Народна мудрість стверджує, що чоловік – голова. Але не забуває нагадати, що жінка – шия: куди шия хоче, туди голову й повертає. Та інколи шия тааааакого наповертає…., що міняється світ. І добре, якщо зміни зі знаком «плюс»…
Спробувала уявити, як жінка могла вплинути на лише декілька епохальних подій. Що з того вийшло – судити Вам.
Виходять Адам і Єва, сперечаючись. Єва намагається всучити яблуко Адаму.
Адам: Кажу тобі, жоно, покинь дієти і не чини гріха – догоджай мужеві своєму! (віддає яблуко Єві)
Єва: Якщо покину дієти я, стане тіло моє до тіла кобилиць подібним, ноги будуть на стовбур смоківниці схожі, і ти знайдеш собі іншу, як антилопа швидку та струнку! (віддає яблуко Адаму)
Адам: Де логіка твоя, жоно? Позбавлений я вибору – одні ми в саду Едемськім! Єгова з тобою! Харчуйся, як бажаєш! Але, клянусь шостим днем Творення, не мушу я їсти, як агнець, лише рослини! Чому, жоно, не приносиш мені щоденно хліб печений і м'ясо смажене, і трави гіркі? Горе мені, нещасному! Розірву одяг свій (розриває зелений листок, який ніби щось прикриває)і голову попелом посиплю! (спересердя надкушує яблуко і кидає ним у Єву).
Секундна німа сцена і пауза. Голос Бога за кадром:
Адаме, Адаме, хто дав тобі плід цей? Не послухали ви мене – тепер кара страшна впаде на ваші голови! Вигнано вас з раю і херувим з мечем вогненним поставлений біля входу. Ти, Адаме, тяжко обробляй землю і здобувай хліб свій, а ти, Єво, в муках дітей народжуй!
Виходять Спартак і Валерія.
Валерія: Vivat, мій гладіаторе, мій Геркулес могутній! Нехай боги здобуту нині славу стократ тобі примножать! Ти переможець і вінець лавровий кладу на кучері твої стосяйні, а своє серце - біля ніг твоїх!
Спартак: Слова твої, Валеріє, солодкі, як дикий мед у володіннях Фавна, але не жінка ти, а гідра стоголова! Гадав Спартак, що ти матрона чесна, а ти гетери гірше, що на гулянні п’янім веде себе розпусно та із двома або й трьома вар’ює! Коли Спартак, як тигр, на арені до смерті бився і ревли трибуни від захвату і від жадання крові, Валерія, що присягла в коханні, до чоловіка ніжно щебетала і пригорталася до нього тісно!
Валерія: Ти ревнощі свої залиш, Спартаку, бо чоловік він мій законний, ти – коханий. Різницю вловлюєш? Ти знав, на що ідеш, коли під стріли Купідонові піддався!
Спартак: То я ще й винен, бо ревную, бачте? О, ні, Спартак не буде другим! Я доведу патрицію твоєму, що він ніхто і ні на що не здатен. Повстане Рим і тисячі рабів під проводом моїм, і ти, кохана, побачиш, що Спартак – кохає справді!
Виходять Генріх Наввара та Маргарита Валуа.
Маргарита: Сір, дозвольте зауважити, що Ви гідно витримали церемонію нашого вінчання!
Генріх: Дякую, міледі! Це було нелегко, зважаючи на хижі погляди ЇЇ Величності і матері вашої за сумісництвом – Катерини Медичі!
Маргарита: Облиште, Сір, ЇЇ Величність визнане стерво. Мені цікаво інше: чи не втратили ви ще того вогню, з яким дивились на мене протягом усієї церемонії?
Генріх: Дозвольте вас запевнити, міледі, що вогонь лише сильніше розгорівся. А от у ваших очах я не помітив ні іскринки.
Маргарита: Сір, мене обурює ваше припущення! Ну, я влаштую вам Варфоломіївську ніч!!!!!......
Виходять Наполеон та Жозефіна.
Наполеон: Прошу вас, Жозефіно, облиште ці манірності! Ви мене дратуєте! Яка вам різниця, як одягнений капелюх?
Жозефіна: Ваша Величносте, як це мені нема різниці? Я ваша дружина, і якщо ви будете ходити абияк, скажуть, що я за вами не доглядаю! (Схлипує). Мабуть, на зауваження мадам Валевської ви так не реагуєте!
Наполеон: Та перестаньте нарешті докоряти мені Марією! Ви ж знаєте, що я кохаю вас! І перестаньте вказувати, як мені носити імператорського капелюха! (Повертає капелюха поперек голови).
Жозефіна: Якщо Ваша Величність не слухатиметься мене, то дограється, що не залишить в історії ніякого сліду! В кращому разі Вашим іменем назвуть якийсь дешевий торт на маргарині! … Поверніть капелюха! …. І коханка ваша нічого не варта! На честь неї взагалі крем назвуть! Фі, який мувітон! (повертає капелюха Наполеону повздовж голови). А так шарман!
Наполеон: (тупотить ногами і переходить на крик). Жозефіно, ви – нестерпні! Ви все перемішали: коханку, капелюха! (повертає капелюх поперек голови). А я вам таки доведу, що так капелюха носити краще! Я саме так одягну капелюх і завоюю весь світ! І доведу Вам, що це у вас – мувітон, а у мене якраз – шарман щодо капелюхів!
Виходять Горбачов і Раїса.
Раїса: Міша, ну скільки можна просити! Ну подивись, ну ми ж не поміщаємось на цій кухні! Ну якби у нас було більше місця, ми б пересунули цей столик сюди, переставили холодильник сюди, тумбочку – туди… І в нас би ще картинка помістилась – такий гарний твій портрет! Цьом!
Михайло: Рая, я тебе прошу! Ну що за жінка? Ти б ще люстру на підлогу перевішала!
Раїса: А що, це ідея! Люстра б називалася тор-шер! Міша, ну перебудуй цю стінку!
Михайло: Раїса, ти вже місяць нудиш світом! Я тобі сказав: стіна – несуча! Все рухне, до бісової матері!
Раїса: Ну перебудуй, Міша!
Міша: Ну!... Ну, я тобі влаштую перебудову, так сказать!...
