Дійові особи:
Цар-лірник
Цар з короною (і без корони)
Цар з посохом
Варавва
Отаман
Ляльковий янгол (маріонетка, дитина або коротун, який удає з себе ляльку)
В виставі виконуються наступні твори:
Іде звізда чудна (українська народна творчість);
Блаженний муж (Т.Г.Шевченко);
Ой, на дворі метелиця (українська народна творчість);
Підіймись на небеса (Григорій Сковорода);
Чи є що краще, лучче в світі (Т.Г.Шевченко);
Шедше тріє царі (українська народна творчість).
Засніжена безлюдна лісова галявина. Вказівник: Віфлеєм, Київ (можна додати Моринці, Трипілля, Хортиця, Жмеринка, Кам’яна Могила, рідні міста акторів). І лише десь в далечі видніються вежі міста.
З стелі сипить «сніг». Хурделиця.
Чутно ліру. Ось ліра грає гучніше, то музики наближаються.
Чутно як співають колядки.
Під колядки на галявині з’являються три царі. Один цар тягне дишло та тримає ліру. Другий цар з посохом скеровує колеса у колію. Третій цар в короні підштовхує воза.
Три царі хором співають:
Іде звізда чудна
З Восток на Полудне,
Над вертепом сіяє,
Трьом царям путь являє.
Ішли тріє царі,
Несли Христу дари,
Ангел їм звіщає,
Ангел їм звіщає,
На путь встановляє.
Слава! Слава!
Слава Рожденному!
Слава!
Слава дитяті малому,
Што став чоловіком
На вічнії віки.
Іде звізда чудна
З Восток на Полудне,
Над вертепом сіяє,
Трьом царям путь являє.
Під кінець колядки ліра верещить. Віз скрипить. Ліра верещить ще дужче. Віз рипить. І ось в лірі щось наче обривається, віз хилиться на бік і зупиняється, царі спотикаються і падають. Під час цієї пригоди цар губить свою корону.
Потрапивши в пригоду царі перш ніж підвестись, отрушуються, витримують паузу і лише тоді починають нарікати.
Цар-лірник: От лиха година. Дві тисячі років я мушу тягати цю машинерію, а вона тільки й робить, що тріщить, рипить та калатає. Дві тисячі років несу я під цей гуркіт вість про сина Божого. Дві тисячи років ганьблюся я і мучаюся з цією (дражниться) лі-ро-ю. Чи не заслужив я, Господи, за свої труди пристойної самограйки. Такої маленької, щоб легше було носить і щоб грала сама як ті туламбаси. Малі діти такими бавляться, а я ж за ради благої справи прошу. Дві тисячі років тебе, Господи, молю, дай раду з цією старою лірою.
Цар (без корони): Не слухай, не слухай, Господи, цього ледацюгу. Йому ліньки ту ліру за собою тягати, а я вже дві тисячі років в тій бляшаній короні з скляними камінчиками поміж людей мандрую. І беруть мене на кпини з тією короною царі й вельможі. От якби ж мені таку корону, щоб всі царі і вельможі мені заздрили. Почуй же мене, Господи, благаю тебе.
Цар з посохом: Знов ти, заздрісник, за своє. Скільки ж я тебе, марнославцю, з цим ледацюгою терпіти буду. Немає ніякого спокою від вас. І як тільки таких скигліїв та рюмсал Всевишній на таку відповідальну справу воззвав. Клопіт мені з вами. З возом і тим ради собі дати не можете. Тьху на вас. Та був би я на дві тисячі років молодший, я б вам показав. Молю тебе, Господи, дай мені сил провчити ціх двох братчиків, а з возом я тоді вже й сам впораюсь. Почуй мене, Владико Всевишній, і я їх тоді так запрягу та так почастую, що вони цей віз митю до самого Єрусалима домчать.
Цар-лірник: А ти як завжди швидкий на розправу!
Цар (без корони): Чи не з вар'ятів ти часом?
Цар з посохом: От задав би дві тисячі років тому я тобі прочуханки, то ти, пропаща душа, мені б подякував.
Цар-лірники: І звідки в тобі тільки стільки гніву?
Цар (без корони): Часом сором бере, що з вами бовдурами дві тисячі років світом блукаю.
Всі разом: Вар'ят! Бовдур! Душі ви пропащі! Нетіпака! Пес скажений! От ти окаянний! А з тебе цар як з ….
