І благословив Бог Ноя та синів його, і сказав їм: "Плодіться та розмножуйтесь,
і наповнюйте землю і володійте нею!" І першим волю Божу виконав менший
син Ноя Хам, котрий пізнав дружину свою, і вона зачала, і народила первістка,
і назвали його Ханааном.
Ной якось відразу невзлюбив онука: чи то тому, що був у поганих відносинах
із сином, чи то через те, що з'вився зайвий рот.
- Самим жерти немає чого, - бурчав Ной, - а вони ще й розмножуються!
І тут він був цілком правий, адже після потопу на землі нічого не росло і
харчуватися здебільшого було нічим. І хоча Господь віддав у руки людей усіх
тварин, сказавши, що все, що рухається буде їм у їжу, як зелень трав'яна, Ной та
його родина все одно голодували, бо тварин ще треба було спіймати, а тварюки
земні теж були не дурні та в руки людям не давались, особливо після того, як
Ной декого приніс у жертву Богу. До того ж, ганятися в горах за спритними
тваринами Ною було зовсім не з руки, тому люди як і раніше харчувалися
лише рибою, хоча нудило від неї усіх неабияк.
І вирішив Ной обробляти землю, та от біда - в ковчезі не залишилося жодного
зерна. Ной ретельно облазив увесь ковчег, перетрусив усі ганчірки та одежі,
копався цілий день у гної, що лишився після тварин, сподіваючись знайти хоча б
одне неперетравлене зернятко, але нічого не знайшов. У відчаї він уже хотів
заволати до Бога, аби той послав йому хоча б жменьку зерна аж раптом бачить:
у куту лежить кошик із виноградної лози, а на лозі стирчать зелененькі листочки!
Ной не повірив власним очам. Оце так диво! Однак Ной не став розбиратися
звідки узялося це диво - з волі Божої або від постійної сирості в ковчезі. Недовго
думаючи, він розламав кошика і, вибравши чубук покраще, побіг шукати ділянку
плодородної землі для виноградника.
Ной почав обробляти землю і насадив виноградник, і незабаром той увесь був
вкритий ґронками темно-синіх ягід. Однак Ной навіть і не думав скуштувати їх,
і тим більше, не дозволяв нікому навіть доторкнутися до них. З ранку до вечора
він ганяв ломакою птахів небесних і нахабних, що постійно кружляли над
виноградником, але найбільшого клопоту йому завдавав онук Ханаан, котрий так
і поривався поласувати соковитими ягодами.
Коли ж виноград дозрів, Ной обірвав усі ґронки та видавив з них пречудове
вино. І тільки-но пригубив Ной цей чудовий напій, як його розум відлетів, і він
більше не бажав нічого пити, окрім вина. Навіть воду! І кожен день він пив
виключно одне вино, випиваючи за день не менше глека, і все ніяк не міг
напитися. І так вино вдарило Ною в голову, що він зовсім забув про свою
родину, і всі дні проводив у наметі поблизу виноградника, побоючись, як би хто
не зазіхнув на нього.
Одного разу Сим прийшов провідати батька і, побачивши його за розпиттям
чудового червоного напою, попросив налити трохи і йому. Одначе Ной відповів,
ледь рухаючи язиком:
- Малий ще! Молоко на губах іще не обсохло!
- Нічого собі "малий"! - образився Сим. - Та мені ж уже сто років, батьку!
- Все одно - малий! - відповів Ной і голосно гикнув. - Ось доживеш до моїх
літ, тоді наллю...
Розсердившись від такої несправедливості, Сим пішов геть, а Ной випив іще
та затягнув якусь веселу пісню.
Йафет теж спробував щастя, сподіваючись, що батько не відмовить
улюбленому синові та пригостить його бадьористим напоєм. Однак Йафета
спіткала така ж сама доля: Ной пригостив його лише добірною лайкою за те,
що "всі, кому не ліньки, відволікають старого від важливих справ", і середній
син пішов зовсім не вина хильнувши...
Хам же був хітріший за своїх братів. Знаючи вередливу вдачу свого батька,
він вирішив діяти манівцями: почекати поки старий засне, пробратися до намету
та все ж таки випити до дна свою чашу вина. Сховавшись серед виноградника,
Хам став чекати, коли ж нарешті стихне хмільна пісня батька.
