Два герої (ліричні, вірогідно) жіночий та чоловічий, вони принципово не розуміють один одного, хоч знаходяться зовсім поруч. Всі їхні аргументи ніби проходять мимо, але на дуже близькій дистанції, в атмосфері повного нерозуміння. Виявляється, що вони грають собою в шашки - він на чорних клітинках, вона на білих, і попри те, що принципи, погляди - з тієї ж гри, вони просто постійно знаходяться там, де переcтрітися неможливо.
формат - 10 листків А4, час - 10 днів. Кожен з авторів (а їх є п'ять) розгортає сюжет куди хоче, своїми методами. А наприкінці цікаво подивитися, що в кого вийшло.
Отже, що вийшло в одного з п’яти :
1.0.
Містечко Стасі було достатньо малим і недостатньо рельєфним для маршрутОК – від вінця до краю возився тільки паноптикум селянських мрій, “пазик”, титулований на “міського”. Стася не лазила туди, бо возилася ровером.
Жителі замешканого Стасею містечка завважували в ній “андерграунд” – а точніше, дощового хробака, який виперся на ровері зі своєї нірки на асфальт. Стася була певною, що в більшому місті, із його підвищеною варіативністю, мала б чистий спокій.
1.1
Межа людської особистості - найхимерніша вигадка, яку спроможний втілити за вдалого збігу обставин. Стася не могла стати, до прикладу, перекладачем в польському консульстві, бо ні за яких її дзвіниця не дотягнулася б в сходи до хмарок, не конвертувалася б в отримання фахової освіти. Ми загрожуємо світу податися в місця, ближчі іншого боку місяця, але на такій же стадії недосяжності. Все, що відбувається з нами – відрізок між тим, де ми зараз, і віртуальною пальмою в Тімбукту.
1.2.
Для Стасі, тим не менше, межа врізалася відмінними вивертами. Титульна її особистість позиціонувала себе як Стася 3.0, і будь-що силувалася позиціонувати власну особистість від передуючих їй версій “Стасі”.
Її попередницею на особистісному троні була Стася 2.0, що зараз не мала можливості шарпати за кермо. Але Стася 3.0 знала, що та за нею стежить, і при найменшому попуску прагне потіснити повноваження діючого водія маршрутки.
2.0 була для чого вигадувати стільки слів, якщо є просто “романтичною”. Ремарка клала на поличку вище укрсучого літа, і якби не 3.0 , вбиралася б у квітчасті капелюшки – натомість мусила терпіти велосипедного шолома; жителі їхнього міста й так бачили її “зеленим чоловічком” - за барвами велокостюму, в якому Стася розсікала вулиці міста.
Вона була оригінальнішою 3.0 – 3.0 визнавала, що її поведінка відштовхується від навпаки до як вчинила би 2.0. Якщо 2.0 подобалося грати в шахи – 3.0 не залишалося нічого, окрім як товктися “в Чапаєва” - і поспішати застовбити привабливіші позиції в інших сферах.
Але 2.0 була потрібною 3.0 – не було б її, довелося б залишитися в незатишному сусідстві із попередницею ще своєю - версії 1-сам-ти-ноль. Вони обидві, 2 і 3 згідно нуля, сходилися на тому, що ліпше не будити ту, що 1.0, не виводити із анабіотичного сну лялечку, що не оговталася. Стася боялася заглядати в маршрутку “міський”, щоб не пробудити “чужого”, що це коліщате пуделко мало б за храм, водія за клірика а “шансон” – за урочисту месу.
“Який жадібний світ, - думала Стася 3.0, - невже на могло вистарчити тіл на всіх?”
В Мексиці через покоління поневіряється різновид диво-ящірки, що володіє певними якостями через покоління – одному рок-н-рол та приємні атрибути, іншому все, що звідти витікає. Стасі усвідомлювали, ким були в минулому житті – і ця іпо-Стася, версії 1.0, в будь-який момент могла прокинутися в ній. Без найменшої містики – не могла ж вся їхня дорога родина бути перверзією. Добре, що вони не мали важелів вплинути на неї (відібрати ровер, зробити чолку з начосом та всістисє на задницю) – а мама дотували її із мандаринкуватого заходу. Стася намагалася відвідувати всі резонуючі події в межах своєї досяжності, при найменшій можливості відриваючись від культурно-мистецької пустки рідного містечка. Бабця не мала на то ради.
