Художники народжуються в жовтні. Вони входять в життя разом із кольоровим вмиранням листя, першими нічними приморозками і осінньою тугою за літом. Художники малюють добре, гірше чи краще, по-різному. Але вони вирізняються вже тим, що світ бачать ледь меланхолійно, ніби намагаються ув’язнити красу на своїх полотнах, зловити колір і навіки зробити своїм слугою чи рабом.
Іноді малярі народжуються в горах. Тоді їхній талант одразу отримує незриму гірську печать, бо горяни, не залежно чи малюють вони чи обробляють відвіку землю, бачать світ інакше - може трохи відсторонено, вони вже почувають себе ближчими до неба.
Юрко Писар, з таким прізвищем варто було б писати, правда ж? Але Боднарі не обов’язково нині бондарюють, а Мельники вже не мелють зерно на муку, а Шевці й поготів не знають шевського ремесла. Тому і наш Писар не пише буквами, словами і реченнями, а передає свої настрої і думки розмаїтістю різнобарвних мазків, знаків і образів.
Звикла відвідувати це прикарпатське малярське товариство в Станіславові, але серед зими випала можливість забавляти їх трохи тихим зимовим вечором у Львові. Вечір перед відкриттям виставки повний легкого трепету, ніби має народитись щось нове. В нашому випадку - народжувались ангели. Бо вони були наскрізною темою картин хлопців. І може десь було трохи моторошно сидіти в галереї, яка містилася на першому поверсі старезного будинку і безпосередньо була з’єднана із вогкими підвалами. Хтозна, чи не спурхнуть зараз янголи із полотен і не заб’ються в безвиході серед грубих мурів, позбавлених навіть вікон.
Ми так довго і багато говорили ні про що і про все.
- Юрку, чи відчуваєш себе гуцулом?..
Сказав, що не має до того якоїсь надмірної прив’язаності. Але то може так - ментально. Насправді, в його роботах відчувається ота смілива гра в колір притаманна найперше гуцулам, які не бояться строкатості у своєму національному вбранні і буденному житті.
Хотіла знати, коли почав малювати… Виявилось, що був учнем свого дядька, а отже малював з дитинства. Зрештою, це відчутно. Він відважний в своїх роботах, іноді в молодих митців відчувається ще наполоханість, страх бути відвертими, але в Юрка - ні, він знає, що буде визнаним і оціненим, він знає і тому впевненість панує серед його полотен. Продовжувати справу дядька, то десь як справа честі, стільки поколінь працюють, щоб витворити неповторних нас, що мусимо знаходити в собі талант і розвивати його, аби старання роду не пішло надаремно.
Назвала його якось “ніжним генієм” і, мабуть, не тільки я бачу його таким. Він бавиться нашими почуттями, змушує видобути з себе забуту ніжність, бо ми вже такі загрубілі від щоденної боротьби за життя. Зима на його картинах часто не видається холодною, ба, навіть іноді міниться теплими рожевими, ліловими і помаранчевими барвами. Заметіль схожа на гру вогняних бликів і тому здається, що то не ворог одиноких подорожуючих, а гаряча жінка, що хоче огорнути теплом і спокоєм.
І гори в його роботах... Карпати - гори суворі, життя місцевих горян нелегке на каменистому неродючому ґрунті. Тут часто бувають нищівні сірі зливи і затяжні снігопади… Але його Карпати трохи замріяно лілові, вони щедро золочені м’яким світлом. Це гори, які хочеться споглядати, заради яких можна покинути рідний дім і полишити минуле. Це гори з наших мрій, де можна знайти спокій і забуття.
Та, напевно, найповніше талант неординарного ніжного маляра проявився в “Балеті”. Попри легкість, яка може бути притаманна лише балету, відчутна і потужна напруга, яка теж є невід’ємною у цьому танці, бо, щоб потім пурхати метеликом на сцені, треба пройти пекельно важкі тренування. Тай самі картини, власне, легкі, повітряні… Але, проглядається в кожному мазкові потужний драматизм, сила застиглого руху.
Його творчість - то і є той самий балет. Ми бачимо “ніжного генія”, а насправді це надважка і довга робота сильного чоловіка. Це маса тренувань і відточувань пензля, щоб потім ми могли вловлювати тільки ніжність кольору і ліній…
