ідуть підлітки і розмовляють:
А я їй кажу ***** ** *** а вона ***, мені ****, ******* ***** - сам ти ***** ** *** ,
- ******** ******* ***** *****…
Давно це було чи недавно та у якому Краю – поки що не скажу. Жили собі двоє сусідів. Один – багатий. Другий – працював. Багатий вже й не знав – куди гроші дівати, а бідний – де хоч яку халтурку встругнути, та натомість Доля сама йому ліпила коників із різної беки-каки.
Отак ото воно собі і йшло…
Багач – усе собі щось тягнув до господи – зафарширував свою хату гаджетами, як собаку блохами. Землі купив неміряно, і ставок, і млинок…правда вишневого садка – не мав. Бо збитковий такий садок – таке лише бідося розводить разом із хрущами, або які-небудь міфічні три сестри…Але то вже зовсім інша старенька казочка. Лірично-ностальгійна, але нудна і неперспективна, як рідне село.
Так ото веду далі - багач все мав і все передбачав наперед – обмін грошів йому гарантовано приносив дохід, криза – наддохід…
Бізнеснюк одним словом. Маладєц і пабєдітєль…
Далеко не так все було у бідного… Облом за обломом. Хоч на гривню – а завше вжухають…і це при тому, що роботу майже задурно вимагають…
Одна радість була у бідака – красивий-прекрасивий півник.
Такий удавсь той шибеник гожий і сімпатюга– що навіть казка для нього затісна буде. І не тіко красивий, як антична статуя, так іще й проворний та жвавий, як весняний ручай, а вже ж і гарячий та запальний - як мешканець високих гір – аж так, що не тільки своїх курочок безупинно топтав, а ще й регулярно тлумив сусідських, причому здається навіть разом із багачевим півником…
Неабияк радів бідняк своєму вихованцю – бо коли той сідлав сусідських курей, бідняк відчував таку гордість і піднесення, як ніби сам особисто покривав багача разом із його бізнесом…
Так ото вони і жили – тіп-топ – багач топтав бабло у мошну, півник курочок , а бідняк - пісну бульбу до вічно голодного черевця….
Аж раптом одного ранку, бідняк прокинувся після чергового посидону у місцевому гадзюшному генделику. Посидон був незлецьким.
Загалом, бідняк почувався, як Ноїв ковчег на Арараті…розбитим і покинутим… Дурненька голівка страшенно бо-бо, тіло перетворилося на цілковитий синяк під вчорашніми боханцями та стусанами якихось невихованих гевалів.
У роті також явно нашкодили не тільки пси і коти, але й інші значно більші тварючки.
Бідняк вмився не розплющуючи на дзеркало очей – щоб не провокувати рейдерську атаку ранішнього стресу, і похитуючись вибрався «на повітря»…
А на подвір’ї яскраве, полуденне сонечко щосили гатило в зелену траву, вщент розбиваючи затінок навіть найгустіших дерев, і ось посеред цього буяння світла і краси - картинно стояв пречудовий півник, з насолодою купаючись у променях захоплених поглядів курочок та багача….
Півник гордо підняв чубату голову і прокричав пісню переможця - Куку в ріку !
Потім хитро примружився і стрепенувши чубатою головою наче Басков, коли співає по-великому – і прогорланив – Руку в пику ! Суку в ріку !!
Бідняк отетерів – ото й приверзеться ж таке…
Курочки обступили свого кавалера і почали тертися до нього голівками і тихенько сокотати не зводячи закоханих очей із свого кумира. Бідняк офонарів, опупів і затупів. Щось було не так…
- От що значить натощак – пити водку під коньяк…- тихо але розбірливо пролунало з подвір’я…
Хто це сказав ? Півник ?!!….
Бідняк тихо випад у осад.
- Все – допився – бєлочка прийшла…- з розпачем подумав бідняк.
Але ратом його звужений до мінімуму кут зору вхопив кремезну постать багача, який наче прилип своїм пузякою до плоту…
- Егі шегі дре !!!*
- Айно, і ти будь здоров, сусіде – бідняку трохи відлягло…
- Здоров, здоров, а удачу не зборов, - пробурмотів багач, тримаючи в кишенях дулі.
- Ти знаєш, сусіде, - продовжував багач. Вимовляючи слово «с-у-с-і-д-е-е» він розтягав рота так наче те слово йому кілком стояло в горлянці.
- Не люблю багато говорити – тому відразу до діла. Продай мені півника. Що хочеш проси. Та річ ясна, в рамках розумного…Педик, айно.. Бугелар на пинязі кукає ? *
Багач випнув живіт і втупився мутними, налитими кров’ю очицями в бідака.
- Ну ні собі хунт кузюма ! Нигди шуга *! Та ти взагалі пилуєш*, сусіде, - бідняк пригадав вчорашніх гевалів і у ньому прокинувся гібрид Кармалюка з Термінатором.
- Не треба цієї фальшивої патетики, - багач посміхався своїми рідкими зубенятами наче хворими на жовтяницю попри старання дорогих стоматологів.
- Ти ж не Ступка, щоб так перегравати.
- А ти не Сумська, щоб Т А К світити своїм начинням, - бідняк кивнув на розіпняту розпирку* на гацях сусіда.
Багач анітрохи не знітившись, захихикав,
- …покійник повинен бути на видноті, як кажуть в народі, - при цьому він масно захихотів, оскільки всім було відомо, що багач страшенно волочився за усім, що мало відношення до жіночої статі. Не пропускав ні піздрявок*, а ні бебегалих баришень*…
Проте розпирку багач все-таки запнув.
- Ну не хочеш так не хочеш., - багач криво всміхнувся. Він відлип пузякою від плоту і кумедно чеберяючи коротенькими товстими ніжками пошкандибав своїм подвір’ям голосно кличучи жону.
- Циля, чічко моя. Ходь ні тутка моя кута…, ходь но щибко гейно мута, і мі туйко і мі тута заріж шибко ми когутя…
Бідняк похолов. Незважаючи що бАгатир рухався повільніше чіга-біга* – однак нещасному багачевому когуту світив реальний ешафот.
Подумаєш, налякав. Та якби багач перерізав навіть усю свою господу - бідняку то було десь. Однак до багачевого півника він відчував якусь дивну прихильність…
Хоча чому дивну. Звичайну та логічну приязнь.
Бо, чи не щовечора, коли бідак вертався пізно з роботи або з генделика, він бачив самотню постать багачевого півника, який одиноко походжав двором опустивши голову…
І хай йому грець – але бідняк деколи навіть розмовляв із тим бідолашним…
Та чого там, йому було дуже шкода нещасне створіннячко. Одне слово споріднені душі.
А деколи парубок навіть задумувався над тим, що йому краще б пасував самотній когутик із розбитим серцем та пораненою долею – ніж багачеві…Саме тому бідняк не роздумуючи довго, окликнув багача, -
- Твоя взяла сусіде, давай мінятися…
…
Отак бідняк став господарем півника-невдахи, а багач отримав останню доступну йому сатисфакцію від бідаки-сусіда.
Локальний Світ прийшов до стану повної гармонії.
Бідняки мали ніц і їх мали за повне гіно, а багачі мали усьо і уважали себе за славу світову.
Отож кожен мав своє. Бідні жирну дулю, багаті пісний абсолют.
Та нічого не триває вічно.
Навіть ідилія.
Часом досить однієї краплі – і моря вже не стримати…
Цією крапкою стала …курочка.
Звичайна така. Нічого особливого. Радше навпаки.
Така собі сіренька, піціцька, хоча й не піцькувата.
Впала вона в око бідняку на торговищі. І не красою - а ціною,
А також тим, що ніби моргала до нього кумедно стріпуючи голівкою…
- Напевне, чує псяюха, що від мене тхне півником, - подумки усміхнувся бідняк.
- Та старим цапом від тебе смердить, ганьбу би ти мав та встид, галганюга ти гаманська! - почув бідняк, але обернувшись, побачив як старша жінка шпетить свого не вельми охайного та добряче підпилого чоловіка. Бідняк усміхнувся, чого-чого, а води й мила не шкодував на своє бідацьке та ще молоде і дуже тіло.
Та доки він милувався виставою на тему кайдашевої сім’ї –знову почувся голос.
- Е-е-ех, торуньо ти наше, клапате торуньо – тобі не те, що лаври Шерлок Голмса, а навіть премія доктора Ватсона не світить. Тумане баранський - кури не слугуються нюхом, а от бачать - дай бог кожному. Упули більма* легіню - на тобі свіже когутове пір’я…,
- Що, що..вас іс дас…- бідняк явно розгубився і повернувся в бік курочки.
-…тому тобі так сподобалася моя кура-ряба, - радісно торочила дебела молодиця, яка вже розпродала всю свою кур’ятину і намагалася скоріше позбутися останньої товарки.
Бідняк одразу перехотів купувати що-небудь в настирної та нечемної продавшині. Та відчула зміну його настрою і сказала,
- А якби ти знав, які смачні яйця цієї кури і як вона їх багато несе…
При цьому курочка, іронічно мотнула головою і почала шкрябати кігтиком лапки долівку клітки,
Бідняк зареготав – курочка сама збивала собі ціну (!) та сказав,
- Ой не думаю, що ця чудо-несучка несла щось більше, від куріпчиного яйка та і то на великі-великі празники ! – він вдоволено усміхнувся в передчутті ймовірної удачі, особливо бажаної враховуючи те що у щоденних битвах покупець-продавець хлопець зазвичай програвав приблизно завжди або у 99,99-відсотках.
Продавщині анітрохи не знітилася, вона ладна була впарити ту куру хоч ненькові рідному та й майнути нарешті собі домів. Зазвичай у борні з покупцями вона брала гору завжди і з острахом чекала, коли ж прийде той один випадок на мільйон...
Та на разі це був не той випадок. Якби навіть хтось забрав ту курочку безкоштовно і при цьому гарантував, що вона за яких-небудь пару днів не повернеться знов – то вже було би щастя.