2.0.
… … .. - це були ліпші рядки “борн ін Корнелій-хед”.
Мова – підла, немов асфальт опівнічної дороги – але Корнелію вдалося подолати усі логічні турбулентні ями, колдобини-русизми – і навіть з отієї описової частини, що аналогічна властивостями дорозі на Більче в пащі Глибічка – химерними лабіринтами колій поміж ямами-пастками йому вдалося виїхати із вцілілими червоними колесами.
Корнелій відійшов від звиклого письменства. Неможливо, щодня нипаючи тими ж траекторіями, випиваючи те ж горнятко кави, переводячи будильник на визначені скількись разів по 5 хвилин, творити щось нове. Цікаве. Павутиння безкрайнє? – але все одно тлумишся із тими ж кількома напівздохлими мухами, що залипли по сусідству.
Корнелій вирішив вдатися до сенсорно-ароматичного творення літератури. Все, що був спроможний вихопити його ніс – так вчив його сансей – повинно знаходити свої літературні асоціації. Пахощі пересохлих трав стінок каньйону з одного боку - і ароматичні гноївки села, в адмініструванні якого цей каньйон перебуває - були палітрою, в рамках якої він мав творити. Так вчив його Сансей. “Автор не може створити досконаліший по повноті світ за той, що його оточує, - мудрував той за горнятком кави, - всього лиш треба підібрати асоціації, нанизані на стержень ароматичності”.
“Це ж легко, - накручував себе Корнелій, - всього лиш нанизатися на стержень ароматичності”.
“До прикладу, спалена солома – щось злеє, - думав він, - але разом із тим не те, що може принести суттєву шкоду. Думай, братчику, думай!”.
Шляхом конвертації, до розуміння якої немає драйверів у пересічної більшості людей, асоціація через сіно-солому постала водієм маршрутки. Кореневища логічних ліній одразу потягнулися від нього – нє, стій! Метод ж передбачає асоціації нюху, а не зажмаканий маршрутковий досвід! Треба зібратися – Корнелій не міг зрадити обраній тактиці. І сансея. Він вдихав перегрітий на сонці вапняковий туф, обпік носа об кропиву. Потім був запеклий жучок-“красотіл”.
Нарешті Корнелію трапився незвичний корінець. Він розпорпав його – і зіткнувся із незвичним терпким ароматом. Незрозуміле піднесення змінилося легкістю в кінцівках. А ось вже й небесний коник – гайда осідлати політ свідомості!
Ой леле, він же боїться висоти! Не можна літати так високо! Конику-конику, спусти мене на землю до батька-до матінки! “Гайта”- згадав Корнелій ази конячого етикету, впрошував коника. Коник послухався, пустив його на землю, пуйшов пастися геть.
Отямився Корнелій від відчуття свіжості – ароматної версії його Музи, що прийшла за ним із заквітчаного світу. Він не міг її не впізнати, хай вона й презентувала себе в раніше небаченій леткій формі. Він почав записувати – без крапок-комів, не узгоджуючи складносурядних, збираючи терпкі, колючі, кисло-солодкі асоціації, що в будь-який момент могли злякатися в небо метеликами.
Коли Корнелій підібрався надто близько до межі – якийсь час драпав її, поки не збагнув, що він робить; потім плакав і щось просив, якийсь час просто лежав, заплющивши очі, намагаючись перебити музяний Аромат перцевою м’ятою.” Музяний, музяний” – недолугість “музяного” врятувала його, спустила небесною драбинкою назад на землю. А трохи пізніше метеликом полетіли в небо списані ним листки паперу – нізвідки здійнявся вітер, поніс їх в чагарі глоду та дикої ружі, продираючись куди, залишив би шматки живої шкіри.
Корнелій розумів, що відчуття втрати не дасть йому зібратися пройти тим шляхом ще раз.
3.0.
Стася була недалекою до істини, коли “Який жадібний світ, - думала Стася 3.0, - невже на могло вистарчити тіл на всіх?” - на початку дев’яностих за людей замість ненадійної справи множити собі подібних взялися самі дев’яності. І тим, що на хмарках, й справді не вистарчало людських ресурсів, щоб працевлаштувати всіх янголів-охоронців – згідно їх специфічних кваліфікації та вмінь.
