Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48231
Рецензій: 92931

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Жіноча проза

Просто слова

© Ірина Пемпусь, 22-12-2012
Тьмяно освітлене величезне приміщення бару, що розмістився в середньовічному підвалі, де ще  в ті часи уже варили пиво, повнилося гучною музикою. І хоча живий концерт давно закінчився, вона лунала з потужних колонок чи не голосніше, так, що розмовляти було практично неможливо. Не зважаючи на пізню пору, було людно. На масивних дерев’яних столах подекуди ще догорали свічки, не додаючи, однак, світла, а лише кидаючи нерівні тіні на обличчя пізніх відвідувачів, від чого вони здавалися підретушованими , як в кіно, з таємничим блиском в очах. Три молоді жінки святкували сьогодні тут день народження  однієї з них, а заразом і восьме березня. Лагідно посміхались  до себе. Проте, посмішки виходили якісь змазані і помітно було, що вони байдужі одна до одної і розмова їм зовсім не цікава.
- Ага, ще скажи, що ти все сама робиш! І взагалі, можеш обійтися без чоловіка!- закинула одна з них – тоненька блондинка з темними синьо-сірими очима, своїй подружці.
- Хочеш знати - так. Я в нього ніколи грошей не брала, ні копійки, - подружка почервоніла від обурення і, мабуть, в цю хвилину сама вірила у свої слова. ЇЇ зеленаві очі заблищали і наче ще більше позеленіли, але мила фальшива посмішка не сходила з вуст.
- Послухай, воно мене не стосується, але я не хочу цього слухати. Он, можеш їй таке розказувати - вона власне робить вигляд ніби нічого не розуміє,- відрізала у відповідь блондинка, вказуючи на третю чорняву товаришку, яка дійсно дивилася то на одну, то на другу, вдаючи з себе розгублену і трохи подивовану, а поміж тим відчувала страх визнати перед заміжньою подругою її очевидну залежність від чоловіка і водночас сором перед блондинкою за цей свій страх.
В цей момент у заміжньої жінки задзвонив телефон і вона взяла трубку.
- Алло…- голос знову замуркотів, посмішка стала іще солодшою, а інтонація роблено-загадковою. - Так, приїжджай… Якщо привезеш подарунок, то вона тебе запрошує, - жінка звернулась  до іменинниці за підтвердженням своїх слів, та ствердно кивнула у відповідь, не знаючи ще про кого йдеться. Обидві засміялись. - …Чекаємо.
- Кого це ми вже чекаємо? –радісно спитала чорнява повновида  подружка, у якої сьогодні день народження. ЇЇ зі смаком підібрана чорна суконка звабливо облягала пишний бюст, чорне волосся ще більше підкреслювало сніжну білизну шкіри, а тоненькі пальчики «кривавили» червоним лаком. Їй хотілося, аби хтось розбавив їхню «дружню» компанію, байдуже,  знайомий чи ні. А то мало, що день народження, так ще й 8 березня, а на дворі весною навіть не пахне, сніг по коліна, і жодного чоловіка з підсніжниками за її святковим столом.
Цей несподіваний телефонний дзвінок вирятував усіх трьох від безглуздих слів, які мали впасти на їх голови. Подружки обірвали неприємну розмову , підняли келихи з шампанським і, наче нічого не сталось, випили. Холодний синій і сумний зелений погляди уникали себе навзаєм. Блондинка втупилася в свій бокал, уважно розглядаючи бульбашки від шампанського. Заміжня подружка як завше, не розставалася з телефоном: щойно поклала слухавку по розмові з другом – взялася відписувати комусь смс. Поміж тим розсіяно ковзала очима по стінах, столиках, людях, що сиділи за ними, стараючись не дивитись на супутниць. Іменинниця замовила чай і яблучний струдель. Відверто кажучи її мало хвилювали взаємини двох інших приятельок, а їхні сварки і поготів. Вона не відчувала глибокої прив’язаності до подруг. Та і не тільки до них: за все життя жодних серйозних стосунків чи просто сильних почуттів. Якщо заміжня подруга ретельно приховувала свої правдиві емоції, тамуючи цілий океан гріховних пристрастей і бажань, не виказуючи їх, то тій навіть не було чого приховувати: гладкий моноліт зовні і порожнеча в середині. Почуття – це прояв особистості, що сильніші почуття – то яскравіша особистість. А  подруга-іменинниця була надто лінива для якихось поривів. І сьогодні їй зовсім не хотілося приймати чийсь бік, тим паче якось аналізувати ситуацію. ЇЇ у всьому влаштовували такі поверхневі стосунки. Окрім того вона знала,  що і дівчата не надто гарної думки про неї, а вся їх дружба – це просто спільне проведення часу, як давня «шкідлива» звичка.
Гість прийшов, підстрижений коротко, схожий на хлопчика, який колись давно провинився і досі не попросив пробачення.  Розгублений, почувався ніяково, але будь-що хотів це приховати. Всі думали, що він прийшов до своєї давньої шкільної подружки, з якою, власне, і домовлявся по телефону.  Ні, він прийшов начебто до неї, але заради іншої, також давньої знайомої, але до іншої - блондинки із сірими очима. Тому й почувався ні в сих, ні в тих, що колись уже хотів її любити, давно і,  хоча вона його тоді не підпустила до себе, знав, що насправді це було проявом його малодушності. Він тоді просто злякався і втік, виправдовуючи себе потім усі ці роки тим, що це вона сама його відкинула, не захотіла прийняти його любов. І він і вона з того часу уже прожили не одне життя. І ось, знову, як вперше. Білява дівчина з сіро-синіми холодними очима і він як хлопчик намагається їй сподобатися, замовляє напої, проливає чай в її тарілку, ненароком штовхає її, допомагаючи встати з-за столу, а поміж тим не може відвести захопленого погляду від її байдужого обличчя. Іменинницю розчарував трохи, бо підсніжників не приніс, але заплатив за всіх.
