Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46974
Рецензій: 91383

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Сатира й гумор

Байка про вавилонську вежу

© Вадим Ґонтаренко , 09-12-2012

    БАЙКА  ПРО  ВАВИЛОНСЬКУ  ВЕЖУ
    
    (із циклу "Смішне Письмо, або Святі Байки")

    На всій землі була одна мова і одна говірка і один народ. І в цьому не було
нічого дивного, адже після всесвітнього потопу на всій Землі в живих лишився
тільки Ной зі своєю родиною, і весь рід людський пішов від його синів, тому всі
люди добре розуміли одне одного, і жили в мирі й злагоді, і не було між ними
ніяких непорозумінь. Однак Господа Бога це аж ніяк не втішало, бо з ранку
до вечора Він змушений був слухати безупинний потік молитв, що безперервно
линули із Землі.
    Поки людей на Землі було раз-два та й усе - Ной, його дружина, його сини
та дружини синів - Бог не звертав особливої уваги на нудне бурмотіння людей,
котрі підносили славу Господу, але коли вони розплодилися й розмножилися
та розійшлися всією землею, щоденні молитви почали діяти Всевишньому на
нерви.
    З того часу Господь не раз пошкодував, що дослухався до голосу совісті
Своєї і врятував Ноя та його родину. Як же Йому хотілося знову влаштувати
який-небудь потоп або хоча б маленький потопчик, аби трохи зменшити
надмірну кількість людей! Однак присяга, дана Ною, не дозволяла зробити
нічого такого...
    Тим часом із Землі лунали безупинним потоком сльозливі й жалісні молитви.
І багато з них були настільки безглуздими та обурливими, що просто дратували
Бога: один благав Всевишнього наслати хвороби на сусіда за те, що той був
охочий до його дружини; сусід же у свою чергу благав Господа зробити щось
із чоловіком, котрий "чинить перепони возз'єднанню двох закоханих сердець";
другий молився день за днем, бажаючи зцілитися від недуга, котрий він
підчіпив чи то від блудниці, чи то від блудника - Бог ясно так і не почув;
а третій той і зовсім знахабнів - просив у Господа послати йому незліченні
багатства! І всю цю маячню Бог змушений був слухати кожен день - з ранку
до вечора, і без перерви на обід!
    І Всемогутній міг би ще все це стерпіти, але останнім часом з'явилися якісь
нахаби, котрі почали молитися вночі; намевно, ці розумники вирішили, що до Бога
краще докричатися, коли всі інші люди сплять без задніх ніг. Та найжахливіше -
ці нахаби були до того наполегливі, що від їхнього моторошного бурмотіння не
рятувала ані вата у вухах, ані подушки, накинуті на голову разом з ковдрою. І як
Господь не намагався заснути, як не крутився Він у постелі, усю ніч Він лише
й чув: "бу-бу-бу, бу-бу-бу, бу-бу-бу".
    На третій день, точніше третю ніч, Господь не витримав, і, скочивши з
постелі, заволав:
    - Здохнути від цього можна! Немає більше сил Моїх терпіти всю цю маячню!
    Схопивши з нічного столу келих наповнений нектаром, Він кинув у нього
кілька пігулок снодійного, одним махом осушив його та й улігся спати, запхавши
про всяк випадок у вуха вату і накрившись ковдрою з головою. І не встигнув Бог
порахувати слонів до сотні, як Ним оволодів Гіпнос, а слідом і син його Морфей.
І чим вони втрьох там займалися, про це відомо лише Небесам...
    Коли ж Бог прокинувся, Він з подивом виявив, що Його оточує мертва тиша:
із Землі не доносилися ані молитви, ані стогін - ані звуку! Навіть коли Господь
вийняв вату з вух нічого не змінилося!
    Ось тут Господь стривожився не на жарт. "Невже всі померли?" - з жахом
подумав Бог і кинувся з усіх ніг до телескопа. На Його подив на Землі панувало
досить помітне пожвавлення, причому, усе це пожвавлення панувало чомусь
лише в одному місці, і місце це було на березі річки Євфрат; там зібралося