Біля офісу Упорядника зібралося три янгола-галичанина.
- Хто буде говорев? – допитувався ініціативний,- ну бо так не пасує, же би ми лізли єдно другому межи вочі!
- Ну то шо, - відповів єнчий, схаркуючи гарбузяне лушпиння на землю, - ми так з Кєшою подумали, шо якшо ти такий мудрий, то ти й маєш балакати! Курча, - додав він із наголосом НЕ на другий.
Кєша промовчав. Що йому до того, що відбувається довкола? Янгол Кєша вважав себе творчою особистістю.
- Вйо, пігнали! – ініціативного першим заштовхали до кабінету.
3.1.
- Ну як ви собі це уявляєте? – намагався подіяти на начальника Альфа-Янгол; але той мовчав, чекаючи, поки оратор почне втрачати субординацію. Інші янголи безпечно дистанціювалися, щоб Упорядник розумів, що то всьо той, а вони - божі ягнєти. Один натхненно гриз насіння, інший дряпав графіті на небесних дверях, поки святий Петро не нагнав його гет.
- Ви розумієте, - Альфа-янгол майже зривався на крик, - Ви розумієте, в яку павучу банку нас кидаєте?
- Це ЧИ Я розумію? Ану авуш! - Упорядник дочекався свого моменту, жестом наказав прибрати претензійного. Двоє інших парламентерів кинулися виконувати наказ. “Що мені до того” – думав творчий Кєша, абстрагуючись від дійсності, хоч в одне тіло їх загребли усіх трьох.
3.2.
Ось так вийшло, що Стасю пильнували одразу три янголи-охоронці. На паперах - не було б їм що робити, всім трьом нипати за нею - тим більше, вони пішки, а вона червоними колесами. Тому замість такої невдячної роботи, один влаштувався водієм маршрутки, інший, Кєша, титульним поетом міста. За Стасею нипав тільки Альфа-ангел, що не міг приглушити в собі таке безглузде в наш час відчуття соціальної відповідальності.
3.3.
На день Янгола Кєша із великою плиткою чоколяди, добряче причмелений, брався відвідувати Стасю. Але коли Альфа-янгол зобачив, що той пробує впроваджувати прогресивні толерантні ідеї - копанцями вигнав того назад у творчий простір.
4.0.
Воля б Кєші - він із задоволенням влаштувався б янголом-охоронцем на пів ставки в Корнелія – так, щоб без відповідальності. “Чужа жінка як ягідка, як вишневий цвіт” – натхненно виспівував він у своїх колах. Мало того, був за 5 копійок близьким до того – але той інший, брутальний янгол-охоронець Корнелія, відігнав Кєшу геть від колиски.
4.1.
“Все одно його на довго не вистарчило, - Кєша абстрагувався за пивом в кнайпі біля автостанції; з великих махрових навушників цикала така ж махрова музика.
Минулого місяця – що то є для янголів! – коли Кєша вкотре приїздив навчати Корнелія ароматичній письменності, той невихований невдаха в розпачі міряв кроками квартиру поміж спакованих чорних пакетів “бос”, не маючи спромоги знайти пару до шкарпетки.
- Ну розумієш, то життє, - говорив йому янгол-утікач, - я ж не знав, як воно на цій роботі. Він же вже здоровий хлопака, не пропаде!
Від коли Кєша почав забивати сансейські клинці на території Корнелія – корінний янгол-охоронець відчув, що для нього настав момент істини. Пора драпати, якщо не хоче повернутися з ним на небо одного дня.
“Яка розумна істота піде в охоронці, хай і янголи? – міркував Кєша, Тонка його душа знаходила вихід через вірші, що їх Стася 3.0 дозволила писати 2.0, щоб та не нояла і не засмічувала пір’ям Її голову.
4.2.
Коли плануєш свої дії завчасно, спротив готується синхронно - так, як ти хочеш – не буде. Бо ж між янголами-охоронцями є свої порахунки – і якщо хтось не хоче балакати, таяк то воно має бути - буде йому гашиш з маком. Ліпше робити все спонтанно – сісти на автобус, що їде кудись, вийти десь, далі навпрошки манівцями - протидіяти ірраціональності надто складно, підступник махне на тебе рукою, заваливши ненароком на себе ж розкладену пастку.