Та почути царів глядачам не доведеться. Хурделиця завиває щосили. Хуртовина розходиться не на жарт. Царі якийсь час ще розмахують руками від розпачу і гримлять один на одного, та коли хуртовина стає ще сильніша, замовкають і відступають до воза.
Раптом хуртовина припиняється. Три царі притиснуті до возу. І бачать, що їх вже оточили Отаман і Варавва з мотузками в руках.
Варавва: Єй, бродягі, мабіли пазваніть нє найдьотся?
Царі: Та ми бідні артисти. Звідки в нас мобілка? Була б мобілка, ми битими шляхами-дорогами не блукали б. По мобілці б щедрували.
Царі говорять і не сміють рушити, бо Варавва і Отаман привязують їх мотузками до воза.
Отаман (кепкуючи): Як же ви це так? Без мобіли? А раптом розбійники в лісі? А поміч як тоді викликати? Як тоді прощальне слово світові сказать? Так і згинути можна! Ох ішкода мені вас безталанних!
Свою промову Отаман завершує тим, що затикає царям рота.
Варавва і Отаман приймаються нишпорити по кишенях.
Отаман: Та ви не перейматесь, що в вас мобіли немає. Вважайте вам пощастило. Ми вам яку захочте мобілу продамо. От зараз тільки задаток візьмем. На нас ще ніхто не жалівсь. Он вовки бачите по хащах очима блимають, слиною мало не захлинаються. Вони вам підтвердять. Нарікань на нас немає.
Варавва: Ова, схоже справді не брехали. Ніц нічого немає. І справді не брехали. Хіба що не бідні артисти, а самі звичайнісінькі злидні. Скільки кишень перемацав, вперше таких злиднів бачу.
Отаман: А може вас хто пограбував? Ви тільки скажіть. Ми тих злодюг враз знайдемо та миттю скараємо. Хто-хто, а ми на дух не переносимо, як хто подорожніх в нашому лісі обирає.
Три царі мотають головами.
Отаман: Дійсно таких злиднів з тобою, Варавва, ми ще не бачили. І сподіваюсь не побачимо. А поки лізь до воза і пошукай бодай щось ціне. А то корчмар ще вирішить, що ми з тобою у кого іншого грошики пропивать стали.
Варавва лізе до воза, нишпорить там, викидає ляльки.
Коли викидає одну ляльку янгола лунає чарівна музика.
Лялька янгола котиться, зупиняється, підводиться.
(Як варіант ляльку перекидають через борт воза
і вона на мотузках залишається так висіти.
Таким чином за бортом воза може сховатись артист
і керувати лялькою за допомогою мотузок.)
Янгол: Обережніше, за дві тисячі років мене ще ніхто так не жбурляв.
Варавва висовується з воза, обмінюється поглядами з Отаманом.
Три царі так само здивовано оглядаються, на скільки їм це дозволяють мотузки.
Отаман: Ти щось сказав?
Варавва: Ні, я думав це ти.
Янгол: Це я казав – янгол! Я кажу, що за дві тисячі років мене ще ніхто так не жбурляв і я прошу зі мною так недбало більше не поводитись.
Отаман: Що за чортівня?
Янгол: Йо-йо-ой! Хіба можна так при янголі казати. Моя порада – слідкуйте за язиком. Але нічого, триденний піст і молитви спокутують вашу лайку.
Варавва: Та як ти смієш нас повчати. Ти знаєш хто ми такі? Ось я тебе зараз провчу.
Варавва вистрибує з воза, підбирає посох царя і замахується на янгола.
Але в останню мить зупиняється.
Варавва: Чорт забирай!
Янгол: Мовчи! Мовчи! Мовчи!
Варавва: А ці хлопці нівроку. Трохи мене не провели. Ану признавайтесь, хто з вас черевомовець?
Варавва починає лупцювати трьох царів.
Але царі мотають головами.
Отаман вихоплює посох і починає лупцювати царів ще сильніше.
Отаман: Ну що? А отак? Отак будемо гомоніти? То як? Пропало бажання жартувати?
Янгол: І дивні ж ви люди! Скільки світом мандрував, скільки люду бачив, а все з вас дивуюсь. Нарікаєте на Бога, нарікаєте на лукавого, нарікаєте один на одного. А як Бог явить вам диво, як вкаже шлях до царства небесного, до порятунку, як ви одразу відвертаєтесь.
