Спочатку була нудьга, і нудьга була у Бога. Цілу вічність Він нудився
від неробства, не знаючи чим зайняти Свої руки, а руки у Нього так і
свербіли створити щось ґрандіозне. І ось, спала Йому на думку чудова
ідея створити небо і землю. І тільки-но Він так помислив, як посеред
безмежного простору з'явилася Земля; і була вона маленькою, круглою,
пустою і темною, до того ж, уся вкрита водою; і Дух Божий носився над
нею, намагаючись роздивитися крізь цілковиту темряву хоча б які-небудь
деталі, але, як Він не старався, нічого рішуче не можна було побачити.
Обурившись з цього приводу, Бог сказав: "Нехай буде світло, урешті-решт!"
І стало світло, як у день. І розсіялась темрява, і стало видно, що крім
води на Землі нічого немає. І поки Бог розмірковував, що ще наробити,
настав вечір, і довелося Богу відкласти всі Свої справи до завтрашнього
дня. Наостанок, Він відділив світло від темряви, назвавши світло днем,
а темряву ніччю, і ліг спати.
Наступного ранку Бог навідався на Землю, маючи намір роздивитися
Своє творіння зблизька, однак, знизившись над водою, Він із подивом
побачив, що посеред неї немає ніякої тверді: ані материка, ані острівця, навіть
жалюгідного атолу! Від здивування Творець так і закляк у просторі.
Відмовляючись вірити власним очам, Бог почав нишпорити під водою руками,
але не знайшов там навіть рифу.
Тоді Творець вирішив пройтися по воді, наче суходолом, та лише ноги
і поділ плаття замочив. Це так розгнівало Бога, що Він просто вийшов із Себе,
а назад увійти вже не зміг. Отак Дух Божий несподівано набув свободу, і
став існувати окремо від Творця.
Цього разу Бог вибухнув страшною лайкою і сказав спересердя: "Нехай
буде твердь посеред води (хай їй трясця!), і нехай відділяє вона воду від води!"
І з'явилася твердь, і відділила воду, котра під твердю, від води, котра над
твердю. Однак твердь ця вийшла якоюсь кволою і незграбною: мало того,
що вона виявилася зовсім прозорою, так до всього вона була не твердою:
ані стати, ані сісти на неї не можна!
- Ні, це не твердь, а якась хлябь небесна! - вигукнув Творець, і сам того
можливо не бажаючи, назвав твердь небом.
І був вечір, і було мудро з боку Бога знову відкласти Свої справи до
завтрашнього дня...
Третього дня Творець вирішив доробити Землю і все ж таки створити
твердь посеред води; проте не таку, як учора, а справжню - тверду, як камінь.
Одначе, як не брався Він за діло, у Нього знову теж саме виходило! І ось
бачить Бог: сім небес рядами піднялись над Землею, а тверді, як і раніше,
немає ніякої! Творець страшенно розлютився, однак не міг нічого вже зробити,
бо все у цьому світі відбувалось з Його ж волі. І Бог дав волю гніву Своєму,
і вихлюпнув його на воду, вирішивши, що саме вона винуватиця в усіх невдачах
і нісенітницях із твердю.
Не добираючи м'яких слів і виразів, Бог сказав: "Хай забирається вода,
котра під небом, в одне місце, і нехай явиться суходіл, хай йому грець!"
І вся вода попрямувала туди, куди її послав Господь Бог; і тієї ж миті
на Землі з'явився суходіл. Не довго думаючи, Творець назвав суходіл
на честь Землі "землею", а води, що опинилися в одному місці, Він назвав
морями.
І побачив Бог, що це добре лише наполовину, бо вигляд землі був голий
і пустий, й оголеність її Творця бентежила і відволікала від насущних справ.
Бажаючи приховати якось цей сором, Бог звернувся до суходолу зі словами:
"Хай народить земля зелень усіляку: траву, що насіння сіє, дерево плодове,
що приносить за родом своїм плід, і рослину отруйну, що приносить за родом
своїм смерть, і нехай приховають вони, за можливостю, увесь цей сором
земний!" І не встигнув Він договорити, як крізь землю почали пробиватися
зелені стебла трави, а слідом за ними з'явилися буйні верховіття дерев, які
виростали відразу вдягнені листям, і на гілках їх хиталися стиглі плоди.
Побачивши, що це не лише добре, а й просто чудово, Бог швиденько оточив
плодові дерева височенним парканом і назвав усе це Едемським садом.