Від цієї точки в просторі починається людина – і тут на неї чекає те, що версією 1.0 не передбачене. Всередині кожного з нас сплять ці недолугі зразки, що чекають свого часу – коли перестанеш виходити на “не тих” зупинках.
4.3.
Життя Кєші проходило поруч. Спихання всього Корнелія на нього, невлаштоване життя його Стасі – версії 2.0, підштовхувало його логічного висновку, що він - невдаха. Навіть написав про те збірку Високої Поезії – і в своїх колах здобув визнання тих, що не могли настільки переконливо написати, які невдахи вони. Але обставини склалися так, що Кєша наважився діяти.
В кліматичних умовах теплого Поділля корінці, що їх нанюхався Корнелій, би не вродили – в землю їх запорпав сам янгол Кєша – навіть заробив від дотику до рискаля пару кривавих мозолів.
Кєша хотів використати листки із написаним у своїй грі – але не врахував природнього фактора – і фактор задмухав папір межи такі колючки, куди залізти не може навіть янгол-охоронець. Дія породила протидію. На цьому хитрий план Кєші вичерпався. Його чекала нова збірка віршів.
5.0.
Місяць, відколи Корнелію почало бракнути космосу. Без попередження із цього відчуття кидало в крайність кардинально протилежної площини. В перекладі на мову янгола-охоронця-водія маршрутки, його “плющило” (транскрипція - plyushchylo). Корнелій не міг знайти у своєму просторі місця, бракувало чогось невиловного. Спочатку він пов’язував це із Лесею чи Катею – тобто, він розрізняв їх, але спросоння обмовився. Після цього у нього з’явилося ще більше вільного простору, а після того, як він зробив це ще раз, сплутавши імена в бік протилежний – часу та простору стало й зовсім багато.
5.1.
Корнелій вірив, що вся справа в світлій музі, що він її він повинен віднайти. Шлях до неї повинні вказати, мабуть, зорі – згідно старовинної пісеньки. І якщо протягом попереднього топтання життєвих стежок, при всьому загостреному інстинкту стежкотопа, знаходив тільки подібних Каті-Лесі – знайти світило, що осяятиме його подальший шлях, там не світило. Кілька морґів свіжого простору всередині нього вимагали руху по них, у тому векторі, про існування якого раніше Корнелій і не підозрював.
Він вірив, що десь там перестрінеться із причинною - причиною своїх душевних проблем. Бо якщо є дія - має бути те щось, що її породжує. І сила ця жіночого, жіночного роду - не міг він збагнути, що насправді те, що він відчуває - протяг від відчинених дверей, що залишив за собою його янгол-охоронець, що сприймає бажане за дійсне, пов’язує одні відчуття із іншими, що лежать хай і в сусідній комірці, але настільки ж далекі, як творче натхнення від одержимості чи закоханість від того, про що Корнелій думав, що відбувається в ньому.
6.0.
- Тьотя фашист, може не варто нині возитися? – Стася 2.0 із острахом спостерігала, як 3.0. запихає їхнє тіло в зелений комбінезон. Ще й, судячи із підсилених сиром канапок, збиралася вона не на сусідню вулицю В’язів.
- Давай ліпше фільма якогось подивимося, ну тьотя фашист!
- Заткнися, shugar baby! - 3.0 натягнула на вуха чудернацькі волохаті навушники – встидалася, але інших не було, і впаяла Діму Борґера. 2.0 налякано стихла. Т.зв. музику було вимкнуто, але 3.0 плеєр із собою таки взяла – щоб 2.0 знала, як то воно може бути.
Особливість дискусії полягала в тому, що крізь вікно блимало сонце, панувала наскільки можливо золота, осінь – я написав би про ластівки високо в небі, але на такому рівні знаюся в зоології. Але брехметео стверджувало, що саме їхньому містечку “місцями дощ із проясненнями”, а 2.0 дуже боялася змокнути, ніби вівсяне печенько, що може розтопитися у мокрому чаю.
Альфа-янгол силувався бігти за Стасею, але та напедалювала швидкості, із якою янголи не бігають. Летіти ж побоявся – брехметео таки передавало дощ, а
не буває диму без вогню або не можуть люди настільки глупо брехати
6.2.