Машина вистудилась. Він увімкнув пічку. Вона закуталась в дублянку, нічого не говорила. Тільки мовчки ствердно кивнула, коли він спитав, чи їй додому. Але він не хотів отак швидко залишити її. І по дорозі запропонував проїхатися ще містом.
- Гаразд, трохи подихаємо повітрям, а то в барі все просмерділося сигаретами. Не можу спати, коли волосся пахне димом. –Їй і справді хотілося на повітря.
- Знаєш, я приїхав заради тебе? – обережно почав він. Вона вимушено посміхнулася. – Те, що ти мені завжди подобалася, ти знаєш? Я думав про тебе і твердо вирішив, що мені потрібна тільки ти. Віриш?  - Він повернувся до неї і дивився таким довірливим поглядом, ніби від того, вірить вона чи ні, залежало зараз його життя. – Раніше я постійно робив те, що від мене хотіли інші люди, намагався виправдати якось їхню довіру до мене чи що? І дуже переживав, щоб всім було добре. А потім я зрозумів, що мені хочеться зовсім іншого, і я, навіть, знаю чого мені хочеться. Я сам буду вибирати, що мені потрібно і що для мене найкраще. І, ти знаєш, це дуже класно. Я тепер нічого не боюся, можу робити все, що захочу. І я точно знаю, що найкраща для мене - це ти, - він замовк: останні слова вимовив майже пошепки.
Вона не повірила жодному його слову. Адже знала його надто мало і надто давно. Не очікувала  від нього ні гарних слів, ні рішучих вчинків. «Чому сьогодні усім неодмінно треба, аби я вірила у їхні фантазії. Цікаво – самі вони вірять в те, що кажуть? Хм… Нащо він оце все мені говорить?». Вголос сказала:
- Тебе послухати, виходить, ти всі ці роки просто таки страждав без мене. І тим не менше, це не завадило тобі одружитися, народити дитину,  зрештою, я завжди була тут, ти це знав, але навіть не згадував про моє існування до сьогодні. Дивно.
- Те, що ти про мене нічого не чула, ще не означає, що я про тебе не думав, - різко, але непереконливо відповів він, - а по-друге, ти також була заміжня і все таке.
Саме проїжджали повз міський собор - велична барокова споруда, красиво підсвічена на чорному небі, височіла над містом не одну сотню років, стверджуючи своєю довершеною красою, що коли людина по справжньому вірить і прагне, вона може все. І якщо її прагнення спрямовані на добро, на вдосконалення і в них є любов, то сам Творець благословить і помагає їй, а якщо на руйнацію, то людина сама себе нищить і все одно дістає те, чого хоче. Вона дивилася на цей чудний собор, немов з кольорового скла, а думки гірляндами плелися навколо його слів: «Він сказав: «…робити все, що захочу», «…нічого не боюся…». Справді нічого?.. Але чи правда хоче? Чи це правда?.. І чи знає, врешті, він сам, чого хоче? А я?..».
- Все, па-па. – блондинка сонно посміхнулась і взялася відчиняти дверцята, коли вони зупинилися біля під'їзду.
Чоловік підхопився, допоміг їй вийти з машини, довів до дверей будинку. Не озираючись, вона пішла додому. Він же не міг зараз іти спати, мусив охолонути, заспокоїтись. Рвучко натиснув на газ, машина грізно ревнула, здригнулась, сильно рвонула з місця і швидко помчала в ніч. Запалив сигарету, здалося, що разом з димом вдихає в себе усі свої спогади. Стільки років її не бачив, а вона зовсім не змінилася. Така ж щира і відверто – різка, як в юності. Те ж розкішне довге волосся,  відкрите чисте чоло і очі – ті ж безмежні холодні сірі аж до синяви очі. Такі очі ніколи не обманюють.
Вона не змінилася, але і змінилася. Уже не закохувалася. Принаймі, не хотіла  і не шукала цього. Читала людей, спостерігала і запам’ятовувала їх слова, вчинки. Бачила відразу дисгармонію, невідповідність, а точніше, просто брехню. Не мала зараз того дикого страху, який раніше сковував її по руках і ногах і не давав кроку ступити, не засумнівавшись у своєму вчинку. Боже, ці сумніви!  це жахливе відчуття вини перед усім світом, і цей тупий страх помилитися, зробити щось не так, неправильно – збожеволіти можна. Постійний страх – це було нав’язане з дитинства почуття якоїсь неповноцінності, нездатності чогось досягти самій, взяти на себе відповідальність за свої рішення і вчинки, повірити в свої сили робити щось цікаве людям. Розуміла, що сама, напевно, також не могла б покохати таку нещасну і невпевнену людину, якою була в юності. Як ліана, не може рости сама, а обплітає дерево і душить його своєю красою, водночас, спинаючись по ньому до сонця. Але до сонця можна дістатися тільки самотужки, тільки маючи внутрішнє світло, силу і нездоланну певність, що мусиш донести це своє світло до великого сонця.
Наступного дня не хотіла брати трубку. Не хотіла його любові, а вигадувати слова без любові не вміла. Була певна, що не треба любити чоловіків. Треба любити своїх рідних, своїх друзів, своїх дітей, бо чоловіки цього не варті. І не тому, що всі вони погані чи недостойні, а просто ні їм ні самим жінкам цього не потрібно. Вони зовсім інші, зовсім.
Зрештою телефон «повідомив» їй, що він дуже чекає на зустріч. Відповіла також смс-кою. Відписав.

