Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2443
Творів: 43778
Рецензій: 85302

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Шанс

© Елен Тен , 09-01-2013

Все. Перший крок зроблено. А далі вже не так страшно. Прожектори безжально світять в обличчя, музика знущається над моїми барабанними перетинками, мені здається, що зараз я забуду послідовність рухів чи мене засвищуть глядачі. Або я спіткнуся і впаду на свою партнерку (що, якщо чесно, було б непогано. Вона молода і апетитна).
Ризикуючи отримати довічне звання «танцюючого професора», я плавно рухаюся вперед. Ритм музики прискорюється і мої рухи відповідно. Господи, не дозволь мені зганьбитися», - шепочу я, виконуючи чергове па. Я більше не дивлюся в залу. І ховаюся від націлених на мене поглядів за безтурботною посмішкою.
«Що ж, непогано», - думаю я після наступного стрімкого повороту. І справді непогано, враховуючи той факт, що мені сорок п’ять років, двадцять два з яких я пропрацював професором університету, в стінах якого проходить  мій «танцювальний дебют».
Сьогодні випускний вечір, і я, професор кафедри літератури, танцюю на сцені запальну самбу. Раніше я ніколи не танцював і, сподіваюся, нічого схожого мені більше не доведеться робити. На мені яскравий облягаючий костюм. Навряд чи це стиль суворого викладача, грози студентів-ледарів. Все, що відбувається навколо, здається мені дурнуватим кошмаром. Я б ніколи не постав у такому вигляді перед своїми колегами і студентами. Ніколи, якби п’ять років тому не програв парі…
Це був один з небагатьох випадків, коли інтуїція мене підвела. Так, я був неправий. Я це визнаю. А трапилось ось що.

Мені завжди подобалися вперті студенти. «Вперті» в хорошому сенсі цього слова. А от абітурієнта на ім'я Іван Пелешок я до них не відносив. Хлопець ніби то непогано розбирався в історії і теорії літератури, а от його екзаменаційний твір нічим особливим не виділявся. Грамотно, рівно і сіро. В ньому не було іскри і він запросто загубився б у потоці таких же сірих абітурієнтських робіт, таврованих безкомпромісним «незадовільно».
Автори таких робіт, зазвичай, більше не повертаються у ці непривітні для них стіни. А Пелешок повертався. Уже втретє. Я бачив, що він старається і працює над собою. От тільки його екзаменаційна роботи виходили все такими ж «сіренькими» і блідими, як і сам абітурієнт, в очах якого світилося  все менше надії.
Я ладен був знову сказати йому «ні», от тільки мої колеги по екзаменаційні комісії цього разу засумнівались. Якщо чесно, ми вже давно так не сперечалися через студентів. Я був непохитний: сипав аргументами і тиснув прикладами. Не пройшли перспективніші. Чому ми повинні робити йому поблажку лише через те, що він приходить до нас втретє?
- У нього бідний вокабуляр і вміння будувати речення на рівні учня шостого класу. Людина просто витрачає час на те, до чого не здібна! - кричав я. – Ну не вийде з нього успішний письменник.  
Моїй впертості позаздрив би будь-який пересічний віслюк. Але тоді колеги перемогли. Як виявилось пізніше, на щастя.
Не думаю, що інші так сильно в нього вірила. Здається, їм просто було цікаво, що з цього вийде.
- Дива іноді трапляються, - зауважив хтось із професорів.
«Тільки не цього разу!» - хотілося крикнути мені, але я сказав зовсім інше:
- Чудово. Але якщо Пелешок стане найкращим студентом факультету, то я станцюю перед усіма вами самбу!
Ну хто мене тоді тягнув за язика? Певно, надмірна самовпевненість, підсилена «безцінним» досвідом.
Спершу все було так, як я і думав. Пелешок відставав від своїх одногрупників, і відставав сильно. Я радів своїй правоті і через це не помічав, що відстань між ними все ж скорочується. Хоча і не швидко, але впевнено.
Коли прогрес став очевидним навіть мені, я все ще думав, що він не досягне неможливо. «Ці успіхи –  межа, далі якої Іван не піде», - переконував я себе, радячи студенту займатися вдвічі більше за інших. І він займався.  Навіть втричі і вчетверо, поступово перетворюючись на справжнього професіонала.
На випускному іспиті я вже з радістю поставив у заліковій  Пелешка «відмінно». Поруч з іншими найвищими балами. А повернувши йому заліковку, пішов до викладацької і оголосив:
- Професор Швець перш за все людина слова. Я готовий підтвердити, що розумію у цьому житті далеко не все. На випускному чекайте самбу у моєму виконанні.

