Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2564
Творів: 46602
Рецензій: 90909

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Новела

КЛЯТИЙ ЛЄШЕК!

© Юрій Кирик, 09-01-2013
- Лєшек! Лєшек! Звучить на всю потужність, мов єрихонська труба оклик пані Дурисової – Лєшкової матері, з балкону старої, іще австрійської родури*, яка сиротиною притулилась до прославлених польських «люксів», які ще й понині гоноровито красуються у бокових від центру львівських вуличках. Син озивається не відразу – тримає фасон, чи що? Це важко зрозуміти, бо услід несеться звичне.

- Де запропастився той пулґлувек? Саме так звертались до нього як мати, так й батько і він на це прізвисько відгукувався, не почуваючись ані трохи ображеним. Навпаки, відчувши в словах матері злі й агресивні ноти, завертав у бік хати.

- У тебе дві звивини і обидві прямі! Розлютившись на тупуватого учня викрикала вчителька біології, який Лєшек, як і усім позосталим вчителям, добряче в’ївся в печінки – не давались йому премудрості шкільної науки.

Можливо й справді у Лєшка було лише дві звивини, та він тими звивинами думав, причому думав активно. І в одному лише напрямку – як роздобути грошей? Звісно ж мати – пані Дурісова, синові на кишенькові розходи не давала ані копієчки, то ж його звивини, як люфи мисливської дубельтівки  можливо саме тому, що були прямими потрапляли у ціль! Не думаю, що отой потяг до злодійства, був у ньому закладений генетично. Хоча це йому вдавалось якнайкраще. В тринадцять років Лєшек підглянувши де сусіди ховають ключ,  заліз до них у квартиру й поцупив усі гроші, які лише міг знайти. Пізніше зачинив хату, а ключ поклав на місце. Напевно, найбільше задоволення він отримав, коли сусідка духопелила свого богодухуневинного чоловіка, а затим і обох своїх синашків. Тоді на короткий час, поки були гроші,  йому дозволили потертись в хлопчачій компанії. Видати, хотіло хлоп'я в усьому дорівнювати ровесникам – купувати цигарки, а то й вино, смак якого ми вже розкуштували... Звісно, не міг він вкрасти аж стільки, аби купити собі модні тоді джинси, та про цю елітну вдяганку не помишляв майже ніхто із хлопців нашого подвір’я. Лєшек же досить довгий час уважався найбагатшим у класі. Хоча й там він цупив усе, що погано лежало, та робив це так вправно, що підозра падала на усіх, але не на нього (підозрювати могли будь-кого, окрім, звичайно, самого Лєшка). Лишень не подумайте, що справді був такою собі «золотою ручкою»,  неперевершеним злодюжкою, для цього двох звивин  трохи бракувало. Попадався він на злодійстві й не один раз. Тоді стійко витримував усі удари, як ровесників, бо основному вони перелапували його на злодійстві, так згодом й розлютованої матусі. Десь в чотирнадцять його прихопила на гарячому учинку й міліція. Він і там не запав духом – поцупив гаманець у чергового по відділку й тут же підсунув його іншому хлопцеві...

  Заповітною мрією Лєшка було – розбагатіти. Певно думав, що коли лише стане багатим, стосунки між ним і навколишнім світом одразу ж налагодяться. В нашому подвір’ї, та й вулиці узагалі, Лєшек безумовно уважався «ґациком» – само по собі це слівце у львівському сленгу жодної конкретної характеристики про людину не несло, назвати так хлопчину, означало висловити йому крайню зневагу. Тихцем його звичайно нарікали й «гринем», так ми тоді величали дурнів, ну й звичайно «калакунем» – телепнем. Та усе це тихцем, бо коли б Лєшек почув, відчайдухові, що наважився уголос таке промовити  були б непереливки...

