Процес народження журналістського твору, якщо добре пофантазувати, можна порівняти будь з чим. Наприклад, з варінням запашного борщу. Не дивуйтеся! Це не просто тотожні поняття, а речі особливі, до яких потрібно підходити завзято без вагань. Хочеш їсти, тягне щось написати – не стримуй себе, твори!
Чи споживали ви коли-небудь однаковісінький на смак борщ у двох різних господинь? Ні! У однієї він з кислинкою, у іншої солоденький з курячим стегенцем, а в третьої такий, від якого носа верне. Варіацій безліч. Така ж ситуація склалася і в писанні: кожен прагне приготувати текст по-своєму. І виходить по-всякому: у одного пісненький, у іншого наваристий і жирненький. Власне, це й не дозволяє перетворювати журналістів на однояйцевих близнюків.
Для хорошого борщу кухар обов’язково відбирає свіжої грудинки й добірної картоплі, адже в’ялий овоч може зіпсувати все. Автор же для свого „писаного дітища” шукає найбентежніші факти, живцем хапає подію, змальовуючи так, як є. І пам’ятає: одне невірне слово – і авторитет втрачено. Уявіть борщ без пузатих томатів, а твір без захоплюючої теми. Ну, це вже просто як юшка без рибини чи пуста балачка без мети. Та й, врешті-решт, який же борщ без апетиту, а журналістський матеріал без стимулів. Отож паралелі на лице. Як то кажуть, матеріальне єднається з духовним, а мистецтво з поживою.
Головне між борщем і текстом – етап творіння. Збираючи до купи думки, ти дрібно нарізаєш складові, викидаючи в смітник недолугі залишки. Пробуєш, присолюєш і знову випльовуєш недоварене, неварте... Всмоктуєш звабливий аромат, відчуваючи найтоншу родзинку, хоч і незначну, але таку важливу. І вже задоволено принюхуєшся! О, мені смакує моя замальовка, то й іншим сподобається. Смачного!
