В утробі матері я сліпий спостерігач.Я не бачу присуджений мені світ,але відчуваю його.В храмі материнського тіла я був захищений,та доля познайомила мене з майбутнім.Я ще не грав в нову гру,але з правилами ознайомлений.Я бачу все і всіх навскрізь,з мого ракурсу це доволі чітко видно.Я відчуваю вплив бурхливого океану на собі.Буває я відчуваю невідомий розпач-защемлює серце.Деколи охоплює безпричинна радість...Іноді мені набридає стояти осторонь,і бажання жити в світі поборює моє їство.
Не може ж бути так,що в житті заплутатись так само легко,як заплутатись пуповиною.Я,створений для світу,прокладаю свій шлях.Я рушив до світла надії.Але чи не примара це?Невидимі ангели в цей час наспівують мені пісень.Один співає все сумні.а другий-радісні.Але спів сумного ангела оволодіває моєю душею повністю.Зернята вічного скитання закладені в мене ще до народження...Я розслаблений!Стільки тисячоліть забуття і ось знов мій час...Отже жити,а не існувати,кохати,а не обожнювати...Я проживу життя варте мільйона попередніх! Для чого це?Загартований в безкінечному хаосі неіснуючих часів та просторів,я ввійду до людей...Живучи в храмі материнського тіла,я пізнав багато:ззовні стільки загубленого.Кому вдался зібрати до купки усі ті блудливі душі?Нікому!А я?Я не знаю!Моя дорога ще прокладається:мій розум в обмеженні,та й душа-в золотій клітці...Я спробую!Я спробую зробити неможливе! О,Боже,як страшно!Що ж час ніяк не прийде?В цій темноті страх чатує на мене,мені важко дихати:ця вода заповнює мої легені...Коли ж мені?Коли вихід на сцену,яку названо сценою блазнювання?Світло надії перетворюється в світло розчарування.Тьма засліпила мої очі,марення дурнів відібрало мій слух,а красномовство виродків заткнуло мені рота. Благаю Тебе,благаю залиш мене,не віддавай на розірвання левам!Молю! Ні!Почалось!?Світло наближається до мене...Все йде своїм шляхом,так повинно бути...я створений для того,щоб жити.Повз мене в великому театрі,проходитимуть тисячи обличь,кожне з своєю історією...Скільки розпачу,зневаги,байдужості,свинства чекає попереду...Але,ні!Я знаю,буде добро.Я вірю!Віра безмежна річ,їй підвласне все на світі.Вона може змінити холод на тепло і все вже не буде здаватися каторгою... Я не можу дихати!Що сталося?Невже?Пуповина обвила мою шию...Я втрапив в пастку життя...Воно обіцяло народження,а водночас поступово вбивало мене.Я душуся від міцних обіймів тієї чарівної нитки-єдиниго цілого двох життів.Це жорстоко- відібрати обіцяне...Храм тіла моєї матері перетворився на каторжницю? Чому так?Відпусти,не муч!Але ж Ти маєш знати! Світло.Світло!Світло?
