Якщо тихцем забитися у закуток між радаром та ілюмінатором на капітанському місткові, нікого не відволікати дурними запитаннями, та ще й світло у ходовій рубці вимкнуть, ледь знявшись з якоря, треба так вночі на ходу, то врешті-решт про тебе просто забудуть. І можна дивитися через темний лобовий іллюмінатор як пропливають за корму вогні нічного міста по правому борту, ліхтарі, що відбиваються у воді, конічні снопи світла з фар автівок на набережній, неонові вивіски ресторанів і готелів, люстри на палубах суден під причалами порту, й прожектори одноруких портальних кранів на причалах, які не втомлюються вантажити своїми стрілами що там світовій торгівлі треба навіть вночі, блимання вогників над темними силуетами буїв на темній річці, білі якірні вогні океанських суден на нижньому рейді і освітлені багатокрапки ілюмінаторів на чорних бортах, зелені та червоні ходові вогні зустрічного буксирчика, темні, хоч в око стрель, плавні по лівому борту, відблиски місячної доріжки на темній воді і підслуховувати розмови невідомо кого невідомо з ким під час ходової вахти на містку.
- Та кажу вам, точно є це прокляття адмірала Нахімова. Був я в Синопі, бачив, що він там накоїв. Півміста людям розвалив і спалив своїми бомбами. Стіну фортечну так і не відбудували з того часу, так, в проломі фортеці, усі їхні готельчики й ресторанчики і побудовані. Набережна в них там зараз. Ну добре, військовий ти – воюй з військовими. Місто навіщо палити? Його ще амазонки збудували, тринадцяте століття до нашої ери. Скільки ж це воно простояло? Більше трьох тисяч років виходить? А тут на тобі, зістрічайте гостей.
- Візьми правіше на п’ять градусів.
- Єсть. Право п’ять.
- Місто. На війні як на війні. По нас дві світових війни вперед-назад котком прокотилися. Жалів хтось наші міста?
- Ну то це вже зараз. Тотальна війна, схиблене століття. А в 19-му сторіччі все було ще чинно-благородно, навіть за харчі для армії, конфісковані у ворожого населення, грошима розплачувалися. Саме бомбічні гармати винайшли на заміну чавунним ядрам, ось він їх і випробував.
- Ага. А Севастополь не тоді ж із землею зрівняли за першої облоги? Зустрічного бачиш? Розійдись з ним красиво. Ред ту ред.
- Бачу. Червоний до червоного. Ну ось і з точки зору політики й дипломатії той бій був повною дурістю. Після цього Росії оголосили війну, крім Туреччини, Англія, Франція, Сардинія. Воювали по всьому світу, від Камчатки до Кронштадта, а не тільки в Криму. Усі кораблі затопили в Північній бухті, Севастополь не втримали, Росію позбавили права мати військовий флот на Чорному морі на півстоліття. А розпочалося все в Синопі.
- І головне, війни ніякої не було. Нахімов з трьома лінійними кораблями крейсирував вздовж анатолійського берега цілий місяць, наштовхнувся на турецьку ескадру в Синопській бухті, став впоперек бухти і перекрив вихід, але атакувати не став, послав пароплав у Севастополь за підкріпленням. І турки тиждень його не чіпали. Війну ж ніхто не оголошував. Може він від шторму ховається? Хоча ясно, що наривається, але все ж...
- Так, лягай на двісті шістдесят три. Поворотний буй бачиш?
- Бачу. На двісті шістдесят три. Ну ось, потім з Севастополя підійшла ескадра Новосільцева разом вони спалили усіх турків у бухті, висадили в повітря фортечну стіну й стали бомбардувати місто. При чому стріляли лише по турецькій частині, а грецьку не чіпали. Так турки після цього влаштували грекам погром і майже всіх вирізали, коли ескадра вшилася. Захистив братів по вірі, нічого сказати.
- Під рибколгоспом збав оберти, воду тягнемо.
- Єсть. Середній хід. Коли про це в підручнику читаєш – то одне. А коли вештаєшся отим турецьким містечком, і натрапляєш на фонтан перед мечеттю, побудований на кишенькові гроші загиблих в тому бою моряків, якось інакше все сприймаєш. Вони в ньому ноги миють, перш, ніж в ту мечеть зайти, в мечеті ж роззуватися ж треба.
- Як це? На кишенькові гроші загиблих?
- Ну ось і я в нас такого не уявляю. А вони не крадуть. Тобто взагалі. Один матрос наш попався з годинником. Навіть не вкрав, підняв, що погано лежало. А в них не прийнято. Виявляється, турок зняв годинника й поклав на парапеті набережної, перш ніж іти купатися. Поліція чекала матроса вже на прохідній порту. Ось тут мені дійсно стало соромно. Уявляєте, стотисячне місто, а вкрасти нікому, крім матроса з нашого судна. А в книжках історичних наші борзописці все їх якимись дикунами зображають. Я Сергеєва-Ценського якраз в Синопі і читав. Забрехався дядя по повній програмі. Синоп у нього в степу знаходиться, а не по-під горами на півострові.
- Ну письменники. Знайшов знавців географії. Усі моряцькі байки відпочивають. Моряки травлять від нудьги, а писаки – за покликом серця. Чи партії, наприклад. Мабуть до якогось ювілею Кримської війни і писав. А англійською знаєш як? Істерн вор. Східна війна.