Коли не-аграрії зустрічаються десь “в полях” теплого Поділля – впізнають “своїх” по атрибутній зовнішності. Туристичний одяг, правильне взуття (не скидати в одну купу) специфічна манера першого звертання, виплекана в умовах гулкого еха вертикальних шахт – якщо ти вже вляпався в туризм, мимоволі станеш особливим.
В менших містах соціальною сигналізацією служить довжина волосся – по ньому принишклі, немов будяки перед лицем загрози гербіциду, місцеві патлатики визначають собі подібних – а в реаліях все є значно кумедніше. Недавно до знайомого атрибутного бороданя, що проїжджав Коломию, наблизилося двоє ледь запатлатілих. “Ви слухаєте рок-музику?” – їм неважливо було , що він говорив – він говорив, і говорив до них. Про рок. Як пророк.
7.0.
Стася кілька годин крутила педалі, щоб відпочити в одному зі своїх місць. І треба ж було так, що воно не тільки було зайнятим – виглядало на те, що сквотер засів там надійно.
- Хто буде говорити? Ти чи я? – Стася 2.0 не питалася в 3.0. Вона наполягала.
3.0. не палахкотіла бажанням спілкуватися із випадковим волоцюгою, а надто із тим, що зайняв її інтимне місце. Вона їхала із думкою про конкретно визначене місце, і про ніяку сублімацію мови бути не могло.
Стася 2.0 демонстративно привітно помахала рукою до Корнелія – це місце не було її інтимним місцем.
Вони перекинулися ритуальними темами - із тих, що ними прийнято починати розмову в туристичних колах. У них знайшлися спільні знайомі – всі туристи відають про знакові постаті свого регіону, хоч сам суб’єкт такого знайомства може про таке знайомство нічого не підозрювати або забути. Їм раніше траплялося відвідували одні й ті ж заходи. Після наведених точок прив’язки Корнелій вже не був для Стасі “стрьомним незнайомцем” – вона зафіксувала його в прив’язаній згідно системи особистісних координат місці.
7.1.
Корнелій, попри основне слухове сприйняття мови, слухав 2.0 “бічним слухом” - звертав увагу на те, чого в розмові та не згадувала.
В достатній мірі володіючи мовою, у випадку, коли співрозмовник не є надто близьким до вас, можна маніпулювати його сприйняттям наведених вами понять і провокувати цілком прогнозовані асоціації. Коли в темі “про корову” замість визначеної кількості відсотків ключового слова в загальній масі мовлення його вживання корелює від норми – має місце або нерівне дихання до “корови”, або ж підсвідома причина її, “корову”, оминати – дитяча травма чи щось таке подібне. Аналітичні машини Гугла працюють саме таким чином, (враховуючи дитячі травми), і Корнелій не бачив нічого поганого, щоб запозичити методику Розумної Залізяки.
В мові 2.0. не жили, навіть збоку не лежали теми та асоціативні ряди, при згадці яких Корнелію ввижалися доки смерть не змилує когось із них.
гітара-кузнєчик, лиш-вона-металіка..
вогнище – горілка- -шашлик- гітара-кузнєчик..
похід-рюкзак-вогнище-горілка -..
.. Коріння всього цього могло рости на різному ґрунті, але на іншому боці ланцюжка завжди звисали Яблука Нудьги.
Якщо в 2.0 й проскакували бусинки “непевних” тематик, Корнелій відчував, що вони нанизані на зовсім інші вервички.
7.2.
У розмові Корнелій працював другим номером - мовчазному легше здаватися потенційно розумним. Він оминав дистанційну побудову діалогів, де “ти” не пасує, а “ви” одразу відсуває туди, звідки потім задалеко вибиратися.
- Прикольні навушники, - в Корнелія було відчуття, що десь їх вже бачив.
- Це не мої.
Після цієї репліки розмова зависла в паузі, яку Корнелій міг пояснити хіба “навушники - спадок від когось вмерлого”.
3.0. сприйняла оцінку її “гардеробу” зазіханням на особисту територію – десь на рівні тіні, що дотикається оголеної частини тіла. 2.0. навушники видавалися “прикольними” – тільки 3.0. такою, “прикольною”, здаватися не хотіла. Це була саме та єдина тема, яку не варто було зачіпати.