Отаман: Поговори, поговри мені! А ну, Варавва, давай пильніше цю халабуду на колесах обшукаємо. Певно у них ще один є. Та придивляйся добре. Мабуть він коротун.
Отаман і Варрава зазирають до возу, щось довго видивляються,
потім обходять віз з різних сторін.
Нікого не знайшовши чухають потилицю, погрожують трьом царям кулаком.
Нарешті Варавва пірнає під віз, сподіваючись, що там знайде коротуна.
Варавва зникає і через якийсь час виринає з короною.
Варавва: Живемо, Отамане! Ми гадали, що це артисти, що вони чесні, а вони нас самі чого хоч навчать. Диви, Отамане, яку корону приховали. Якби я таку корону, де прихопив, то теж би удавав з себе злидня. Щеб пак, від злиднів всі відвертаються, удають, що не бачать, всім до їх байдуже. Молодці, коллеги! А я б ніколи і не подумав! Ну що, Отамане, може приймемо їх до гурту.
Отаман: До гурту, - кажеш?
Отаман обходить Варавву і раптово б'є його посохом з заду по голові.
Варавва підкошується, падає, а Отаман хутко дістає ще одну мотузку, зв'язує Варавву, хапає корону.
Отаман: Дурний ти, Варавва! І ви дурні, (з презирством) артисти! В кого корона - – той дружби вже не водить і товаришів вже не знає!
Отаман тікає. Завиває хуртелиця.
Підвивають вовки. Варавва стогне.
Янгол: Прокидайся, Варавва! Прокидайся! Хутчіш!
Варавва: Знов ти? Ти хто?
Янгол: Я ж кажу – я янгол! Я тут щоб врятувати тебе!
Варавва: То розв'яжи мене швидше.
Янгол: Не можу. Бач я явився тобі в подобі ляльки. От якби…
Варавва: Тьфу на тебе. Тільки голову морочиш.
Янгол: Невже ти так легко відцураєшся посланця Божого.
Варавва: Подивіться на нього тільки. Я тут мерзну, десь поблизу вовки вештаються, а він мені про Бога торочить. Не вірю я в Бога.
Янгол: Йой!
Варавва: Не вірю!
Янгол: Отямся Варавва! Отямся! Повторюй за мною!
Блаженний муж на лукаву
Не вступає раду,
І не стане на путь злого,
І з лютим не сяде.
А в законі господньому
Серце його й воля
Навчається; і стане він —
Як на добрім полі
Над водою посаджене
Древо зеленіє,
Плодом вкрите. Так і муж той
В добрі своїм спіє.
А лукавих, нечестивих
І слід пропадає,—
Як той попіл, над землею
Вітер розмахає,
І не встануть з праведними
Злії з домовини.
Діла добрих обновляться,
Діла злих загинуть.
Варавва: Не треба мені твій Бог! Я і без вас порятуюсь! Ось зараз тільки до воза підповзу, підштовхну добряче і смолоскип струшу. Тут моїм путам і кінець!
Три царі оживають і активно кивають, підбадьорюють Варавву.
Варавва плазує до возу, штовхає його.
Смолоскип (з фольги) встромленний каркас возу хитається і падає,
але зупиняється (підвисає на льосці) в повітрі.
Варавва: Що за чортівня!
Янгол: Саме так! Ти зрікся Бога. А де Бога не шанують, там панує нечистий.
Варавва: Нехай твій Бог допоможе мені звільнитись і цей нечистий в мене отримає на горіхи.
Янгол: Уже допоміг!
Хутелиця завиває, на мить стає темніше.
Варавву і трьох царів аж дріжки беруть.
Варавва борсається, але так само лишається лежати зв'язаним на землі.
Варавва: Щось не виходить звільнитись. Ти нічого не переплутав? А может ти сам і є нечистий? І оце хуртелицю напустив і з мене насміхаєшся?
Янгол: Це ти все переплутав Варавва! Ось ця хуртелиця і є диво Господнє!
Хуртелиця завиває так, що Варавва аж підскакує.
Драматична пауза.
Варавва: Оце так диво! Не знаю як і подякувати!
Варавву знов беруть дріжки.
Янгол: Ну нарешті. Подумайте тільки: сніговій з початку захищає озимі посіви від морозу, а на весні сніг тає і молоді паростки отримують безцінну воду. Ну або як зараз: хурделиця замела сліди, рознесла запах по всьому лісу і збила вовків з пантелику, скільки б тепер не рискали – все одно облизня спіймають в калиновім гаї.
