньте. Тільки, вибачте, в руки не дам.
Настя зазирнула до люстерка. Звідти на неї дивився незнайомий молодик з довгим русим волоссям.
- Що це? - запитала вона і злякалася, почувши власний незнайомий голос.
- Так насправді виглядає ваша душа.
- Але... Як? - Настя з відразою подививлася на свої грубі чоловічі руки.
- Здається, я вже казав вам про точку відліку? - незнайомець затягнувся і випустив у повітря густий сизий дим, - Проте зараз ви незвично виглядаєте для оточуючих і навіть можете їх налякати. То ж, боюся, що маю перервати ваш відпочинок. В будь-якому випадку, цикл має продовжуватися.
- Який цикл? - не зрозуміла Настя.
- Життя, - відповів незнайомець і двічі ляснув в долоні.
Раптом її засліпило незвично яскраве світло. Навколо виднілися неясні контури. Вона відчула, наче висить вниз головою. Зненацька щось з силою вдарило її нижче спини і вона, зробивши свій самий перший подих, голосно заридала.