Все, що в біографії Стасі могло класифікуватися “зазіханням” різного типу складності – і куди глибшим за нижченаведену згадку про навушники, 3.0 списувала на похибку на 2.0. Це влаштовувало обох.
Із паузи Стася вийшла з усмішкою, що завжди у таких випадках знаменує кінець розмови, і зайняла місце на ландшафті, до якого Корнелію було зручно хіба перегукуватися, витягнула книжку – на її думку, зведений бар’єр для цього випадку був достатнім.
7.3.
3.0 й справді цікавила книжка, яку вона захопила із собою – “збалансоване харчування у спортивних походах”. 2.0 вважала, що тактично неграмотно було б зараз дратувати водія маршрутки. Тому вона знайшла вихід ініціативності у наданню силуету їхнього тіла потрібної грації – зосереджена 3.0 цього навіть не помітила. Ніякої сутулості, а в три четвертих вона дивиться найліпше. 2.0. навіть вдалося встромити в зуби травинку. Для чогось.
Корнелію ж довелося перейматися буквами на газеті-обгортці від ковбаси, що залишилися від перекусу. Очі вернуло від реклами двох політичних трупиків. Чекав, поки Стася спитається в нього, яка година-що він читає так зосереджено-як пройти в бібліотеку і чи не погодиться її туди провести – закінченням цього логічного ланцюжка “нудьга” не була ні в якому схиленні. Але ніякої видимої реакції дочекатися не вдалося.
Наступний крок - вчинити нестандартно: Корнелій обернув газету догори дриґом. Вона не могла цього не помітити – але без тіні посмішки продовжувала мати лице.
Здається, література у цьому випадку не працювала. Наступним комунікативним містком стало музикування на гарпі – це яблуко висіло на вервичці “ай-лю-лю” куди ближче.
- Можна тихіше? - негостинні інтонації голосу давали підставу вважати її вчителькою.
Корнелій саме так і зробив, хоч гучність не впливає на специфічність тембру інструменту; Стася почала збиратися їхати геть.
8.0.
Корнелій зачекав кілька днів - якби вона першою “додала його в “друзі”” – це б дало йому віртуальну перевагу у віртуальному світі соціальних мереж. Але так не сталося. Довелося перечухати френд-стрічки спільних титульних “друзів” Тернопілля. Стася погодила “заявку”.
Якийсь час спілкування обмежувалося обміном цікавого контенту – але не частіше, щоб не запідозрити лихого.
При переливання з пустого в порожнє в соцмережах існує ціла субкультура - що означає той чи інший смайлик і де саме він покладений, чому дві, а не три крапки, чому лайк на тій, а не іншій фотографії і послідовність, з якою квакають нові фотографії.
Стася не була завваженою у використанні жаб’ячої мови. Її можна було “звинуватити” хіба в недотиканні до дискредитуючих понять у розумінні Корнелія.
Пізніше Корнелій прошарив, що можна спробувати відвідувати заходи, які вона “відвідає”. Знову вони зустрілися вживу після концерту в одному із закладів Тернополя, мило побесідували. Всередині неї щось відбувалося - що саме, Корнелій не міг збагнути.
Досвід спілкування з Лесями-Катями навчив його дієвих алгоритмів поведінки - гілочка на болоті зазначає виключно місце, куди можна безпечно наступити, а болота можуть різнитися. Головне – вміння видіти оці самі гілочки.
8.1.
Альфа-Янгол міг вберегти Стасю від конкретних, чітко прописаних на логічному рівні дурниць. Йому потрібно було бачити бізнес-план дурниці. Але коли він намагався збагнути поведінку Корнелія, із усіма його сенсовими головоломками та переходами з гарячого в зелене – дав си на спокій. Майже завжди закономірності Корнелія були такими тільки в межах його власної уяви. Зрозуміти, в який бік цього разу плигне жабка - було вище, чим літають Альфа-Янголи. Ірраціональності нема чим протидіяти – вона може проявитися у будь-якій точці простору.
8.2.
