Тітка Фаїна вскрізь ходила з сапою. І кричала. Бо цілий вік на буряках, а в полі, кожна розійшовшись на рядок – не почуєш одна одну, як не кричати. То вона кричала й у лавці, і на бригаді, і дома, й навіть у кабінеті в голови. Заходила, махала сапою й кричала. Вони всі кричали, з ланки, й голова виписував їм цеглу, цемент і навіть страшенно дефіцитний шифер. Сердито відсовував підписану заяву, наче хотів тим шифером заткнути буряківницям рота. Вони йшли вдоволені, кричали вже надворі й будувалися – були саме такі часи.
І тітка Фаїна будувалася, хоча їй було важко. Цілий вік важко їй було й усе через Юрка – жонатого та сміхотливого бригадира з молодості. З ним тітку Фаїну біс повабив іще тоді, то на козаку нема знаку́, а за тітку Фаїну путні не йшли, довго була сама, аж поки не видали дівулю за глухого п'яничку Яшка – аби за кого. Яшко заходився бити тітку Фаїну ще з першого дня, але дівчата в ланці були дужі – тітка Фаїна справно давала здачі, то пак – сапа завжди була напохваті.
Так прижили вони двойко – хлопця й дівчинку. Ще як малі були, то нічого, а коли підросли, то перед тіткою Фаїною постало житлове питання – доти сиділи в низенькій мазанці. Скоро по тому, як покричала вона та помахала сапою в головиному кабінеті, привезли цеглу й бут – на фундамент. У неділю вона згукувала людей на толоку, наймала бабу Настю – варити, купувала самогон. Сама не варила – Яшко вип'є.
Яшко через раз топив у школі, а через раз вигонили за пиятику, то він пропивав усе з дому. Що прибіжить тітка Фаїна на обід, то й бачить, що знов щось пропив. Кричала на нього, та Яшко майже не чув – кричи-не кричи…
Тітка Фаїна довго будувалася – самі стіни виводила років зо чотири. Діти росли, ясенова ручка од сапи вишмульгувалась, Яшко пропивав. А вона прибіжить на двогодинний колгоспний обід, там укинула що в рота, чи не вкинула – й на свій город – картопля не жде. Без сапи тітки Фаїни не бачили.
То не мала часу пильнувати за Яшком. Тільки кричала. А, що не чув, то більше почала бити сапою – вишмульганим держаком. Дужа була, а Яшко спивався.
Буряки розтягувалися для тітки Фаїни на цілий рік, ні – на ціле життя. Той місяць, що пололи вони майбутні солодкі корені наче тривав і тривав, бігала й бігала тітка Фаїна з сапою до машини, а решта року наче збрижувалася до новорічних свят – раз, і все.
Хата будувалася, діти росли, Яшко пропивав. Не вгляділа – пропив двері, що замовила в столярці – побила. Не вгляділа – пропив скло на вікна. Побила. Тітка будувала хату – хата росла догори, а Яшко пропивав і хата опускалася донизу. Якби не буряки, якби не город – пильнувала б краще, та коли! Через те хата майже не росла. А діти росли завжди – з дітей Яшко нічого не міг пропити.
В тім кінці городу бур'яни геть спили тітчину моркву – все не доходили руки. Прибігла в обід і з сапою туди. Але зачепилася оком за навіс при повітці, ще вранці там лежали в'язки з дранкою – готувалася мазати стелю. Дранки не було. У гніві тітка Фаїна вбігла в хату – Яшко сидів п'яний.
На неї чекала морква. А по обіді мусіла бігти до машини – взяла зайвий гектар буряків, бо складала в нову хату на меблі. Тому довго бити Яшка тітка Фаїна часу не мала, розвернула сапу та почала лупити чоловіка по голові жалом. Бризнула кров.
Забитого Яшка тітка Фаїна вкинула до ями, в якій гасили вапно. Притрусила зверху бадиллям і побігла на город. Сапи не мила – вичовгається об землю.
Увечері тітка Фаїна з дітьми витягли захололого мертв'яка з ями та глибоко закопали на городі. Між морквою й капустою – там було місце, бо не зійшла чогось у тітки сіянка. Діти не плакали й тітка Фаїна не плакала, бо сподівалися, що тепер їхня хата ростиме швидше. «Нічого, – кричала вона дітям, – у Марії є дранка – вона казала».
Вранці тітка Фаїна побігла на буряки...
2011 р.
(мініатюру було опубліковано в 11числі журналу "Дніпро" за 2011 рік)
