Подарунок для Зайця, що живе на Місяці
Якось не заведено дарувати щось сонячним зайчикам на день народження. Можливо, тому, що сонячні непосидьки і самі дні народження не святкують.
Та що казати: вони й час міряють не днями чи хвилинами, а сонячними променями й усмішками. А казати: «Я народився сім сонячних променів і три щирих усмішки перехожих тому, тож уже майже дорослий і саме тому сьогодні в мене свято», – якось не заведено.
До того ж, у пухнастих сонячних вуханів рік складається із самих свят. Ну, звісно, крім тих днів, коли сонечку не пробитися крізь сльотаві хмари чи туман.
Але от Сонячний Заєць, що мешкає у поважному блакитному кавнику на кухні Тітусі-Мудрусі і самого ранку супився і жалкував, що в нього немає Дня народження.
А коли сонячні зайчики вередують – то непереливки усім, хто поруч! Навіть чистісінька кухонька Тітусі видавалася вкритою тонким шаром гидкого пилу. Що кухня? Навіть казки, що мешкають у чарівному кошику Тітусі-Мудрусі і полюбляють стиха погомоніти, зараз сумно принишкли.
Ні, Сонячний Заєць не був аж таким вередою. І як хотів мати День народження, а отже, і подарунок, то зовсім не для себе!
Справа в тому, що вчора під вечір кавник почав звично буркотіти, що деяким сонячним шибайголовам не завадило б прогулятися деінде, давши поважним особам хоч трішки відпочини від їхніх невпинних стрибків.
Заєць, і крихти не образившись, гайнув до чарівного кошика, у гості до казок. Він бо добре знав, що трохи згодом кавник почне голосно закликати додому «одного сонячного малого неслуха, що ніяк не виросте, бо не хоче вчасно вкладатися спати». А всім же відомо, що найкраще діти і сонячні зайчики ростуть уві сні!
Так-от, наш Сонячний Заєць тихенько прилаштувався із краєчку кошика й уважно слухав розмови казок. Тоді і почув історію про Зайця, що мешкає на місяці.
Звісно, він і до цього чув про Місяць і навіть про своїх далеких родичів - місячних зайчиків. Щоправда, ніколи не бачив їх на власні очі, але був певен, що вони – непогані хлопці, зайці, тобто.
Але отут дізнався, що на самому Місяці мешкає Заєць, один-однісінький. Навіть із крихітними місячними зайчиками йому поспілкуватися нечасто щастить, бо ті поки доскочать до Землі, поки повернуться назад... сам же він так не може. А це ж сумно – увесь час сидіти на одному місці і чекати на друзів. А ще, на тому місяці геть все місячного кольору – жовтаво-сріблястого. Може, той місячний Заєць і не здогадується, що існують ще якось кольори! Ото жах, не знати, якими гарними можуть бути червона квітка чи зелена травиця!
А що далі було із тим Зайцем із Місяця наш зайчик не дізнався: бо прийшла Тітуся-Мудруся, прихопила кошик і заквапилася у справах. Зайчик, хоч і починало вже вечоріти, вирішив прогулятися в парку, що недалеко від будинку Тіточки. Але скакати того дня парком, хай і дуже затишним, було зовсім невесело. Усе нашому Зайчику думалося, що на Місяці навіть парків немає, аби пострибати там, якщо закортить....
- Обережно! А якби я на вас отак зопалу скочила?! Невже приємно було б?! – обурилася блакитна кулька, на яку Сонячний Заєць лише на мить присів перепочити.
Навкруги неї було ціле гроно її сестер – різнокольорових кульок, але лише ця перебувала у такому поганому гуморі. Її сусідки стиха перемовлялися і час від часу смикали шворки із рук продавця – не те, щоб сподіваючись злетіти, а так, аби не сумувати.
Наш Заєць спершу трохи розгубився – він не чув про таке, аби повітряні кульки скакали по сонячних зайчиках, навіть випадково. Але все ж вибачився, про всяк випадок. А як кулька трохи зласкавилася, розповів про причину своєї неуважності. Так і сказав, що високо у небі живе самотній Заєць, в якого немає друзів. А ще, на тому Місяці зовсім немає парків і навіть повітряної кульки жоднісінької немає. От як тому Зайцеві угорі не пощастило!
Кулька, хай і любила ображатися, але виявилася розумницею. Вона не лише поспівчувала отому місячному бідоласі, але й відразу збагнула:
- Дерева літати не вміють, тож парк туди, на місяць, ніяк не відправити. А от повітряні кульки – залюбки! Аби ж не оця шворочка – сама б гайнула у гості на Місяць... Це ж цікаво – бути десь єдиною повітряною кулькою, а не одною із цілого грона!
