РОЗДІЛ 1
«ГОЛОС»
Ніч. Холодний вітер гне дерева додолу. Кожна гілочка ,кожен листочок дрижить від холоду. На якусь мить все завмерло. Темні, в’язкі хмари насувалися на небо, повністю закриваючи його. Шматочок за шматочком хмари закривали повний місяць. Дерева ще дужче задрижали і заколихалися від нестерпного холоду. Все стало похмуре. Здавалося, що хмари нависли над цілим світом і захопили його в свої пазурі. Десь там, далеко-далеко за обрієм почувся грім. Скоро він прийде й сюди. Він лунав ще дужче і дужче, а разом з ним, в цій мертвій тиші, чулися голоси… Стривожені і нервові крики раптом порушили тишу.
- Стій!
- Хапайте його!
- Не дайте втекти !
Ці крики лунали все голосніше і голосніше, та їх почало переривати шелестіння трави і хрускіт гілок. Хтось дуже швидко біг по лісі. У темряві можна було побачити чорний плащ, який був порваним і дуже розтріпаним. Під ним -- брудні, вимазані багнюкою черевики хлюпали по калюжах. Темно-зелені очі, які неначе світилися на фоні чорної дерев’яної маски, були дуже стривожені. Вони бігали туди-сюди, немов щось шукали. Волосся видно не було,бо маска повністю закривала лице і спереду і з заду. Очиська світилися в цій темряві, як у кішки, і це, напевно, завадило їм побачити корінь попереду. Від несподіванки силует впав, щось вилетіло в нього з-під плаща, впало в калюжу і перевернулося набік. Грім ще дужче вдарив і на небі блиснула блискавка, немов ящірка, яка граційно звивалася. Силует підвівся і почав очиськами хаотично шукати те, що загубив. Блискавка блимнула ще раз і освітила напис на скрині, що лежала в калюжі. Там було написано великими позолоченими літерами : «Алькапуро»
Срібні очі нарешті знайшли утрачене. Спотикаючись, незграбним рухом він схопив скриню і заховав під свій чорний плащ, і, нервово озираючись, побіг далі. Грім гримнув ще дужче і на одежину почали падати холодні краплини. Їх ставало все більше і більше. Плащ почав ставати тяжчим. Він тиснув на силует. Йому вже було тяжко бігти, не було вже сил. Хотілося просто зникнути в нікуди, але це було неможливо. Крики вдалині гучнішали:
- Йому не втекти!
- Ми оточили ліс!
- Шукайте всюди! Він десь поблизу!
Силует насторожився, тремтячими руками витяг з кишені пістолет, зарядив його і побіг вперед. Обережно ступаючи по траві, невідомий нервово озирався . Він був готовий до всього. Можливо, через пару хвилин пролунає постріл і за ним прийде смерть. Ні, цього не станеться! Він буде вбивати всіх на своєму шляху до «вічного» щастя і ніхто йому не завадить. Силует сильніше стис пістолет в руці. Йому треба було десь сховатись, інакше – вірна загибель. Пітьма поглинала все на своєму шляху, і незнайомець не помітив перед собою сиру, глибоку яму. Гепнувшись об землю, він випустив пістолет. Прийшовши до тями -- не розумів що сталося: голова боліла ,біль була різка і нестерпна. В свідомості пролунав безтонний голос:
- Що ти робиш? Невже ти вбивця? Невже ти злодій? Навіщо ти все це робиш?
Голова тріщала по швах .Силует не розумів хто з ним балакає. Від болю він впав і безпомічно лежав на землі. Проте в свідомості він почав розмовляти з таємничим голосом :
- Не зрозумів? Ти хто?
- Не важливо хто я, мене цікавить, навіщо ти все це робиш?
-Я роблю те, що вважаю за потрібне! І ти мені не указ!
- Саме я тобі і указ! Навіщо ти вбив тих людей?
- Так треба було! Вони заважали! Я і далі, якщо треба, буду вбивати!!!!!!!
- Ти ідіот! Дурноголовий егоїст! Невже тобі не жаль тих людей, яких ти вбив?
- Зовсім ні! Вони були зухвальцями, якщо думали, що зупинять мене! Тепер я заволодів «Алькапуро», і мене вже ніхто не зупинить!
- Ти так гадаєш? А чи не думав, що це «Алькапуро» заволодів тобою?
- Ні! Він тепер мій, і я його володар!
-Помиляєшся!!!!!!!!
Голова несамовито боліла. Силует закричав на
всю горлянку. Відлуння прокотилось по всьому лісу.
- Ти застрелив жінку! Її серце вже ніколи не буде битися. Як ти гадаєш, їй було боляче, коли ти її вбивав?! ЗАРАЗ ДІЗНАЄШСЯ !!!
Невідомий закричав ще дужче. Біль різав його серце на шматки. Нервово сіпаючись, він виліз із ями і впав на траву. Дощ періщив ще сильніше.
- Ну як, боляче? А мені начхати! Як і тобі було начхати на чоловіка, якому ти перерізав горлянку, - кричав голос.
Силует запищав. Його горло пекуче боліло! В очах потемніло. Біль поїдав його по шматках. Ледве розбираючи дорогу, силует біг вперед! Гепнувшись об дерево, підводився і знову біг. В очах темнішало ще дужче, здавалося, що скоро зомліє. Позаду почулися голоси:
- Він тут!
- Хапайте його!
-Хапайте!
Почулися пістолетні постріли. Постать побігла ще швидше! Добігши до підніжжя моста, він почав лізти вгору. Над верхівкою моста кружляли вертольоти. Яскраво-біле світло освітлювало силует. Кулі свистіли біля нього, і вже одна влучила в ногу. З останніх сил він видерся наверх. Очі вже майже нічого не бачили. Світ чорних вертольотів сліпив йому очі.
–Стійте на місці, ви заарештовані! Негайно віддайте скриню! Силует похитнувся. В нього і далі паморочилося в голові.
-А тепер ти пам’ятаєш, що ти зробив з тим хлопцем? Ти його задушив! Тепер ти повинен заплатити за свої гріхи! - закричав голос.
Силует заревів несамовитим криком. В його очах вперше в житті з’явився страх. Страх за своє життя. Він відчув таку біль, яку досі ніколи не відчував. Його серце обливалось кров’ю, на горлі вимальовувався глибокий поріз, з якого струменіла кров. Хруснула якась кістка, невідомий похитнувся і полетів вниз з моста. Бухнувшись у воду, він почав тонути. І, навіть мертвий, стискав скриню, заради якої він скоїв вбивства, яка повинна була дати йому щастя ,а дала лише страшну смерть…