***
Привіт!
Отримав два твоїх повідомлення, на першому зрадів, на другому аж серце зайшлось))) Думав, буде продовження. Не можу до тебе додзвонитись, маю надію, що ти просто зайнята, або не можеш розмовляти. Хоча щось мені каже, що це не так) Я завжди чую і бачу тільки те, що хочу чути і бачити. Вибач, якщо пишу з помилками, я не лінгвіст. Коли я тебе можу запросити на зустріч? Чи не можу? Я дуже хочу тебе побачити або почути.

Ішла ввечері неспішно додому, сніг якось потопився, тільки по краях дороги лежали ще брудні його купи -була чорна весна. Кілька днів вона думала і, врешті, вирішила, що їй не потрібні ці стосунки. Дуже вже багато у них було спільних «друзів», надто багато стереотипів доведеться зламати, та головне зараз вона сама не відчувала, що їй цього хочеться. Не хотіла марних сподівань, не хотіла тої лукавої весни, бо знала, весна – зрадниця. Задумалась і не одразу побачила, що він чекав на неї біля під’їзду. Підійшла. Стояв, якось винувато посміхаючись, з величезним букетом розкішних кремово-білих троянд.
- Для чого ти це робиш? – спитала у нього просто, коли сіли в кімнаті пити чай, - хіба не розумієш, що у нас нічого не вийде, бо я знаю всіх твоїх «колишніх» і вони дружать з твоїми друзями, які є і моїми друзями і тобі доведеться бути, як героєві класичної оперети, «слугою двох панів»? Нічого не вийде.
- Так, я розумію, що все це нагадує якусь Санта Барбару, але, повір мені, що все вийде, якщо тільки ти цього захочеш. Я дуже тебе прошу, не виганяй мене отак відразу, - він говорив стишеним голосом, повагом, час від часу зупиняючи на ній такий погляд, ніби чекав підтримки. - Всі свої проблеми з «колишніми», як ти висловилась, я уже вирішив, це взагалі не повинно тебе хвилювати. А щодо друзів, то, думаю, ти помиляєшся: навпаки, вони порадіють за мене, за нас, вони ж друзі. Я знаю їх уже купу років і завжди їм довіряв,- шукав підтвердження своїх слів.
Був певен, що вона таки не встоїть. Усі жінки хочуть, щоб ними захоплювалися, вгадували їхні бажання, не шкодуючи при цьому грошей.  Він усе передбачив, усе зробить, аби полонити її. Помітив же, як потеплішав її погляд, коли вона взяла троянди.
Квіти, насправді, вона любила завжди. І ці були прекрасні. Любила доглядати за ними: не лінувалась кожного вечора кидати їх у ванну з холодною водою, обрізати стебла. Квіти дарували. Навіть колишній чоловік завжди приносив їй красиві квіти. Зрозуміло, що на усі визнані і офіційні свята обов’язково, інколи просто так, а інколи і не просто. От, приміром після зустрічі однокласників, з якої він прийшов на наступний день під вечір, зате з чудесним букетом квітів. Вона тоді не була ще такою «зіпсутою», щоб бачити у його букетах признання своєї вини, з радістю приймала їх, а той не стидаючись користався з її щирої глупоти. Так що, як кажуть, кесареві - кесареве», але зараз вона думала саме те, що сказала йому і була певна, що між них нічого не може бути. Десь далеко-далеко під шкірою відчувала вимушену декоративність, театральність ситуації. Сидів навпроти неї на дивані напружений, хоча всіляко намагався це приховати, ззовні тримався дуже спокійно, аж ніби сонно. Вона подумала, що він зараз засне. Його обличчя ніколи їй не подобалося, хоча риси мав виразні, точені, підкреслено чіткі. Світлі зелені очі з жовтим блиском обрамляли довгі, загнуті, як підмальовані, вії, а завжди червоні, манірно вигнуті вуста відверто натякали на примхливість чи непостійність характеру. Завершували образ такого собі «Мікеланджелівського Давида» світлі кучері, які зараз, щоправда, були акуратно  підстрижені. Намагалася чесно дати собі відповідь – чи зможе вона його любити? Ні, вона його не хоче, навіть подумки.
Він і не думав відступати. Навпаки, її спротив тільки додав рішучості його вчинкам. Щодня він запрошував її на обід, зустрічав ввечері під офісом чи біля будинку, влаштував їй вечірню екскурсію до Золочівського замку, засипав трояндами і подарунками, запросив на лижі і, коли вона відмовилася, таки переконав, щоб поїхала. Він просто таки не давав їй дихати, заполонив собою увесь простір навколо неї. Непомітно для самої себе вона звикла до нього, звикла до його уваги, турботи. Хоча він і не був чоловіком її мрії, все ж мимоволі шукала очима його машину, виходячи з офісу після роботи. Його розпирали почуття, він якось аж надто демонстративно виставляв їхні стосунки на позір усім друзям, ніби брав їх за свідків, не вірячи сам собі, що вона з ним зустрічається. Адже стільки часу втрачено, стільки мрій перемріяно і думок передумано.
Цього вечора він приїхав попрощатися – треба було повертатися до праці, в Петербург – далі відбріхуватися і відтягувати роботу неможливо. Був злий на себе, на свою роботу, на шефа, на ті тисячі кілометрів, що відділяли їхні міста. Почувався розгубленим, бо за цей неповний місяць відкрив для себе у ній цілий світ, поза яким уже не міг і хотів жити. А вона вислизала, не міг втримати. Жодного разу за цей час не відчув її тепла, не вловив пристрасного погляду цих незвичайних густо-сірих очей. Рівна виваженість в поводженні, стримана вдячність за подарунки і холодна вбивча байдужість. Невже усе так і закінчиться, навіть не розпочавшись? Не глушив машину, щоб не холола і її глухий рокіт зараз діяв йому на нерви. На душі в нього було кепсько, не знав, що мав казати чи робити. Хотів її обійняти міцно-міцно і нікуди не відпускати. Дивився на неї і забував, де він. Подумав, що коли цієї миті не станеться чогось надзвичайного, то він збожеволіє. Вона розуміла цей зворушливий погляд, читала у ньому благання, але єдине, що відчувала – це полегшення. Сподівалася, що коли він повернеться у свій звичний простір, вгамується, заспокоїться і все вирішиться само собою, звільнивши її від вибору. Тому сказала:
- Не буду з тобою тепло прощатися. Їдь додому, подумай. А тоді вже побачимо. Певна, що ти сам все зрозумієш і, насамперед -  для себе.
Простягнула руку, він подав свою, легенько потисла, всміхнулася і, кинувши, щоб не проводжав, вийшла з машини, наче її і не було. Не чекаючи до ранку, рушив в дорогу. Гнав машину на повну швидкість. Мусив щось робити, щоб не плакати від суму. Дорога стала його спільницею, втікала разом із ним від рідного міста, від друзів, від «єдиної» жінки, від такого близького і водночас такого ефемерного щастя, зрештою – цієї миті він щиро вірив у це – від любові.
А потім були листи.

***
Привіт!
От такі тут «сугроби». Машина брудна як чорт, даїшник зупинив i питає чому я без номера їду. Я перелякався, що загубив))). Пишу без деяких українських букв, бо не маю такої розкладки на клавіатурі. Але, думаю, ти зрозумієш)). Хочу тебе бачити, а не чути! Надішли мені свої фотографії, дуже прошу.

***
Добрий вечір.
Пересилаю тобі дві фотки для контрасту. Побачила ваші сніги, дійсно похмуро і машина направду брудна, а тут так вилискувала.
Голова мене, начебто, перестала – це добре. Зараз прийшла додому і печу бульбу в духовці, будемо мати експрес-вечерю. Моя дитина вчора знову не хотіла грати і пропустила урок. Каже, що не може сьогодні бачити ту вчительку. Не знаю що робити, насварила її, а потім пошкодувала, бо інколи чесно сама не можу бачити ту її вчительку. Тим більше, що вже сьогодні вона відіграла ідеально і за вчора і за сьогодні. І я знаю, що музика їй подобається, вона любить грати і головне, не боїться виступати. Ввечері, мабуть, ляжу і ввімкну собі якийсь фільм подивитися. До речі, щодо української клавіатури, то це так само як я хотіла б мати польську, бо також не можу писати по польськи, хіба копіювати з перекладача. Але я все розумію, що ти пишеш, так що пиши.
Я так відчуваю, що ключові слова у реченні: «Я хочу тебе бачити, а не чути» – Я х о ч у? А вже одне чи друге чи третє, не важливо. Так?
Уяви собі, що за цих три тижні я звикла до тебе і мені навіть сумно зараз. Бачиш?
Бувай.

