От з чим моряки ніколи не мають проблем, так це до кого піти в гості, коли два судна зустрічаються у морі чи біля причалу. Вони дивляться на табличку на дверях своєї каюти, ага, старпом, і на чужому судні шукають таку само. Ти старпом, і я старпом – достатній привід для знайомства. І не тільки для знайомства, якщо на борту щось ще залишилось питного. Втім, флотський фольклор з цього приводу навіть має віршовану пораду
Якщо хочеш жити в затишку
Пий в чужій каюті пляшечку
До речі, моряків чомусь усі вважають не дурнями випити, бо саме цим вони займаються на думку сторонніх спостерігачів увесь вільний від бійок в портових шинках час. Насправді ж тверезість – норма життя моряків. Бо скільки б контрабандної горілки ти не протяг через херсонську митницю, закінчиться вона напрочуд швидко, і на наступних півроку єдиний твій вибір – бути тверезим, як верблюд. Але сторонніх спостерігачів та представників книги рекордів Гіннеса не беруть на борт, щоб це засвідчити. Моряки - це орден потаємних тверезників. І найвживаніший ними насправді напій – чай. Втім, вони не заперечують і навіть усіляко підтримують свою сумнівну славу експертів з алкоголю. Вони навіть колекціонують приклади того, як багато спиртних напоїв алкоголіки усіх країн отримали саме завдяки морякам.
Ось, коньяк, скажімо. Ви ж в курсі, що його стали дистилювати з вина, щоб зекономити кількість діжок і кораблів, які їх перевозитимуть, під час вторгнення флоту норманського Вільгельма Завойовника до Англії. Воювати без вина в ті часи вважалося неблагородним і неможливим. Спиртовий концентрат вина планувалося на місці, вже у завойованій Англії, розвести місцевою водою і спожити. Аж тут декілька нетерплячих моряків пробуравили діжку і скуштували коньяку ще до того, як кораблі допливли до Англії, а коли протверезіли, сказали іншим, що розводити водою отриманий напій – блюзнірство. Його лимоном треба закусювати.
А є і цілком протилежний приклад. Голандські аптекарі якось помітили, що їхня настоянка на шишечках ялівця, якою вони радили розтирати попереки при ревматизмі, і продавали у мензурках, чомусь стала користуватися підвищеним попитом в англійських моряків. По десять мензурок одразу купляють. Лютий, мабуть, в Англії ревматизм. Коли ж аптекарі піддивилися, що ж моряки роблять з цим далі, виявилося, що вони розводять настоянку содовою і... вживають внутрішньо, а не зовнішньо. Аптекарі спробували й собі. А ви знаєте, нічого так. Залишилось лише почати розливати винахід у великі пляшки, а напій назвати джином, а не розтиркою для поперека.
Ну й таке інше. Ром, в якому до дідька глюкози, мадера, яку через плутанину з коносаментами возили в Індію та назад, поки вона не виграла в теплі і хитавиці, брунатний колір віскі, який доставляли на рибальські промисли у випалених зсередини бочках (бо до цього в них возили рибу) – все завдяки морякам. Все це наводить на думку про значний вплив кріпких напоїв на великі географічні відкриття.
Усі ці повчальні історії Денискові довелося прослухати у власній каюті, а не в чужій, бо практиканти з усіх трьох пароплавів чомусь обрали для свого збіговиська саме їхню каюту, і жодного шансу виконати наказ капітана Ватаманюка і лягти спати йому не залишили. Хлопців до каюти набилося, як горобців у стріху. Попри розмови, варті бувалих алканавтів, пили вони чай, закип’ячений саморобним кип’ятильником з двох лез для гоління одразу у трилітровому бутильку, щоб не паритися. За такі кип’ятильники їх традиційно ганяли, як сидорових кіз, електромеханік Дмитрович і боцман Каримов, бо вони здатні були вирубити світло на всьому пароплаві і увімкнути аварійний дизель-генератор на палубі: автоматиці здавалося, що машинне відділеня вже затонуло. Але Дмитрович саме пішов у гості до колеги зі «Славутича», а боцман мирно відсипався у каюті після відвідин траулера «Альатаїр», і навіть не здогадувався, що капітан Ватаманюк вже поставив собі у план виховних робіт зразково його за це пропісочити.
Ось де справедливість? - став обурюватися Сергійко, коли Денис поділився з ним цією підслуханою новиною.
Зараз геть усі, до кого не зайди, сидять по каютах і випивають тихенько свої сто грам, а покарають лише боцмана.
