Темно у плавнях, моторошно –чи очерет шумить, чи вони женуться, чи риба плюскотить, чи нога з води витягується, і ніч хмарна, власних рук не бачиш. Це ж як повезло, що отаман Кіт вирішив залишити більшовика на ранок, а вартовий дивився не в той бік.
А як гарно все починалось! Каральний загін імені Світової Революції розбив вщент банди місцевих куркулів і загнав Кота в плавні. Ну що то за ім’я для отамана? Кіт - то щось таке мале, миршаве, нявчить бридко та мишей ловить. Лютий чи Грізний - то ж більш переконливо. Але - кулі полетіли звідусіль, двоє бійців зразу гепнулись у веселий зелений ряст, а з комишів повилазили люди Кота, замурзані багном по самі вуха. Ось і сам отаман, непримітний, непоказний, в полатаній черкесці та німецьких штанях, одноокий – праве око пусте, прищулене, а ліве – синє, тьмаве, як склянка у аптеці. Вцілілого комсомольця без зайвих слів втопили у болоті, тільки булькнуло за ним. І керівнику карального загону дуже не хотілося такої самої смерті.
Якщо люди Кота їли кров’янку, це значить, що недалеко якесь село, чи хутір. Десь же вони її взяли? І, можливо, у тому селі знайдеться якась добра людина, що надасть прихисток.
Наче як світло вдалині блимає? Чи то вовчі очі жовтим вогнем світяться, здобич м’якотілу побачили? А на підмогу можна було й не сподіватися – землю тут ще в лютому поділили, злі ці степи, безжальні, і люди там ще гірші, не вірять у світову революцію та не хочуть ставати до лав робітничо-селянської армії. Може, знов якісь бандити вечеряють? Ні, це чийсь хутір, жінка з ліхтарем з комори виходить, дебела така жіночка. Хоч би не перелякалась! Не може ж так бути, щоб усі місцеві співчували тим клятим куркульським вишкваркам!
Але дебела жіночка не злякалась, навіть наче як зраділа. Самотня вона, чи що? А непогано живе, як на самотню – з комори добре свинями тхне, ще й корова мукає. Ніякої совісті у неї, загноблений пролетаріат гине з голоду, а вона жирує.
Борщу дала, з м’ясом. Цікавий борщ, зелений. З чого вона його наварила? І сидить навпроти, сама не їсть, щебече-щебече-щебече. Щебече. Вона дійсно не каже слова, а якось тьохкає горлянкою. Комісар озирнувся навкруги – немов під водою очі розплющив, під гнилою зеленою водою - змазані кути, зеленкувате світло і наче щось ворушиться в кутках, маленькі тіні з гострими зубами.
- Діти, ходіть їсти.
Комісар спробував видерти з кишені браунінга, але намацав тільки порожнечу і мокру тканину. Кіт же забрав зброю.
Ранок був сонячний, і навіть болотяна мошва радісно кружляла над комишами. Отаман Кіт крутив головою на всі боки, роздивляючись, що нового на подвір’ї. Жінка роздивлялася Кота, нарешті не витримала
- Діти зрання б’ються за ті штани!
- Малі? – Кіт витягнув з кишені облізлий портсигар, потрусив, запхнув назад.
- Одні! А їх – троє.
- Хоч не голодні? – Кіт глипнув на свого джуру, що підібрав з землі якусь тріску і крутив її у руках.
- Нарешті наїлись, ще й є чим борщ заправити.
- То ми підемо?- отаман швидко розвернувся і підкреслено неквапом поліз у комиші. Джура поплентався за ним, кинувши тріску в воду. І вже, коли хата залишилась далеченько, свиснув, наче дивувався.
- Нічого собі цуцик, що так кістки трощить.
- То не цуцик, - Кіт знову витяг портсигар з кишені, - то у мене діти голодні. Ростуть все-таки.
- А де вони були, ті діти?
- По подвір’ю тинялися. А, ти ж їх не бачиш, нема тобі як. А я – бачу, правим оком.
