Напишу сон, який снився за пару неділь до смерті батька, десь у вересні.
СОН.
«Я стою в кімнаті і дивлюся у вікно, а за вікном світлий ясний день.
Трохи далі стоїть мій син і ще його друг. Їм десь по 12 років. Про щось розмовляють з чужими хлопцями, по віку такими як самі. Один із них, видно «ватажок», трохи старший. Всі білокурі і цей старший теж. Чомусь серед усіх він найбільше запам’ятався.
Бачу, щось цьому старшому стало не подобатися.
У мене в середині стала наростати тривога, що мого сина та його друга ці хлопці можуть образити.
«Хоч би не побили», - тривога більшала і я вирішила вийти на вулицю.
Але в передчутті нещастя і страху не вспіти, стала бігти, бо вже починалася бійка. Біжу, чомусь по сходинках вниз, а їх так багато… Хоч хата була одноповерхова і з вікна бачила траву, та і ніби як в селі.
Біжу в носках чорних, виразно бачу чорні носки і без взуття. Спішу, бо тривога більшає і більшає… ще появився страшенний біль всередині.
На кінець сходинки скінчилися і я бачу, що немає ясного дня, а вже темно на вулиці. Багато людей іде повз мене направо і несуть обох, сина і його друга на руках зверху. Як труну несуть, але вони не в труні, а просто так.
Трохи далі – несуть синового друга, але ближче до мене, несуть мого сина. Я беру сина на руки, а він голенький зовсім. Тримаю на колінах, як є написано на іконах, де матір Божа тримає свого сина Ісуса, знятого з хреста. Так і я тримаю майже мертвого сина на руках, який не знаю чи ще живий, чи вже ні і у страшенному відчаї питаю: «Що трапилося? Допоможіть!»
Люди кажуть, що їх душили, вішали на вірьовку, але не знають чи задушили до кінця.
Я кричу: «Боже поможи!» Серце розривається на шматки, бо не знаю що робити, а син як мертвий на моїх руках»
З таким нестерпним болем, жалем, розпачем … проснулася.
То є страшно важко, бо уві сні, та і ще довго по тому, відчуваєш весь жах і біль втрати самої найдорожчої людини. Гіршого і не придумаєш.
Так і стало. Спочатку, через пару неділь, помер сусід, який жив через сім хат, на одній стороні вулиці з нами. Ми з ним разом росли. Йому не було і сорок років.
Я пішла на похорони і в капличці на відправі у мене було таке відчуття, що я не його хороню, а кого і не знаю, зовсім сама по собі. Стояла собі позаду всіх у куточку, мов одна на всьому світі, з превеликим жалем у серці.
Я не знала ще тоді,що буквально через три дні тут будуть служити відправу по моєму батьку, а я в цей час буду в дорозі і навіть про те не підозрюватиму.
Глянула по соннику. А там коли сняться сходинки – то означає дорога, а чорні носки, то втрата. Сходинок було багато, та і дорога була довга - три дні.
Батько помер від ядухи, і сусід теж, бо після аварії ребро пробило легкі.
А в сні двох хлопців теж вішали, значить душили.