Сонячний Заєць трохи засумнівався цьому: так же і засумувати можна, якщо ти – сам-один. Але кулька не розгубилася:
- Чого сам-один? Там же Заєць, що живе на Місяці і скучив за товариством! Буде з ким погомоніти! І ще, він же ніколи не бачив такого гарного кольору, йому буде корисно глянути на мене, правда? – раптом кулька трішки зніяковіла.
А Сонячний заєць побачив, що вона, як не сердиться і не надто вихваляється, досить симпатична. Можливо, той мешканець Місяця і справді зрадіє такому товариству?
Але лихо в тому, що сонячні зайчики не можуть купувати повітряні кульки, а як інакше відпустити її у подорож до далекого Місяця наш Заєць не знав.
Не знала цього і сама кулька. Щоправда, вона підказала, що її сестер часто дарують комусь на День народження. Та ж виявилося, що і це Сонячному Зайцю не підходить...
Було від чого засумувати, правда?
Добре, що Тітуся-Мудруся саме навідалася на власну кухню. Вона відразу побачила, що щось негаразд. А тут ще й буркітливий блакитний кавник видав свого мешканця із головою. Він поскаржився, що Заєць дострибався до того, що аж зблід, от-от захворіє. А хіба десь хтось чув, як правильно лікувати сонячних зайчиків?
На щастя, Тітуся-Мудруся, ледь глянула на принишклого сонячного зайчика, відразу збагнула, що тут не та хвороба, від якої помічні гіркі ліки. Тож звеліла розповісти, що там трапилося.
Вислухавши, похитала головою, але запропонувала Сонячному Зайцеві разом із нею прогулятися до парку.
Звісно, там було багато людей і ще більше повітряних кульок. Але Тітуся відразу пізнала потрібну - ту, яка зібралася в гості до Зайця, що живе на Місяці.
Спершу глянула трохи недовірливо, запитала, чи розуміє та кулька, наскільки той Місяць далеко і що вона сумуватиме без своїх сестричок, хай вони зараз і сваряться?
Кулька аж спершу принишкла. Притих і на Сонячний Зайчик: а раптом вона відмовиться? Тоді ж Заєць із Місяця залишиться зовсім-зовсім самотнім!
Але, певно, повітряна кулька подумала про те ж саме. Тож, хай і трішки нерішуче, але згодилася летіти на Місяць. Сонячний Заєць навіть відчув, що трішки її поважає, хай вона і вредна.
А ще, трішки їй позаздрив: шкода, що сонячним зайчикам нема чого робити на Місяці! Бо ото б була б мандрівка – найдовша у його житті!
Але він лише стрибнув до кульки – попрощатися. І трішки провів її, поки вона, відпущена з поворозки, летіла все уверх і вверх.
Цього разу вона нічого не казала про невихованих сонячних непосидько, які топчуться по таких гарних кульках. Навпаки, раділа, що він хоч трохи помандрує із нею. А ще, Сонячний Заєць це відчував, повітряній кульці подобалося летіти все вище і вище. Так, що здавалося і хмарки вже зовсім поруч.
Але тут кулька трішки стривожилася. Ні, не через себе – через супутника. Мовляв, він – ще малий, а вже так далеко від дому – ще заблукає! І взагалі, йому час назад.
Дивно, але наш Сонячний Заєць не образився. Якщо зовсім чесно, то він відчував себе дуже втомленим. А ще – сумним, не так. як зранку: сум видавався не сірим від невидимого пилу, а невеличким і пухнастим, що згорнувся десь усередині в клубочок і теж дуже хотів спати.
Тож Заєць помандрував назад – додому. Дивно, але старий Кавник не став буркотіти. Тільки кинув: «ну. нарешті!»
Сонячний Заєць вирішив йому розповісти все-все, але завтра. І ще. Треба не забути подякувати Тітусі-Мудрусі за те, що вона все розуміє. А зараз йому і говорити було ліньки…
Зайчик вже не чув, як до кавника прошмигнув невеличкий сон і прилаштувався поруч із ним.
Тож усю ніч нашому сонячному зайчику бачилось, як Заєць, що живе на Місяці. Він поважно прогулюється туди-сюди, аби показати чудовій блакитній кульці, що летить поруч, наскільки насправді навкруги гарно. Місячний Заєць хвилюється: а раптом кульці тут не подобається і вона вирішить гайнути назад, на Землю. Але чи то кулька втомилася від мандрів, чи приємно, що тут там щиро їй радіють, однак поки вона не збирається кудись відлітати.
Сонячний Заєць аж трохи засоромився, немов випадково підгледів за ними у своєму сні – і… прокинувся. Потім заснув знову, бо ж сонячні зайчики від безсоння не страждають. Але перед цим встиг скочити на підвіконня й тихенько помилуватися на Місяць – великий, майже круглий. На ньому чітко було видно Зайця. А поруч із нм – плямку, що скидалася на повітряну кульку.
