Не спиться. В голові якась маячня. Хоча, що тут дивного. Хіба колись у тій голові було щось інше? Усіх думок аж дві – як би напитися та кого вграти (з ким би зайнятися секасом). Але оскільки уже ніч, то з того усього наполеонівського – просто: сиджу – по клавіатурі клацаю. Може попустить. Отака самотерапія. От написав би якусь книжку. І навіть назва є хороша. «Записки ідіота». Влучна. Шкода, що не нова, не оригінальна. Навіть не тому, що уже опубліковані «Записки самашедшего». А загуглив – то тих записок всяких ідіотів хоч гать гати. Кілька проглянув, далеко не всі. Виявилося, є і хороші. Зокрема, першим у списку видало ЖЖ http://bashmakov.livejournal.com/ і перший пост у цьому блозі якраз про те що роботу свою потрібно робити так, щоб потім за неї не було соромно ані перед собою, ані перед будь-яким судом.
І справді, хочеться писати цікаво, яскраво і так далі. Щоб текст був легким та барвистим. Як казав покійний Фредді, like the wings of butterflies.
Шкода, що назву «записки ідіота» вже зайнято. Ще ж була надибана і влучна цитата для епіграфу: він «был мечтателем,
мыслителем, философом, наблюдающим жизнь, или – как его
называла жена – идиотом». Апріорі, книжка з таким епіграфом не могла би бути поганою. Цитата, до речі з безсмертного роману Дугласа Адамса «Ресторан на краю Всесвіту». Рекомендую. Мені такого ніколи не написати. Ну й нехай.
І що робити? «Записки ідіота» - вже є, «не ідіота» - надто претензійно. Буду думати.
