Твоя шкіра – молоко. Сніг. Хмари. Безодня. Смерть. Невинність. Скільки ще значень у кольору твоєї шкіри? Крізь сніг, крізь хмари в безодню, приймати смерть у дар від тебе, відродитись знову невинною. З вічності у вічність шукати:
Чутливі пучки пальців, лінії долі вкрадені гітарними струнами.
Зірки на кінчиках вій, можливо це були бутафорські сльози.
Мрійливість інфантильного дитяти, жорстокість обезумілого садиста.
Мед.
Моя шкіра – мед. Квітковий, сонячним промінням освячений. Торкайся плеча, бійся розбудити. Геть не солодка, додавай з обережністю.
Бо після сонних скель мені ні за ким плакати. Тоді всі ріки вийшли із зіниць, тоді я назавжди покинула світ сновидінь, тоді я переступила поріг суходолу(80% це насправді так катастрофічно мало). Тоді у горах розпочалась зима, білий сніг твоєї шкіри вкрив сірі скелі.
Кориця.
Наше гіркаве натхнення – кориця. З майстерністю провінційного актора заміняє усі почуття. Стимулює роботу мозку. Погрожує тахікардією.
Це майже, як літати. Майже, як писати листи на інші планети. Себто один до одного. Майже, як жити.
Кожного вечора закінчений кавоман п’є молоко з медом і корицею. Аби покращувати пам'ять, аби сумувати за давно померлими. Аби забутись й заснути. Повернутися в обірваний світ сновидінь.