А Ной тим часом продовжував горланити пісні, лякаючи своїм гучним
голосом усю живність в окрузі. І чим більше він пив вино, тим непристойніші
ставали його пісні, і тим веселіше було Ною.
У той день стояла сильна спека, і задуха в наметі Ноєвому була просто
нестерпною. Ной мучився від спеки, і страждав від спраги, яку намагався
вгамувати вином, бо від недавна на дух не переносив воду. Однак вино лише
розпалювало жар у Ноєвому тілі, і він був змушений скинути із себе всю
одежу та залишитися в чому його мати народила. І ось Ной до того сп'янів, що
вино вдарило йому в голову, і він упав на спину, і заснув мертвим сном, і лежав
оголений у власному наметі.
Як тільки вщухнув моторошний спів батька, Хам обережно підкрався до
намету і заглянув усередину. Побачивши Ноя, що лежав без ознак життя, Хам
не на жарт перелякався, вирішивши, що той уже відправився на Небеса, адже
старому як-ніяк пішла сьома сотня літ. Зляканий Хам гукнув батька і у відповідь
почув страшне хропіння.
Лаючись пошепки, Хам увійшов до намету і ледь не задихнувся від міцного
запаху перегару, що висів у повітрі. Миттю вискочивши назовні, Хам тяжко
віддихався, але не відмовився від своєї задумки. Зробивши глибокий вдих, Хам
знову ввійшов до намету і наблизився до батька, аби перевірити, наскільки
міцно той спить. Яке ж було його здивування, коли він побачив, що Ной лежить
посеред намету зовсім голий, виставивши напоказ усі свої старезні принади,
точніше весь свій сором. Спершу Хам від подиву вирячився на великий
батьківський сором, який був значно більший, ніж у нього самого, а після
заходився лаятися на чому світ стоїть:
- О, Господи! - волав Хам. - І оце праведник, непорочний у своєму роді?!
Нажерся, як синя, і ось лежить тут неприкритий, виваливши назовні свій...
мерзенний сором! Безсоромний! Яка ганьба для нашої родини! О, Небеса!
О, Боже! Дивитися огидно! Тьху!..
І Хам швиденько вийшов із намету, палаючи від гніву і згораючи від сорому.
Побачене настільки вразило його, що він відразу забув про свій намір випити
вина. До глибини душі Хам був зворушений розмірами батьківського... гріха.
Він зразу пригадав, як батько з самого дитинства знущався над ним і над
братами, наставляючи їх на кожнім кроці, сварив їх за будь-яку провину та
лякав майбутніми стражданнями у Пеклі. Від усіх цих жахів маленький Хам
не раз прокидався серед ночі у холодному поту і мокрій постелі. І ось тепер
цей великий праведник, що докучав усім своїми настановами, лежить сп'янілий
посеред намету і своїми оголеними стегнами гнівить Небеса! І Хаму стало
до того бридко, що від огиди він плюнув собі під ноги і вирішив піти розповісти
братам всю правду про батька.
Прийшовши до ковчега, Хам докладно розповів братам про все, що бачив
у наметі, нічого не приховуючи та трохи прибрехавши для красного слівця.
Сим і Йафет з жахом вислухали брата і, не сказавши ані слова, помчали в
напрямку батьківського намету. Спантеличений Хам деякий час дивився їм
услід, а потім плюнув і відправився із сином рибалити на річку...
Наблизившись до намету, Сим і Йафет не наважились увійти до нього передом,
побоючись побачити оголеність батька; вони взяли одежу і, поклавши її на свої
плечі, пішли задом і накрили оголеність батька свого; при цьому їх обличчя
були повернуті назад, тому вони й не бачили, який у батька великий сором...
Відкривши очі, Ной спершу став пригадувати, що з ним відбулося. Його голова
просто розколювалась від болю, а в роті стояв такий мерзенний смак, наче там
спочивала ціла зграя котів. Солодко позіхнувши та ліниво потягнувшись, Ной
привстав і тут із подивом помітив, що одежа на ньому не одягнута, а лежить
зверху. Запідозривши недобре, Ной відразу скочив на ногі, швиденько одягнувся
і крадькома визирнув із намету.
За кілька кроків від намету, прямо на землі сиділи Сим і Йафет, пошепки
розмовляючи про щось збудженими голосами. Ной голосно кашлянув, і брати
від несподіванки скочили, неначе їх вкусив змій.