небачене скупчення людей, якого не бувало й у допотопні часи, а посеред цього
збіговиська стирчало бозна-що: дім не дім, храм не храм, а просто якийсь сором!
І як Бог не підкручував різкість телескопа, як не напружував свої божественні
очі, нічого рішуче не можна було роздивитися й зрозуміти: начебто схоже на
перст указуючий, спрямований прямо в небо, і в той же час нагадує щось більш
вагоме та масивне, причому, нагадує щось настільки безсоромне й непристойне,
що Господь просто вилаявся спересердя:
    - Ах, негідники! Ах, безсоромні! Це вони Мені ТАКЕ показують?! Мовляв,
на тобі Боже, що нам негоже! Ось вона - людська вдячність!
    І хотів уже був улаштувати кінець світу, однак згадавши про обіцянку, котру
Він дав Ною, знову вибухнув несамовитою лайкою:
    - Чорт! Чорт, чорт, чорт!..
    - Я тут, Господи! - пролунав страшний голос, який, здавалося, линув із самої
безодні.
    - Ой! Хто це? - Господь від несподіванки аж підстрибнув.
    - Здоровенькі були! - сказав глумливо Сатана, вилізаючи з безодні. - Спершу
тричі промовляє моє ім'я, а потім ще питає: "Хто це?"! Дозвольте представитися:
Його Сатанинська Величність, Князь Темряви, він же Диявол, він же Люцифер!
    - Згадай чорта... - процідив крізь зуби Бог і тричі плюнув через ліве плече. -
Згинь, нечистий! Я тебе не кликав!
    - Як же, не кликав Він! - посміхнувся Люцифер, іронічно стукаючи хвостом
по небесному паркету. - А хто репетував: "Чорт, чорт, чорт!"?
    - Це Я лаявся.
    - Ось так завжди! - вигукнув Сатана. - Спочатку лаються, а потім женуть
геть! І як же мені після цього не бути всесвітнім злом?
    - Я зараз заридаю! - з презирством скривився Бог.
    Ображений божественним сарказмом, Сатана гордовито закинув на плече
плащ і поважно промовив:
    - На майбутнє, прошу не промовляти моє ім'я даремно! Прощавайте! - та
покрокував геть.
    У відповідь Господь лише плюнув і повернувся до телескопа, але відразу ж
обернувся і закричав навздогін Сатані:
    - Стій-но, нечистий! Маю до тебе справу...
    - Яку справу? - пролунав змовницький голос над самим вухом Господа. -
Кого треба спокусити, звабити або ввести в смертельний гріх?
    - Нікого нікуди не треба вводити, - розгублено пробурмотів Бог, сахаючись
вбік від Сатани; хоча Всевишній сам був майстер на всілякі чудеса, Він ніяк
не міг звикнути до цих бісових трюків з миттєвим переміщенням у просторі. -
Просто треба сходити на Землю і дізнатися, чим займаються люди.
    - Оце й усе? - розчаровано здивувався Люцифер. - Господи, я не ангел на
побігеньках, і даремно бігати я не маю наміру.
    - Чого ж ти хочеш?
    - Владу над світом!
    - Ще чого! - обурився Господь. - Може тобі ще й ключи від Царства Небесного?
    - Ключи мені не потрібні, а ось від половини Царства я не відмовлюся.
    - Дідька лисого тобі, а не півцарства! Найбільше, що Я можу тобі запропонувати -
діжка нектара.
    - Згоден! І діжечку амброзії на додаток!
    - Гаразд!
    - І куди треба завітати? Адже Земля велика...
    - Ось, помилуйся, - сказав Господь, указуючи на телескоп.
    Сатана з цікавістю заглянув до об'єктива і аж присвиснув від подиву:
    - Нічого собі! Нагадує...
    - Без тебе знаю, що воно нагадує! - дратівливо промовив Бог. - Твоє завдання
- піти дізнатися, що це означає та з якою метою воно будується.
    - Оце й усе? Ну, це ми миттю! - і рвонув з місця так, що всім небом пішла
курява.
    - Знаємо Ми, як це миттю, - пробурчав Господь, сідаючи на престол з келихом
нектара у руці. - Мабуть, завалиться до якої-небудь блудниці та буде допитувати
її усю ніч... хе-хе!..
    Та не встиг Він пригубити напій богів, як пролунав стукіт ратиць, наче хтось
мчав чвалом.
    - Господи! Погані Твої справи! - заволав Сатана увірвавшись до божественних
покоїв. Він знесилено гепнувся на вільне місце, де зазвичай сидів Дух Святий,
і вихопивши з рук Господа келих із нектаром одним махом осушив його.
    - Що таке? Що трапилося? - сердито вигукнув Бог, очманівший від такого
несподіваного повернення володаря Пекла.
    - Коротше, я все дізнався! - промовив Сатана, витираючи губи. - Люди будують
вежу, заввишки до Небес. Вони, бач, хочуть завітати до Тебе в гості.
    - Цього ще не вистачало! Якого біса? Я нікого не запрошував!
    - Ти не запрошував, а вони самі вирішили завітати, - сказав Сатана, наповнюючи
другий келих нектаром. - Так би мовити, з власної ініціативи. Ти ж перестав з ними
спілкуватися після смерті Ноя. От вони й вирішили, що Ти захворів або ще гірше...
    - Що гірше? - насупився Господь.
    - Помер.
    - Та вони що там, зовсім з глузду з'їхали?! Як це Я, Господь Бог, можу померти?
    - Ну, що Ти хочеш? Примітивне первісне мислення - наділення всього й усіх
антропоморфними рисами, - сказав Сатана і перекинув у пащу другий келих
нектара.
    - Годі жерти напій богів! - заревів Господь і вихопив із нечистих рук Люцифера
амфору. - Краще скажи, що Мені тепер робити.
    - Гм... - Диявол почухав між рогами. - Готуватися до зустрічі гостей.
    Але побачивши, що Всевишній явно не схильний зараз до жартів, відразу
додав:
    - Та я розваляв би цю вежу до бісової... тобто до моєї матері!
    - Це цілком у твоєму дусі, - погодився Господь, стомлено опускаючись на
престол небесний. - Але ж Я - Всемилостивий Бог, Я не можу Собі такого
дозволити. До того ж, якщо Я, як ти висловився, розвалю цю будову, то можуть
бути людські жертви. А це вже, знаєш, якось не по-божому...
    Господь розмірковуючи погладив сиву бороду:
    - Невже вони дійсно можуть збудувати вежу, заввишки до Небес?
    - Що Ти, Господи! - весело вигукнув Сатана. - Яке там "до Небес"! Вони
навіть до гори Арарат не дотягнуть: перший же порив вітру завалить її до
бісової... тобто до моєї матері! Проти законів фізики не попреш: чим вище
споруда, тим більше у неї шансів розвалитися.
    - Виходить, можна спати спокійно, - з полегшенням зітхнув Господь і хотів
був хильнути з гирла амфори, як Сатана візьми та бовкни:
    - Хоча...
    - Що - "хоча"? - невдоволено перепитав Всевишній.
    - Якщо вони розширять фундамент вежі та зміцнять її стіни... Ти ж знаєш цих
людей: якщо вони почнуть що-небудь робити, то не відстануть від того, що
задумали зробити.
    - Ну, ти Мене заспокоїв! - вигукнув роздратовано Бог. - І що ти тепер накажеш
робити?
    - Та щоб я наказував самому Всевишньому!..
    - Не блазнюй, блазню! Краще порадь, як Мені бути.
    - Отже, бути Тобі так: якщо вежу розвалити не можна - адже будуть жертви, -
але й дозволити звести її не можна в жодному разі, залишається одне: зупинити
будівництво.
    - Геніальна ідея! - ляснув у долоні Бог з удаваним розчуленням. - Як же це Я
Сам не додумався до такого! І як ти збираєшся це зробити?
    - Не я, а Ми, - зауважив Сатана. - Одному мені таке не під силу. Тут потрібна
вся божественна міць.
    - І в чому полягає твій геніальний план?
    - Усе дуже просто: Ми змішаємо їхню мову, так щоби один не розумів мову
іншого. Адже якщо вони перестануть розуміти одне одного, то справа не піде
у них, і будівництво зупиниться саме собою.
    - Гм. Дуже непогано. Як це Я не додумався до такого? Що ж, вирішено!
Зійдемо ж і змішаємо там мову їх, так щоб один не розумів мову іншого!
    - Ну, людиські, готуйтеся отримати по мові! - зловісно заревів Сатана
і побіг слідом за Богом, котрий вже спускався на грішну Землю...
    І зійшов Господь подивитися місто й вежу, що будували сини людські, і
