Одного разу, гуляючи райськими кущами, Сатана вирішив заглянути до
Едемського саду, аби провідати Адама з дружиною. Ледь ступивши за
браму, він вжахнувся: колись квітучий сад перетворився на темні хащі,
дерева зрослися верховіттями, алеї заросли бур'яном, деякі дерева і зовсім
повсихали. Отямившись від потрясіння, Сатана покликав Адама і заходився
сварити його, однак першолюдина навіть не зрозуміла що від неї хочуть, і вела
себе неначе тварина, невинно кліпаючи очима і чухаючи себе в різних місцях.
Після марних спроб вкласти до рук людини садові ножиці, Сатана вилаявся
і вирушив до Бога.
- Господи! - крикнув Диявол, заходячи до Божих покоїв. - Треба щось робити
з людиною. Інакше вона угробить Едемський сад.
- Якого біса? - невдоволено спитав Господь, протираючи божественні очі. -
Що ви репетуєш на весь світ? Увесь Всесвіт переполохав.
- Твоє безруке створіння цілими днями б'є байдики в саду, жре плоди з дерев
та й спить зі своєю жінкою. За весь цей час він не підстриг жодного кущика!
- Ну так покажи йому, як це робиться.
- Я намагався! Але він дивиться на мене, як баран на нові ворота, і нічого
не може повторити.
- Може у нього руки ростуть не з того місця? - розмірковуючи промовив Бог.
- Та руки, якраз, ростуть із того самого місця! Просто у нього мозоку не
вистачає в голові. Він же тупий, мов тварина: не може відрізнити добро від зла!
- Звісно! - посміхнувся Господь. - Адже Я заборонив йому їсти плоди з дерева
пізнання добра і зла.
- Може дозволити йому з'їсти хоча б одне яблучко? - нерішуче спитав Сатана. -
Бо він занапастить наш сад.
- Ще чого! - гордовито промовив Бог. - Щоб він став одним із Нас, знаючи
добро і зло? Мені вистачає одного розумника на Небесах - тебе!.. А то, чого
доброго, почне цікавитися науками, мистецтвом і забуде про Мене... Дзуськи!
Нехай краще живе таким, яким він є до кінця своїх днів. Амінь!
І вийшов Сатана від Господа в глибоких роздумах над словом Божим.
І стало йому шкода людину, яка жила, подібно до простої тварини, без радощів
і смутку. І тоді вирішив Сатана спокусити людей, і зробити так, щоб вони з'їли
заборонений плід. Надягнувши на себе зміїну шкіру, аби не бути впізнаним,
Сатана заповз до Едемського саду і, наблизившись до дружини Адамової,
зашипів:
- Чи говорив вам Бог: не їжте ні від якого дерева в раю?
Побачивши змія, що говорить, жінка спочатку заклякла від подиву, але
згадавши, що вона знаходиться в раю, де все буває - і жук свистить, і бик
літає - відповіла:
- Плоди від усіх дерев ми можемо їсти, лише плодів дерева, котре посеред
раю, сказав Бог, не їжте їх і не торкайтеся, аби вам не померти.
- Ну й брехло цей Бог! - зашипів Сатана в бік, і сказав жінці: - Та не помрете,
чорт забирай! Але знає Бог, що в день, в котрий ви вкусите їх, відкриються ваші
очі, і ви станете, як боги, що знають добро і зло.
- Ти бач! - здивувалася жінка. - Треба перевірити!
І побігла до забороненого дерева; і побачила, що дерево добре для їжи, і
приємне для очей, і хтиве, бо розширює кругозір неймовірно. І взяла плодів
його, і їла; і дала також чоловіку своєму, котрий тинявся поблизу.
І ледве вкусили вони заборонені плоди, як відкрилися у них очі ширше
звичайного; і дізналися вони, що голі, і відразу сховалися за деревами,
засоромившись оголеності своєї. І почали швидко шити собі пояси з листя.
У той же час Господь Бог завітав до Раю і гукнув Адама, аби покликати
його до Себе. Почувши голос Божий, Адам і дружина його сховалися від
лиця Господа Бога серед дерев.
- Де ти, творіння Моє? - гукав Бог до Адама.
- Туточки! - подала тремтячий голос людина, і швидко додала: - Тільки Ти
сюди не ходи, бо я голий!
- От дурник! - засміявся Господь Бог. - Наче Я ніколи його голим не бачив...
Що??? Хто сказав тобі, що ти голий? Чи не їв ти плоди з дерева, з якого Я
заборонив тобі їсти?
- Дружина, яку Ти мені підсунув, вона дала мені від дерева, і я з'їв трішечки, -
ледь не ридаючи крикнув Адам, визирнувши з-за дерева.
І сказав Господь Бог жінці, насупивши брови: - Що це ти накоїла, дурепо?
- Змій спокусив мене, і я їла, - відповіла жінка, стискаючи плечима.
- Змій?! - заревів Господь Бог страшенним голосом. - Де цей гад?