Варавва: Фух! Дякую тобі Боже!
Янгол: Ну і найголовніше!
Варавва і три царі після звістки про збитих з пантелику вовків
аж линуть до Янгола (скільки їм це дозволяють мотузки).
Янгол: І найголовніше! Це – сніжинки!
Варавва: Що?
Янгол: Сніжинки! Подумай тільки - в усьому світі немає двох однакових між собою сніжинок! Кожна сніжинка унікальна і неповторна як і люди. Не дарма Йоган Кеплер присвятим сніжинкам цілу працю, в якій зробив висновок, що Творець…
Варавва: Янголе, слухай, поки ти тут снігові романси співаєш, я і ці бідолахи на бурульки перетворимось.
Янгол: Ну не хочеш слухати про Кеплера, то й не треба. Я свою справу зробив – диво тобі явив, а ти далі сам.
Варавва: Як сам? Як далі сам? Я сам не зможу! Хіба я сам з нечистим впораюсь? Якби я міг як Всевишній зробити кожну сніжинку несхожу на іншу, то може я один з нечистим і впорався б.
Янгол: Сам з Отаманом здибався, сам нечистого накликав, сам про Кеплера слухати не хочеш – то й надалі сам собі раду давай.
Варавва: Але ж!
Варавва і три царі стають якісь понурені.
Варавва: Ну яке мені діло, що Кеплер в сніжинках розгледів велич Божу!
З цими словами смолоскип підіймається вгору.
Варавва: Ух! Ніколи не думав, що згину, бо нечистому закортить зі мною в левітацію побавитись. … А хоча знаєш, Янголе, ти таки правий! В усьому в цьому світі величі Божої. … Тож поможи мені, Янголе. Бо розбійник Варавва буде молитись. Господи, молю, прости мене грішного! Господи, молю, заступи від нечистої сили! Господи, молю, нехай проявиться велич твоя в законі всесвітнього тяжіння, де сила тяжіння двох тіл прямо пропорційна добутку їх масс і обернено пропорційна квадрату відстані між ними!
Смолоскип падає.
Варавва котиться до нього, підносить до смолоскипу мотузки і невдовзі звільняється.
Варавва: Дякую, Господи!
Янгол: Такий розумний, а трохи душу свою не занапастив. Стільки літ розбійницьким промислом, роспустництвом і пияцтвом життя марнував. Дивуюсь я з тебе, Варавва, і не надивуюсь.
Варавва розв'язує тим часом трьох царів.
Три царі із вдячності посміхаються Варавві (але посмішка їх трохи награна),
розтирають себе і підстрибують.
Варавва: А що замерзли? То бери ліру і заграй так, щоб чоботи самі затанцювали і спинитись не могли.
Цар з лірою бере перші ноти, але ліра зовсім розладилась.
Присутні аж кривляться від її звуків.
Варавва: Хай в пеклі грішникам так чорти грають. А ну дай ліру мені.
Варавва дивиться ліру, щось лагодить.
Варавва: Бачу-бачу, коліщатки старі зовсім. Наче тисячу років їм.
Цар з лірою: Дві. Дві тисячі років.
Варавва: Ну нічого, закон Ньютона важче пригадати було. А тут підтягнув, збалансував, зачистив і пекельна балалайка перетворюється на янгольський інструмент. Тримай.
Цар з лірою бере ліру, з недовірою починає грати і, коли лунає милозвучна мелодія, аж підскокує від радощів.
Цар з лірою: Оце так ліра! Оце так інструмент! Краще всіх тих електронних тулумбасів. Пробач мені, Господи, що через лінощі і нехлюйство відволікав тебе своїми дрібними клопотами. (грає).
Ой, на дворі метелиця,
Крутить, вертить хурделиця.
А в садочку чепурненькі
Зійшлись діточки маленькі.
Хай морозом повіває,
Хай снігами замітає,
А в садочку нам тепленько,
Любо й весело серденьку.
Ой, на дворі метелиця,
Крутить, вертить хурделиця.
Віє вона, повіває,
Малих діток розважає.
Вітер свище десь у полі,
Ми танцюємо у колі,
Вітер грає на вулиці,
А ми скачем у світлиці.