Тепер залишалося лише створити садівника, щоб він доглядав за садом, але,
як на зло, настав вечір і всі творіння довелося припинити.
Четвертого дня Бог прокинувся у гарному стані Духа Святого. Він солодко
позіхнув, потягнувся і тут із жахом помітив, що на небі чогось не вистачає,
причому, не вистачає чогось дуже важливого, настільки важливого, що вся
картина світобудови не лізла ні в які ворота без ЦЬОГО. Зіскочивши з постелі,
Бог як був, босоніж і в ночній сорочці, заходився бігати під небосхилом, шалено
розмірковуючи, що Він забув створити. І тут Його осяяло: на небі не вистачає
світила! Виходило якесь безглуздя: світло є, а світила немає!
"Як це Я так схибив? - захолонув Бог. - Чим я думав, коли створював
світло? Адже кожному ідіоту відомо, що без світила не може бути світла.
Треба швидше зліпити парочку світил, поки ніхто нічого не помітив".
Однак Бог так поспішав виправити Свою помилку, що не розрахував Своєї
божественної міці, і замість "парочки" світил в усі кінці всесвіту понеслася
сила-силенна величезних палаючих куль. Їх було так багато, що у Бога
просто замиготіло в очах.
Отямившись від потрясіння, Бог окинув поглядом небо і з відчаю прикусив
губу: світила відлетіли так далеко від Землі, що перетворилися на жалюгідні
крапки, що мерехтіли на ночному небосхилі. А користі від них - ніякої!
Бог уже хотів був згребти їх до однієї купи та й закинути до комори, коли
звернув увагу на дуже дивну особливість цих світил: вони оберталися у
просторі з дивовижною закономірністю; жодна зірка не зіштовхувалася
з іншою, і рухалися вони не як їм заманеться, а відповідно до свого шляху.
Зацікавившись цим незвичайним явищем, Бог зазирнув у телескоп, а потім
усівся за стіл і почав писати якісь формули та порівняння. Змарнувавши
велику кількість паперу, Він прийшов до висновку, що на зірки діють якісь
невідомі сили, які переважають Його божественну міць у безліч разів.
Несподівано одне із світил ні з того ні з сього вибухнуло само по собі, до
смерті налякавши Творця.
- От дідько! - вилаявся Бог, коли сліпуче світло заполонило всю видиму
частину всесвіту.
- Ти кликав мене, Господи? - пролунав позаду підлабузницький голос.
- Ні! - дратівливо відповів Всевишній і повернувся до Землі.
Там Його очікував ще один неприємний сюрприз: виявилося, що зірки нізащо
не бажають обертатися навколо Землі. Як Бог не старався, як не заганяв їх
на орбіту - зорі все проносилися мимо. Тоді Творець облишив цю марну справу
та зліпив окремо для Землі два світила: одне велике для керування днем, друге
мале для керування ніччю. Те, що було малим, відразу весело понеслося навколо
Землі, то наближаючись до неї, то віддаляючись, викликаючи на ній страшенні
буревії та урагани. Проте друге світило не бажало обертатися навколо Землі, і
ледве з'явившись, понеслося вслід за рештою зірок, прихопивши саму Землю
та її нічне світило. Не встигнув Бог і оком кліпнути, як вони зникли з обрію.
- От диявол! - вигукнув Творець, тупнувши Своєю божественною ногою.
- Я тут, Господи! - почувся знайомий голос за спиною.
- Якого біса? - невдоволено спитав Бог повертаючись.
- Ти вже вдруге кличеш мене, Господи, - відповів Сатана, з'являючись
у просторі.
- Чого це ти так вирішив?
- Ет, Господи! Першого разу ти сказав "дідько", а другого - "диявол". Отак
мене кличуть усі архангели.
- Щось у тебе занадто багато імен як для одного ангела, - поглузував Творець.
- Зате у Тебе жодного, - відповів Сатана. - Лише одні пихаті епітети: Всевишній,
Всемогутній, Всемилостивий. Узяв би собі хіба ім'я поскромніше та попристойніше.
Наприклад, Яхве, або Аллах, або Трійця...
- Я тобі дам "Трійця", трясця твоїй матері! - гримнув Господь, однак Сатана
вже зникув з очей. Розмірковуючи, Бог погладив сиву бороду: - Яхве... Яхве...
Треба записати. Може знадобитися... Дідько, знову вечір!..