Не обурюйся, малий, - засміявся хтось з практикантів. - На флоті вставляють фітиль не за пияцтво, а за те, що п’єш тоді, коли капітан тверезий. Ось зараз усі три «татка» зібралися в нас на «Ірпіні», у всіх з собою ще є після митниці, - саме час вдарити у бумеранг. Але це не для нас. Нехай старигани хлебчуть бацилу. Нове покоління обирає чай.
І гиревий спорт, - додав Богданчик, хоча хлопці до цього часу жодного разу його навіть з гантелею не бачили.
О, в нас на шлюпочній палубі є штанга. Пропоную турнір, по дві людини від пароплава. Жим лежачи й присідання зі штангою. Переможець отримує все, - запропонував практикант з «Ірпеня».
А що все? – поцікавився Богданчик.
Ну все, що в кого зараз є в кишенях.
Усі практиканти зареготали і стали вивертати кишені і звалювати добро на стіл. Це звичайно важко порівняти з вмістом найзвичайнішої дамської сумочки, але на столі з’явилися грузики для притискання до столу навігаційної карти, дві викрутки, гайковий ключ 8 на 10, електричний щуп, який показує наявність фази, дві пачки цигарок, три запальнички, ліхтарик, чудо ворожої техніки - плаский калькулятор, що працював від сонячної батареї, вісім гвинтиків, дев’ять гайок, шість гривень шістнадцять копійок дріб’язком, кіпрська монета з профілем філософа Зенона, штопор для відкорковування пляшок, кльовант «хлопчик», три жувачки «Турбо» з вкладишами, два льодяника «Чупа-чупс», кулькова ручка, фломайстер, електросхема магнітофона «Маяк» і... записничок Дениска Мамута, який ви читали досі в кінці кожного розділу, і в який він саме намагався записати для вас, що таке «кльовант», та ще й «хлопчик», і чим він відрізняється від «дівчинки». Як Дениско не пручався, записничок теж довелося викласти у купу трофеїв, бо якщо сказано, що переможець отримує все, значить все.
Намагаючись не шуміти, кадети закрили двері каюти на штормовку і усім натовпом, вервечкою подалися через два борти на третій, визначати переможця з паверліфтингу.
«Ірпінь», сухогруз класу Волго-Дон, був таким довгим, що під його бортом примостилися й притоплений, як підводний човен, «Славутич» з кучугурами окатишів у бункері, 3600 тонн, і невеличка, всього на тисячу тонн чавунних чушок, «Таврія» з А-подібною щоглою, яку досі використовували лише на папірусних пірогах Тура Хейердала.
А бачили б в ви, хлопці, як його в морі на хвилі згинає, - тут таки похвалився хтось з ірпінських практикантів своїм суперлайнером, мабуть продовжуючи асоціацію з Туром Хейердалом.
Ніч була місячна, плес тихим, комиш шурхітливим, комарі кусючими. Коли вони скрадалися через «Славутич», щось важке й незграбне, як цирковий тюлень, з плюскотом і фонтанами бризок впало за борт і почулося:
Ах, красота! Водичка що треба!
І слідом за цим у воду посипалося ще з півдесятка тюленів з цього лежбища.
Мабуть, старпом «Славутича» таки виконав обіцянку щодо сауни. На кормі «Таврії», якраз біля димових труб, чулися якісь душевні розмови про поршні, циліндри, витрати пального на один циліндр і якісь кути випередження й тьмяніли вогники цигарок над бортом. Судячи з усього, усі механіки цієї імпровізованої ескадри збіралися на «Таврії», усі старпоми на «Славутичі», а всі капітани на «Ірпені»: горіло світло на капітанському місткові і тамтешній капітан показував колегам щось на штурманському столі.
А раптом війна? – спитав хтось з практикантів.
Нащо нам стільки капітанів і жодного механіка?
Не переживай, аби тільки всі кухарчуки на одному судні не залишились – розберемося, - відповів Богданчик.
За туманом нічого не видно, за туманом... – почулося зі «Славутича». Старпоми, мабуть, вже накупалися за бортом і тепер виспівували незлагодженим хором, що вони мають записати до суднових журналів. Щоб не забулося.