- Ну і пам’ятник тим загиблим з гарматами і з табличкою англійською теж є «У 1852, без оголошення війни, зненацька...». Не було тоді так заведено. Ось турки Нахімова й прокляли. З того часу усі кораблі, які на його честь називають, гинуть у морі, а не списуються на газорізку по вислузі років. З крейсерами та іншими вояками може й не дивно. Ось крейсер «Адмірал Нахімов» у Цусімському бою чи «Червона Україна» (колишній «Нахімов») в 1941 в Севастополі – не підкопаєшся. Але більшість халеп з їхніми тезками траплялося в мирний час при загадкових обставинах. Зіткнення з підводними човнами, аварії, один навіть під причалом від зледеніння затонув. У Новоросійську! Тепле Чорне море! І на цивільний флот – теж перекинулося. Такі справи.
- Та облиш. Не було в тій катастрофі з пасажирським «Адміралом Нахімовим» жодної містики. Я читав висновки урядової комісії. Звичайне розгільдяйство і технічний прогрес. Жертв – так, катастрофічно багато. Мої знайомі водолази там тоді їх діставали з-під води. З Керчі тоді усіх водолазів туди мобілізували. Дах у хлопців їхав від такої роботи.
- Тю. «Нахімова» отримали з німців по репараціях ще після війни, він в них «Берлін» називався, 1925 року побудови пароплав. Корпус ще з круппівської сталі, клепаний. Його вже далі Чорного моря років з десять Регістр не випускав, коли аварія сталася. Все на пільговий рік документи подовжували, щоб він на Кавказ міг ходити, а не на десять, як в нормальних нових пароплавів. Який технічний прогрес?
- Не «Нахімов», а той, хто його протаранив. Сухогруз «Петро Васьов». Його капітан до останньої миті дивився в прилад автоматичного розходження замість контролювати автоматику візуально. І автомат показував, що судна розходяться в ста метрах. А потім глянув очима – а пасажир вже перед носом, весь у вогнях, здоровенний, він злякався й став відпрацьовувати «повним назад». Так ось, якби він цього не зробив, вони б дійсно розходилися в тих ста метрах. Можеш додавати до повного, як причали рибалок пройдемо.
- Прийнято. Повний вперед.
- За кожну технічну новацію флот платить морю відкупного – стається якась грандіозна катастрофа з великою кількістю жертв.
- Коли кораблі стали робити металевими, ніхто не знав, що суднове залізо впливає на магнітний компас і треба знешкоджувати девіацію. Дізналися, коли на Балтиці загинув канонерський човен «Бобер». На повному ходу вискочив на камені, бо невірно визначив курс через девіацію. Капітана виправдали.
- Коли ввели радіозв’язок, усім відомий «Титанік» наскочив на айсберг, бо капітан вважав, що знає місцезнаходження кромки пловучого льоду завдяки доповідям з інших пароплавів, і може не зменшувати ходу вночі. В результаті отримали перший в світі переданий сигнал SOS і багатий матеріал для Голівуду.
- Коли ввели радіопеленгацію, одразу сім есмінців американського флоту вискочили на рифи на Гавайських островах на повному ходу й загинули, бо флагманський штурман сплутав пеленг з контрпеленгом, помилився на 180 градусів, до цього вважали, що в реальній ситуації статися такого ніколи не може. Пеленгатори вдосконалили лише після цього випадку. Зараз сторону вже визначає.
- Коли на судна встановили радіолокатори, сталося зіткнення лайнерів «Стокгольм» та «Андреа Доріа» в тумані. З великою кількістю жертв, «Доріа» тонув довго, майже всіх пасажирів порятували, навіть вивчають цю рятувальну операцію як взірцеву, але при самому зіткненні загинуло 46 людей. Судячи з усього, на «Дореа» була невірно виставлена курсова риска на радарі, або він не врахував «мертвої зони» по носу судна, в якій жоден радар не бачить. Бо маневрував він якось дивно.
- Ну ось «Нахімов» і «Васьов» - це розплата з морем за системи автоматичного розходження суден, тільки і всього. І жодної містики. Жодного прокляття Нахімова.
- Ну як же, Мастере? А знаєте, що в «Таврії сьомої» був колишній позивний «Нахімова»?
- Я сказав, жодної містики! Завтра провести навчальну тривогу з боротьби за живучість судна. І досить цих дурних балачок, накличемо!
- Єсть, провести тривогу. Павловичу, а може б того, може б нам оце вночі у Рвач не сунутися? Постоїмо на Широкому Плесі на якорі до ранку.
- Ось бачите, Чифе, до чого дурні балачки доводять? Судноводій починає нервуватися у простій ситуації. З чого б це нам стояти? Видимість відмінна, створи видно чудово, радар працює, туману немає, ніч місячна.
- Ні, ви не зрозуміли, Павловичу. Буде туман. Ну, туман яром, туман долиною. Усі наші, хто сьогодні в рейс знялися, ще на рейдовому катері домовилися писати в суднових журналах, що туман, і трошки перестояти на Плесі борт до борту. Що ж нам їх підводити? «Славутич» сауну обіцяв пропарити до цього часу. Я пиво вже заготовив. І головне, старпом «Ірпеня» обіцяв мені підігнати два болгарських тільники. Хлопці ж в Херсоні так нічого й не знайшли.
- Болгарських? – перепитав капітан Ватаманюк, бо вже було зрозуміло, що один з нічних голосів належав саме йому.
- Це міняє справу. Записуй до журналу туман, стоятимемо. Містик – від слова англійського слова mist, до речі походить.
- О, Денисе. А ти що тут робиш? Причаївся й лоцманює. А де Сергій? З собакою десь возиться? Ох, хлопці, буде в мене завтра з вами серйозна розмова. Йди вже спати, Денисе. Відбій. Завтра буде важкий день, принаймні для вас двох, боцман третій. І що треба казати, коли йдеш з містка? Правильно – спокійної вахти!