Річ у тім, що Лєшек, умів бити. Робив це не замислюючись, коли лише запідозрив, що хтось там насміхається чи покпиває з нього, залізний кулак летів нахабі в довбешку. Звісно, бувало, що діставалось і Лєшкові, та ніколи не був в претензії коли його духопелили. Вставав, мовчки втирав рукавом кров і покірно прямував домів отримувати наступну порцію прочухана від «римунди»**, як сам називав  неньку, жінку люту-прелюту, яка, як і Лєшек не задумуючись пускала в хід кулаки за подерту чи замащену кров’ю сорочку чи розбитий ніс, та сльози жодного разу не зросили його очей. Терпеливий такий був, чи не надто чутливий до болю – не знаю. Нині його б з певністю нарекли термінатором. На тоді слова такого іще не знали. Про самого Лєшка ми теж мало що знали. Він був «пшеком» - так чомусь називали у нас поляків, й ми, вуличні хлопчиська, їх чогось не любили. До того ж з ним було важко порозумітись – «фафрав» (дуже удатне, як на мене слово із львівської ґвари), мав ваду мови – говорив повільно й слова, якби застрягали йому в горлянці. До того ж, був хлопчина з дещо обмеженими розумовими здібностями, йому так і не вдалось вивчити українську чи російську мови. Видати був таки увереджений на голову. Отой його сленг, дивний конгломерат трьох мов зрозуміти могли лише ті, хто близько його знав. Усе це в купі було причиною, що не запрошували його до наших хлоп’ячих забав, тим паче на танцюльки в парк культури, куди вже в десятому класі почали вчащати.

Коли я єдиний на нашому подвір’ї запропонував Лєшкові дружбу, в його чорних, красномовних очах прочитав дикий ентузіазм прив’язаності й впрост несамовитої вдячності. Можливо вперше зустрівшись із поняттям добра і приязні Лєшек зі своїм недолугими мізками по-своєму їх витлумачив. Нашу дружбу він завзято взявся захищати своїми на диво сильними кулачищами. Тоді, на початку 80-х, кожен район, навіть побільша вулиця мала свою «банду». У це, можливо, нині важко повірити, та практично не міг учень старших класів, який проживав у Львові не належати до якогось угрупування. Банди формувались хлопчаками від дванадцяти до вісімнадцяти років, тобто до призову в армію. Спектр діяльності теж не був надто широким - періодично грабували кіоски - звичайні дерев’янні будки, де можна було розжитись печивом, цукерками, цигарками, а то й кількома пляшками дешевого вина. Так само з самого ранку до пізнього вечора «трусили» кого могли, переважно свого брата школяра. Підходили завше з однією й тією ж вимогою: «Хлопче, дай двадцять копійок!», коли той пручався, витрясали усе. «Трясти» знову ж треба було з розумом, тому «операцію» завше очолював старший, «авторитетний пацан», який виясняв, чи жертва бува не належить до авторитетних банд – «Личакова», «Хреста», «Центру» чи «Замарстинова». Таких, звісно, відпускали, коли той лише називав керівників свого угрупування. Коли все ж з тієї чи іншої причини виникав конфлікт - банда йшла на банду,  часами для таких розборів об’єднувались дві -три банди, тоді наставало справжнє побоїще, зупинити яке годі було нарядам міліції, викликали пожежників, перекривали вулиці, аби ті водою зі своїх водометів розкидали ро’юшених мов бойові півні супротивників.

Немало важив і авторитет фацета у своєму середовищі. Пріоритет звісно ж, віддавався бійцівським якостям. Культ сили, спритності, відваги пошановувались тоді понад усе. Не буду більше розводитись про вуличне життя восьмидесятих, цей короткий відступ зробив лише для того, аби читач зрозумів, кого насправді я набув в особі Лєшка. Своїм вчинком безумовно влучив у «десятку» - ставши його єдиним товаришем, я щуплявий, надто амбітний та цілком не сильний фацет став чи не найавторитетнішим на  нашому подвір’ї. На відміну від «ґацика» Лєшка я був, чи принаймні уважав себе, «зухом» - хлопакою спритним і удачливим, та усі мої гідності міг перекроїти «хух» чи «аперкот» тупого збуя. Тепер же перебуваючи постійно в його товаристві знав – тили мої надійно захищені!