дивувався, як це люди так швидко навчилися зводити дома. Адже Господь
не вчив людей робити з глини цеглини та скріпляти їх земляною смолою.
У Свій час Всевишній навчив Ноя будувати ковчег, але там була зовсім інша
технологія, зовсім непригодна для того, що люди будували зараз. "Не інакше
як Сатана доклав тут свою нечисту руку, - думав Бог, роздивляючись вежу,
що височіла посеред міста, - це в його стилі - вічно лише одні капості на думці".
    Господь збирався вже влаштувати грішному ангелу добрячого прочухана,
однак, згадавши про мету Свого пришестя на Землю, вирішив перенести кару
Божу на потім.
    І рушив Господь вулицями міста, що розбудовувалося, і пішов мішати мову
людей так, щоб вони не могли зрозуміти одне одного. І озирнувся Господь
подивитися, що з того вийшло, і ось по всьому місту чути незрозумілий гомін
на різних мовах:
    - Give me the brick! (дай мені цеглину - англ.) - звертається один з робітників
до свого товариша, а той здивовано питає:
    - Que? (що - фр.)
    - I said: give me this fucking brick! (я сказав: дай мені цю довбану цеглину - англ.)
    - Je ne comprends pas! (я не розумію - фр.)
    - Don't fuck with me! (не дратуй мене - англ.)
    - Que tu veux? (що ти хочеш - фр.)
    - Bastard! (вилупок - англ.) - і робітник з люттю б'є товариша не в брову, а
прямо в око.
    Такого оберту подій Бог аж ніяк не очікував! Побоючись, як би справа не
дійшла до смертовбивства, Господь хотів утрутитися і виступити в ролі
перекладача, та де там! По всьому місту пішла така сварка, така лайка всіма
мовами і говірками, що Господь закляк, не знаючи, що й робити.
    Люди, які ще мить тому мирно вели бесіду про те про се, раптом почали
кричати одне на одного, хапати одне одного за груди, трясти щосили, немов
бажаючи витрясти із співрозмовника душу, а після заходилися лупцювати одне
одного по обличчю, супроводжуючи це дійство добірною лайкою на різних
мовах.
    - Hoiros! (свиня - давньогр.)
    - Sag! (собака - іран.)
    - Sa jut! (син зла - давньоєгипет.)
    - L'asino! (осел - італ.)  
    - Narr! (дурень - швед.)
    - Schuft! (покидьок - нім.)
    - Kalbun! (собака - араб.)
    Побачивши, що справа приймає не жартівлий оберт, Господь хотів був
повернути все в зад і зробити так, щоб на землі знову була одна мова й одна
говірка, та сталося не так, як гадалося! Спробував Він знову змішати всі мови
в одну, та замість цього мов стало ще більше - разів у десять! "Ага, - подумав
Бог, - отже від змішування, усупереч усім законам логіки, відбувається не
об'єднання, а роз'єднання! Гаразд. Спробуємо по-іншому..." І став Господь
не змішувати, а розмішувати мови, але, скільки не розмішував - мов ставало все
більше. І ось Господь дивиться, точніше слухає, а мов уже не сотні, а тисячі!
    - О, горе Мені! - спересердя вигукнув Господь. - Що ж це робиться! Змішати
намагаюся - мови подрібнюються, розмішую - той же результат! Та де ж
урешті-решт логіка, де здоровий глузд?! Хочу, щоб усе було як і раніше! - і
сердито тупнув Своєю божественною ногою.
    Одначе нічого не змінилося: навколо так само лунала лайка та прокльони
різними мовами. А втім, дещо все ж таки змінилося: люди стали частіше бити
одне одного по обличчю, бо у багатьох із них урвався терпець, коли ж нарешті
співрозмовник припинить клеїти дурня та заговорить зрозумілою мовою. Ось
так вони гамселили одне одного, поки Господь намагався вирішити мовну
проблему: чоловік стусанами повчав дружину за те, що вона прикидалася,
начебто не розуміє, що від неї вимагають; сусід лупцював сусіда за те, що той,
як йому здалося, замість вітання сказав у відповідь якусь гидоту; ну, а давні
друзі гамселили одне одного від щирого серця, вирішивши, що друг уже не друг
раз не бажає розмовляти як раніше.
    Та гірше за все справи були на будівництві вежі до Небес: там у хід пішли
вже не лише кулаки, а й підручні матеріали; у підсумку багато облич робітників
зустрілися із цеглою, хоча й не просили цього.
    Господь був нажаханий: звичайна вулична бійка пагрожувала перейти в стадію
війсковий дій! Такого неподобства Всевишній допустити вже не міг. Недовго
думаючи, Господь вирішив предстати перед людьми в усій Своїй божественній
красі, і звернувся до них зі словом Божим:
    - Діти Адамові! - гукнув Бог. - Припиніть розбрат. Адже ви всі рівні переді
Мною...
    Однак, як не дивно, ніхто не послухався гласа Божого, і не звернув уваги
на дивне сяяння, що раптом спалахнуло біля вежі до Небес: то засяяла слава
Божа. Проте ця слава так само швидко й згасла, як і засяяла, бо якийсь
чолов'яга з величезним синцем під оком, що проходив мимо, зупинився на
якусь мить перед Богом, глянув на Нього похмуро з-під лоба й злобно прогарчав:
    - El hijo de la gran puta! (син великої шльондри - ісп.)
    І з цими словами так врізав Богу в око, що в Того згасла не тільки слава,
а й світло в божественних очах. Удар був настільки сильний, що Всевишній
не втримався на ногах і звалився на спину, задерши Свої божественні ноги
догори, тобто до Небес.
    - Рятуйте! - несамовито заволав Він, лежачи на грішній землі. - Убивають!
    Господь сподівався, що на Його зойк відразу злетяться всі ангели й архангели,
але замість воїнства Небесного до Нього підбіг якийсь дивний тип з вусами,
у величезному кашкеті, підхопив Всевишнього під руки і, жахливо ламаючи
мову, сказав:
    - Э-э, дарагой! Зачэм так кричишь? Пайдём са мной, дарагой! У мэня есть
для тэбя то, чьто тэбэ нужно...  
    Піднявши Господа із землі, дивний тип з вусами завів Його до темного провулка,
де біля стіни одного з будинків стояло кілька відверто вдягнених дівчат зовсім
не юного віку та щось схоже на особу чоловічої статі.
    -Э-э! Какой красата? - захопливо сказав тип з вусами. - Нравитса? Вибирай
любую или... любого!
    - Навіщо? - здивовано спитав Господь, ще не прийшовший до тями після
нокдауна.
    - Как зачэм?! - вигукнув вусань. - Атдахнёшь, расслабишься, харашо будэт!..
Ну, каво вибираешь: баб иль он... малчыка? Или тэбэ, быт можэт, больше
нравитса с животными?..
    І тут до Господа нарешті дійшло, на що натякає тип з вусами.
    - Ах ти, мерзотнику! - закричав Всевишній. - Ти за кого Мене маєш, клятий
зоофіл?!
    - Зачэм кричишь, дарагой? - прошепотів вусань, злякано озираючись навсібіч.
- Нэ любишь с животным - нэ надо! Зачэм кричать? Вибирай: баб иль он...
малчыка... Ну, каво берёшь? Баб иль он...
    - Геть звідси! - заволав Господь, погрожуючи кулаками. - І щоб духу вашого
паскудного тут не було!
    І тільки-но Він це промовив, як відразу піднявся страшенний буревій, котрий
підхопив вусаня разом з його грішними дівками й "малчыком", і здійнявши високо
у небо, розкидав на різні боки. І все це відбулося так швидко, що вусань навіть
летючи небом продовжував волати:
    - Каво берёшь?! Баб иль он...
    І розсіяв їх Господь звідти по всій землі, щоб очі Його божественні більше
не бачили всіх цих блудниць і блудників.
    Почувши лемент, що лунав зверху, усі, хто бився, відразу припинили бійку
і з подивом вирячилися на людей, що летіли небом. Такого дива дивного на
Землі ще ніхто не бачив! Вирішивши, що це не добре, вони не тільки припинили
битися, а й припинили будувати місто, а разом з ним і вежу - від гріха подалі.
А місто це стало називатися Баб-іль-он, бо так віщував чоловік з вусами, що
летів небом. Але так як кожен із свідків цього дива чув мовлене по-своєму,
то із часом назву перекрутили на інший лад. Тому дано йому ім'я: Вавилон, бо
там змішав Господь мову всієї землі, і звідти розсіяв їх Господь по всій землі.
    Улаштувавши таким чином земні справи, Всевишній вирушив на Небеса,
сподіваючись застати там Сатану, аби завдати йому добрячої прочуханки за
все, що трапилося на Землі аж ніяк не з Божої волі. Намагаючись не шуміти,
Господь навшпиньки підкрався до дверей Свого чертога і заглянув у вітальню.
І що ж Він бачить там! Володар Пекла сидить за Його мармуровим столом і
ложками черпає з каструлі недавно зварену амброзію та запиває все це нектаром,
при цьому сьорбає мерзенно й плямкає, мов кнур!
    - Ага, попався! - переможно закричав Господь Бог, увірвавшись до Свого
чертога. - Жре він тут, бачте! Годі жерти їжу богів, мерзотнику! Краще
помилуйся на наслідки своїх задумів, нечистий! - і вказав на Своє підбите око.
    - Ого! - вигукнув Диявол, виймаючи ложку з рота, яку він ледь не проковтнув
з переляку. - Хто ж це посмів підняти руку на Всемогутнього?
    - Не має значення! Зараз точно такий же буде й у тебе!
    - Тільки не в око, Господи! - заволав несамовито Сатана, затуляючи обличчя
руками. - Інакше я не зможу більше нікого зурочити!
    - Врізати б тобі, та не охота десницю об тебе бруднити, - сказав Бог, опустивши
руку. - Йди геть звідси!
    - А винагорода? - зойкнув Сатана, дивлячись на Всевишнього крізь пальці.
    - Що? Яка ще винагорода?
    - Та сама! Я на Землю збігав, зупинив будівництво вежі до Небес? Будьте
такі ласкаві розрахуватися: діжка нектара й діжечка амброзії...
    - Зараз Я тебе винагороджу! - зловісно промовив Господь, узявши зі столу
порожній келих. - Зникни, нечистий, навіки-віків!
    - Нізащо! - відповів гордо Сатана, передбачливо відбігши подалі. - Зло -
безсмертне!
    - Ще одне слово і ти дізнаєшся, чи так це! - проревів Господь.
    - Ха! Цікаво, що Ти будеш робити без мене? Хто буде спокушати та
зваблювати людей, уводити їх у гріх і задешево скупати їхні грішні душі?
І головне - хто буде мучити їх у Пеклі? Хотів би я подивитися, як твої ангели
будуть смажити грішників на повільному вогні, підсмажувати їм п'ятки та
варити у смолі? Зізнайся, Господи, що без Зла на ім'я Сатана вся картина
всесвіту - сіра, безглузда та бліда!
    Сказати, що Бог був у гніві, отже зовсім нічого не сказати. Господь був
настільки розлючений, що збирався на місці знищити нахабу, однак згадавши,
що тоді Йому доведеться Самому зайнятися всіма тортурами у Пеклі, миттю
змінив Своє рішення. Тим більше що нечистий був правий: зло така річ, без якої
у світі аж ніяк не обійтися, і якщо не буде зла, то чи буде так краще для добра?
І якщо раптом зникне зло, то як тоді визначити що таке добро? Від цих думок
у Всевишнього зовсім запаморочилася голова.
    - Ну, що ж, ти правий, - сказав похмуро Бог. - Зло - твій талант, і тут тобі
не має рівних. Тому котись у Пекло і не смій Мені більше потрапляти на очі!
    - З превеликим задоволенням! - відповів Диявол, зробивши реверанс. - Якщо
я знадоблюся, Ти знаєш, де мене шукати, - і з цими словами Люцифер гучно
гримнув пекельними воротами.
    - Погримай Мені ще тут! - сердито пробурчав Господь, сідаючи за телескоп.
    З острахом глянувши в окуляр телескопа, Бог очікував побачити продовження
недавньої бійки, але яке ж було Його здивування, коли Він побачив посеред поля
два величезних скупчення людей, котрі вирядилися в дивні одежи й застигли один
проти одного, тримаючи в руках якісь дивні речі, призначення яких Бог ніяк не міг
зрозуміти. Раптом заревіли сурми, загриміли барабани і люди в полі дружно
заволали. "Напевно, хочуть виконати на Мою честь пісню", - подумав розчулено
Господь і всівся в крісло позручніше. Та замість хорового співу люди раптом