***
Привіт!
Не відписав одразу, розгубився. Твоя фотка справила на мене дуже велике враження, я не жартую. Не міг відвести очі)). Ще про це потім напишу, добре? Я трохи стомився сьогодні, ліг полежати i подумати, що i як тобі відповісти. Ну i, звичайно, заснув під солодкі мрії))). Читав i перечитував твого листа i кожен раз розумів інакше. Уявляв собі, як ти пишеш, з яким настроєм i думками.
З приводу «хочу» я невдало написав, насправді хочу i бачити i чути, i тримати за руки i все-все-все, i не хочу – а бажаю) Щось я сьогодні занадто ліричний і мені навіть не соромно. Стільки всього хочеться тобі написати, про все, що було за день, за вчора, за позавчора i взагалі. Але не напишу - стільки не наклацаю на клавіатурі, а ти не матимеш стільки часу читати i взагалі тобі скоро може стати нецікаво.
Поки писав, відключили холодну воду. Пішов у магазин купити води на чай. Попросив у продавця на українській, а продавець якийсь чорний, узбек чи киргиз. Зрозумів не відразу i я не зразу допер, що не на російській говорю. В мене так буває, забуваю переключитись i думаю то на українській, то на російській. Тобі вдалося подивитись фільм на ніч? Дитину багато не свари. Мені здається, вона у тебе чемна i хороша дівчинка, хоча я її зовсім не знаю. У порядних сім’ях виростають порядні діти. Правда, з вашої родини я знаю тільки тебе i брата, але i цього вже для мне достатньо, щоб зробити такі висновки.
В мене передбачаються досить напружені вихідні, буду на роботі, треба закривати хвости, майже місяць прогуляв. Чекатиму з нетерпінням твого листа. Так хочеться знати все, що ти робиш, чим займаєшся, про що думаєш.
Бажаю тобі приємних вихідних i хорошого настрою.
П.С.
Я вже визначився, що на мене найбільше діє – твої очі i твоя посмішка))).

***
Добрий день.
Так прикольно розмовляти з тобою через листування. Виходить відвертіше, ніж по телефону. Я сама не сподівалася від себе, що мені хотітиметься так часто тобі писати. Приємно, що тобі сподобалися фото, "замовляйте ще".
Мої білі троянди досі стоять красиві і свіжі. До речі, наша спільна подруга питалася як ти , чи доїхав і майже ображалася, що ти їй не подзвонив чи там не написав, а мені, бачте, і подзвонив і написав. Разом ми з нею посміялися. Сьогодні у нас позимніло, ніби сніг, ніби дощ, але так, "несерйозний". О, я сьогодні нарешті купила землю і пересаджуватиму вазонки. А ще купила собі сині колготки. Я, до речі, люблю кольорові колготки. Сиджу за комп'ютером, пишу тобі і так не хочеться мені нічого робити, типу прибирати, прасувати. Я б з радістю кудись пішла.
Дуже приємне відчуття, знати, що про тебе хтось думає, навіть далеко. Не сумуй, скоро весна прийде і до вас.
Пиши.

***
Привіт!
Я, напевно, зовсім дурний став, так сміявся з себе. Прийшов додому, включив комп'ютер, отримав пошту, але не став зразу дивитись. Походив, зробив чаю, канапку, ще щось поробив. Потім вже сів i прочитав твого листа. Дуже приємно. Залишив на десерт собі найсолодше)). То як студентська канапка з одним кружечком ковбаси. Їсиш ту канапку, а ковбасу підштовхуєш носом, аж поки хліб не закінчиться, а потім так її смакуєш… Вибач за таку аналогію, маю надію, що ти не образишся.
Я замовляю ще фото, чекатиму нетерпляче. Передивився карпатські фотки, чомусь мало з тобою. В основному ти з товаришем. Я аж розiзлився трохи. Напевно, вирiжу йому голову i вставлю свою). Добре, що ти розповідаєш менi, що  тобі подобається, знатиму чим тебе можна порадувати. Але хочу знати i що тобі не подобається.
Зараз поїду до знайомого автомайстра, він саме робить собі шумоізоляцію додаткову в машину. Хочу подивитись що i як, може i собі зроблю. Хочеться на літо придумати якийсь цікавий відпочинок, бо вже кілька років нікуди не вибирався, то робота, то депресія, то ще якась дурня. Ну i, звичайно, хочу провести його в хорошій компанії (читай - з тобою)
Пиши.

***
Привіт.
Сказав менi телефон, що з тобою нема зв'язку. Я зразу засумував i мене охопили чорні ревнощі. Зовсiм забув про твоїх оленiв. Приїду i повідламую їм роги. На всякий випадок надобранiч, чи доброго ранку, як прочитаєш. Пиши.

***
Це я. Добрий вечір.
Щойно прийшла додому, відразу сіла за комп'ютер, щоб тобі написати. Маю сказати, що ти чудесно пишеш, мені страшенно подобаються твої листи, водночас і чуттєві, і з гумором. В мене була моя колежанка, і тут подзвонив товариш з роботи, запросив на пиво, то ж ми ходили разом. Але я пила не пиво, а гаряче вино - смачне. Самбуки не пила, чесно - ми ж домовились, доведеться мені утримуватись, доки ти не приїдеш... Зараз зроблю собі відерце чаю і буду його сама пити. І спати мені чомусь зовсім не хочеться, і про Африку вже не читається, просто жах, можливо, мене захопили нові почуття? А може це все весна? Мабуть і перше, і друге, і хочеться третього.
Паралельно, пишучи тобі, подивилася на Тростян ще раз, для вірності : "на Тростяне сезон закрыт". Так що - все. На лижі вже не поїдеш, треба придумати щось інше.
Ну і фото для тебе від мене.

***
Привіт!
Дуже хочу назвати тебе "моє сонечко", але ти сказала, що тобі так не подобається, ще в школі тебе так назвали i ти страшенно образилась).
Тому, привіт!
Зараз ти вже спиш, а я згадую, як ти спала на Драгобратi. Коли я зранку прокинувся i мій погляд, трохи затуманений, зупинився на тобі. А ти так тихенько спала i щось бачила уві сні. Волосся розкинулось по подушці, на вустах була посмішка i ти вся така тендітна... Зараз вірш напишу))). А менi було так незручно, що я, така мавпа, напився, завалився спати, хропів i смердів перегаром, коротше - "настоящий мужчина".
Я дуже задоволений, що тобі приємно спілкуватись зі мною. Що я з кожним разом все більше бачу у тобі чарівну дівчину, добру, відверту i щиру. Що ти потрохи руйнуєш стіну, яку змурувала від тих, хто може образити i наплювати в душу. Ох, як пишу, сам дивуюсь, треба збавляти оберти)).
Був на більярді, трохи випили, я виграв кілька разів. Лишив машину біля клубу, зранку поїду за нею пішки. Завтра, вірніше вже сьогодні, працюю, маю термінову роботу. Дуже вдячний за фотографії, чекаю ще! Пошукаю якісь свої, мають бути на роботі на старому комп’ютері, якщо хочеш - надiшлю пару. Про що саме питати, я ще не вирішив, занадто багато питань, які склались в одну велику купу під назвою "що це за чарiвна дівчина?". Полегши менi життя i пиши про що думаєш i що відчуваєш, що у тебе цікавого i чим займаєшся?
Чекаю.

