Пам*ятай мене…пам*ятай дотик моїх пальців на твоєму обличчі..серпневе сонце зігрівало наші об*єднані душі,які горнулися одне до одного все ближче і ближче…вони знали,що рай не вічний…кожну проведену хвилину з тобою,кожне твоє слово сповнене ласки й любові,кожну усмішку я зберігатиму в кишеньці серця. пам*ятай мене….пам*ятай наше тепло,що випромінювалося ,світило,гріло й не згасало…воно відбирало відчуття часу,та що мені час,коли ти поруч…ти поруч….ти всюди,в голові,в блокноті,в серці,на фото і навіть вітер по-зрадницьки приносить твій запах….крізь кілометри пронесений,він долетів до мене…він до болю рідний і недосяжний..пекучим спогадом застрягла в горлі думка,що не можу тебе обійняти….так…це неймовірне відчуття безпорадності….ти готова на все,лише б заглянути в ті безмежно щирі очі,ти плачеш ,бо холодний екран не пропускає його подиху…пам*ятай мене…бо я тебе люблю…