Цар без корони: І мене пробач, Господи! Що моя жадоба і пиха відволікала мене від справ праведних. Була б в мене коштовна корона, а не та підробка, то не знаю, чи дожив би я до цього дня. Як через ту підробку зазнав я стільки страждань, то скільки б халеп мене чекало з справжньою царською тіарою?
Варавва: Ну нічого, невдовзі повернеться твоя корона. Ось тільки навідаюсь у шинок. Бо хоч Отаман величає себе вільним лицарем фортуни, та шинкар вже давно вполював його волю й зробив в’язнем чарки. Так що повернеться твоя корона. Нехай і підробка, аби було чим на морозі голову покрити.
Цар без корони: Аби ліра грала, а я не замерзну. (співає).
Підіймись на небеса — у версальський хоч би сад,
Одягни одежу злотну,
Шапку царськую добротну,
Як у серці нуда, буде скрізь тобі біда.
Проживи хоч триста літ, проживи хоч цілий світ,
Що тобі те помагає,
Коли серденько ридає?
Як у серці нуда, буде підлість і біда.
Хоч всю землю завоюй, над усім хоч зацарюй,
Що тобі те помагає,
Коли вся душа ридає?
Як у серці нуда, буде підлість і біда.
Тож про місяць знать дарма, є там люди чи нема,
Кинь Коперникові сфери,
В серця свого глянь печери!
Як знання в нутрі твоїм — то веселий будеш з ним.
Бог найкращий астроном і найкращий економ.
Вічная природа-мати
Зайвини не може мати.
Найпотрібніше тобі ти знайдеш лиш у собі.
Подивися, як живеш: друга у собі знайдеш,
Стрінеш там ти іншу волю,
Стрінеш в злій блаженну долю:
У тюрмі твоїй там світ, у болоті твоїм — цвіт.
Правду Августин трима: пекла не було й нема,
Воля — пекло перекляте,
Воля — піч пащекувата.
Тож візьми її до рук — і ні пекла, ані мук.
Воле! О неситий ад! Трута ти, а всі — то ядь.
Пащею ти позіхаєш
І підряд усіх ковтаєш.
Вбий же знак глупоти — пекло здужаєш ти.
Боже! Слів живих улий! Хто без тебе не смутний?
Радість ти життя єдина,
Рай, солодкість безупинна!
Вбий ти волю злу у нас, твій зцілить нас чистий глас!
Дай нам силу своїх слів! Славимо царя царів!
Всесвіт весь співа про тебе,
Створений законом неба,—
Що потрібне, те легке, непотрібне ж є важке!
Цар з посохом: Мудрі слова. Я вже й забув, яким переконливим ти можеш бути. Прости мене за все, не тримай зла. І хай Господь мене простить, за мою лють і за мій гнів на моїх вірних поплічників. Втомився я, виснажився за стільки років. Скільки ми з вами доріг пройшли, а скільки нам ще судилось…
Варавва: Хай тільки розвидніється поставлю вашого воза на лижви і самі не помітете, як він вас сам до самого Ієрусалима домчить.
Цар з посохом: В Ієрусалим, то в Ієрусалим. Тільки я Київ (інше місто, де йде вистава) більше люблю. Без України не зможу. (співає).
Чи є що краще, лучче в світі,
Як укупі жити,
З братом добрим добро певне
Познать, не ділити
Яко миро добровонне
З голови честної
На бороду Аароню
Спадає росою
І на шитії омети
Ризи дорогії;
Або роси єрмонськії
На святії гори
Високії сіонськії
Спадають і творять
Добро тварям земнородним,
І землі, і людям,—
Отак братів благих своїх
Господь не забуде,
Воцариться в дому тихих,
В сем'ї тій великій,
І пошле їм добру долю
Од віка до віка.
Янгол: Розспівались. Вже давненько з таким натхненням не співали. Це завдяки тобі Варавва. Що робитимеш тепер, коли розбійницького ремесла відцурався?
Варавва: А чого тут гадати? Буду мандрувати з вами доки всі колядки й щедрівки не вивчу.
Всі разом співають:
Шедше тріє царі
Ко Христу со дари,
Ірод їх пригласи,
Куди ідуть іспроси.
Отвічавши йому,
Ми йдем к Рожденному.
К Рожденному ідіте
А мене возвістіте.
Ангел к ним віщає,
На путь наставляє,
А ви з пути зверніте,
Ко Іроду не йдіте!
Звізда гряде чудно
З восток на полудне.
Над вертепом сіяє
Христа Царя являє.
