Давно ні перед ким не відкривала душу, забула як це, відчувати тепло оточуючих.... хочеться розуміння, елементарного спілкування... а ще того, щоб люди згадали, що он де він- внутрішній світ існує. Перестали його бачити...зовсім. Навіть не намагаючись його розгледіти....
Жорстокі...залгиблені у щось своє...на їхній погляд таке важливе....
А почуття, щирі, ніжні, трепетні...де вони. Чому ніхто ніколи не хоче почути ритм серця іншого, послухати чудодійну мелодію душі....
Ми ж добрі...усі.
здавалося б,зробити помилку так просто... а чому про неї тобі потім нагадують,нагадують,нагадують до нескінченності
не дивлячись в очі,обговорюють... скажіть прямо все те, що турбує
простіть...навчіться прощати...
бачте в людях хороше....
невже одна неправильна дія, хибний крок може так просто перекреслити усе те, що було....
хороше, пов"язане з безліччю спогадів...
жорстокі......але ж ми добрі...
