«Старий» герой старого доброго свята
І знову першого грудня настала зима. І що ж ти будеш робити? Кожного року в один і той же самий час, методично і цілеспрямовано вона приходить. І так же через три місяці формально іде геть. Я б сказав, що майже німецька точність і акуратність у виконанні формальних забов’язань. Але, на відміну від інших пір року, зима не локалізується у датах. Її життя у її «дітях» і «дітищах» - зимових святах. Ну і звичайно, що найбільшим святом зими є Різдво. Зима без Різдва для мене усе одно, що святкові бабусині макові пиріжки без маку: пісно, прісно і постійно стає посеред горла. І справа не тільки у тому, що організм у результаті авітамінозу, зимової депресії і скорочення світлої частини дня, просто вимагає свята, щоб відволіктися. І не у тому, що Різдво зручне сімейне свято, яке служить приводом зібратися тісним сімейним колом під вивіскою Діда Мороза, Санта Клауса чи Святого Миколая, подарувати найближчим людям якісь приємні дрібнички. Можливо, на другий план виходить і релігійний аспект Різдва. Коли життя звужується до ящика із «голубого» екрана телевізора, а мозок тимчасово постійно замінює Інтернет, не дуже віриться в історію про непорочне зачаття, поклоніння волхвів і різню немовлят у Віфлеємі. Хіба ж така історія пройме людину, яка кожного тижня на широкому плазмовому екрані у режимі 3 Д звикла спостерігати за черговою Голлівудською історією із спец ефектами, що коштують мільйони. А безсмертя легко замінюється черговим шопінгом і купівлею сумки чи туфель, вартість яких могла б забезпечити необхідним річним мінімумом щонайменше кілька десятків людей із країн Третього світу. Справа навіть не у вірі чи безвір’ї. Справа у тому, що Різдвяна історія перестала сприйматися як одкровення, і тепер стала черговим захоплюючим сюжетом. Однак, різдвяна історія ніколи не стане черговим «гостросюжетним милом», тому що це історія народження справжнього чоловіка. А справжній чоловік завжди був трохи більше, ніж культовий герой. Його традиційно вважали напівбогом.
Справжній чоловік усупереч поширеним стереотипам, ніколи не перетвориться на мачо чи денді. Його свідомість, як телерадіовишка, спрямована вертикально до неба. Ним керує провидіння. Розум справжнього героя – прямий супутниковий зв'язок з Богом, тільки в декого час від часу ламається антена прийому божественного сигналу. Але така ситуація є в межах норми. Тому що у справжнього чоловіка хоча б раз у житті є і свій Гетсиманський сад, і кривавий піт, і свій хрест, а на додачу і власні фарисеї, які кричать: «Розіпни його! Розіпни!».
Повноцінний мужчина насправді може втілюватися у дві іпостасі: іпостась тирана або святого. Його ніша у світі – ніша крайнього радикального ідеаліста, який або хоче світ переробити за своїми образом і подобою, або принаймні прагне до того, щоб той же світ не перероблював його за своєю подобою. Так чи так, а він не готовий до компромісів з грішною землею. З цієї причини, повноцінний чоловік зневажає торговців, що як останній шолудивий пес готові лизати стопи будь-кому, хто кине їм недоїдки із свого столу. Бариш – не уділ героя. Навіть якщо він і святий. А особливо, коли бариші намагаються знайти, спекулюючи на одвічній жазі людини до божественного. Від такого навіть найсвятіші люди дають волю праведному гніву і починають громити торговців у храмі Божому. По іншому не можна з людьми, які вважають твою святість за слабкість, а бідність – за смертельний порок.
Істинний чоловік – «небезпечний» чоловік. Не у тому значенні, що він психопат, який тільки шукає, в яку б історію вляпатися сьогодні, як ще можна безглуздо ризикнути своїм життям чи кому б іще порахувати зуби. Він не ризикує життям, стрибаючи з парашута чи спускаючись на лижах із диких скелястих гір. Однак, небезпека – його друге ім’я. Справжній мужчина не боїться нічого і нікого. Тому саме його існування породжує ефект сповільненої бомби серед так званих «добропорядних» членів суспільства. Йому плювати на умовності. Назвати себе «божим сином» у суспільстві туполобих фанатиків, чи проголосити блаженними убогих, хворих, калік і інших слабаків в державі, де культ сили справді був культом – для істинного мужчини не проблема. Не говорячи уже про славнозвісне «хто без гріха – нехай перший кине камінь» там, де каменування було тисячолітнім ритуалом із релігійним змістом. Саме тому, розпинання на хресті для нього не питання вибору, а питання часу.
А ще правдивий чоловік ніколи не жаліється. Як би йому важко не було, він завжди дотримується не гласного кодексу джентльмена, який забороняє скаржитися, психувати, проклинати, ремствувати. Він самодостатній, тому не метається у крайнощі і не проклинає світ і людей перед випадковим натовпом. Навіть коли його розпинають, він просить прощення для своїх катів. Ось що відбувається, коли не писаний кодекс чоловіка накладається на милосердя святого.
З іншої сторони, ніщо людське не чуже справжньому герою. І коли зникає ореол святості, створений прибічниками і дух сарказму противників, залишається тільки історія звичайної людини, що любила і обурювалася, слідувала божественній програмі і сумнівалася в своєму призначені, боялася смерті і сміливо ішла до неї, була правовірним євреєм і одночасно засновником нової релігії, людиною, яка проповідувала ідеї всезагальної любові і прощення, і в ім’я якої останніх дві тисячі років напевно люди найактивніше знищували собі подібних. Одним словом, справжній герой також складається із суперечностей у собі. Навіть якщо він Ісус Христос.
Дух Різдва справді ніколи не помре, оскільки воно – історія народження справжнього чоловіка, загубленого героя інтерактивної епохи, історія Христа, «старого» героя «старого-доброго» свята.
