Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2635
Творів: 48251
Рецензій: 92949

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Різдвяна Вишня (продовження)

© Олеся Гулько-Козій, 04-12-2012
Отож під цюкання сокири, я цілую вуста, зрідка відриваючись від них, щоб помилуватися у світлі нічника бездоганним тілом Вишні. Раптом вчувається мені не дуже приємний запах – досі губки духмяніли квітами, а тепер…Під  долонями відчуваю, як морщиться її шкіра й бачу повільне перетворення вродливого обличчя молодої панянки на сухокосту фізіономію столітньої бабусі – відсахуюсь миттєво. Ще й голосно кричу, забувши, що у минулому військовий.  У цю хвилю страх міцно вхопив мене за горлянку – обвиваючи моє тіло руками, Вишня намагається голубити мене. Відштовхую її, хапаю штани й намагаюся ускочити в них – химера тягне їх до себе, вочевидь, прагнучи продовження любощів.  Кинувшись до дверей, роблю спробу втекти без штанів – перегороджує дорогу, протягує  до мене кощаві руки. Огида і страх спалахують  потужною хвилею, яка кидає мене до вікна. Не можу його відчинити. Трощу шибки кулаками й оглядаюся – Вишня уже близько. Кидаюся у вікно, відчувши, як почвара ухопила за ногу, кричу:
    - Василю, допоможи!
     Прийшов до тями на підлозі. Василь намагався влити у мою горлянку самогону. Я ледь не захлинувся, але прокашлявшись, хапаю гранчак  забинтованими руками й безбожно хлебчу прозору рідину, не зводячи очей з Василя, читаю на його обличчі німе запитання.
  - Шо сталося? – нарешті поцікавився він.
  - Ти її бачив? – запитую.
  - Ні. Коли прибіг, її уже не було.
  - Пощастило тобі. Щойно ти почав рубати дерево, як Вишня перетворилася на кістляву примару. Гасала за мною по кімнаті, - протягнув Василеві порожню склянку.
   - Та ну…, - тільки й може сказати він.
   Василь хапає пляшку. Наповнюючи гранчак  дарма намагається стримати тремтіння – горлечко пляшки розмірено стукотить по краю склянки. Впоравшись із цим завданням, зараз же випиває еліксир мужності й запитує:
  - То ти уже не хочеш тего…, бути з Вишнею?
  - Нехай із нею дідько водиться. Тепер не знаю, як позбутися. Раптом щоночі приходити буде.
  - Будинок доведеться продати, - виніс вирок й кинув мені штани на підлогу, - одягнися, бо з вікна дме. Простудиш, те чим Вишню любив.
  - Будинок не продам. Я про нього все життя мріяв.
  - Тоді дерево треба зрубати вдень.
  - Допоможе? – запитую.
  - Не певен, але спробувати варт. Вдень вона точно не прийде. А для певності покличемо  попа, хай освятить обійстя й пеньок, що від зрубаної вишні залишиться.
   - Погодиться?
   - Аякже!  - Повідомляє Василь, - одягайся. Переночуєш у мене. Боюся тебе тут залишати.

