І зробив Бог до сьомого дня справи Свої, котрі Він робив, і вивільнився
після справ Своїх, котрі наробив, і спочив у день сьомий від створення світу.
А все тому, що хоча Він і був Усемогутній і Всесильний, проте навіть Його
божественні сили скінчилися під кінець шостого дня. І благословив Бог
сьомий день, лежачи в постелі, і освятив його, солодко позіхнувши, бо в
цей день спочив від усіх справ Своїх, котрі Бог наробив і натворив...
І проспав Господь Бог увесь сьомий день, а на восьмий вирішив поглянути
чим займаються люди. На Його подив люди так розплодилися та розмножились,
що розійшлися по всій землі та навіть перебралися на віддалені острови, хоча
Бог ще не вчив їх будувати ковчеги. Проте найнеприємніше було попереду:
люди не лише самі навчилися обробляти землю і плавити метали, але й
вигадали собі безліч богів, котрим вони поклонялися та приносили щедрі жертви.
- Невдячні! - заволав Господь Бог, роздивляючись Землю в телескоп. - Я
створив їх, а вони поклоняються якимось дерев'яним бовванам! Вони приносять
їм жертви, а заради Мене не хочуть спалити навіть поросячого хвостика!
- Може знищити їх? - обережно спитав Сатана, котрий примчав на зойк
Всевишнього.
- Ти при своєму розумі? - обурився Бог. - Вони розселилися всією землею.
Як можна затопити весь суходіл? Я не можу влаштувати повінь подібного
масштабу! Нехай вже живуть собі... Тим більше що вони поклоняються
якимось богам. Не дай Боже виявиться, що ці боги існують насправді... Мені
не вистачало тільки конфлікту з іншими богами!
- А як же ж Едемський сад? - спитав Сатана. - Хто ж буде обробляти і
берегти його? Адже ж ми нічого не розуміємо в садівництві, Господи! Та й
руки у нас ростуть не з того місця.
- Нічого, - сказав Бог потираючи руки. - Створимо інших людей, і будуть вони
обраним народом.
- Але ж, Господи! Як же ж ми їх створимо? - здивувався Люцифер. - Адже ми
витратили весь запас плоті на отих людей.
- Справді? Це погано. Доведется створювати людей з того, що у нас під рукою.
Господь Бог озирнувся навсібіч, але під рукою у Нього був лише порох земний.
І зліпив Господь Бог людину з того, що потрапило Йому під руку, і вдихнув у
лице її дихання життя. Людина відразу ж відкрила очі й сказала скривившись:
- Що це за сморід?
- Дивись, Господи! - вигукнув радісно Сатана, зазираючи через плече Бога. -
Він уже розмовляє! Воістину, Ти - великий творець! Твоє дихання підніме навіть
мертвого з могили.
І взяв Господь Бог людину за руку, і повів її до саду Едемського, щоб вона
обробляла і берегла його. І давав настанови Господь Бог людині, говорячи: "Від
усілякого дерева в саду ти можеш їсти; а від дерева пізнання добра і зла, не їж
у жодному разі; бо в день, в котрий ти вкусиш від нього, смертю помреш!"
- А як воно виглядає - дерево пізнання добра і зла? - спитала людина. - Як
я його відрізню від інших?
Але Господь Бог уже відправився по Своїм божественним справам і не почув
запитання першолюдини; коли ж Він повернувся до саду, то застав людину за
дуже непристойним заняттям, якому та віддавалася в густих заростях терну.
І сказав Господь Бог: "Не добре бути людині одною: так і осліпнути недовго;
створимо їй помічника, відповідного їй".
І хотів уже був створити із землі всіх тварин польових, проте істеричний зойк
Сатани зупинив Його:
- Стій, Господи! Це ж зоофілія якась вийде!
- А що робити? - розвів руками Бог.
- Та не з тваринами ж, Господи! - сором'язливо промовив Сатана і почервонів,
мов рак. - До речі, тварин ти вже всіх створив.
- Коли це? - здивувався Бог.
- Та минулого тижня, Господи! Шостого дня від створення світу!
Господь Бог спантеличено почухав потилицю і в розпачі ляснув Себе по чолу:
- Дійсно! Як це Я міг забути? Добре... Тоді приведемо всіх цих тварюк до
людини, щоб бачити, як вона їх назве.
- Усіх вести? - поцікавився Сатана.
- Усіх, окрім, м'ясоїдних, звичайно.
- А як бути з кенґуру, качконосом, коалою, єхідною, опосумом, мурахоїдом,
броненосцем, лінивцем, койотом, морською коровою, пінґвіном і морським
слоном? Цих теж вести?
- З цими, мабуть, почекаємо, - відповів розмірковуючи Господь Бог.
- А інфузорію туфельку, амьобу, евґлену? Теж вести? - спитав Сатана,
зупинившись на півдорозі.
- Ти що, знущаєшся?! - закричав Господь Бог. - Я ж сказав: почекаємо!
Спочатку приведеш усіляку скотину і звірів польових. А з птахів сам
що-небудь підбери.
- Слухаю і підкорююсь! - сказав Сатана вклоняючись, і помчав збирати
тварин.
І зігнав Господь Бог усіх тварин польових і всіх птахів небесних до однієї
купи, і привів їх до людини, щоб бачити, як вона назве їх.
Однак, коли Адам (саме так звали першу людину) побачив силу-силенну
тварин усіх порід і мастей, його охопив такий жах, що він відразу ж заліз на
найближче дерево. Видершись на самісіньке верхів'я, він озирнувся навсібіч,
несамовито витріщаючи очі, і заходився щосили волати на всіх тварюк, що
зібралися внизу:
- Пішли геть, тварюки! Геть, птахи небесні! Дзусь, звірі польові!
Коли ж він зрозумів, що тварини не можуть до нього дістатися, він осмілів
і почав дражнити їх, корчити їм мармизи, і ображати всілякими лайливими
словами.
Отак людина дала імена всім скотам і птахам небесним, і всім звірям
польовим, проте серед них не знайшлося помічника, подібного до неї.
- Схоже, ми не тим займаємося, Господи, - промовив Сатана, чухаючи
рогату голову свою. - Час створити для людини пару.
- З чого Я зроблю йому пару? - вигукнув Господь Бог. - Якщо Я знов почну
творити з пороху земного, то вийде ще один чоловік, а це вже, знаєш, содомія.
- Та зроби хоча б з ребра! Он їх скільки у нього...
І напустив Господь Бог на людину міцний сон, врізавши їй проміж очей,
і коли вона заснула, вирвав у неї одне з ребер її, і зашив те місце нитками,
і настільки спритно, що навіть рубця не залишилося. І вистругав Господь Бог
із ребра, узятого у людини, тварину дивовижної краси, і привів її до людини.
- А це що за звір? - спитав Адам, скоса поглядаючи на жінку.
- Це кістка від кісток твоїх, і плоть від плоті твоєї! - урочисто промовив
Господь Бог. - Вона буде називатися дружиною,бо взята від чоловіка. Тому
залишить чоловік батька свого і матір свою, і приліпиться до дружини своєї,
неначе реп'ях; і будуть вони одна плоть... Тобто, будуть близькі... Себто,
будуть жити разом... Тьху ти! Коротше, оголошую вас чоловіком і дружиною!
- Справді? - Адам недовірливо оглянув жінку з усіх боків. І була вона голою,
як Адам, чоловік її, і прекрасна, як божество; і обоє не соромилися оголеності
своєї, бо ще не знали, що таке сором.
- Господи, я щось не зрозумів щодо батька і матері, - прошепотів Сатана,
нахиляючись до Бога, котрий з блаженною усмішкою на вустах спостерігав
за молодятами. - Батько, звісно, у нас Ти. А мати? Я, чи що?!
- Та тихше, трясця твоїй матері! - гримнув Господь Бог. - Не бачиш? У нас
на очах народжується одне з таїнств - шлюб називається! Дивись...
Адам узяв жінку за руку, усміхнувся, немовби ідіот, і сказав:
- Добре... Пішли, чи що... жінко! - і вони попрямували до найближчих заростів
терну. Не минуло й декількох хвилин, як там почалась якась метушня і звідти
долунали якісь дивні звуки.
І побачив Бог, що це добре. І вперше за ці дні засміявся...