Сансей для Корнелія втратив актуальність. Він постійно намагався спрямувати його у самовдовконалення, самозаглиблення, йому ж хотілося заглиблення в Стасю, саме поняття “само” його не влаштовувало ні в якому відмінку чи значенні. Спілкування з Лесею-Катею було ситуативним і тільки підкреслювало, наскільки діаметральні потреби можуть межувати в одній людині.
А потім йому на очі потрапили купки її поезії.
З душею можна мутити дуже різні штуки – починаючи від банального “нахаркати”, чи “влити туди помиї” – до зовсім протилежного - сповнити, резонувати, подвоїти. Образи, передані Стасею, зчищали шкірку з Корнелієвої душі, немов з ріпи. Тут не було маніпулювання з самонавіюванням – як в циганки-руколапачки, що зазначає контури, які жертва сама наповнює їх змістом. Коли ключі до квартири із грошима, що лежать, опиняються ще в когось, а замінити серцевину замка немає можливості – із тим не можна нічого не робити.
8.2.
Коли ми вибираємо собі сансея – використовуємо його, але куди більше він використовує нас. Послідовники кучкуються коло сільради - коло “гурів”, вони є їм потрібними для відчуття власної актуальності. Це їхня версія власної соціалізації. Що із мудрости вибраної течії буде мудрістю у вже існуючій системі наших ціностей – наслідки не є прогнозованими. Буде резус-конфлікт - доведеться вибивати із землі палі, на яких й тримається наша свідомість, або відмовлятися від ввібраного. Адепти модерних течій, що надто ними проникаються, виглядають божевільними і дуже часто запорпати слупи назад вже не спроможні. Але їм так добре.
Зчіпаючись із опонентом на полі абстрактної тематики -, але тієї, що насправді хвилює нас, ми в значно більшій мірі відкриваємо себе, чим дискутуючи на питання, вирішення яких може вплинути на щось предметно.
Янгол-сансей Кєша рифмував все, що вбирав з Корнелія. У нього виходило дуже навіть незле. Його цікавило, як Альфа-Янгол виплутається із цієї оказії.
8.3.
Корнелій почав возитися на ровері, щоб аргументовано миготіти в очах Стасі.
Стася прийняла в коло свого спілкування людину, з якою можна було приємно поговорити – Корнелій поводив себе штивно, не матюкався, показував зацікавленість в її темах. Вона навіть приносила йому до шпиталю мандаринки, куди Корнелій потрапив після велосипедних змагань. Вона могла б назвати їх приятелями - і це, саме така дистанція найбільше трафляла Корнелія.
Він пробував втілювати певні логічні послідовності дій – але все це було не мимо, просто поруч. Він відчував щось, вона ворушилася по інший бік невидимої мембрани, там, куди дотягнутися не було знаття, як. Як на шахівниці, де гравці викладають шашки - єдно на темних, інше на світлих клітинках. Найбільше, на що вона могла б спромогтися - перейняти його колір, але не переміститися на клітинки інші – ті, що були зайняті 3.0. Стася 3.0 брати участь в таких забавах не бажала. Здається, таке ставлення називається “індиферентним”.
9.0.
Історія ця повинна мати продовження – але автор уявлення не має, який вихід із цієї головоломки в реалії. Можна було б десь після 200 сторінок повернути Янгола-втікача, що не мав раніше простору розкрити закладений у нього потенціал. Додати мелодрами – із гепі-ендом, або ж навпаки, трохи пітьми. Це найлегше. Але все це нічого б не додало до розв’язки ідеї.
Я насправді не знаю, чим ця історія може закінчитися і чи є вона повноцінною історією взагалі – адже виглядає на те, що є нею в очах одного лише Корнелія, і Стася може про це тільки здогадуватися. Знав би – не було б цікавости все це писати.
….
Персонажі дії:
Одночасно на сцену, під оплески, виходять янгол Кєша та Альфа-Янгол. Альфа-Янгол випромінює надійність та втому, Кєша - у грайливо намотаному на шию шалику, він складає долоню в жест-револьвер, “стріляє” у свого колегу. Бракує третього янгола – але Альфа висипає із долоні гарбузові лушпайки – ефект його присутності досягнуто.
Упорядник та святий Петро виходять не на сцену - проходять її впоперек, обговорюють свої питання, не звертаючи на нас найменшої уваги.
Корнелій – в чорному або білому костюмі, Стася – в комбінованому. Вони танцюють химерний танок.