Продавщиня всміхнулася – хто зна, а може то чудо природи приживеться у цього дивака. Ой як би ж то стала правда..
Далі все йшло за традиційним сценарієм ...
Парубок виявився стандартним мужчиною – жадібним до похвали і скупим на господарську мудрість.
- Дивні ті мужики істоти, - думала продавчині дивлячись услід ставному парубку, який ніс у руках сокочучу курицю, - ...от якби мужчини мали хоча б соту долю тієї життєвої відповідальності, як і у жінки – то за що ж тоді їх було б жаліти і любити врешті? Га? ...
Та досить тих мудрувань. Казочка ж наша рухається далі.
І ось бідняк-сірота таки доплентався до дому.
Доплентався він сумний – бо не вступив у шинок, як зазвичай, частково через нестачу грошей, залишок яких він витратив на курочку, а почасти тому, що поспішав порадувати півника.
Півник стояв на призьбі дому і коли побачив курочку то очі в нього стали величезними як у Кракена, а слина покотилася із дзьоба як у Стрес-Хана до пістрявої чорнушки.
Курочка теж не лишилася байдужою, вона захрипіла наче спраглий хряк до тілистої льохи, замість скромно сокотати, як чемна українська куриця. Бідняк не зміг втримати свою покупку, бо кура-шабатура раптом виявила таку силу, що йому здалося наче у нього в руках стальний канат лише для годиться задрапований у пір’я.
Курочка чимдуж побігла до півника і з повного розгону притиснулася до нього. А оскільки цю ж дію зробив і когут – вони зіштовхнулися так що аж пір’я та іскри полетіли.
- Любов – то сильна річ, як не крути,- промовила сусідка, яка саме проходила повз.
Дивна була ця дівчина, волосся якесь чи то попелясте, чи то зеленкувате. Очі завше в окулярах, навіть увечері. Фігурку мала правда нічогеньку, але рука в неї була аж занадто міцна, як для дівчини, а гострий язик і взагалі зводив нанівець усі принади юнки. Та парубку було не до залицянь. Постаті курячої пари зачарували навіть зашкарублу і неотесану хлопську душу.
Проте коли дівчина вже пройшла мимо, парубок все-таки глянув їй вслід і зовсім не для того, щоб подивитися, чи подивилася вона на те, чи подивився він, щоб подивитися…
Ні. Зовсім ні. Просто, легінь виконав чисто рефлекторну дію самця, окидаючи всю фігуру дівчини від маківки і до щиколоток та врешті впірившись у хвилюючі опуклості рельєфного задка…
І не встиг хлопець відвести очей, як юнка не обертаючись похитала кулаком у його бік.
- Глупосник !- пролунало поряд.
Бідняк огледівся.
А нікого і не було.
Лише півник та курочка терлися голівками, як березневі коти.
Бідняк похолов. Знов якась фігня..
- Чого стовбичиш, давай жерти. Від ранку макової росинки в дзьобі не було. – почув бідняк слова і зрозумів що чує їх не вухами.
- Він з надією ще раз зирнув туди де віддалялася сільська красуня. Запізно. Та вже щезла за рогом вулиці.
- ЇЇ звати Кьяра або Катерина для вас селюків, - провадив той же спокійний голос. .
Бідняк відчув що йому підгинаються ноги. Він реально злякався.
- Та досить вже. Нічого було закусювати королівським вугрем – тобі б ти не мав того клопоту, а так звикай…хазяїне. І будь-ласочка, принеси трохи пшенички. Тільки не тої генетично інфікованої гиді, від якої яєчна шкаралупа світиться як від люциферину.
Бідняк, машинально виконав просьбу, а коли куро-пара почала гамцяти, почув ще один голос, який подякував йому:
- Дякую тобі, за моє звільнення, о щиросердний мешканцю цього селища…
Бідняк прийняв цей факт вже майже спокійно. Курочка також говорила. То було трохи занадто, та чого тільки не буває…
Тим часом півник знову обізвався на потік думок господаря.
- Я ж кажу тобі, хазяїне, що ти глупосник. Для чого тоді думати закінчення анекдоту про Василія Івановича – та вона б-ь та ще і глуха…- півник говорив з легким осудом.
Бідняк почервонів…
.
Саме на цьому місці обривається уривок цієї казочки…
Чи точніше та частина яка більш-менш може бути читана парвами та парвусами.
ТЛУМАЧ
Егі шегі дре – на злоров’я
Айно – так
пилувати – поспшати
піздрявка - худа жiнка
піціцький - крихiтний, дуже маленький
піцькувати – незграбний, недоладний.
педик - проте, однак, хоча
пинязі - грошi, валюта
нигди шуга - нiколи в житті
бебегалі баришні – дівчата з великими животами
бугелар – гаманець
лем - лиш, тільки
чіга-біга - равлик
оби ня ляцов - Щоб мене бог покарав
утулити більма - вилупити очі
Iййой - Як таке сталося?