Вартувало мені лиш вказати на якогось небораку  й кинути Лєшкові: «бий!» - команда виконувалась блискавично. Причому продовжувалось це стільки, поки я милостиво не кидав: «Досить!»Маючи такого тіло охоронця, як було не хизуватись своєю жорстокою зухвалістю, що так високо поціновувалась у цьому телячому віці.

По-справжньому здивував нас Лєшек коли появився у дворі з рудавим дівчениськом в джинсовому комбінезоні, що на тоді був криком моди! Комбінезон, а іще рожева штурмівка, що були на ній, страшенно їй пасували. Фігура от що у неї є! Її фігурка мов струмом уразила мене - подібної не було ні у дворі, ні на вулиці, ні навіть у школі.  Фігура, яка не звертаючи на одежу так і кричала про себе. Щось схоже я бачив лише на обкладинках польського журналу «Еkran», який часами потрапляв нам на очі й який із захопленням роздивлялись годинами...

- Шляк би тебе трафив! Клятий Лєшек! Таку льолю підчепив! – випалив із захопленням оглядаючи Лєшкову подругу. На мої слова той звісно ж запишався, на обличчі широка посмішка й високо піднята голова, навіть й не пригадаю чи й видів коли таким щасливим його обличчя.

- Така дівуля на тебе запала! – продовжував я, приворожений рожевістю її долонь, її щічок, якби підсвічених зі середини, як це буває у дитинчати, що розчервонівся після вечірньої купелі, її рожевими, аж прозорими вушками. Похвала лестила нашому гриневі, - слухаючи, він аж рота роззяпив, що завше свідчило про крайнє вдоволення. Дівчатко теж тихенько умлівало від моїх компліментів. Малгося, так звали дівчину, насправді була навдивовижу гарна. Гарна незвиклою красою, яку виділи хіба в старих іноземних фільмах – жодної тобі «чолочки» - пряме чоло м’яко заокруглювалось до верху, й волосся, золотистого відтінку, що обрамляло його, нараз розсипалось кучериками і  завитушками. Все це їй неймовірно пасувало. Очі великі, яскраві, ясні сіяли вологістю, мов зарошені. Природний рум’янець в час наших оглядин, розпалився іще більше, – це під шкірою пульсувала кров, яку помпувало молоде серце. Під поглядом моїм й позосталих хлопців, що саме підійшли, уся вона дрижала, тріпотіла від збудження. Явище це, справді незабутнє. Дівчина, здавалось, знаходиться на останній стадії дитинства – уже розквітла, та іще вкрита ранішньою росою. Як пояснив Лєшко, а згодом підтвердила й сама Малгося, була їх далекою родичкою з Кракова й приїхала з батьками у Львів погостити.

(Далі буде)


--------------------------------------

*     Родура - старий, занепащений будинок.
**   Римунда – «пекельне бабисько» (львівська ґвара).
*** Пулґлувек (пол.) недоумок.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 7

Рецензії на цей твір

ну й Юрасю!...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© kashtan, 23-01-2013

Тішуся,

На цю рецензію користувачі залишили 5 відгуків
© Tamara Shevchenko, 21-01-2013

Таки згадав юність

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Лідуня, 20-01-2013

Нарешті!

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Z, 17-01-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Олеся Г.К., 15-01-2013

Про Лєшека я дочитаю

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Надія, 13-01-2013

А "Правда" писала

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 12-01-2013

початок дуже вдалий

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 11-01-2013

Стихія дитячого...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 10-01-2013

Гарна новелла,

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ant.on, 10-01-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олена , 09-01-2013

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олеся Гулько-Козій, 09-01-2013

"Телячий" вік

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ольга, 09-01-2013
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.7135910987854 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …
Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …