Діти зазвичай гинуть в випадках, які можна уникнути. Тому:
- Засудження розповідей дітям про наслідки небезпечних ситуацій під приводом боротьби за мораль - небезпечне лицемірство.
- Діти мають знати, пам’ятати, не боятись говорити про смерть, щоб уникати її.
Головні життєві правила:
- Якщо ситуація незрозуміла – тікати.
- Якщо небезпека наслідує – тікати з усіх сил та голосно волати.
Рекомендації по читанню книги:
- Дітям читати не більше однієї історії на добу.
- Перечитувати книгу, поки історії не будуть сприймались спокійно, без зайвих емоцій.
Книга «Про небезпечно» використовує новий підхід у психології та вихованні людини
Даний підхід зачіпає два напрямки:
1. Розвиток психіки, психологічна підготовка.
Людина, яка вихована на казках зі щасливим кінцем, найчастіше виявляється психологічно не готовою до реалій життя, схильна до підвищеного ризику отримати серйозний посттравматичний стресовий розлад після екстремального впливу цих реалій.
Книгу «Про небезпечно» можна порівняти зі своєрідним щепленням для нервової системи від серйозних психічних захворювань у майбутньому, як дітей, так і батьків.
2. Ідентифікація небезпеки і попередження небезпечних наслідків.
Людина схильна недооцінювати небезпеку, наслідки якої не були зафіксовані в його свідомості. Казки зі щасливим кінцем формують безтурботне ставлення до небезпек (і так знаємо, що все скінчиться добре), ця безпечність закладається в підсвідомість і супроводжує протягом усього життя.
Нажаль, життя - не казка. І якщо ти впав з даху - не сподівайся, що зупинишся за метр до землі, прокинешся, і кінець буде щасливим.
-----
СЕРІЯ «ВПАВ»
ЯК ХЛОПЧИК ВПАВ З ДАХУ
Один хлопчик гуляв у дворі. Друзі пороз’їжджались на літо по бабусях та таборах. Він присів у пісочнику і сумно колупав паличкою пісок. Аж ось на іншій стороні двору з’явились хлопці зі старших класів. Хлопчик завжди хотів бути в їхній команді. Старшокласники проходили повз майданчик, обговорюючи свої справи, а хлопчик в усі очі стежив за кожним їхнім кроком.
Підлітки зупинились – один щось розповідав, другий дивився кудись вгору, а третій помітив хлопчика. Хлопчик підбіг до них: «Можна з вами?». Хлопці переглянулись: «Ми йдемо на дах». Від несподіванки в горлі пересохло, і він не міг видавити з себе ані слова. Тільки стояв і кліпав очима. Старші хлопці вже ледь стримували сміх. Хтось не втримався, пирснув, і всі заходились реготом. Реготати довго та голосно, б’ючи себе по колінах, показуючи пальцем, закриваючи роти та тримаючись за животи.
«Я не злякався, я піду з вами». Парубки миттєво замовкли, переглянулись, повагались… та треба було квапитись: «Іди, якщо не боїшся».
Хлопчик не вірив в те, що відбувається – його взяли в свою компанію дорослі хлопці! Та він готовий був на будь-які подвиги, щоб тільки вони не прогнали його.
На даху відкрився новий, небачений світ – місто з висоти пташиного польоту. Дорослі хлопці підходили до краю даху, плювали вниз та посміхались зі своєї витівки. Один з них підійшов до хлопчика – «А ти чого стоїш? Нехтуєш колектив? Чи боїшся?». «Я нічого не боюсь» – відповів хлопчик та попрямував до краю даху. Перед очима раптом розкрилась повітряна сонячна безодня з маленьких вулиць, крихітних людей та незвично маленьких машин. Хлопчик хитався і не розумів, як втримати рівновагу. Зелені дерева внизу стали розпливатися, свідомість запаморочилась і хлопчик полетів до низу. В польоті його серце не витримало, і до землі він долетів вже не живим.
ЯК ХЛОПЧИК ВПАВ З ПОЖЕЖНОЇ ДРАБИНИ
Хлопці гуляли у дворі. Їм було нудно – на місці дитячого майданчика вирили яму і й не думали засипати. Грати було ніде.
До гурту приєднався ще один хлопець і запропонував полазити по пожежній драбині. Всі плутано запитували: «Але ж вона починається не від самої землі. Як ми дістанемо до неї?». Хлопець ніби чекав на це питання: «З землі до драбини вздовж стіни тягнеться громовідвід. Якщо ногу просунути між ним та стіною можна закріпитись і так долізти до драбини».
Згодом вже вся команда піднімалась по пожежній драбині 9-ти поверхового будинку. Хлопець показав ще одну дуже корисну річ – лізти треба між драбиною та стіною дома, обпираючись об стіну.
Хлопчик піднімався в центрі гурту. Драбина була дуже холодною. Спочатку було навіть боляче від холоду, а згодом руки так заніміли, що перестали відчувати драбину. Пальці задубіли і погано слухались. Десь на 7-му поверсі хлопчик зрозумів, що задубілими руками навряд чи може втриматись на драбині. Коли руки вже геть не слухались рятувала стіна – об неї можна було опиратись і не падати, але не довго – знизу квапили товариші. Чомусь став пригадувати своє життя. Неначе гортав сторінки фотоальбому.
Хлопчик отямився, тільки коли дістався останнього, 9-го поверху. З даху нависав козирок, і це виявилось повною несподіванкою. Для того, щоб потрапити на дах треба було перелізти на зовнішню сторону драбини! Знизу напирають друзі, а дах – на відстані простягнутої руки. Хлопці попереду вже вилізли на дах. Хлопчик почав перелазити на зовнішню сторону драбини. Руки і ноги не слухались, сили остаточно покинули хлопчика. Пальці не втримали щабля і хлопчик шкереберть мовчки полетів до низу. Він впав в яму, вириту на місці дитячого майданчика й помер.
ЯК ХЛОПЧИК ВПАВ В ЛЮК
Один хлопчик гуляв у дворі. На іншому кінці двору він побачив стовп пари, що підіймався прямо з-під землі. Йому закортіло дослідити це цікаве явище. Через хвилину хлопчик вже зазирав у відкритий каналізаційний люк. Ззаду за руку його взяла маленька дівчинка: «Не наближайся – можна впасти». Хлопчик сіпнувся від несподіванки, та, оговтавшись, зміряв її поглядом з голови до п’ят, посміхнувся, міркуючи, як краще відповісти… Та раптом з-під землі щось булькнуло. Хлопчик враз втратив цікавість до дівчинки і знову повернувся до люка. Внизу, на самому дні, дійсно щось огидно булькало. Хлопчик нахилився, почав придивлятись, та несподівано дебеле впав у люк.
Від побаченого крихка дівчинка несамовито заволала. Підбігли водії машин зі стоянки. В руках одного був помаранчевий буксирувальний фал. Одним кінцем обв’язали найхоробрішого водія, за інший міцно взялись руками. Посмикали і почали повільно опускати в отвір, наостанок давши настанову: «Коли витягувати – гукнеш».
От спускають вони його, спускають, і фал вже скінчився, а внизу – тиша. А ні звука. І тут всі, як по команді, вхопились за фал і швидко-швидко витягли назовні. Чоловік був непритомним.
Швиденько положивши його на землю і, зробивши штучне дихання, повернули до тями.
Водій розповів: «Я зрозумів, як все відбулось. В колодязі знаходиться отруйний газ, і хлопчик, нахилившись надто низько, наковтався газу. Його свідомість затьмарилась, ноги підкосились, і він, вже непритомний, впав на дно колодязя. Давайте зараз швиденько опустіть мене донизу, та підніміть, а я не буду дихати».
Так і вчинили. За півхвилини встигли і опустити сміливця, і підняти нагору. Натовп затих. Чоловік обвів очами громаду і почав свою доповідь: «Я не буду докладно розповідати, побачене – не для слабонервних. Можу сказати одне – допомагати вже нема кому».
ЯК ХЛОПЧИК ВПАВ З ВІКНА
Якось хлопчик залишився вдома один. Він тинявся з кута в куток і ніяк не міг придумати заняття.
Раптом з відкритого вікна спальні донеслось голосне: «Няв! Няв! Няв!». Хлопчик підійшов до вікна – звуки доносились з вулиці, десь з-під самого дому.
Він приніс з кухні табуретку, став на неї ногами. Та подивитись вниз заважала антимоскітна сітка. Хлопчик носом та лобом вперся в сітку і опустив очі. Краєм ока він помітив кота, що сидів на гілці дерева і не міг злізти. Хлопці з землі намагались збити його.
Хлопчик подумав: «Сітка на вікні, це навіть добре. З нею не так страшно дивитись вниз», і став спочатку одним, а потім і другим коліном на підвіконня. Видно стало краще, лишалось тільки трішки-трішки продавити сітку – тоді можна все ретельно роздивитись.
Хлопчик руками надавив на сітку, подивився вниз... І тут неначе уві сні все ожило – сітка почала рухатись, стіна будинку, дерево і кіт почали повертатись до нього. Зверху відкрилось небо, і блиснуло сонце. В голові падаючого хлопчика промайнуло: «Не зрозумів!».
В польоті він збив кота і гучно вдарився об землю. Врятувати хлопчика не вдалось.
СЕРІЯ «ЗАБЛУКАВ»
ЯК ХЛОПЧИК ЗАБЛУКАВ В ПІДВАЛІ
Один хлопчик гуляв у дворі. Продираючись крізь густі кущі, зненацька натрапив на маленькі залізні дверцята, що закривали вхід до підвалу. А раптом вони не зачинені? Хлопчик потягнув за клямку і дверцята відчинились. Вгамувавши подих, повільно нахилився і просунув голову в отвір. В обличчя дмухнуло теплом і вологою підземелля. Маленький дослідник поліз вперед, взявся руками за гарячу підвальну трубу, потім руками дістався підлоги, підібрав ноги і, весь в пилу, крейді та павутинні гепнувся всередину.
Очі призвичаїлись до смутного сутінку. Під ногами був пісок, крива стеля знаходилась на висоті витягнутої руки.
Хлопчик намацав в кишені сірники, чиркнув… Стіни та стеля підвалу освітились тремтячим жовтим світлом, навкруги заплигали криві тіні. Серед розкиданого на підлозі сміття хлопчик знайшов для себе вельми корисні речі – старі газети та недогарок свічки. В уяві постали романтичні пригоди шукачів центру землі.
Він запалив свічку і на стелі прокоптив своє ім’я. Окресливши кіптявою для краси напис в чорну рамку, рушив вперед.
Свічка горіла слабенько і часто гасла. Хлопчик підпалив газету і помандрував вузькими проходами підвалу. Спаливши всі газети, він не тільки не знайшов кінця підвалу, а й загубив місце, з якого починав подорож.
Хлопчик запалив сірник – навкруги все було сірим від диму. В горлі дерло, очі сльозились від диму, дихати ставало все важче. Хлопчик побіг вперед, чиркаючи сірниками, аж поки не опинився в глухому куті. В руці згас останній сірник і наступила суцільна темрява. Світло з отвору, через який він потрапив у підвал, за весь час блукань хлопчик так і не побачив.
Тим часом на вулиці два двірника щільно закрили двері до підвалу і повісили навісний замок. Підлеглий невпевнено запитав: «А якщо там хтось є?». «Та хто там може бути? Індієць Джо? – начальник по-батьківськи посміхнувся. – Ти що, Марка Твена начитався? Іди працюй, Том Сойер!».
Хлопчика, вже померлого, знайшли лише через три місяці, коли знову відчинили підвал.
ЯК ХЛОПЧИК ЗАБЛУКАВ В ЛІСІ
Один хлопчик пішов з батьками у ліс збирати гриби. Рідня довго ходила по лісу, батьки дещо назбирали, а хлопчик ніяк не міг збагнути, як же шукати ті гриби. Сутеніло. Аж раптом просто перед хлопчиком зненацька виник величезний гриб. Він неначе вискочив з-під землі. Хлопчик кинувся на нього, як мінер на снаряд. І тут побачив ще гриб. Хлопчик зрізав один гриб і не зводив очей з другого, щоб той, бодай, не зник. Тільки-но він підбігав до другого, як помічав третього, четвертого, п’ятого…
Коли хлопчик підвівся, зрозумів, що не знає, де його батьки, не знає, в яку сторону йти. Хлопчик покинув кульок з грибами і побіг світ за очі, волаючи «Ау-ау-ау! Я заблукав!». Здавалось ось-ось скінчаться дерева і він побачить своїх батьків. Спотикаючись і падаючи він загубив ніж, картуз, розпанахав ногу та вдарився головою. Проте дерева все не скінчились, не скінчились, а на землю спускалась темрява. Хлопчик біг до тих пір, поки не зрозумів, що заблукав остаточно.
Тим часом батьки пішли шукати свого сина. Ідучи по слідам зрізаних грибів вони натрапили на кинутий кульок. Хлопчика не було. Мати схопила чоловіка за комір і заголосила:
- Чому ти не вчив свого сина, що не можна сходити з місця, якщо заблукав і не знаєш куди йти!
Батьки блукали лісом, голосно звали. Потім телефонували в поліцію, службу порятунку, знайомим.
За годину розпочались пошуки. Прочісували все навкруги, в темряві засвітили ліхтарі, та сильний дощ перебив пошуки. Вирішили чекати світанку.
У хлопчика з собою не було а ні теплої одежі, а ні туристичного взуття, а ні сірників, а ні мобілки, а ні ліхтарика.
На ранок був туман з морозцем, вдень почав іти сильний сніг. Пошуки тривали ще 5 днів та скінчились нічим.
Лише навесні, коли зійшов сніг, його знайшли за 10 кілометрів від того місця, де він загубився. Мабуть, зайве казати малятам, що він був не живий.
СЕРІЯ «ПОТОНУВ»
ЯК ХЛОПЧИК ПОТОНУВ В РІЧЦІ
Один хлопчик відпочивав на базі відпочинку, що поблизу мальовничої річки. Одного разу повз будиночок з галасом, підсвистуванням, піднімаючи ногами стовпи пилу пробігала зграя підлітків. Один з них гукнув: «Гайда з нами на річку!»
Як прибігли на берег річки, почали гасати по піску та бризкатися водою. Підліток, що гукнув хлопчика, підійшов, поклав руку на плече, і серйозно сказав: «Я привів тебе в нашу команду. Ти ж вмієш плавати? Попливеш з нами на той берег?». Хлопчик вже плавав сам, але тільки на мілкому, на глибину заходити батьки не дозволяли. Хлопчик не зміг сказати: «Ні, хоча я і вмію плавати, але тільки на мілкому» – його б засміяв гурт і більше ніколи не взяли б з собою. І хлопчик видавив «Так».
Підліток голосно вигукнув: «Пацан пливе з нами. Всі на той берег!». І хлопці, підскакуючи, спотикаючись, піднімаючи бризки побігли по піску в воду.
Хлопчик зайшов по пояс в воду і дивився на юних плавців. Наважившись, неквапно поплив слідом. Ноги перестали доставати до дна. На середині річки з’явились нові, незнані доти відчуття – течія, холодна чорна вода, хвилі, вітер, бризки… Та головне – незважаючи на всі зусилля, берег все не наближався. Хлопчик зупинився і подивився назад «Може повернутись?». Інший берег був так само далеко, і хлопчик продовжив заплив.
Хвилі ставали все зліші, бризки все болючіші, а клятий берег ні на йоту не наблизився. Сили спливали – їх вже не вистачало не те, щоб плисти, а просто підніматись над хвилями, щоб вдихнути повітря. Вода все частіше попадала в рот та ніс. Перед очами були одні суцільні хвилі і чорна вода. Хлопчик гріб руками все повільніше і повільніше, поки не захлинувся, втратив свідомість і потонув.
ЯК ХЛОПЧИК ПОТОНУВ В МОРІ
Один хлопчик поїхав з батьками на море. Йому дуже кортіло перший раз в житті побачити море, великі хвилі, побачити, що не видно іншого берега…
І ось наступного для подружня пара з хлопчиком попрямувала на пляж. У чоловіка в руках були пляшки пива «Веселий гусак», у дружини – журнал «Світ гламуру». Хлопчик стрибав та весело вигукував: «У-у…А-а…О-о!» – та розмахував різкою. Засмаглі відпочиваючі байдуже розглядали приїжджих.
І ось, нарешті, дісталися пляжу. Батько зупинився, покивав головою і з виглядом знавця, вдивляючись в далечінь замітив: «Сьогодні на морі хвилювання». Нашвидкуруч розстеливши підстилку, розклавши речі і перевдягнувшись, всі одразу зайнялись довгоочікуваними справами. Чоловік, примруживши очі, голосно ковтав з пляшки, дружина з щасливим обличчям занурилась у глянцевий світ журналу.
Хлопчик обережно зайшов в море. Хвилі лагідно омивали його тіло – від колін, коли вода відходила, до шиї, коли хвиля набігала. Хлопчик в такт хвилям почав підплигувати. Хвилі його підтримували, і він відчував себе космонавтом на незнайомій планеті.
З часом хлопчик призвичаївся і зайшов досить глибоко. Він тепер торкався дна лише кінчиками пальців. Та раптом в одну мить дно зникло і хлопчик пішов під воду. Дна він так і не дістався. Навкруги лише бульки, хвилі і море води. Хлопчик з переляку незграбно замахав руками, хотів голосно крикнути, та зненацька захлинувся, перестав пручатися і зник під водою. Все відбулось так швидко і тихо, що ні відпочиваючі, на рятувальники нічого незвичайного не помітили.
Спливав час. Не відриваючись від журналу, дружина запитала:
- А коли ти будеш вчити його плавати?
- Ну чому, як тільки я сяду відпочити, ти чіпляєшся – скипів чоловік, поправляючи на землі три пусті пляшки з-під пива.
- Ти давно обіцяв його навчити плавати. Хоча б подивись, де він – не вгамовувалась дружина.
- Та що на тебе найшло? Піди й подивись.
- Я хочу спокійно дочитати, не хочу нікуди бігти.
- І я не буду зараз нікуди бігти.
Тим часом шторм відносив непритомного хлопчика все далі і далі від берега, і хлопчик потонув, так і не навчившись плавати.
СЕРІЯ «ЗГОРІВ»
ЯК ХЛОПЧИК ЗАГИНУВ НА ПОЖЕЖІ
Один хлопчик залишився сам вдома. Він відчув себе хазяїном! – ходив по квартирі і пильно оглядав кожну річ. Погляд зупинився на коробці з сірниками. Губи хлопчика скривила зухвала усмішка - ніхто не бачить, лаяти ніхто не буде… І ось уже хлопчик стоїть з сірниками – однією рукою міцно тримає коробку, іншою незграбно нашкрябує сірники. Щоб нічого ненароком не підпалити в кімнаті, все ж взяв себе в руки і перейшов на кухню, щоб чиркати над раковиною, а горілі сірники кидати в сміттєве відро. Після декількох спроб сірники запалювались вже з першого разу! Один сірник так спалахнув, що обпалив пальці. Хлопчик злякався, від несподіванки відсмикнув руку і кинув сірник в відро. Він забув про сірники і не зводив очей з обпеченого пальця.
Втративши цікавість до сірників, хлопчик вирішив дивитись мультики. Він зачинив двері на кухню, щоб в кімнаті не пахло сірниками, і зручно вмостився на дивані перед телевізором.
Пройшло декілька годин. Відірвавшись від телевізора хлопчик відчув запах диму і відразу побіг на кухню. Взявся за ручку кухонної двері і оторопів – ручка була гарячою. Хлопчик з переляку, з усієї сили натиснув ручку, двері відкрились і, як з печі, на хлопчика дмухнув жар. Кухня була в диму, деінде виднілись язики полум’я. Від жаху за скоєне у хлопця почалася паніка. Він бігав по кухні, і не знав, за що хапатись. Їдкий дим від пластмаси затьмарювалась свідомість…
Сусіди почули неладне і довго стукали в зачинені двері. Їм ніхто не відкрив. Коли ж потрапили до квартири біля дверей, в кімнатах, на балконі нікого не було. І лише тоді, коли відчинили двері на кухню, виявили на полу померлого від задухи хлопчика.
СЕРІЯ «З'ЇЛИ»
ЯК ХЛОПЧИКА З’ЇВ СОБАКА
Один хлопчик поїхав з батьками на дачу. Коли батьки зникли в льоху, на подвір’ї з’явився величезний собака. Хлопчик злякався, прижав руки до тулуба та завмер. Він хотів проявити сміливість, проте не міг поворухнутись, не міг вгамувати тремтіння в ногах. Він неначе скам’янів, і через це ненавидів собаку. Пес дивився в вічі хлопчику і ледь чутно гарчав.
По дорозі повз дачну ділянку проходила старенька бабуся. Вона, посміхаючись, підійшла до паркану і гукнула хлопчика: «Малюк! Не бійся його! Цей пес живе тут, його всі годують. Він необразливий. Погладь його!». «Він же гарчить!», «То він так їсти просить! Кинь йому кусень хліба».
Хлопчик перестав тремтіти, протягнув руку до пса, помацав скуйовджену шерсть і скрізь зуби прошипів: «Ах ти, собака… Так ти погрожував мені? І що ти хотів мені вчинити?». Хлопчик мстився за власний страх.
Аж тут підійшов батько: «Це пес з наших дач, його тут всі знають. Можеш гратись з ним, щоб не заважати нам поратись в льоху». Хлопцю ці слова остаточно повернули сміливість.
Він зайшов за ріг і покликав пса: «Ня! Ня! Ня!». Пес тривожно дивився на хлопчика. «Не зрозумів? До ноги, сказав!». Собака насторожено підійшов. Хлопчик присів перед псом і, глядячи йому прямо в вічі, повільно піднімаючи руку, крізь зуби процідив: «Я тобі поясню, хто тут хазяїн. Це моя територія!» Собака попереджувально тихо загарчав, шерсть місцями стала підніматися. «Що? Ти мене лякати здумав?» Хлопчик наблизив свого носа до носа пса, скривив страшну гримасу, несподівано розкрив рота, і, з криком «А-а-а!» висунув язика. У собаки шерсть миттєво стала дибом, він смикнувся вперед і з ревом схватив хлопчика зубами за язик. Хлопчик не міг видати а ні звука.
Пройшло багато часу, та батьки все порались в льоху, забувши про час і про хлопчика. Та раптом в льоху потемніло – в освітленому отворі з’явилась кремезна постать сусіда по дачі. Він був напідпитку, в руці тримав дебелий дрючок. Хитаючись, чоловік покліпав очима, призвичаївся до темряви, помітив батьків, і, процокавши, язиком і промовив: «Кінчайте роботу та зачиняйте льох. Вашого хлопця загриз пес».
ЯК ХЛОПЧИКА РОЗІРВАВ ТИГР
Один хлопчик пішов з батьками в зоопарк. Довго він ходив з батьками між кліток з піджарими тваринами, та ні рись, ні лань, ні ті орли його не приваблювали. І пішов хлопчик світ за очі самостійно мандрувати довгими та звивистими доріжками зоосаду. Так, блукаючи, він потрапив в частину зоопарку з клітками хижаків.
«Так тут же може бути тигр!» – сяйнула думка. Хлопчик зрадів і побіг повз клітки, шукаючи очами темні полоси на жовтому тілі, дістаючи свій новенький фотоапарат. Раптом хлопчик зупинився і завмер – такого красеня він і не думав побачити після тих чахлих тварин в першій частині зоопарку. Що ж він їсть, що так гарно виглядає?
Хлопчик підняв фотоапарат та повільно, крок за кроком наближався до тигра. «Ні, ще рано, можна підійти ближче, ще трохи…» пошепки повторював хлопчик. Наблизившись, хлопчик навів фотоапарат на мирно відпочиваючого тигра, та знімок зробити не судилося – в кадр попали прути решітки. Єдиний вихід – просунути фотоапарат за грати, в середину клітки.
Тигр спокійно лежав і лінькувато ворушив хвостом. Хлопчик озирнувся – навкруги нікого не було, дув теплий вітерець, птахи притихли. Набравшись сміливості, хлопчик затаїв подих і просунув руку з фотоапаратом в клітку. Тигр ніяк не відреагував – здавалось, все це йому давно набридло. Тоді хлопчик просунув другу руку з іншої сторони прута і міцно взяв фотоапарат двома руками. Тепер можна було фотографувати. Навів фотоапарат на тигра, затаїв подих, повільно натиснув на кнопку. Клітку осяяв фотоспалах, на мить осліпивши і хлопчика. В цю ж мить тигр одним стрибком опинився біля хлопчика і схватив зубами за руки. Хлопчик опинився в пастці, а тигр кігтями та зубами спритно затягнув його в дальній куток клітки і з’їв підлітка-фотоаматора.
СЕРІЯ «ВКРАЛИ»
ЯК ХЛОПЧИКА ВКРАЛА БАБУСЯ
Один хлопчик гуляв у своєму дворі. Стояла золота осінь, і в тиші двору старенька бабуся мітлою неквапно замітала опале листя. Коли бабуся зрівнялась з хлопчиком, поставила мітлу і мовила баб’ячим голосом: «Який ловкий хлопчик! Я тебе вкраду!». Хлопчик усміхнувся «Дітей не крадуть!». Бабуся пирснула, простягла до нього кострубаті руки та затупотіла кривими ніжками. «Ну добре. Тоді у-у-у-у-у! Я – Баба-Яга! Я тебе з’їм!». Тепер хлопчик вже ледь стримував сміх – прикольна старушенція. «От невдача – Баб-Йог теж не буває!» – хлопчик заходився сміхом. Бабуся погладила його по голівці і підступно каже: «Ти сміливий хлопчик, нічого не боїшся, зовсім вже дорослий. Допоможи мені, коли твоя ласка, донести мітлу до хатинки.» «А де твоя хатинка?» «Он до вона повернута до лісу, на обкурених стовпчиках – продовжувала бабуся. – Мені важко пристосуватись до міського життя, наді мною насміхаються… Ось взялась двори підмітати».
Хлопчик і бабуся віддалялись, поки не зникли на подвір’ї хатинки за парканом з білих кривих стовпчиків.
В хатинці затопили піч, з труби високо піднімався дим та простирався далеко-далеко.
Хлопчик додому не повернувся ні в цей вечір, ні в наступні.
Батьки так і не встигли прочитати йому давно подаровану книжку про Бабу-Ягу, яка садить дітей на лопату, засмажує в печі та, голосно чавкаючи, пожадливо з’їдає їх.
ЯК ХЛОПЧИКА ВКРАЛА ТЬОТЯ
Один хлопчик гуляв навколо свого будинку. Коли він проходив повз паркан вузькою стежкою, до нього тихенько підійшла незнайома жінка. «Хлопчику, де твої батьки?» – мовила вона лагідним голосом і поклала руку на плече. «Вони пішли в кіно, скоро повернуться». Тоді тьотя обійшла хлопчика і присіла перед ним, взяла його долоні в свої і сказала: «Тобі сумно, та не ображайся на них. Нехай побудуть самі. Щоб не сумувати, поки чекатимеш їх, хочеш теж подивитись кіно?». Хлопчик відповів, що йому суворо наказали не виходити за межі двора. Тьотя закивала головою «так-так» та ще більш лагідним голосом сказала: «Батьків треба слухатись, і лишати двір ти не будеш. Телевізор є в моїй машині – ось вона стоїть. Як в «Форсажі», з тонованими стеклами. Подивишся мультик, і час пройде непомітно». Хлопчик вагався. Тьотя відкрила задні двері, і в салоні авто на моніторі хлопчик зразу впізнав мультфільм «Ну, постривай!». «Я всі серії бачив, а цю – не бачив!» – вигукнув хлопчик. «Але не сідатиму, буду так дивитись, біля машини. Мені видно». Хлопчик нахилився в салон і в усі очі став дивитись мультфільм. Тьотя підійшла ззаду, легенько та ніжно підняла його та посадила на край сидіння. «Так то воно краще», сказала вона, криво всміхнулась і тихенько причинила двері. В ту ж мить машина рушила і зникла за рогом. Ніхто в дворі нічого не бачив – у всіх є свої діти. Ні хлопчика, ні машину, ні підступну тьотю так і не знайшли.
СЕРІЯ «ДТП»
ЯК ХЛОПЧИКА ЗБИЛА МАШИНА
Один хлопчик вийшов погуляти на вулицю та почав шукати своїх друзів. У дворі нікого з однолітків не було. Від самотності хлопчик посмутнів та пішов собі світ за очі. Аж раптом почув: «Давай скоріше до нас!». На іншій стороні дороги стояли три товариша і махали йому. Хлопчик підбіг до пішохідного переходу. Машин не було, та для пішоходів горіло червоне світло. Хлопчик подумав – машин не видно, перейду на червоне світло. Однак все ж зупинився, натиснув на кнопку і з нетерпінням почав чекати. Зеленого світла все не було, та не було. Друзі тим часом перестали чекати і почали грати в квача, віддаляючись від дороги.
Та ось, нарешті, загорілось зелене світло! Хлопчик хутко скочив на проїзну частину та мерщій побіг через дорогу. В ту ж мить почувся виск гальм і його на величезній швидкості збила машина. Підбігли перехожі, та допомога була вже не потрібна – хлопчик був мертвим.
ЯК ХЛОПЧИКА ЗАДАВИЛА МАШИНА
Один хлопчик гуляв коло свого будинку. Друзів у дворі не було, хлопчик нудьгував.
Плентаючись та блукаючи вийшов на стоянку машин. Він побачив велику вантажну машину, у якої працював двигун. Хлопчик підійшов ближче і раптом побачив під машиною дитячий смугастий м’ячик. Машина поїде і роздавить його! Хлопчик захотів дістати м’яч. І ось уявляє, як він заліз під машину, посидів там, взяв м’ячик, не квапно виліз, відійшов в сторону… А машина все стоїть, нікуди не їде.
Тоді хлопчик знов уявив, як він заліз під машину, полазив там, взяв м’ячик, посидів ще з ним, розглянув його строкаті боки, виліз назовні… А машина як стояла, так і стоїть, нікуди не їде…
Хлопчик подумав – вже два рази можна було м’ячик дістати. Машина за цей час не думала рухатись. Я швиденько зараз дістану м’ячик – тільки туди і сюди. Квапитись не буду.
Хлопчик підійшов ближче до машини. Машина стоїть, як і раніше. Хлопчик швиденько заліз під неї, схопив м’ячик... В цю ж мить машина раптом рушила і задавила нещасливого хлопчика.
ЯК ХЛОПЧИК ЗАГИНУВ В ДТП
Один хлопчик зі своїм батьком повертався додому на машині. Хлопчик, як завжди, за для безпеки знаходився на задньому сидінні. Всю дорогу батько повторював:
- Не стій між сидіннями, стояти небезпечно! Сядь на своє місце! Не змушуй мене повертатись до тебе! – сичав батько.
- Я не хочу сидіти, мені цікаво дивитись вперед, – кривився син.
Тоді батько пальцем означає коло на лобовому склі.
- Це – Місце Для Удару Головою. Ти ж не хочеш це перевірити?
- Добре, добре. Постою хвилинку і сяду.
Перед в’їздом до міста машини вже йшли щільним потоком. Щойно батько озирнувся на хлопчика, щоб гаркнуть «Хвилина вже пройшла!», як назустріч переднім машинам на величезній швидкості вискочив скутер з двома підлітками в шлемах. Розуміючи, що зараз буде шалений удар, скутерист повернув кермо, зачепив землю надто нахиленим скутером і… скутер і скутеристи полетіли шкереберть. Передня машина миттєво загальмувала, за нею відразу різко загальмували інші. Скутер і скутеристи пролетіли мимо і приземлились аж в придорожніх кущах.
Батько не дивився в цю мить на дорогу і зловив гаву. Він не встиг навіть торкнутись педалі гальм. Його машина на великій швидкості вдарилась в передню машину, та – в іншу... Намалювалася куча-мала.
До масштабного ДТП збігались люди. Випадково проїжджаюча «Швидка допомога» виявилася дуже доречною, і лікарі вже допомагали постраждалим. Дивно, але всі відбулися лише подряпинами і синцями. Навіть скутеристи, знявши шлеми, розмахували руками і доводили свою правоту. Водії погрожували скутеристам, що зараз зроблять їх каліками. Лікарі усміхались.
Лише з задньої машини ніхто не вийшов. Якраз в тому місці, де батько окреслив коло, скло було вщент розбито, а в салоні, на передньому правому сидінні лежав щойно загиблий в ДТП хлопчик.
-----
Небагато книг про безпеку дітей такі дохідливі, дієві і по суті
Автор: Любашенко Ігор Леонідович – невідомий дитячий письменник України.
Книга «Про небезпечно»
- Примусить думати, давати оцінку діям в небезпечних ситуаціях.
- Зафіксує події та їх можливі наслідки в свідомості дітей.
- Розкриє очі на небезпеку.
- Відверне від шаблонів мислення.
- Передасть досвід, попередить, озброїть знанням.
- Розвине стійкість до стресів, підготує до реального життя.
- Навчить батьків і дітей бути морально готовим до життєвих ситуацій та їх наслідків.
- Навчить розпізнавати небезпечні ситуації, не бути безтурботним.
Мета книги – залишити дітей живими
Електронна версія та контакти для відгуків: www.POLIS.ua/pro
ISBN 978-617-7021-01-7
