Звісно, літераторам простіше за художників з портретами взагалі та автопортретами зокрема. Художник добивається схожості. Якщо напартачить, то буде викритий в профнепридатності та висміяний.
Письменникам легше: так-сяк кількома словами описав, а читачу нещасному доводиться вичитувати, шукати неіснуючі деталі, дофантазовувати відсутнє або бажане. Логічно, що й герої та антигерої літературні в результаті чарівної дії усього лиш декількох авторських штрихів, постають перед читачем досконалими красенями, сучасними втіленнями Аполлона або Елвіса Преслі. Так само і душевний світ літературного героя стає схожим на випещену оранжерею. Все підстрижено і впорядковано, розкладено рядами і полицями.
Але не задля вищенаведеного ідіотського спостереження пишу я оцей пост. Хотів зачепити зовсім інше. От часто чую (переважно від жінок): а я от така нещасна, некрасива, тому що некондиційні груди (або замалі або обвислі), некондиційна вага (зайва) та тому подібні «воплі». Чи соплі? І не розумію я навіщо себе всілякими дурницями мучити. Хіба оте комплексування хоч якимось чином робить комфортнішим життя. Останнє речення я вже занадто наукоподібно сформулював. Але суть мого меседжу у тому, що тупо комплексувати через свою зовнішність. Наприклад, ось вам мій автопортрет:
- Старий. Хоча, 44 роки з точки зору старших людей 44 це взагалі, ще дитинство;
- Горбатий. Ну, якщо не горбатий, то сутулий точно.
- Лисий. На жаль.
- Товстий. 105 кілограм при зрості метр 82.
- Член 12 сантиметрів. Взагалі, коли проглядаєш старі фільми «про любов», то не важко завважити, що тоді господарство головних героїв було більш реалістичних розмірів з точки зору пересічного громадянина. А споглядання сучасних зразків кінематографу приводить до сорому за свої 12. Хоча з практики, як казав класик, ще ніхто не пішов ображеним.
- Хроплю вночі жахливо.
- Не читав Ремарка та ще багато кого з класиків. Сучасних українських авторів і поготів. Не читав, не читаю і не буду читати. Краще вже класику надолужити. Перелік непрочитаного з одного боку був би доречним, щоб докладно змалювати моє невігластво. Але з іншого боку, навіщо задовбувати читача такими подробицями. Повірте автору на слово.
Оскільки пост виходить громіздкий і тупий, буду закінчувати. Дорогі гомо сапієнси, давайте виправдовувати взяті в назві себе коханих зобов’язання: будьмо розумними. Не переймаймося всілякою фігнею. Перестаньмо комплексувати з приводу своєї зовнішності. Давайте «хавати себе от і до», як це робить автор і як заповідав класик.