Знову пошта глючить. Боюсь пропустити твого листа, пиши зразу на дві адреси, якщо можеш)))))))

***
Добрий день.
Хоча, вже вечір. Розкажу тобі прикол. Поговорила з тобою по телефону, пішла поїла (вдруге) і лягла. Щось ніби читала, дитина робила уроки (нарешті), і тут дзвонить телефон. Номер мені невідомий. Беру трубку: " Алло…тра-ля-ля, не знаєш, хто це дзвонить?" Виявляється, це мій одногрупник, якого я не бачила і не чула 102 роки. Раптом згадав, що можна мені подзвонити. Мій телефон дала йому наша одногрупниця. Наговорив мені з три короби, казав, що ми обов'язково повинні провести зустріч одногрупників і що він "любе" прийде. А чому, власне, він так запевняє, що прийде - бо коли ми після університету справді зустрічалися, то він ніколи не міг, бо у нього в жінки в цей день День народження. І ми з нього сміялися, що він собі не ту жінку вибрав. Бачиш, а тепер, виявляється може, і День народження цьому не перешкоджає. Так що, ось така несподіванка. І десь зо два тижні назад дзвонили до мене однокласники і також кличуть на зустріч. Все відразу. Але до однокласників я не піду, не хочу, а до одногрупників, якщо це направду буде, піду. Я університет люблю, а школу, чомусь, ні.
А ще можеш посміятися. Прийшли до мене дівчата, поставили кіно з Тілем Швайґером "Фантомна біль". Дивилися ми дивилися і, як ти думаєш, що я зробила? Правильно, заснула. Дівчата сміялися, що в мене анемія і я не засипаю, а завмираю, як рептилія. А ще, ми за обідом відкрили собі вино і я чомусь ніяк не можу наїстися. Ввечері ще напечу собі яблук. Завтра у нас закінчуються канікули і дитина йде до школи, і все спочатку: понеділок-...
Поки все, ніби поговорила з тобою. Правда, у формі монологу, але таке "се ля ві" .
Посмієшся, подзвони.

***
Привіт! Ось вирішив собі нову пошту відкрити, таку саму, як у тебе. Може буде краще i швидше працювати)).
Сиджу на роботі i щось менi не працюється, думки зовсім не про роботу. Мене вже запитали, чи я не хворий i може таблетку дати? Сказав, що хворий i дуже. I хочу так хворіти довго-довго, а замість таблетки дайте менi квиток на Україну))). За вікном валить сніг i вітер, холодно i неприємно. На роботі сьогодні багато народу, купа клієнтів, всі чимось зайнятi i чогось хочуть від мене. Сьогодні зранку на диво швидко доїхав на роботу, хвилин за 30. А буває, що i майже 1.5 години можна простояти. Сьогодні ввечері прийдеться знову їхати на другу роботу i, напевно, знову до ночі. Все хочу її кинути i ніяк не виходить. Так i працюю на 2-х роботах i путнього нічого не можу зробити ні там ні там, не встигаю i набридло. Думаю, що скоро все поміняється.
Розмовляв зі знайомим хлопаком, він вже готує свій мотоцикл до сезону, все агітує мене знову купити. А я боюсь, що не втримаюсь i куплю. Мусиш менi сказати "не можна", тоді я послухаюсь). Треба працювати, а то менi сказали, що в мене придуркуватий вигляд - я коли писав тобі листа посміхався i щось бубнив про себе.

***
Привіт!
Поїхав не додому, поїхав на другу роботу, в менi прокинулась відповідальність. Прикол щойно був. Там в офісі міняють труби. Сидимо. Тут без зайвих слів заходить мужик, брудний, як чорт, з кувалдою. Іде до стояка с трубами i починає гатити по них кувалдою. Потім мовчки іде назад. Так реготали потім. Згадали анекдот: у квартирі святкують весілля, наречена, наречений, гості - всі сидять за столом, веселяться. Раптом відчиняються двері i заходить похоронна процесія, несуть труну, обходять довкола стола, повз гостей наречених i йдуть до виходу. Всі замовкли, роти роззявили. Тут хтось не витримує i питає, що за дурня? Похоронці йому: «Та на сходовій клітці місця мало, мусили якось розвернутись...».
I знову сніг! Скільки він ще буде? Як би його на Тростян заслати, щоб ти покаталась? Бажаю тобі смачної вечері i гарного настрою).

***
Привіт!
Знову дуже хочу сказати "моє сонечко". Щойно прочитав твого листа i трохи піднявся настрій. Особливо сподобалось про кіно i рептилію. Шкода, що листом не можна передати інтонацію, не можна написати так, як сказав би вголос. Пишеш одними словами, так як думаєш, а тебе часто розуміють iнакше. Не знаю до чого я це кажу. Просто так, напевно.
Я сьогодні пропустив вечірній десерт i зiпсув собі настрiй. На роботi був завал, тільки но хотів вийти, тобі передзвонити - приперся директор i більше двох годин протримав біля себе. Мусив його слухати i, навіть, відповідати на питання. А він, як Фідель Кастро, може говорити годинами без передиху. Потім уже спізнювались на літак - відвозив наших хлопців у відрядження разом з манатками i приладами. А тут вже i по 12-iй...Ти лягла спати. Не хочу передзвонити тобі невчасно, коли ти зайнята чи спиш, щоб ти на мене не сварилась. Всі люди коли-небудь сваряться між собою, більше чи менше. Я цього страшенно боюсь i хочу, щоб це було дуже не скоро))). Напиши, як твій екзамен, чи можу я вже випити за твій успіх.
Менi дуже приємно весь час про тебе думати, згадувати тебе. Кажуть, що якщо людина ікає, то про неї хтось згадує. Не хочу тобі зашкодити, стережись)))). Знову лірика, як бачиш, але нічого не можу з собою зробити. Ну нічого, попереду трудові будні, на жаль. Багато не їж, бо буде як з баношом). Пиши, чекатиму. Якщо передзвоню невчасно - не сварись, скажи: "Передзвони пізніше".

