Вона проростала ногами в землю. Не могла ступити і кроку. Заплутувалася у власному корінні, що з’являлося прямо з-під неї і міцно хапалося за ґрунт. Не розуміла, що відбувається, але відчувала, що по жилах вже не кров тече, а щось в’язке, напівпрозоре. Терпкувате на смак. Як вишневий клейстер. Довга коса розпустилася дрібними зеленкуватими листочками. Дивувалася з того, але страху не було. Нехай буде так. Вона не хотіла їхати. Валізи вже стояли напоготові. І він приїхав рівно опівдні. Але будинок був порожній. Її ніде не було. У літак він сів сам один. А вона зацвіла тисячами сніжно-білих суцвіть. І таки залишилася вдома…