- Ну, синочки, - лагідно промовив Ной. - Хто мені скаже, що зі мною відбулося?
- А ми звідки знаємо? - розгублено стиснув плечима Сим. - Ми прийшли до
тебе в гості, а ти лежиш посеред намету... е-е... оголений...
- Який, який? - перепитав Ной, роблячи вигляд, ніби не почув.
- Ого... лений... - пролепетав Йафет. - Але ми не бачили оголеності твоєї!
- Цікаво виходить! Ви знайшли мене в наметі, але не бачили оголеності моєї!
Здається мені, дітки, що ви брешите!..
- Господь з тобою, батьку! - вигукнув Сим. - Ми ж праведники! Як ми можемо
брехати?
- Господь завжди зі мною, а з вами, як я бачу, Сатана! - погрозливо промовив
Ной.
- Боронь Боже! - вигукнув Йафет і тричі плюнув через ліве плече, влучивши
братові прямо в око.
- На що ви натякаєте, татусю? - спросив сердито Сим, витираючи лице своє. -
Кажіть відверто!
- Я бажаю знати, діти мої, хто став свідком моєї ганьби і бачив мої яй... мої
стегна?
- Ми точно не бачили нічого, батьку! - зізнався Сим. - Ми лише ввійшли до
намету і оголеність твою прикрили!
- Це ж як ви її прикрили, нічого не бачивши? - глузуючи спитав Ной. - Не
брешіть мені, синочки, бо прокляну!
- Їй-бо, батьку! - заволали в один голос браття і заходилися хреститися. -
Ми йшли задом, повернувши назад свої обличчя!
- Добре, добре, - сказав поблажливо Ной. - Вірю вам. Нехай буде з вами
моє благословіння... Сподіваюсь, усе, що відбулося, залишиться між нами.
Із цими словами Ной хотів уже повернутися до намету, але тут помітив як
сини невпевнено переглянулися.
- Що означають ці зиркання? - стривожився праведник. - Невже окрім вас
у наметі був ще хтось?
Сим і Йафет стояли, переминаючись з ноги на ногу, і не знали що відповісти.
- Ну, не мовчіть же - говоріть! Хто був у наметі?
- Хам, - ледь чутно вимовив Йафет.
- Хам?! - зойкнув у відчаю Ной. - Він був у наметі? О, горе мені!
І Ной від горя ледь не розірвав на собі одежу, але вчасно зупинився, аби знову
не оголювати свій сором. Прийшовши до тями від потрясіння, він знов звернувся
до синів:
- І довго цей негідник був усередині? Що він сказав вам?
- Сказав, що ти ганьбиш родину, - неохоче відповів Сим, - що ти гнівиш Бога
своїми... е-е... стегнами...
- А ще, він там стояв і глумився над тобою! - додав збуджено Йафет.
- Глумився наді мною?! - з жахом перепитав Ной, уявивши собі моторошну
картину, яка могла з'витися лише у нетверезій голові.
- Так, так, так! - вигукнув збуджено Йафет. - Стояв і глумився над тобою!..
Дізнавшись, що зробив над ним менший син, Ной почав щосили голосити,
і рвав волосся на своїй хмельній голові, і бив себе щосили по обличчю. І так
старався у власному битті, і так лупив себе, що не розрахував зусиль і сам
себе звалив на землю, втративши свідомість...
Коли ж він прийшов до тями, то побачив Хама та його сина Ханаана, котрі
наближалися до намету, тримаючи в руках по парі жирних карасів. Запідозривши
недобре, Ной хотів піднятися, але тіло не послухалось його, і він зробив вигляд,
ніби ліг відпочити.
Зупинившись за кілька кроків від намету, Хам нахилився до сина й ласково
сказав:
- Йди-но, віднеси дідусю рибку.
Маленький Ханаан розплився в посмішці й, наблизившись до Ноя, простягнув
йому зв'язку карасів. Старий очманіло подивився спершу на рибу, потім на
онука і заволав щосили:
- Проклятий Ханаан!!! Раб рабів буде він у братів своїх!
Від несподіванки малий впустив на землю рибу і заревівши кинувся до батька.
- Ви що, зовсім розум втратили, татусю?! - сердито закричав Хам, втішаючи
сина. - Такі слова казати малій дитині! І за що?