***
Привіт!
Доброго ранку! Хоча в мене зараз ніч. Сиджу, п'ю пиво, зранку на роботу. Не знаю, як встану. Кожен день сплю по 5 годин, треба більше спати - погано працюю. Хоча в мене домовленість, що я працюю вдома, а на роботу приїжджаю, коли є необхідність. Але так не виходить - вдома погано працюється, весь час на щось відволікаєшся. То походиш, то полежиш, то ще щось - тільки би не працювати))). Треба мати залізну силу волі. Або "знать пароль и видеть ориентир". Зранку не скажеш того, що скажеш вночі, особливо після пива. Чому люди зранку думають iнакше? Хоча я теж такий, ну, майже такий. Про тебе я думаю i зранку i ввечері, i вдень. От i зараз: сиджу i думаю, як я тобі зранку дзвонитиму, що почую, як ти засмієшся. Шкода, що не можу тобі дзвонити, коли йду на роботу i нудьгую в корку. I як тільки просинаюсь, бо ти ще спиш. У москалiв все на годину раніше. Як кажуть: «Вставай, Україно, москаль вже годину не спить»). В мене таке враження, що я зовсім голову загубив. Зранку навіть перечитувати не буду, що написав, буде соромно. Сиджу i уявляю, як ти лягаєш спати, вмиваєшся, перевдягаєшся. Як встаєш зранку, робиш свої справи, годуєш дитину i збираєш в школу.
Так хочеться чогось такого, сам не знаю чого, не буду казати)) Добре, що ми з тобою "тепло" не попрощались. Я б не поїхав з міста. Ти маєш справжню «жіночу мудрість». Я тебе сьогодні перший раз поцілував, уявляєш? Правда, по телефону, але то не суттєво. I ти не дала менi в чоло)). Ще недавно я думав, що для мене вже все закінчилось, прийшла осінь, в житті вже все було. Що я вже став закінченим циніком i не побачу більше зірок на небі, таких яскравих i далеких. А зараз, виявляється, бачу! Пам'ятаєш той анекдот: лежать на сiнi Іван i Марійка, дивляться на зоряне небо. А там дві яскраві зірки. Марійка каже: «Дивись Іване, тi дві зірки - то я i ти! Ні,-відповідає Іван,- то я i мій мотоцикл!». Щось не можу я виважено себе поводити, менi треба все зразу. Хочу тебе всю, яка є. А ти є найкраща! Менi все у тобі подобається. I твоя різкість, i ніжність, хоча я її ще не бачив, але відчуваю. Я бачу, як ти ставишся до тих, хто для тебе найдорожчий, до дитини, до батьків.
Уявляєш, зараз подивився у вікно, машину засипало снігом, на вулиці мороз, зранку прийдеться довго гріти, віддирати вікна i чистити від снігу. Ще й , ґума літня стоїть, зимову в Україні залишив. Їжджу на машинi, як на лижах, добре ковзає)). Треба закінчувати, бо ще напишу чогось зайвого. Чомусь весь час в голові пісня: « Я піду в далекі гори, за широкі полонини, i попрошу вітра з моря...». Ще раз тобі доброго ранку, мені добраніч. Цілую тебе i обнімаю, от як! На такій відстані менi це легко сказати)).

***
Добрий день.
Я не виспалась сьогодні, але, як не дивно, гарно виглядаю. Може того, що зранку помила волосся, цього достатньо для відновлення працездатності і нормального самопочуття. Збудилася під ранок від того, що якийсь сильний жаль схопив за горло, невідомо за чим, ніби я втратила і все, що мала, і чого не мала. Світ навалився на мене і хоче розчавити. Ледь не розревілась. Прикинь: в мене нестійка психіка. Але варто мені встати і, обов'язково, одягнутися - все проходить. Дурня якась.
Я таки пообідала. Трохи спізнилась, зате можу на очі дивитись. А то від голоду я хитаюсь як п'яна.
А ти на себе не злись. Хоча, з іншого боку, незадоволення спонукає до дії. А заспокоєння розлінює душу і тіло.
А білі троянди не в'януть. Зачаровані.

***
Привіт, сонечко!
Приємна несподіванка! Я вже i не чекав. Хотів би я подивитись, як ти сьогодні виглядаєш. Може i добре, що не бачу, а то в мене теж нестійка психіка. Не хочу, щоб у тебе були поганi сни i ти чогось лякалась. В мене якесь таке нестримне бажання захистити тебе від усякої напасті i всього поганого, але нічого не можу вдіяти. Тепер буду шкодувати, що мене не було зранку біля тебе i я тебе не заспокоїв вчасно.
Доведеться, напевно, менi їхати на північ, дуже не хочу. Може ще й відкручусь якось від того. Там не працює телефон i нема інтернету, тільки супутниковий зв'язок.
Чекаю на твої фото i може ще щось напишеш, як будеш мати час.

***
Щось я дуже втомилася сьогодні. Зайвий раз навіть руки підняти не хочеться. А ще математика, читання. Та все одно раніше як 11-30 не ляжу, мабуть.
На фотографіях трохи забагато людей, але, думаю ти мене впізнаєш. Це всі. Більше не маю гарних знимок. Поки я вибирала фото, дитина зробила математику. Так що мені повезло. Люблю, коли хтось може зробити щось сам. Завтра весь день читатиму Податковий кодекс. Але без чаю спати не ляжу.

***
Привіт! Дякую за фото. Ти найгарніша дівчина в світі.

***
Привіт!
Сьогодні, нарешті, нормальна погода, сонце, мороз i небо без жодної хмаринки. Правда, під обід небо вже стало сірувате від диму. Ти менi дуже підняла настрiй з самого ранку своєю пiжамою, як уявив собі, так зразу захотілось чогось такого, сам не знаю чого. Як кажуть: "Сама не знаю, чого хочу. То ли семечек, то ли замуж". Все сиджу i думаю, чого ж ти менi такого вчора наговорила, може я щось пропустив, або ти хотіла сказати, але тiльки подумала. Сиджу невиспаний - не спалось вночі, в мене таке буває. Мушу або випити, щоб заснути, або десь поїхати на годину-дві розвіятись. Правда, даїшники того не розуміють i дуже підозріло принюхуються, чи не випив або не курнув чогось такого. Коли взагалі нема настрою, я з ними сварюсь, а інколи просто поговорю, так би мовити, «о жизни», хоча з ними тяжко говорити, в них все життя то сауна, то баби i начальство "имеет". Між іншим, я знаю, чого ти хочеш. Можу навіть список скласти на 2 сторінки. Якщо тебе це зігріє,  то знай, що я про тебе весь час думаю (тільки хороше i приємне!).

***
Доброго дня!
Зараз маю їхати в аеропорт, вирішив традиційно написати листа. Написав, перечитав, подивився що сьогодні 1 квітня i видалив. Ще подумаєш, що я тебе хочу надурити. Будь обережна сьогодні - не вір нікому, тільки менi. Все хочу запитати i ніяк нема нагоди - скільки ти важиш? Хочу знати скільки я зможу тебе пронести на руках, якщо доведеться.

***
Добрий вечір.
Ти мене вразив. Я не очікувала. Навіть нагрубила хлопцеві, який мені подзвонив. Подумала - розіграш. Класний розіграш, супер!
Квіти чудесні, а зозульки на целофані які красиві, як справжні! Дякую.
Ми класно посиділи, вже гості розійшлись, зараз піду відпроваджу свою подружку. Настрій ти мені підняв. Через кур'єра я ще квітів ніколи не отримувала.
Па-па.