Танець підходить до завершення, а я все ще боюся спіткнутися. Що ж, я вчив самбу тільки п’ять днів, а Пелешку довелося доводити свою дієздатність довгих п’ять років.
Лунають останні акорди, музика плавно переходить у тремтячу тишу, а мої ноги, поставивши під сумнів авторитет голови, прагнуть і далі рухатись, прагнуть драйву.
Далі були неймовірні по своїй гучності оплески. «Ох, якби ж мені так аплодували хоча б після одного з моїх виступів на наукових конференціях», - зітхнув я, радіючи, бо ці оплески були не тільки для мене, але й для всіх людей, які мають сміливість визнати, що в чомусь помилилися.
«Нарешті ця ганьба скінчилася», - покидаючи сцену, я жадібно ковтав повітря, при цьому обережно оглядаючись по сторонах. Чи не кепкують бува з професора Швеця?
Нічого підозрілого я не помітив, тільки це не заспокоювало. Тиснучи усі протягнуті до мене руки і вислуховуючи захопливі вітання, я навіть не завжди розрізняв обличчя тих, з ким говорю. Моя голова зараз була зайнята  іншим. Як швидше дістатися свого кабінету і змінити цей «стиль» на більш звичний і зручніший.
- Професор, ви були просто неперевершені, - сказав власник чергової протягнутої мені руки. Цього разу я підняв голову, бо знав, з ким розмовляю.
- Дякую, Іване.
- Це вам, - Пелешок простягнув мені товсту новеньку книжку.
Я пробігся очима по назві. «Іван Пелешок «До неї»».
- Уже вийшла?
- Вийшла, - усміхнувся він. – Як і обіцяли, до випуску.
Я пригадав свою першу книжку. Вона була не в такій гарній твердій обкладинці. І вийшла не таким великим тиражем. Але яке це щастя, бачити плід своєї праці, увіковічений на папері. Це ніби друге народження -  незабутнє відчуття, яке може зрозуміти тільки автор опублікованої книги.
- Вітаю! І з червоним дипломом, і з дебютної книжкою.
- Дякую.
Я відкрив титульну сторінку його роману. Рукою автора там було написано: «Дорогому Семену Петровичу! Дякую за шанс».
- Іване! – покликав я хлопця, який встиг відійти лише на кілька кроків. Дочекавшись, доки він повернеться до мене обличчям, я сказав те, що, певно, далося мені набагато важче, ніж цей тріумфальний виступ: - Я радий, що помилився.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

Самба!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 12-01-2013

гарно мабудь

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 11-01-2013

Дуже добре!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 10-01-2013

Цікаво й гарно

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Марія Берберфіш (Мері), 09-01-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.47792220115662 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Поезія зміни краєвиду: Огляд книги Оксани Єфіменко
Нова книга в серії лауреатів літературної премії видавництва «Смолоскип» — книжка поезій «На нову ніч» …
Сторінками детективного трилера Поліни Кулакової «Корсо»
Книги у жанрі горор чи трилер ще не є достатньо популярними в українській літературі. Цей жанр, хоч …
Улюблені книги письменників: Маркес, Гемінґвей, Бредбері та Стейнбек
Всі ми не раз переконувались у тому, що книга може суттєво вплинути на життєвий шлях і світогляд. А як щодо …
Що почитати, коли в тебе важкий тиждень
Кожна людина має такі дні, коли відчуває, наче життя випиває з неї останні соки. Іноді навіть немає …