- А то ти не здогадуєшся за що? - сказав глумливо Ной, підіймаючись із землі
та обтрушуючи порох зі своїх ніг.
- Навіть не уявляю собі! - вигукнув Хам і кинув об землю карасів. - А ви, схоже,
уявили щось собі та не тим місцем...
Такого хамства Ной стерпіти вже не міг і заволав щосили:
- Хам! Хам невихований!.. О, чудовисько! Та як ти посмів на батька підняти...
підняти...
- Що підняти? - не зрозумів Хам. - Кажіть прямо без загадок.
- Мерзотник! Він ще знущається!.. Таке зробити з рідним батьком!..
- Про що це ви? Ніяк не второпаю!
- Не заперечуй! - вискнув Ной. - Мені все відомо - ти був у наметі, коли я
свідомість втратив. І ти... мене!.. О, Господи! Який сором: син... батька!..
Спочатку Хам розгубився, намагаючись зрозуміти сказане; коли ж до
нього врешті-решт дійшло, він просто вибухнув:
- Та ви зовсім уже того, татусю! Як ви могли таке про мене подумати?..
Пити треба менше! Та за кого ви мене маєте? Я одружений чоловік! Та щоб
я... із шестисотлітнім дідуганом!.. Зовсім уже весь мозок пропили!..
- Хам! Хам невихований! - знову заволав Ной, погрожуючи кулаками. - Та
як ти смієш так розмовляти з рідним батьком?
- З батьком? - перепитав глузливо Хам. - А я вже невпевнений, чи є у мене
батько. Чи ви кажете про ту жалюгідну істоту, що живе в наметі і кожного
дня хилить вино?
- Мовчати!!! - заверещав Ной. - Я набув благодать перед очами Бога! Тому
маю право розслабитися трохи та випити один-другий келих вина...
- Келих??? - здивувався Хам. - Та ви п'єте вино глеками! Кожен день
напиваєтесь, як свиня! Посоромились би хоча б онука!..
- Онука? - загарчав з ненавистю праведник. - Проклятий Ханаан! Раб рабів
буде він у братів своїх!
- Ну от! Знову за своє! Зовсім старий втратив розум через своє вино! Ще
трохи, і почне кидатися на людей...
Ной ледве стримався, що знову не вибухнути лайкою на адресу сина.
Стиснувши кулаки від безсилої злоба, він похмуро подивився на Хама, потім
на Сима і крізь зуби промовив:
- Благословенний Господь Бог Симів. Ханаан же буде рабом йому!
Потім повернувся до Йафета і додав:
- Хай розповсюдить Бог Йафета, і хай поселиться він у наметах Симових.
Ханаан же буде рабом йому!
- Нічого собі! - вигукнув здивовано Сим. - З якого це дива кодло Йафета
заселиться в моїх наметах?..
- Цить! - гримнув Ной. - Так я сказав! І на те воля Божа!
- Ну, якщо так вирішив Господь... - стиснув плечима Сим і покосився на брата.
Тут до Ноя підбіг увесь у сльозах Ханаан і смикнув діда за край одежі:
- Діду, а чому я повинен бути рабом у братів своїх?
Ной гнівно подивився на онука і з люттю блиснувши очима промовив:
- Геть від мене, дитя гріха! Згинь, яблуко гниле від яблуні кривої! Проклятий
ти! Раб рабів будеш ти у братів своїх!..
І знову Ханаан заплакав і кинувся до батька. Хам ніжно обійняв сина і кинув
злобний погляд на родичів.
- Ходімо, синку. Схоже, нам тут робити більше нічого!..
І Хам зібрав у ковчезі всі свої пожитки і, взявши свою дружину та сина,
вирушив на південь...
І жив Ной після потопу ще триста п'ятдесят років, і всі ці роки він провів
у цілковитому пияцтві, щоденно випиваючи во славу Господа зо два глеки
міцного нерозбавленого вина...
Усіх же днів Ноєвих було дев'ятсот п'ятдесят років. А могло бути й тисячу
років, якби не пив він стільки вина...
Усього лише п'ятдесят років не дотягнув Ной до круглої дати: одиного
прекрасного дня у нього розболілася печінка, і він нарешті помер. Упокой,
Господи, його п'яну душу! Амінь!..