***
Привіт, моє сонечко!
То був не розіграш, я просто дуже хочу зробити для тебе щось приємне, щоб ти раділа i в тебе був хороший настрій. А ще тому, що в мене є підступний план тобі сподобатись. От якось так.

***
Привіт.
Як у тебе справи, як пройшов концерт? Я пропустив вечірній дзвінок, тупо проспав. Цілий тиждень не досипав і мене зрубало зразу після того, як підсмажив собі картоплю з м'ясом. Виявилось, що я цілий тиждень майже нічого і не їв. У Фінляндію я не поїхав, обійшлось. Між іншим, Фінляндію в нас чомусь називають чухляндією, а фінів - чухонцями. Не знаю чому, але так кажуть всі. А Фінляндський вокзал називають фінбан і то вже майже офіційна назва. Сиджу, пишу монолог, але таке відчуття, ніби говорю з тобою. Варто би попрацювати, але писати листа набагато приємніше. Я, навіть, поставив українську розкладку на клавіатурі. Давно не писав листів просто так, весь час якісь відповіді клієнтам чи всіляка інша рутина, два речення з себе годі видусити, а тут цілі оповідання виходять. В голові купа різних планів, більшість, правда, нереальних, але деякі цілком здійсненні. На лижі цього року вже не вийде, найімовірніше. В Татрах сезон до початку травня, але вже досить тепло і шансів мало. Можна було б в Альпи, але думаю, що в мене не вийде по грошах і по часу. Треба більше працювати, тим паче, що в мене зараз з роботою ще не все визначилось. Я збираюсь на початку літа вже бути в Україні, не знаю на скільки часу приїду, як домовлюсь на роботі. Можна було б проїхатись по Закарпаттю на кілька днів, якщо матимеш візу, то і в Угорщину чи ще кудись, просто подивитись, погуляти. Хочу на термальні джерела попасти, ніколи не був, але багато чув про них. А в кінці червня можна було б подумати про поїздку сюди. Вже буде тепло і білі ночі. Можна і купатись і всілякі музеї дивитись, якщо цікаво. А що ти думаєш про це? Які в тебе плани? В нас вже почало все танути, всюди страшний бруд і в самого таке відчуття, що я брудний і покритий пилюкою, так і хочеться залізти в пральну машину і відмитись. А ще перекладали зимою газ біля дому, повикопували ям і ледве присипали, тепер як на війні, всюди траншеї і рівчаки, люди скачуть по них і нема де машину поставити.
Скоро відкриття мотосезону, а я продав свого залізного коня. Я фотку знайшов, правда класний? Так шкодую за ним і не знаю, чи вийде ще колись купити. Наша спільна подружка жартувала, що то дуже сімейна річ. І я також так вважаю, головне страхівку вчасно оформити. А ти любиш їздити на мотоциклі?
Пиши.

***
Уявляєш, поговорили з тобою, заходжу в магазин і кажу: "Добрий вечір, дайте, будь ласка, половинку хліба і наріжте курячого рулету грамів 300". Стою і дивлюсь на них, а вони на мене. Причому продавщині мене вже давно знають, я часто заходжу саме в той магазин, він цілодобовий. Кажуть мені: "А может вам пивка для поправки?". Я стою і починаю розуміти, що говорю українською, а вони і російську погано розуміють - чи азербайджанці чи вірмени, якісь чорні. І то в мене вже не перший раз таке.
А ще в нас має початись навігація, сьогодні вдень їхав через міст і бачив як льодокіл робить фарватер. Чи криголам, чи криголом - не знаю, як правильно. Часом дивлюсь на пропливаючий корабель, а може судно і дуже хочеться працювати якимось матросом і подорожувати по різних кінцях світу. Але це щось таке далеке і нереальне, як якась легенда. Зразу вимальовується якийсь Кейптаун, кабаки і мавпи. Хоча тепер вже все можна здійснити, при бажанні. Колись працював у Польщі за 100USD в місяць і думав, що були б гроші, то зразу б кудись поїхав у подорож, а тепер на одну зарплату можна злітати в любий кінець світу, але чомусь не літається.

***
Привіт, в мене залишилось таке відчуття від нашої вечірньої розмови, що ти чимось незадоволена чи розчарована. Я можу часом поводити себе не зовсім адекватно. Для мене всі події останніх місяців стали довго очікуваною несподіванкою. Маю надію, що прийдеться багато чого поміняти, а я вже дійшов до такого стану, коли здається, що легше нічого не чіпати, а лишити як є, аби не було гірше. Це неправильно, і дуже впливає на психіку. До цього можна додати купу проблем, не пов'язаних з особистим життям, але без вирішення яких ніяк не обійдеться. Для мене дуже важливі наші стосунки з тобою, навіть такі, як зараз. Я боюсь, що ми з тобою по телефону встигнемо і одружитись і розійтись, хіба що дитину не народимо. Я не знаю, як так сталось. Ти сказала, щоб я поїхав і подумав як слід. От я ходжу і думаю весь час. Але думати виходить тільки про тебе і про те, як зробити так, щоб була можливість бути десь недалеко від тебе, в зоні досяжності і забезпечити це перебування матеріально. Може таке не можна казати, але я не знаю, як ми зустрінемось і як мені себе поводити. І в мене весь час таке відчуття, що ми вже давно разом і я просто чекаю, коли вже нарешті повернусь із відрядження. Часом здається, що я можу тобі казати все, що завгодно, все що думаю. А потім думаю, що можливо для тебе це тільки цікава пригода. Уявляю собі, що можу щось ляпнути не те і телефонний роман дуже швидко закінчиться, ти це вмієш, я знаю. Тоді навіть не знаю, куди мені дітись, рідне місто буде закрите, Петербург теж, хіба в Сибір, як пропонують на роботі. Часто згадую, як ти сказала, що коли чогось довго чекаєш і, нарешті, отримуєш - то воно вже зовсім і не таке. От ходжу і думаю, як би не тріснути від старання бути потім "в натурі" кращим, ніж по телефону. Намагатимусь бути серйозним і відповідальним, починаю вже. Сподіваюсь, що мій психологічний екскурс нічому не зашкодить і твоя дівоча мудрість розіб'є металобрухт моєї чоловічої логіки і все буде чудесно. Не можу стриматись і не сказати, що ти найгарніша, найдобріша, найрозумніша, вдячна і найбажаніша для мене дівчина. А особливо мені подобаються твої малинові колготи і ніжки, які вчора так стомились. Це я так, щоб розрядити обстановку.