Штанга була саморобна з двох чавунних пустотілих бобинців, нанизаних на лом. Що таке бобинці? Ну ось як поясниш, коли Денискового записничка забрали? Поважна була штанга, хоча залізні бобинці і пусті всередині. Коли Богданчик, хитрован, видав:
Від «Таврії» виступають штангісти Мамут та Ватаманюк! – вони з Сергійком тільки розгублено перезирнулися. Мовляв, плакали мій записничок і твій ліхтарик. Від інших двох пароплавів, все ж, були здорові хлопці. Таким десять разів присісти з тією штангою – раз плюнути. Але не все виявилося так вже погано. Від «Ірпеня» взагалі якийсь малохольний радист виступав, а їм більше семи кілограм в руки не дозволено брати. Тож він стратив ще на третьому разі. Заточився і впустив штангу. Повторити спробу йому суворий суддя Богданчик не дав.
Коли двоє доброзичливців піддали ту штангу Денисові на плечі, він тільки крякнув, але став присідати слідом за суперниками, закусивши губу, й чесно доприсідався до п’яти раз, а потім штанга якось вивернулася за спину й покотилася дерев’яним помостом. Ну, Богдачик, пригадаю я ще тобі свого записничка! У лідери вийшов «Славутич», який наприсідався тих десять разів.
Стоп, це не по правилах! Ви здорові лоби, по сто кіло в кожному! А наші славні чемпіони дай Боже, щоб вдвох стільки важили! Наш результат множиться на два! – суддя з Богданчика виявився не такий вже і поганий. А хто сьогодні судить – завжди важливіше, ніж хто сьогодні грає, ви ж в курсі.
В цей час за спиною кашлянули. Багатозначно так: кахи-кахи.
- Що за гармидер на моєму судні? – спитав пузатий капітан «Ірпеня», якого нічний грюкіт заліза вигнав з рубки на шлюпочну палубу. А два інших капітана, гості - славутянин і тавричанин, теж вийшли подивитися, що воно до чого.
Турнір на першість Широкого Плесу, - не розгубився Богданчик.
Вночі? Зовсім кадети подуріли? – невдоволено гримнув пузатий капітан, але його колега зі «Славутича» тут-таки спитав про головне:
Хто попереду? «Славутич»? Ну я так і знав, моя школа.
Що там школа? А самим слабо? Так, синки, ану відійшли в бік. Дайте місце для старших. Що там за програмою? Жим лежачи? Який там рахунок? Ну, рахуйте.
...13, 14... 15!
Змагання отримали геть несподіваний розвиток. Капітан «Славутича», який похвалявся своєю школою, вижав лише десять.
Скільки там мені треба вижати, щоб не осоромитися? – пошепки спитав капітан Ватаманюк в Сергія з Денисом, перш ніж підійти до снаряду.
16? Ех не жалієте ви, хлопці, свого капітана, не жалієте.
Але він вижав 20, для певності й беззастережності перемоги «Таврії».
Ось так, кадети! Учіться в старших! – задоволено гуркотів пузатий капітан з «Ірпеня». Звісно ж, він же закладався своїми записничками й фломайстрами.
І геть усі по каютах, щоб до підйому я вас не бачив і не чув! Взяли моду! – але теж задоволено, з почуттям виконаного педагогічного завдання, потомству – в приклад. В той момент Дениско вперше подумав, що моряки, хай навіть сиві капітани - ті ж самі пацани, тільки вже пузаті і з вусами. Але вуса ні на що не впливають.
Коли Сергій з Денисом нарешті дісталися до своєї каюти, на кожного з них на койці поверх ковдри чекав невеликий подаруночок від старпома. Акуратно складена болгарська тільняшка з синіми-синіми, аж ультрамариновими смужечками.
Ще й до моря судно не дісталося, а ми вже стали справжніми моряками, не підкопаєшся, - сказав Сергій, перш ніж вимкнути світло в каюті.
Тільняшки були трохи величенькі, але що вже там.
Де вже те море? – погодився Денис. – Їдемо-їдемо, і все ще на річці.
Спіть вже, буде вам завтра море, - забурчав зі ствоєї нижньої койки Богданчик.
Дивіться тільки, назад в річку потім не просіться.
Щасливо порятований записничок Дениска Мамута
Бобинець – залізна пустотіла куля великого розміру, яку рибалки використовують як грузило для нижньої підбори трала.
Кльовант - ґудзик для прапора. Сигнальні прапори приєднують до фалів, «пристібаючи» кльовантами, які прикріплено до внутрішніх кутів будь-якого прапора. Той кльовант, що відповідає самому ґудзику – «хлопчик», а той, що птельці – «дівчинка».
Вставити фітиль – взірцево покарати.