Коли настав день п'ятий, Бог сказав: "Нехай створить вода з одного місця
плазунів, душу живу; і птахи хай полетять над землею, по тверді небесній".
І закотав рукава до ліктів, і сунув руки у воду, щоб створити риб. І здавалося
Йому, що у порівнянні зі створенням землі та небесних світил це легка справа.
Однак не так сталося, як гадалося! Бо Господь навіть гадки не мав, як повинні
виглядати ці самі риби. Тому вийшли у Нього перші риби зовсім незграбні: то
вони немов камінь йшли на дно, не пропливши й двох метрів, то піднімалися
на поверхню неначе бульбашки, то захлиналися водою, то вибухали від великого
тиску води. Коротше, намучився Бог з ними досхочу. А коли згадав, що треба
ще створити птахів, Його зовсім охопив розпач.
І довго Бог сидів по пояс у воді, ламаючи голову над тим, як створити всі
види живих душ, котрі до того ж повинні ще й відрізнятися одне від одного.
"Мабуть, тут не обійтися без еволюції", - подумав Господь і додав уже
голосно:
- Так тому й бути! Нехай кожна жива тварюка сама себе створює і
розвивається за законами природи; нехай сама бореться за власне існування,
і сама проводить природній відбір... А Я подивлюся, що з цього всього вийде...
І благословив Бог на еволюцію всіх плазунів і птахів, промовивши: "Плодіться
та розмножуйтесь, і наповнюйте води в морях, і птахи хай несуться на землі".
І тільки-но Він це промовив, як моря наповнилися чорною та красною ікрою,
а на землі раптом утворилися незліченні купи яєць усіх кольорів і розмірів.
На жах Бога з цих яєць почали вилуплятися такі страшенні вилупки, яких
Він навіть у жахливому сні не міг Собі уявити. І були вони до того величезні
та огидні, що Бога просто острах узяв: у декого з них на голові стирчали роги,
у інших усе тіло було вкрите бронею, а треті мали такі страшенні ікла, що у Бога
зразу виникли підозри чи не з Пекла всі вони повиповзали?
"Не інакше, як витівки Сатани", - вирішив Бог і наказав покликати до Себе
грішного ангела.
- Що це таке?! - закричав Бог на Диявола, коли той поспіхом примчав з Пекла.
- Що це за страховиська бігають по моїй Землі?
Сатана зазирнув у телескоп і аж засвистів від подиву:
- Звідки ж я знаю, Господи! Я таких страхіть зроду не бачив.
- Слухай сюди! - гримнув Бог. - Щоб через годину Я цих тварюк тут не бачив!
Роби що хочеш, але щоб навіть духу їхнього не було! Мені завтра створювати
людину, а ці потвори вештаються по всій Землі. Не вистачало, щоб вони зжерли
всіх людей...
- Буде зроблено, Господи! - вигукнув Сатана і зник з очей Всевишнього.
Однак виконати волю Божу було не так просто: чудернацькі тварюки виявилися
напрочуд живучими, і що Сатана з ними не робив, їх ставало все більше і більше,
і кожна нова тварюка ставала ще жахливішою за попередню. А час, відведений
на їх знищення, спливав!
Сатана до того розлютився, що схопив перше-ліпше каміння, що пролітало
в космосі повз нього, та й щосили жбурнув у Землю. І тут пролунав такий вибух,
що зірки захиталися на небосхилі, ледь не попадавши на землю, а саму Землю
огорнули хмари пилу й диму.
- Здається, я трохи переборщив, - пробурмотів Сатана і хотів був сховатися
в Пеклі, але тут його за комір ухопив Бог, котрий примчав на гуркіт вибуху.
- Ти що виробляєш, мерзотнику?! - заволав Всевишній. - Хочеш угробити Мені
Землю? Та Я тебе!..
Сатана весь зіщулився, очікуючи серьозного прочухана і заволав диким голосом:
- Тільки не в обличчя, Господи!
Однак Бог так і завмер з піднятим кулаком, бо пилюка вже всілася, і стало
видно, що вся земля всіяна трупом чудовиськ.
- Добре, йди собі, - сказав Бог, відпускаючи комір Сатани. - Тільки наступного
разу по-акуратніше. Занапастиш Мені Землю, Я тебе... до Раю поверну...
двірником!
- Дякую, - відповів похмуро Сатана. - Краще вже панувати в Пеклі, аніж
бути слугою в Раю, - і розчинився у просторі.
- Побазікай Мені ще тут! - Господь погрозив кулаком у порожнечу і
відправився спочивати.
Шостого дня Бог прокинувся раніше, ще до сходу сонця, бо в цей день
треба було наробити чимало справ. І сказав Бог, позіхаючи: "Нехай народить
земля душу живу за класом, родиною та видом її, скотів, і гадів, і звірів земних
за класами, родинами та видами їх..." - однак, згадавши про страшенну метушню
з рибами і птахами, Бог вирішив знову застосувати рятівну еволюцію. Однак
виявилося, що звірі земні не вилуплюються з яєць і не народжуються з ікринок.
Щоправда, один звір усе ж таки вилупився з яйця, проте він був до того потворний,
з огидним качиним дзьобом, що Бог відіслав його на далекий південний острів і
загнав у воду, аби уникнути ганьби на весь Всесвіт.
Поламавши голову над новою проблемою, Бог нарешті знайшов найпростіший
вихід: Він наказав деяким морським тварюкам вилізти на суходіл і заборонив
їм повертатися назад. Бідолашні, незвиклі до твердої поверхні, вони повзали
вздовж берега й вмовляли Бога повернути їх назад до рідного середовища, проте
невблаганний Творець накричав на них і велів відповзти від моря у поля, у ліси,
в гори і пустелі та залишатися там до кінця світу.
І побачив Бог, що це добре, хоча стогін нещасних створінь вказував на зворотнє.
Розгніваний Бог уже хотів був застосувати до них Свою силу, коли раптом
незрозуміло звідки з'явилися полчища якихось дрібних тварюк, і було їх незліченна
кількість, і всі вони дзижчали і гуділи, цвірінькали і цвіркали, і пересувалися всіма
йомовірними способами: одні летіли, інші бігли, треті повзли, четверті стрибали
і скакали, як навіжені, але найнеприємніше - деякі з них дуже болюче кусалися.
Вони накинулися на Бога й заходилися жалити Його, кусати, лоскотати, повзати
по всім місцям, викликаючи в цих місцях страшенний свербіж. І ніяка божественна
сила не допомогала проти цих надокучливих тварюк.
І тоді, покусаний і роздратований сверблячкою, Бог вигукнув, чухаючись:
- Ангели! Усі до Мене! Створимо людину за образом Нашим, за подобою
Нашою; і нехай володарюють вони над рибами морськими, і над птахами
небесними, і над худобою, і над усією землею, і над усіма гадами, що плазують
по землі... І нехай звільнять вони Нас від цих невідомих дрібних тварюк.
І створив людину як дві краплі води схожу на самого Господа Бога. І відразу
всі комахи (а це саме вони й були) побачили нову жертву - чоловіка та жінку -
і, відійшовши від Бога, ринули на людей. Творець же, скориставшись нагодою,
злетів на Небеса, стомлено гепнувся на Свій престол і, зітхнувши з полегшенням,
промовив: "Плодіться та розмножуйтесь, і наповнюйте землю, і володійте нею, і
пізнавайте її, і володарюйте над рибами морськими, і над гадами земними, і над
птахами небесними, і над кузьками мерзенними, і над усілякою тварюкою,
що плазує по землі... Якщо, звісно, зможете... І нехай буде на те воля Моя!
Амінь!"
І побачив Бог усе, що Він створив, і вжахнувся тому, що відбувалося у Всесвіті:
зірки вибухали й гаснули без усілякого на те божого дозволу; у просторі носилися
цілі рої кам'яних брил, котрі сипалися на Землю, викликаючи на ній страшенні
нещастя. Та й на самій Землі справи були не ліпше: де-не-де земля здригалася в
конвульсіях, руйнувалися гори, провалювалися рівнини, вулкани вивергали вогняну
лаву і хмари попелу; у морях ревіли шторми і цунамі; у лісах спалахували пожежі.
На додаток до всього тварюки земні не бажали мирно жити й жерли одне одного.
Загалом, по всьому Всесвіту був повний гармидер. Але Бог уже не мав сил, аби
переробити світ заново. Він так стомився за ці шість днів, що вирішив увесь
наступний день спочити від усіх справ Своїх, бо спину Його ломило від болю,
ноги стали дерев'яні, а голова просто розколювалася від божественних думок.
І тому, плюнувши на все створене, Бог завалився спочивати, оголошуючи
Всесвіт хропінням Божим...