Почувши це, Сатана весь затремтів, і кинувся повзти з усіх ніг геть від
місця гріхопадіння. Здавалося, ще мить і Господь Бог побачить його, і тоді
не уникнути йому падіння з Небес прямо в Пекельну безодню. Однак саме
в цей час через Едемський сад повз на свою біду справжній змій з родини
отруйних гадів, котрий завітав до Раю, аби поспати в затінку і нічого не
підозрював про трагедію, що розгорталася серед дерев.
- Ага, ось де ти! - зловтішно закричав Господь Бог, побачивши змія. - Ну,
зараз Я тобі видам! Слухай же слово Моє, підступний змію-спокуснику!..
І сказав Господь Бог змію пихато: "За те, що ти зробив це, гад, проклятий
ти навіки перед усіма скотами і перед усіма звірами польовими; ти будеш
повзати на череві своєму, і будеш їсти порох в усі дні життя свого".
І багато чого ще сказав Господь Бог, але змій Його не слухав, бо не розумів
словесної мови, і нічого не міг сказати у своє виправдання, бо був німий.
Тоді обернувся Бог до жінки й сказав: "Ох, і примножу Я скорботу твою
у вагітності твоєї! З болем будеш народжувати дітей своїх! І буде у тебе
нездоланний потяг до чоловіка твого, і він буде завжди панувати над тобою!"
- Про потяг до чоловіка мені й без Тебе відомо, - посміхнулась Єва,
звабливо дивлячись на Адама. - А хто над ким буде панувати, це ми ще
побачимо! - і покрутила в руці сковороду.
І повідав Бог Адаму наступне: "За те, що ти послухав не Мене, а голоса
дружини твоєї та їв від дерева, про яке Я казав тобі: "не їж ні в якому разі",
проклята вся земля за тебе..."
- О, Господи! - вигукнув Адам. - А земля-то тут до чого? Якщо вже винен
я, то карай мене - не займай землю! Але перш ніж почнеш Ти щось робити,
хочу сказати Тобі ось що: Ти набрехав мені, коли сказав: "у день, в котрий
вкусиш від нього, смертю помреш!" А день уже давно минув! Ха-ха! І я не
помер! І жінка моя теж жива. Так що виходить - Ти збрехав мені? А брехати
не гарно! Тепер я це знаю: як-не-як, скуштував яблучко від дерева пізнання
добра і зла...
Від таких зухвалих слів Господь зовсім втратив мову, від подиву завмер з
відкритим ротом. Коли ж подив Його минув, Він заволав щосили:
- Хробак земний! Купка пороху! Божий потрух! Як смієш звинувачувати
Мене в брехні? В Моїх словах не може бути обману, та навіть якщо Я
коли-небудь збрешу, то Мені пробачиться, адже Я - Господь! А те, що ти
досі живий, так це не надовго, можеш Мені повірити!..
І багато всілякого сказав Господь Бог у гніві Адаму та дружині його, і крив
їх словом Божим, і лаяв їх, постійно згадуючи чиюсь матір.
Вислухавши все це, Адам тяжко зітхнув, і дав ім'я дружині своїй: Єва, бо
вона стала матір'ю всіх живих.
І пошив Господь Бог Адаму та його дружині одежи шкіряні, і вдягнув їх, аби
не вештались вони по світу голі.
- Шкіра? - спитав Адам, пробуючи на зуб одежу. - Добре, що не вовна.
Дякую й на тому.
- Геть звідси! - заволав Господь, вражений такою недовірою. - Щоб Я вас
більше тут не бачив!
Адам ще раз тяжко зітхнув, узяв за руку свою дружину й схиливши голову
попрямував по дорозі, наспівуючи якийсь веселий мотивчик.
- Ось, тепер Адам став як один із Нас, знаючи добро і зло, - сказав Господь
Бог, витираючи сльозу.
- Чи не занадто жорстоко Ти вчинив з першолюдиною? - спитав Сатана,
дивлячись услід людській парі, що віддалялася. - Ну, з'їв одне яблучко. Ну,
порушив твій наказ; ну, став трошки розумніший. Що з того?
- Нічого собі! - вигукнув Бог, повертаючись до Сатани. - Як би не простяг
він руки своєї брудної, і не взяв також від дерева життя, і не вкусив, і не став
жити вічно!
- Та-ак!.. - промовив Люцифер. - Безсмертна людина на Небесах - це занадто
небезпечно. На біса йому тоді боги, якщо він сам буде безсмертний?
- Отож! - сказав багатозначно Бог, піднявши перст вказівний. - Ех, дізнатися б
хто йому це яблуко гниле підсунув...
- Ну, я пішов, Господи... - пробурмотів Сатана задкуючи. - У мене ще повно
справ у Пеклі...
- Йди, йди, - кивнув головою Всевишній, поринаючи в роздуми.
І вигнав Господь Бог Адама з Раю, і поставив на сході біля сада Едемського
вартового Херувима з полум'яним мечем, що обертається, і злою собакою
на ланцюгу, аби охороняти шлях до дерева життя від усіляких там прозрівших
зайд...
