Чому я не пацан.
Після того як час давно перевалив за північ, а кількість випитого давно ніхто не рахує і існує єдине бажання на рівні рефлексів – бажання піти до дому, тоді випадкові знайомі, переконуючи залишитися, використовують старий риторичний прийом і пафосно проголошують: «Ти що не пацан»? А що таке пацан?
Пацан – це суцільні прищі, що покривають його ніс, скроні, вуха, спину і хто знає які ще частини тіла. Через це він справляє не приємне враження, тому, що його обличчя чомусь нагадує іншу частину тіла, розміщену симетрично на іншому полюсі тулуба. Як кажуть: Бог шельму мітить.
У венах у пацана ураган, коктейль із статевих гормонів, нікотину першої випаленої сигарети і алкоголю першого випитого пива. Тому пацан рідко коли буває адекватним. Його світ застряг десь між комп’ютерною грою, американським бойовиком і романтикою справжньої чоловічої дружби. Він суцільний оголений нерв. Голова пацана працює у реверсивному режимі і у прийнятті рішень завжди відштовхується від протилежного. Тому пацан – основне паливо для криміналу. Зробити щось наперекір світу – його принцип. У поєднанні із юнацьким максималізмом, це перетворює його на «бомбу уповільненої дії». І він, або переросте цю «бомбу», або.. Хоча ні, не переросте. Тому що віртуальне життя не переростають.
Пацани мають звичку групуватися, тому вони ходять якщо не строєм, то уже точно – стадом. Їхнє улюблене заняття – чикати перехожих у дворі під’їзду. В результаті виникають так би мовити «ексцеси», через які у випадкових людей зникають мобільні телефони і дріб’язок з кишень. Такі пацани отримують перше звання у кримінальній ієрархії – шпана. Якщо деградація поглиблюється, ці хлопці бриють голови, натягають камуфляж і починають ходити строєм, захищаючи расову чи моральну чистоту народу із свастикою в руках.
Звичайно, як завжди, знайдуться купа товстих тіток середнього віку, які почнуть виправдовувати пацанів, мовляв такий час, такі умови життя, мало виховання і таке інше і так далі. І їх можна зрозуміти. Образ пацана не суцільна чорна пляма. Він володіє харизмою безпосередньої вітальної сили, не обтяженою ні культурою, ні саморефлексією. Однак, з пацана рідко коли виходять «люди». Вітальна сила дуже швидко вивітрюється і пацан перетворюється на мужика. А мужик – уже зовсім інша історія. Мужик – це чоловік, позбавлений права на власну честь. Він суцільний перегар, руки в мастилі, каша в голові і підозрілість до усіх, хто живе по-іншому, тобто краще. Він переконаний у своєму безсмерті у найбільш грубому матеріалістичному, егоїстичному сенсі. А тому його неможна навчити переходити дорогу на зелене світло світлофора чи не красти різні, не потрібні гайки і шурупи з заводу, де він працює. Одним словом, мужик – «глухий кут» в процесі еволюції людства. Але пацан – це поки що ще не мужик. Ключове слово – поки що.
Бродячи п’яним по вулиці до дому у час, який уже давно перейшов за північ, мені здавалося, що світ, в якому є пацани, може і не досконалий, але цікавіший за той, що б міг бути без них. І справді. Чому до них чіплятися, розглядаючи їхні недоліки наче через мікроскоп. Якщо розібратися, до кожного з нас можна підкопатися і знайти масу недоліків. «Пацан» - це ціла естетика життя із соняшниковим насінням, що лускається на лавці у дворі і першими п’яними спробами знайти свій вимір життя. Так. Однозначно, це ціла естетика життя, але це не моя естетика.