   . Рано-вранці, забивши розбите вікно целофаном, ми з Василем вирушаємо у сусіднє село. У хуторі попа не було. Ця пригода починає мені набридати, бо перетворився у справжнього селюка і допоміг мені у цьому Василь, позичивши валянки і куфайку й пригощаючи міцним самогоном, що був, якщо вірити словам сусіда, ліками від усіх хвороб.
   Глибочезні сніги миттю  поглинають наші ноги аж до колін – сперечаємось з ними, борсаючись далі; тріскучий мороз хапає за  шоки й сині чи то від холоду, чи то від  випитих вчора ліків, носи. Густі  кущі хльостають по обличчю, коли заходимо у лісопосадку, проте пересуватися стає легше, бо сніг тут не такий глибокий і не так сильно дошкуляє вітер, що наче саженний крутить невагомими сніжинками. Розгулялася справжня хурделиця, зовсім іншою вона була, аніж у місті. Коли, здійнявши комір, виносишся з під’їзду й біжиш до автівки, яка стоїть за кілька метрів, ніколи роздивлятися її красу.  Не знаю чим скінчиться ця пригода, проте певен -  забути її не зможу довіку.
     Кремезний чолов’яга у валянках й у бушлаті вийшов з будинку,  рушив нам назустріч, прикрикнувши на пса, що зайшовся гавкотом, потис руку Василеві, а потім і мені.
   - Справа у нас дуже делікатна, - розпочав Василь, - Вишня за своє знову взялася. Щоб покласти край її походенькам вирішили дерево вночі зрубати. Вона розлютилася, ледь чоловіка не покалічила, - Василь махнув у мій бік головою.
   - Так, - підтвердив я, простягши вперед забинтовані руки.
   Зморщивши носа, піп відвернув обличчя у бік. Ми ж постуляли роти й винувато перезирнулися. Перехопивши наші погляди він сказав:
  - Безбожники. Ранок на дворі. Ще худоба води не пила, а ви уже нахлебталися.
   Мені по справжньому стало соромно. На кого  перетворився? Кілька днів не голений, я схожий був на дідька, а не на офіцера запасу. Опустивши голову, промовчав.
  - Зобижаєте, батюшко, - промовив Василь, - сьогодні й краплини у роті не було. Це, так би мовити, вчорашнє.
   - Антихристи, - буркнув батюшка й відступив крок назад.
   - Допоможете? – обережно, щоб не дихати на попа, запитав я.
   - Допоможу. Куди від вас дітися. Заждіть. Я   рясу одягну й церковне приладдя візьму. А ти, Василю, запряжи Рамону – на санях поїдемо.
     Рамона – розкішна кобила білого кольору, одразу сподобалася мені. Василь вправно впріг її у сані, що стояли біля сіновалу. Незабаром вийшов батюшка, одягнений у дублянку, з-під якої виглядала ряса.
   Дорогою Василь гомонить з священнослужителем, а я сиджу мовчки, згадуючи свою колишню. Після пережитого не такою уже мегерою вона мені здається, як раніше. Сіроока з пасмами світлого волосся, вона одразу привернула мою увагу, коли вперше побачив її у нашій частині. Незаміжня медсестра одразу зчинила трусанину у нашому чоловічому колективі. Тоді я був лейтенантом – старші за званням виборювали її прихильність. Молодий і впертий, не поступався їм дорогою. І вона обрала мене. Куди поділася та впертість, коли так легко дозволив  зійти нанівець своєму шлюбові?
   Поки ми з Василем рубаємо ненависне дерево, батюшка з кадилом ходить  навколо хати й монотонно виспівує, виганяючи нечисту силу з двору.
   Ще з ночі будинок стоїть незамкнений. Усі втрьох заходимо у веранду. Скриплять старі дошки, але нас це не лякає –  з нами ж піп.
    - Почнемо з тієї кімнати, де ви з Вишнею гріх чинили.
  Я рішуче йду уперед, бо вже не можу дочекатися коли скінчиться ця історія. До того ж боятися причин не було – вчинити замах на батюшку, та ще й з кадилом, Вишня не зважиться. Проте коридором йду неквапливо, озираючись, пильно вглядаюся у кожен куток – раптом там зачаїлась вона. Наляканий Василь чимчикує позаду попа і голосно дихає. Вслухаюся у його дихання й відчуваю, як розсіюється рішучість. Докладаю чимало зусиль, щоб угамувати тремтіння, проте бачу, як трясуться руки. Розчинивши двері, застигаю на порозі. Загорнувшись у плед лежить на моєму ліжку сухокоста постать.
   - Вишня, - шепоче батюшка й хреститься.
  Відчуваю на своєму плечі голову Василя, котрий ховається за моєю спиною. Оглядаюся – батюшка розвернувся й намагається втекти. Наче по команді, ми з сусідом хапаємо його й штовхаємо на середину кімнати. Струсивши кадилом, він голосно заводить молитву – жінка починає рухатися. Відриває голову від подушки й дивиться на попа, котрий починає періщити її кадилом. Вона люто верещить, батюшка робить те саме.  Оторопіло дивлюся на те що відбувається, не відчуваючи у собі сил втрутитися. А зробити це мушу, бо переді мною не Вишня, а моя колишня – Світлана. Нарешті кидаюся у вир подій. Постаю між супротивниками, намагаюся ухопити Світлану за руки, бо вона уже пошкодила обличчя недоторканної особи своїм манікюром. Прикривши її від ударів кадилом, беру їх на себе. Зрештою терпець мені уривається. Згадавши час, коли мені доводилося у гарячих точках, наводити лад, вивожу з гри батюшку – падає на підлогу. Його ряса закочується й з-під неї виглядають джинси.
   - Марко дзвонив, - волає вона, - сказав, що ти  збожеволієш тут без мене. Адресу дав.
   Це вперше я  радий чути її крик, бо усвідомлюю, що кращої дружини, аніж моя колишня, годі й шукати.  Стискаю її у обіймах й кажу:
   - Познайомтеся. Моя дружина – Світлана.
  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Олексій Тимошенко, 06-12-2012

Тре ще посидіти

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Василь Тибель, 06-12-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 1.3297529220581 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …