І виштовхав Господь Адама в шию із сада Едемського, щоб він обробляв
землю, з якої він узятий, і суворо заборонив йому повертатися назад. Проте
Адам ще довго гамселив у зачинену браму, і лупцював її ногами, і лаявся
на чому світ стоїть, аж поки вартовий Херувим не перетянув його ціпком і не
спустив на нього собак.
Тоді пізнав Адам Єву, дружину свою; і вона зачала, і народила Каїна, заявивши
при цьому: "Придбала я людину від Господа!"
Почувши таке, Адам у розпачі розірвав на собі одежи й заволав страшним
голосом:
- Шльондра! При живому чоловікові віддаєшся блуду! І з ким?! - з Господом!
Відповідай, негідниця, коли ти встигла з ним переспати?
Але Єва нічого не відповіла, лише почервоніла, немов помідор, продовжуючи
сповивати Каїна.
І ще народила брата його, Авеля, але цього разу не обмовилась ані словом
від кого це придбання: мабуть, не бажала знову латати одежу Адамову. І був
Авель вівчарем; а Каїн землеробом.
Одного разу пройшов слух усією землею, що сад Едемський зовсім занепав
без людини, бо нікому було обробляти й берегти його, а Господь Бог так
схуднув від голоду, що залишився від Нього лише єдиний Дух Святий.
І стало шкода Каїну Господа, і вирішив він віднести Йому від плодів землі
дар свій.
І Авель теж не полінувався і приніс від першонароджених отари своєї та від
тука їх, і приготував для Господа найсмачніший кебаб.
І дійшов до Господа запах смаженої баранини, і був він настільки приємний
на нюх, що у Бога відразу потекла слинка й забурчало в шлунку. І глянув Господь
на Авеля, і почав жадібно їсти його дар за обидві щоки, плямкаючи на весь Всесвіт.
А на Каїна та на дар його навіть не глянув, бо зроду не любив мацу: від мучного
Его неймовірно пучило. Каїн дуже засмутився, і поникло його лице від такої
божественної зневаги.
І сказав Господь Каїну, облизуючи масні пальці: "Чого це ти раптом засмутився?
І чого це поникло лице твоє? Адже якщо робиш добре, то чи не підіймаєш обличчя?
А якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить; він вабить тебе до себе, але
ти пануй над ним", - і смачно ригнув, ледь не вивергнувши назовні все, з'їдене щойно.
Сильно замислився Каїн над словом Божим, намагаючись осягнути, що Всевишній
мав на увазі. "Мабуть, Господь приготував для мене подарунок і поклав його біля
дверей моєї домівки!" - вирішив Каїн і, ні з ким не простившись, помчав щодуху
додому, аби подивитися, що ж це за гріх лежить біля його дверей.
І так цей гріх вабив його до себе, і так йому хотілося панувати над ним, що
курява вилася за ним по всій дорозі. Однак, прибігши додому, Каїн нічого не
знайшов. Він декілька разів обійшов навколо дому, сподіваючись, що гріх просто
кудись закотився, але ніде нічого не було. І ще більше засмутився Каїн, і зовсім
поникло його лице, а очі налилися кров'ю. І тут він побачив на землі безліч
слідів...
"Схоже, тут уже хтось побував до мене", - подумав Каїн, роздивляючись
сліди власних ніг. "І цей хтось, швидше за все, і забрав мій подарунок. Хто ж
це міг бути?"
Його підозри відразу впали на Авеля, адже крім молодшого брата і батька
з матір'ю на всій землі більше не було жодної людини. Взагалі, Каїн любив
свого брата, але після того, як Авель вліз між ним і Господом зі своїм кебабом,
у Каїна виникло до нього якесь нове, доволі дивне й незрозуміле почуття, до того
дивне, що Каїн просто не бажав більше бачити брата.
- Я тебе ненавиджу, Авелю! - закричав Каїн страшним голосом і помчав
назад.
Тим часом Авель спокійно повертався додому, дуже задоволений, що
Господь поглянув саме на нього і на дар його. Він уже розмірковував, що буде
робити з Божою благодаттю, яка зійшла на нього, аж раптом побачив брата,
котрий мчав йому назустріч, як навіжений.
І сказав Каїн Авелю, схопивши його за груди: "Де гріх, що лежав біля
дверей моїх?"
- Який ще гріх? - злякано спитав Авель, дивлячись у шалені очі братові. -
Не бачив я ніякого гріха.
- Брешеш! - заволав Каїн і повалив Авеля на землю. - Господь сказав мені,
що якщо не робиш доброго, то біля дверей гріх лежить. А його там немає!
Відповідай, куди ти дів мій гріх? - і почав колотити Авеля головою об землю.
Але Авель не вимовив ані звуку, бо Каїн трошки перестарався і замість
зізнання вибив із брата весь дух.
І дійшло нарешті до Каїна, що він повстав на брата свого, і вбив його.
- Ну ось! - із сумом вигукнув він. - Тепер ані подарунка, ані брата!
І вирив він глибоку яму, і закопав убитого брата, аби приховати сліди злочину.
Не встиг Каїн обтрусити порох зі своїх ніг, як позаду пролунав голос Господа:
- Де Авель, брат твій?
Від несподіванки Каїн ледь не наклав у штани зі страху, і промимрив, невинно
стискаючи плечима:
- Не знаю. Хіба я охоронець брату своєму?
Але Господь уже відчув недобре і погрозив йому перстом:
- Що ти накоїв, дурень? Голос крові брата твого волає до Мене від землі!
- Не може бути! - вихопилось у Каїна. - Невже живий... - і він припав вухом
до землі, однак тієї ж миті піднявся, бо збагнув, що видав себе, і знову поникло
лице його.
А голос Господа гримів по всьому небосхилу, наче грім небесний: "Нині
проклятий ти від землі, котра отверзла вуста свої, прийняти кров брата твого,
від руки твоєї. Коли ти будеш обробляти землю, вона не стане більше давати
тобі плодів своїх; і будеш ти вигнанцем і бурлакою на землі".
Вислухавши промову Господа, Каїн тяжко зітхнув і спантеличено почухав
голову:
- Покарання мені більше аніж можна унести. Чи не можна полегшити мою
долю?
Від такого нахабства Господь ледь не звалився з престолу Небесного:
- Що??? Вигнання за вбивство брата для тебе занадто тяжке покарання?
Побійся Мене, Каїне! Не нахабній! Не то до Пекла відправлю!
Почувши про Пекло, Каїн увесь затремтів, упав на коліна й заходився
репетувати, неначе стара баба:
- Не губи, батьку рідний! Не з власної волі я став убивцею. Ти теж винен
у скоєному! Чому Ти не глянув на дар мій, а на Авелів глянув. Хіба хліба мої
черстві чи погана в них закваска? Благаю Тебе, дай відповідь, у чому тут
причина?
Але Господь Бог не любив прилюдно розповідати про стан Свого шлунка,
тому відповів дуже туманно і двозначно:
- Не треба валити з хворої голови на здорову! Хоча все в цьому світі
відбувається з Моєї волі, але до вбивства Авеля Я не причетний, бо воля Моя,
як дишло: куди ввійшло, туди й вийшло. І шляхи Мої несповідимі, і навіть Мені
самому невідомі. Отож, не треба Мене звинувачувати в тому, що зроблено
рукою твоєю.
- Ось, Ти тепер женеш мене з лиця землі, і від лиця Твого я де-небудь
сховаюсь і буду вигнанцем і бурлакою на землі, - сказав із сумом Каїн. - І кожен,
хто зустрінеться зі мною, уб'є мене! - і братовбивця заревів, неначе мале дитя,
розмазуючи по обличчю шмарклі й сльози.
Це так вразило Господа, що Він сам ледь не розревівся, бо був неймовірно
милосердним і всемилостивим, але вчасно взяв Себе в руки й суворим голосом
сказав: "Немає виправдання твоєму гріху! Полегшити твою участь я невзмозі.
Єдине, що зробити Я можу, так це оголосити на весь світ: "За те кожному, хто
вб'є Каїна, помститься всемеро!""
- Оце й усе? - здивувався Каїн, витираючи шмарклі. - Цього замало!
- Чого ж ти хочеш? - обурився Бог.
- Хочу знамення на самому видному місці, щоб ніхто навіть пальцем не смів
мене торкнутися.
- Добре, буде тобі знамення, - пробурчав Всевишній.
І зробив Господь Каїну знамення таке: "Ця людина - братовбивця, але її
вбивство карається законом Божим усемеро".
- І не смій надалі називати Мене батьком рідним! - закричав Бог услід Каїну,
що пішов геть. - І матері своїй скажи, щоб не теревенила даремно! А то, бачте,
придбала вона людину від Господа! Тьху! Сором на весь Всесвіт...
І пішов Каїн від лиця Господа дуже задоволений тим, що так легко відбувся;
і поселився в землі Нод, що на схід від Едему.
І пізнав Каїн дружину свою, чим викликав неймовірне здивування у Бога, бо
Господь досі вважав, що на землі мешкало лише чотири людини: Адам, його
дружина Єва, і діти їхні - Каїн і Авель. Всевишній ніяк не міг второпати, звідки
раптом у Каїна взялася дружина. Господь був упевнений, що створив лише
одну жінку - Єву. Але чи то у Бога було погано з рахунком, чи то Каїн щось
наплутав...
Як би там не було, Каїн пізнав дружину свою, яка невідомо звідки взялася
і невідомо ким була створена, і вона зачала, і народила Єноха.
Коли ж виріс і змужнів Єнох, відбулося небачене диво: у Єноха... народився
Ірад! І це при тому, що у нього не було дружини!
Дізнавшись про таке дивне народження онука, Каїн перелякався не на жарт,
і з того часу косився на дружину свою, котра мало того, що незрозуміло звідки
взялася, так до всього й невідомо кого народила! "Мабуть, це кара Божа за мій
гріх", - вирішив Каїн і почухав знамення своє.
І пішов від Єноха дивовижний рід батьків-одинаків, і кожний з них народив
сина, не маючи ані жінки, ані пізнання: Ірад народив Мехіаеля; Мехіаель народив
Мафусала; Мафусал народив Ламеха.
Дивлячись на таке виродження людей, Господь спершу дуже здивувався,
а потім і розлютився. Побоючись, як би ганебне народжування дітей чоловіками
не стало поганою звичкою у людей, Господь уже хотів був застосувати до них
Свою божественну силу, коли раптом Ламех узяв собі відразу дві дружини: ім'я
однієї було Ада, а ім'я другої - Цилла.
Бог із полегшенням зітхнув, і вирішив відкласти винищення людей до кращих
часів, хоча й мав підозри, що дружими Ламеха того ж поля ягоди, що й дружина
Каїна.
І народили дружини Ламеха безліч дітей; і цілий день у нього в домі стояв
такий галас і ґвалт, що Ламеху стало здаватися, наче він уже в Пеклі. Від
безперервного дитячого вереску, зойку і плачу в нього зовсім помутнів розум,
і одного прекрасного дня Ламех заявив дружинам своїм:
- Ада й Цилла! Послухайте голоса мого і не відвертайте носів своїх. Дружини
Ламехові! Дослухайтесь до слів моїх і тремтіть: я вбив чоловіка в болячку мені
та отрока в поранення мені. Якщо за Каїна помститься всемеро, то за Ламеха
в сімдесят разів усемеро!
- Про що це він? - здивувалася молодша дружина Цилла, котра зовсім недавно
вийшла заміж за Ламеха і ще не знала про його погану спадковість. - Кого він
убив? І кому помститься?
- Не звертай уваги, - махнула рукою Ада. - Це йому не дає спокою дурна
кров його прадіда Каїна - той був знаний братовбивця! От йому й здається,
що він когось убив, у землю закопав і напис написав. Це у них родинне...
І прожив Адам сто тридцять років, але не дивлячись на такий похилий вік,
не втратив потягу до любовних утіх, і був не проти потрясти своєю старістю.
І пізнав Адам ще раз дружину свою, і вона народила сина, і дала йому ім'я: Сиф.
"Тому що, - говорила вона хизуючись, - Бог поклав мені інше сім'я замість
Авеля, якого вбив Каїн!"
Почувши таке, Адам лише поблажливо всміхнувся й похитавши головою сказав:
- Зовсім вижила з розуму стара: не може відрізнити рідного чоловіка від Бога!
Однак наступної миті його очі радісно заблищали, він розправив плечі, гордовито
випнув груди й з гідністю промовив:
- Отже, я ще нічого - можу, коли захочу! - і зареготав, наче божевільний.
Проте Адам даремно не повірив словам дружини своєї, бо незабаром у Сифа
народився син усе тим же дивним способом, що й у нащадків Каїна, і він назвав
його Єносом. Дізнавшись про незвичайне народження онука, Адам знову з
розпачу розірвав на собі одежи, і до самої смерті так і ходив у лахміттях, бо
Єва на схилі своїх років стала зовсім сліпою і вже не могла затягнути нитку в
голку.
- Прокляття Боже на мій рід звалилося! - спересердя вигукнув Адам,
звертаючись до Небес. - І за що? За те, що яблучко вкусив гниле від дерева
пізнання добра і зла! Ось вона Божа справедливість! Прозрів - і геть із Раю!
Жалкую я лише про одне: що не вкусив я плід від дерева життя, і не набув
безсмертя... Ну й нехай, хай йому трясця! Краще вже смертним бути, аніж вічно
спостерігати всю цю мерзоту, що буттям зветься! Тьху!
На щастя Адама, Господь не почув такі зухвалі слова, і після народження
Сифа він прожив ще щонайменше вісімсот років, і, як не дивно, народив у такому
похилому віці синів і дочок.
Усіх же днів нещасного життя Адамового було дев'ятсот тридцять років, і він
нарешті помер...
