Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2476
Творів: 44530
Рецензій: 87088

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Будинок

© Марія Берберфіш (Мері), 28-01-2013
   Віра била руками у двері. Термосила ручку. Знов і знов. Але дарма. «Хто мене замкнув? Не розумію. Чому?» – нервувалася жінка. Дістала з кишені папірець, перечитала написане. «Так, вулиця, будинок…» – шепотіла. Набрала на мобільному номер свого друга.
– Алло! Ти ж обіцяла зателефонувати раніше, – почула у слухавці.
– Стасе, послухай, я тут прийшла за адресою, що в тому оголошенні… Пам’ятаєш? Я подзвонила, але ніхто не вийшов. Та було відчинено. Я погукала, пройшлася домом, але– нікого… А тепер я тут замкнена. Нічого не втямлю, – схвильовано строчила Віра. – Чого я взагалі сюди заперлася?
– Як це? Може, двері самі…? Таке ж буває. Ти ними не дуже грюкнула? – спитав чоловік.
– Стасе, приїдь сюди, прошу тебе! Мені більше нема до кого звернутися! Розумієш, коли я сюди йшла, мені здалося, що якась потвора мене переслідувала, – бубоніла жінка.
– Що? Хто? – не зрозумів Стас.
– Та якийсь незнайомець… Я дуже злякалася. Якби не він, то я не заскочила б у цей дім. - Віра озирнулася. – Просто було відчинено, і я подумала... Гаразд, ось: Лютнева, 14. Допоможи мені, – мовила вже пошепки.
– Чому ти так стихла? Там хтось є?
– Наче ні, але хто знає…
– А ти через вікно не пробувала вилізти? – запитав раптом чоловік.
– Тут ґрати, – відповіла йому Віра, вдивляючись у кімнату, що була поряд. – Немов сон якийсь! Нічний… жах.  
– У тебе голос тремтить. Заспокойся, а то з серцем щось… Воно ж у тебе… Сама знаєш. Ти просто панікуєш. Усе буде добре. Я зараз приїду.
   Жінка замислилася. Вона згадувала невідомого, який ішов за нею вулицею. «Може, мені лише здалося? Та й коли я підбігла до дверей, його вже видно не було… Випадковість? Але ж де хазяї? І чому було відчинено?» – міркувала. «А як вони – маніяки? Замкнули мене й тепер…» – подумалося жінці, яка читала й чула чимало подібних історій. «Що за запах тут, врешті-решт? Наче тут хто помер нещодавно… А, може, й ні. Але схоже на те…» – міркувала. «Що ж робити?» – не на жарт непокоїлася Віра. Зробила кілька кроків у напрямку до найближчого вікна. За ним – ні душі. Стиснула в руці телефон. За кілька хвилин вона вгледіла жінку, яка прямувала вулицею зовсім близько. Затарабанила по склу в надії бути почутою.  
– Допоможіть! Будь ласка! – закричала щосили, продовжуючи стукати.
   Але перехожа навіть не подивилася в її сторону. Віра так і не догукалася до жінки. Закрила очі й притулилася до стіни. Їй здавалося, що повітря в кімнаті замало. Спробувала відчинити вікно. Не вдалося. Раптом побачила крізь скло молоду пару. Знову почала кликати на допомогу. І знову марно. Не жалкувала голосу. Кричала. Хлопець і дівчина озирнулися, але не туди, де була Віра. Жінка не зводила очей з молодих людей, які ось-ось мали зникнути з її поля зору. «Чому? Чому мене ніхто не чує? Наче я… Наче не існую…» – була в розпачі. Почала швидко натискати кнопки свого мобільного.
– Алло. Я вже скоро буду. Мені пояснили, як дістатися цієї Лютневої. Мабуть, приїду за кілька хвилин, – прозвучав у слухавці голос Стаса. – Вибач, я за кермом. Не можу розмовляти.
– Почекай! По… – Віра не договорила, почувши телефонні гудки.
Жінка знову подивилася у вікно. На вулиці не було нікого. Почувалася, як у пастці. На що б не поглянула, усе гнітило, здавлювало душу. Була, наче при смерті. Раптом задзвонив її мобільний. Віра схопила слухавку.
– Стасе! Де ти? – випалила жінка.
– Я вже на місці. Але будинок тут є тільки «14А». Ти в ньому? – мовив до неї чоловік.
– Ні, це – просто 14-й. Подивися уважно. Сірий такий, облуплений, – відповіла Віра.
– Ти що, не бачила, куди заходила? Немає такого на цій вулиці.
   «Це що таке? Що зі мною…? Цей дім, наче привид…» – жінка впала без почуттів. А на вулиці біля будинку «14-А» стояв чоловік з мобільним телефоном. Не додзвонившись до Віри, він постукав у вікно. Незабаром вийшов хазяїн. Обмовившись із ним кількома словами, Стас вибачився і знову набрав номер подруги. Але та не відповідала.    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Літературі не вистачає нових Бредбері.

© Савур (а був колись Халва), 02-02-2013

Літературі не вистачає нових Бредбері.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Савур (а був колись Халва), 02-02-2013

А у мене...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Мисковець, 30-01-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Галина Михайловська, 30-01-2013

Не відаю,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій КирикE9, 29-01-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Елен Тен , 28-01-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.81446194648743 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Дівчина, яку забрало море
Була собі дівчинка, і звали її — Ірина Кулянда. У шість рочків вона зробила мамі подарунок — першу написану …
«14 друзів хунти»: чотирнадцять голосів війни
Одна з найпомітніших антологій цього року про війну з Росією — «14 друзів хунти», впорядкована Дмитром …
Пол Бейті «Запроданець». Чорний роман під рожевою обкладинкою
Як воно — жити з усвідомленням власної чорноти? Чому ми досі ділимо людей за кольором шкіри? Запитання, …
«Лютеція» — еротичний роман-містифікація
Вже кілька років поспіль у вересні (до Форуму видавців) Юрій Винничук влаштовує справжнє свято для поціновувачів …