***
Здрастуй.
Важко мені писати. Про події говоримо по телефону, а про почуття не можу, не розумію ще. Писати пусте не буду, не в моєму стилі, а наповнити не наважуюсь. Може, ще сама не вірю, може боюсь повірити. Не хочу показувати своїх емоцій, щоб, боронь Боже, потім не пошкодувати  і тому, можливо, видаюсь холодною. Дивуюся собі: раніше я була більш відкрита, хоча може і не варто було, а тепер ти доводиш мені, що тобі можна повірити, а я все ж стримуюсь і не відриваюсь від землі. Пообіцяла собі, що падати більше не буду. Хоча я ж розумію, що так чи інак, а не вгадаєш і все одно можеш страждати - як не від когось, то від самотності. Але я тисячу разів буду одна, аніж із кимось "не тим". В житті так є : або любов, або за гроші, або і те і те, або ні одного, ні другого. Бачиш, як все запущено. Хотіла б, щоб ти побачив і мої справжні емоції і переживання, і відчув почуття. Якщо ти насправді цього хочеш і до цього готовий, то ми будемо разом.

***
Привіт.
Дуже дякую за те, що ти написала. Я чекав від тебе листа, але вийшло несподівано. Це добре, буду і далі чекати від тебе несподіванок. Холодною ти видаєшся тільки сама собі, а я дуже добре відчуваю, яка ти насправді. Дивлюсь зараз фільм "Повелитель бурі" про який ми з тобою говорили. Буду мати, що сказати при наступній розмові. Заодно готую м'ясо, аби було, що з собою брати на обід. В нас новий офіс, поруч нема де поїсти, доводиться брати з собою. Раніше, біля старого офісу було кафе, в якому ми з хлопцями обідали впродовж 5 років. Там пристойно готують, ми ходили завжди втрьох, в нас навіть була знижка.
Мені теж важко писати. Я хочу стільки всього написати і сказати, емоцій аж забагато. За такий короткий час ти стала для мене дуже близькою людиною, тепер всі думки тільки про тебе. Ти така хороша і незіпсована людина, а ще й до всього дуже гарна і ніжна дівчина. Я зроблю все для того, щоб не зашкодити тобі. Мені хочеться, щоб тобі було добре, щоб кожен день тобі приносив радість і приємні почуття. Тоді і мені буде добре, ти ж сама казала, що ти дуже вдячна. Не можу дочекатись, коли вже нарешті приїду до міста і зможу побачити тебе.

***
Привіт.
Поки написала це слово, зробила 8 помилок: то шрифт англійський, то букви пропустила, то замість крапки «ю» набрала. Не можу зосередитися на своїх думках. Знаєш, я думаю, що коли щось особисте сприймати розсудливо, роздумуючи і зважуючи, то ти можеш і описати і пояснити те чи те, що з тобою відбувається, а точніше, могло б бути, але не відбувається, розказати комусь про свої думки, чи радше, про події, які накочуються на тебе, ніби хвилі, а ти перепливаєш через них так і не занурившись у воду. Все якби просто і зрозуміло, але в усьому тому немає глибини, серце трохи хвилюється, та з грудей не вискакує від голосу, доторку, навіть самої думки. А щоб відчути любов, треба пірнути на саме дно океану. І зовсім інакше стає, коли тебе наповнюють справжні емоції, нефільтровані, може сумбурні, але справжні. В голові тоді також все плутається, важко висловлюватися, але ти відчуваєш, що
в тобі є щось живе, що ти не пустий, а сповнений бажань, якоїсь ніжності, пристрасті і солодкого відчуття єдинства з кимось. Хоча зізнаюсь чесно - мені трохи страшно. Я навіть точно не можу зрозуміти,
чого саме. Ну, все ж таки я знаю що таке, коли тебе кидають на півдороги. І найгірше тут навіть не зрада сама по собі - духовна чи тілесна - а те, що цей шмат життя ти прожив невідомо з ким і виходить,
що воно ніколи не було справжнім, що це мильна бульбашка, якій гріш ціна. Але це моє життя, в реальному часі і реальною біллю, яке я не проживу двічі. Ну і нехай. З іншого боку, зовсім без серйозних почуттів і зобов'язань бути з кимось я просто не можу, це точно. Ти мені також
це казав, тут я з тобою схожа.
Це я до того, що в один день я таки наважилась наблизитись до тебе на відстань одного подиху і побачити тебе яким ти є , а не яким я тебе знаю сто років і пам'ятаю ще з того часу юності. І все стало інакше, я можу відкритися тобі.

***
Привіт, моє сонечко. Все ніяк не міг зібратись і написати тобі листа. Кілька разів навіть починав, але в голові думки перескакують з одного на інше, не зосередитись. Починаю згадувати наші останні зустрічі і вже не хочеться нічого писати, а хочеться знову відчути тебе поруч, почути як ти дихаєш, твоє волосся, твоє тіло і притиснути тебе до себе і вже не відпускати. Чомусь так виходить, що мене майже весь час щось тривожить. Ще недавно я переймався якоюсь невизначеністю наших стосунків. Відчував, що ти маєш бути моєю, а якщо ні, то навіть не знаю, що би мало бути, напевно нічого, пустота. Коли тобі дзвонив почував себе напруженим і не міг розслабитись. Тепер можу дзвонити в любий час і відчуваю, що ти завжди рада мене чути. Ти дійсно мене вражаєш, чим далі, тим більше. Вже середа, а я все пишу, по 2 речення на добу. Дівчино, гарна і весела моя пташко, не хочу писати, мушу приїхати і побути з тобою, хоча б кілька днів, якщо наразі не вийде на більше.

***
І він приїздив: втомлений і щасливий. Вона любила його. А в якийсь момент відчула, що він чужий. Намагалася не помічати того, не хотіла навіть питати його про щось: стільки слів уже було, що від його відповіді мало, що залежало. І написала:


Пам’ятаєш, ти казав, що нічого не боїшся і можеш тепер робити все, що хочеш? Брехня. Ти боїшся, можливо, більше, ніж будь-хто інший. Боїшся дружину колишню, тещу колишню, подружку-однокласницю, боїшся друзів, начальника. Та це все нормально. Усі ми залежні від інших людей, боячись втратити їхню повагу чи довіру. Страшніше, що ти боїшся самого себе, боїшся зробити крок до відвертості, який виведе тебе з-під контролю розуму, зробить вразливим. Та найгірше, що ти не хочеш нічого змінювати, не хочеш стати вільним. Бо свобода – це насамперед, відповідальність. За свої поступки і за інших людей. Тобі не потрібні почуття, бо ти не можеш керувати почуттями іншої людини. Ніхто цього не може. Але не ставши вільним, ніколи не будеш щасливим.

***
Він подзвонив, не маючи, що сказати. І вона сказала за двох: «Знаєш, яким клоуном я тебе з юності пам’ятаю, таким ти клоуном і залишився. Постирай усі мої фотографії і ніколи мені не дзвони».

Не спромігся більше нічого їй відповісти, написав смс: «Немає ніяких фотографій. У мене нічого не склалося, чекай на достойного тебе чоловіка».

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

бажання

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© George, 22-12-2012

[ Без назви ]

© Олеся Гулько-Козій, 22-12-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.8492431640625 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …