Уляна з мамою прийшли до великого магазину тканин. У ньому було напрочуд гарно: всюди лежали різнокольорові сувої, на полицях, наче їжаки, громадились клубочки ниток, за склом іскрились перлинки-намистинки. Дівчинка захоплено розглядала усі ці багатства. Їй здавалось, наче вона потрапила у велику скриню скарбів. Та згодом Уляся стомилася і з дозволу мами присіла відпочити у відчиненій шафі. Там теж було цікаво: на вішачках висіли зразки тканин – картатих, однотонних і пістрявих, світлих і темних. Дівчинка заплющила очі і уявила, наче вона – Цариця Сходу, і всі ці скарби їй тільки що привезли караваном верблюдів. Раптом почулись голоси:
- хто це, хто це?,
Уляна відкрила очі і побачила перед собою двох тролів (а точніше тролих) у капелюшках. Вони і не думали втікати, а навпаки, зробили реверанс і відрекомендувались:
- Тутка.
– Тамка.
І тільки тоді дівчинка помітила, що і Тутка, і Тамка зовсім однакові. І навіть їх сукенки, сумочки, туфельки і капелюшки однаковісінькі! «Як же я запам’ятаю хто з них хто?» - замислилась Уляна. Раптом вона згадала, що має в кишені дві цукерки, і їй на думку спала чудова ідея. Тутці вона дала цукерку синій обгортці, а Тамці – в зеленій. «Тепер я не заплутаюсь» - подумала кмітлива дівчинка.
Раптом в шафу заглянула мама. Тутка і Тамка втекли в темний куток.
– Ти ще не занудьгувала? – спитала мама Улянку.
– Ні, мені тут весело! – чесно відповіла доня.
– У такому разі я піду подивлюсь ще й на нитки, - зраділа мама і пішла до вітрини з нитками. Тутка і Тамка одразу ж вилізли зі схованки.
– О ні! – зойкнула Уляна.
– Ви з’їли цукерки?
Тролі ствердно закивали головами, дожовуючи частунок.
– Але ж я знову вас плутатиму! Ви ж однакові, як близнята!
– Як однакові? – спитала Тутка (чи Тамка?).
– А ось так! – і дівчинка показала їм дзеркальце.
Побачене тролям не сподобалось. Вони заголосили:
- Ми однакові! Але ми хочемо відрізнятися! У тебе є ще цукерки? – смикали вони Улянку за край сукенки. Але цукерок не було. Зате була ще одна блискуча ідея! Дівчинка взяла обгортки, що залишились від солодощів і зробила з них: синю квіточку Тутці на плаття і зелений бантик Тамці для капелюшка. Радості тролів не було меж!
– О! Та ти ж чарівниця! – казали вони Уляні, раз по раз заглядаючи у дзеркало.
Дівчинка аж зашарілася. «Це так приємно, - допомогти комусь» - подумала вона. Їй закортіло зробити ще щось для них. Тож Улянка витягла зі своєї сумочки кольорові олівці (а я забула сказати, що і Тутка, і Тамка були зовсім чорно-білі, і жодного іншого кольору на них було). Обережно, щоб нічого не зіпсувати, дівчинка спробувала замалювати сумочку Тамки в зелений колір. І це вдалося! Тепер сумочка пасувала до капелюшка. Ще мить – і туфельки Тутки стали сині-сині як квіточка на сукенці! Тим часом Уляна діставала все нові і нові олівці, і незабаром чорно-білого зовсім не залишилось.
– Як же нам пощастило! – свіжорозфарбовані Тутка і Тамка були просто в захопленні!
- Уляся, час додому! – покликала мама.
– Ти ще прийдеш до нас? – спитали тролі дівчинку.
– У мене краща ідея, - прошепотіла їм Уляна. – Стрибайте в торбинку, житимете у мене! Я маю вдома ще й фломастери, пастельки, акварель і гуаш, тож намалюю вам багато нових сукенок! А щоб ви мали куди їх складати, зроблю справжню шафу з коробки з-під печива!
Додому мама з донькою вертались в гарному настрої: мама знайшла собі потрібну тканину і нитки, а Уляся – нових друзів.