ринули один на одного та й - жах! - заходилися колоти, рубати, штрикати одне
одного тими самими дивними речами! Що тут почалося! Злітали догори
відрублені руки, котилися відсічені голови, валилися на землю спотворені тіла,
і кров лилась рікою.
    Отямившись від потрясіння, Господь зібрався вже виступити в ролі миротворця,
але тут помітив удалині якийсь рух. Звернувши туди Свій Божий погляд, Всевишній
з подивом побачив, що й там іде кривава різанина. Та й не тільки там! Куди не
гляне Бог - усюди стара на ім'я Смерть гуляє по ланах, і в поті свого кістлявого
лиця жнива криваві запопадливо збирає! І до того захекалась вона, що Бог став
побоюватись як би бідолашна старенька зовсім не надірвалася. Тому Всевишній
без зайвих слів звернувся до людей і наказав негайно припинити смертовбивства
й кровопролиття.
    Однак на Землі гласа Божого знову не почули, вирішивши, що це просто грім
гримить на небі та й не більше. Сердитий Бог хотів уже заволати на всю міць
Своєї божественної горлянки, аж тут до Всевишнього дійшло, що люди попросту
Його не розуміють, адже на Землі вже не одна мова і не одна говірка і не один
народ, як колись, а тисячі мов, говірок і народів! Та що там Бога! - вони одне
одного перестали розуміти та й не хочуть уже жити в мирі й злагоді з тими, хто
бурмочить усілякі дивні слова. Звідси вся ця ворожнеча, смертовбивства й
різанина. І з цим треба було щось робити, адже люди отак можуть звести одне
одного з лиця землі!
    І довелося Богу взятися за вивчення мов і говірок людства, аби хоч якось
розмовляти з ним і розуміти, що воно там бурмочить у своїх молитвах і
псалмах. І здавалося Йому, що це легка справа, та де там! У Господа голова
запаморочилась від усіх цих відмінків, інфінітивів, префіксів, суфіксів та інших
дурниць. Ледве осиливши одну мову, Бог зрозумів, що Йому вічності не
вистачить, щоб здолати інші. Тому, недовго думаючи, Господь вирішив
спілкуватися напряму лише з одним народом, а з іншими тримати зв'язок
через ангелів Своїх.
    Здавалося, що тепер усе повинно піти як по маслу, але щось усе одно не
ладилося: обраний Богом народ виявився до того нерозумний, що розумів
лише п'яте через десяте слово Боже і так хитромудро тлумачив Його
вчення, що у Господа просто волосся ставало дибки. Ну, а всі інші народи
ті й зовсім переплюнули обраний народ своєю небаченою кмітливістю,
прийнявши вісників Господа - подумати тільки! - за богів! І як ангели
небесні не намагалися пояснити людям, що вони вісники Єдиного та
Всемогутнього Бога, люди вперто поклонялися їм як божествам. Так на
Землі виникло ненависне Господу поганство, викорінити яке навіть Йому
виявилося не під силу.
    Але так було навіть краще, адже тепер Всевишній був позбавлений від
необхідності щоденно вислуховувати плаксиві зойки та молитви людей, котрі
тепер були адресовані іншим божествам. Звичайно, жалісні голоси як і раніше
лунали із Землі, але так як Бог не розумів ані слова на нових мовах і говірках,
то це аж ніяк не заважало Його божественному сну. Напроти, увесь цей галас
і репетування тепер нагадували Йому шум прибою, що заколисував Господа,
наче колискова. І чим наполегливіше молилися люди, тим міцнішим був сон
Всевишнього, і тим голосніше лунало Всесвітом божественне хропіння...

    Авторські права © 2012 Вадим Ґонтаренко
    Усі права застережено

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

...могло б бути.

© коник єгор, 23-12-2012

Звісно

© Юрій Кирик, 16-12-2012

[ Без назви ]

© Олеся Гулько-Козій, 09-12-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.36284112930298 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …
Конкурс оповідань “Open World”
Літературний конкурс “Open World“ (1 травня 2019 – 1 листопада 2019) Шановні друзі! …