Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2501
Творів: 45168
Рецензій: 88343

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Містика

Привидів не буває (закінчення)

© Аркадій Поважний, 29-09-2012
Наш новий знайомець мешкав у звичайній двокімнатній квартирі у спальному районі «дев’ятки». Ми вже зібрали деяку інформацію про нього, Магадар вліз в міліцейську базу. Юрій, так його звати,  доволі забезпечена людина, має дві станції СТО, з дружиною в розводі. Сину двадцять два роки, живе з матір’ю.
Ми зайшли до двокімнатної квартири. В порозі туфлі-сітки, які ще називають «прощавай молодість» і яким надають перевагу пенсіонери, бо «ноги не потіють» і практичні люди, бо дешево, зручно і дійсно таки продуваються. Лише багата обстановка та шикарний стіл накритий на нашу честь свідчать про достаток.
Юрій спитав яким напоям надаємо перевагу. Зрозуміло відмовилися від спиртних, тож отримали по апельсиновому соку.
- Отже, до справи, – Юрій плеснув долонями.
Мені сподобалося, що відразу без тривалої передмови. З нашого дозволу закурив.
- Звернувся до вас бо, як казав, біда з сином. Він, у прямому розумінні, гине і сам того не усвідомлює. Мною здійснені всі можливі засоби: і екстрасенси-медіуми, і священики, психологи. Кажучи просто – синок вліз у секту.
Юрій зробив паузу, уважно спостерігаючи за нашою реакцією. Вочевидь очікував побачити щось, що бачив в інших до кого звертався по допомогу.
- Їхня секта називається «Царство Мардука». Хто вони і що вони намагався дізнатися, але до керівництва не дістався. У нашому місті їхня філія, а центр можливо за кордоном. Не треба бути Спінозою, аби здогадатися, що це чийсь добре організований бізнес-проект. Мій Руслан міцно осів у цій секті і з кожним днем, я відчуваю як рвуться останні родинні нитки. У нього інші авторитети. Я хоча і підіграю, але програю.
- То значить ви на гачку, а наживка ваш син, – сказав Магадар, – є простий засіб – розоритися, тоді вони відпустять сина, або ж імітувати розорення.
- Це ідея, обов’язково впроваджу, якщо з вами нічого не витанцюється. Коли ж вийде, то, шановні, самі розумієте, як не грошима, так послугою віддружу.
- Отже, – почав Семибор, – від нас, я так розумію, потрібно вплинути на сина? Чи може бажаєте розібратися із сектою?
- Два ідеальні варіанти, якщо спрацює хоч один, буду задоволений.
- Хотілось би детальну інформацію, – вступив я, вилучаючи записничок, – побувати б у кімнаті вашого Руслана, звісно без його відому.
- Він мешкає окремо, але проблем не буде, у цьому питанні ми з колишньою дружиною у згоді.
Вже у мене на квартирі ми зібрали нараду. Семибор резюмував:
- Однозначно можна стверджувати, що Руслан наш самодостатній юнак, непогано заробляє і без допомоги батька, моделюючи сайти, але татові статки успадкує. З іншого боку, через нестабільність у родині має слабкі сторони. Питання, що його утримує у секті, яка є опозиційною іншим сектам особливо християнського спрямування. Очевидно тут і підлітковий максималізм і опозиція батькові, і, можливо, кохання. То ж працюємо хлопці, з сектою. Трібно, аби Руслан розчарувався.
- Або ж налякати до смерті, – запропонував Магадар. – Треба показати їм того, кому вони буцімто служать. Гарантія, що відразу прибіжать до церкви.
- Або до нас, – тихо додав Семибор.  
***
Спочатку ми вирішили впровадити до секти свого. Виявилося це не так просто. До «Царства Мардука» має привести перевірений адепт, який заручиться за нового «брата», та це менша проблема, більше те, що секта має бути зацікавлена у новій людині, здебільшого ставка робиться на матеріальний профіль, однак можуть бути і корисні зв’язки, було б першокласно, якби новобранець був депутатом.
Найліпша кандидатура із нас це Магадар. Ми із Семибором «засвітилися» і у вікіпедії і в міліцейських протоколах, ну і серед громадського загалу фігури помітні. А Магадар має непогані зв’язки у християнському світі, знайомий з владиками, настоятелями, а це може зацікавити «мардуківців». По-перше їм великий інтерес аби своя людина була серед християнського церковного світу, по-друге імідж, як же, заманили на свій бік попа. Ну хоча Магадар далеко й не піп, однак для звітності «на гору» піде що саме піп. Ще ми почали створювати правдоподібну легенду про Магадарів спадок від багатої тітки. У мене «в контактах» та «фейсбуці» був зареєстрований фантомний Микола М., через якого спілкувалися на різних форумах. Тепер цей Микола перетворився на Миколу Михайловича Миколаєнка, який мав реальний телефон. Приблизний одноліток Магадара. Створили йому місце навчання, я переніс його до Краснокутської середньої школи, де був такий із таким іменем, після школи поїхав кудись на заробітки, та так і не відомо де він, батьків вже не мав, є старенька хатина, яка ось-ось розвалиться. Для достовірності з’їздили до хати і залишили декілька Магадарових світлин, різних років. На старих бланках виготовили документ про закінчення Роменського сільськогосподарського технікуму в 1992-му році. У церковному світі Магадар зветься Іллею, та на це неузгодження створили ще одну легенду, що, мовляв, Іллею Микола став, бо у дев’яностих переховувався від бандитів, яким програвся у карти. Тепер наш Микола зайшов на сайт “Царства Мардука” і почав активно спілкуватися. Для цього ми залучили загальний інтелектуальний потенціал. Наш фантом висловлював думки щодо негативної ролі християнства у розвитку суспільства і взагалі це неабияке гальмо для виховання у людині “духу воїна”. І вже через тиждень нашим Миколаєм почали цікавитися, приходили індивідуальні повідомлення. Написала дівчина, яка назвалася Авророю, були і інші, але виділили саме цю особу, бо якось у переписці обмовилася, що належить до якоїсь «серйозної» організації в Сумах. Наш Микола поволі легалізувався, розповів Аврорі, що працює піддияконом у Спасо-Преображенському соборі.
Роздруківка мала такий вигляд:

Аврора: Чому тебе зацікавило «темне» вчення?
Микола: Вірніше запитати чим мене відворотила наша церква.
Аврора: То чим?
Микола: Лицемірство. Воно скрізь, ним просмоктаний московський патріярхат. Олжа, педерастія. Через церкву московські окупанти прагнуть захопити Україну.
Аврора: Чому тоді у них служиш?
Микола: Чекаю слушної миті, аби нанести удар. Я давно готуюся. Раніше, ще навчаючись у Ромнах, я свято вірив у справедливість і силу церкви, що вона здолає кляту комуністичну владу. Але здолала не церква і далі вбагнув, що в те, що вірив — пил.
Аврора: А як до тебе на службі звертаються — диякон Микола?
Микола: Ні, там став Іллею, обставини змусили ховатися від миру в церкві.

На цьому переписка обірвалася на три дні.
Ми, тим часом, почали слідкувати за Русланом. Хлопець, здавалося, вів життя звичайного юнака: гасав на роликах, закінчував банківську академію, вечорниці у нічних клюбах. За тиждень спостереження нічого підозрілого і лише в неділю наш об'єкт випав із нашого поля зору.
Тим часом Аврора призначила Магадару зустріч. Ми ж Семибором встигли створити багату тітку, яка мешкає в однокімнатній квартирі в Києві. Така насправді існувала, був навіть племінник. З літньою жінкою попрацював Семибор. Назвавшись співробітником служби безпеки, розповів Тамарі Іванівні, що на неї вийшли чорні реєлтори і вона має допомогти викрити банду. Якщо хто буде цікавитися чи є у неї племінник Микола, який успадкує все майно, підтвердити, що є. Семибор також включив Тамару Іванівну до списку потаємних агентів, мовляв у таких резидентах вельми велика потреба і відразу заплатив аванс двісті гривень. Звісно одинокій жінці за велику радість відчути свою корисність.
Невзабарі після приходу Магадара з'ясували як з-під нашої пильності щез Руслан. Є п'ятиповерхівка, є квартира на другому поверсі, в яку заходять і переходять в іншу квартиру в іншому під'їзді, звідки виходять в іншій одежі.
 Мутненька організація, — поділився першим враженням Магадар. — Прив'язати мене вирішили через кралю, це ніби то моє слабке місце, підсовують Аврору. Доки зі мною теревенила мелюзга, якийсь ніби то адепт маг першого ступеню Артем. Сиділи в кімнаті дивилися на картинку якогось чорта. Годину вирячався, а потім Артем удає із себе гіпнотизера і питає: «Ти відчуаєш дух великого Мардука».  Бачив подібну гру в мовчанку з іншими новобранцями.
 То не дивно, — Семибор зневажливо відмахнувся, — прийом старий як світ, ще сектанти Хаббарда таке впроваджували. Поетапні заняття. Невзабарі у людини після таких мовчанок починаються галюцінації, пояснюється тим, що мозок починає відчувати сенсорний голод і підміняє відсутній рух чи звук уявними.
 Як на мене то все схоже на комп’ютерну гру. У них навіть якась «графиня» є, якій ніби то триста вісімнадцять років, бачив габітус. Відповідно загримована діваха: довге темне волосся, бліда шкіра і дуже виразні очі підкресленні тінями. Думаю іміджмейкер обмежився образом паночки із кінострічки Вій. Звісно здійснюються чорні меси, для цього виїжджають у глухі села на кладовища.
 Ось на цвинтарі їх і накриємо, — пропонував я, — тільки потрібно хоча б за день знати де саме будуть, щоби підготуватися.
 Ну із сим проблеми не буде, – відповів Семибор, – попрохаємо професора скерувати.
Наступна меса запланована на «тринадцятий час місяця», що це за дата не зрозуміло, але перепадає на перше вересня. Все ж таки дійсно адепти «царства» полінилися попрацювати над містифікацією, лише нахапалися якихось поверхових термінів, які складуть враження хіба на незміцнену дурисвітську свідомость, яка прагне авантюри.
Ми кмітували як вплинути на адептів. Спочатку подумали  залучити якісь технічні засоби, та цей план не надійний у тому розумінні, що спецефекти це все ж таки техніка, яка може підвести і якщо ми схибимо то наступного разу підступитися до «мардуківців» буде важкувато. Постановили налякати викликом справжніх духів.
***
Цього разу «адепти» «Царства Мардука» вирішили далеко не їхати і провести посвяту нового члена поблизу у самому місті. Обрали закинутий цвинтар, що неподалік «Курського» мосту, поруч залізничних ліній. Це доволі сумне місце. Гробовище занедбане, заросло кущами клену, деякі могили розриті.  Є кілька за якими ще наглядають. Місце ідеальне і для нас, бо маємо можливість здійснити ритуал непомітно.
Ми почали приготування. У трьох кінцях кладовища розмістили камені стихій: вогню, води, повітря. Кожен із відповідної країни: камінь води — із південної Америки, взятий в гирлі Амазонки, вогню — із Африки, повітря — з вершини Евересту. На кожному ім'я бога відповідної стихії. Магадара укомплектували оберегами, окрім нашийного медальйону із зображенням сонячного коловороту, вдягнули сорочку із вшитими стрічками, що освячені волхвом Тихомиром. Сам Магадар під час меси має якось утримати Руслана і Аврору, аби ті бачили що довкіл діється, але не могли втекти.
***
Я, Семибор і Костянтин на місці були ще о дев’ятнадцятій годині, спочатку по периметру цвинтаря встановили міні-камери, самі розмістилися в обладнаному схроні, це замаскований за кладовищем намет, там за дійством спостерігали через монітор. Як і припускали за дві години до меси прибув технічний персонал «Царства». Троє хлопців почали лаштувати приховану техніку.  
- Здається голографію заряджають, — шепнув Костянтин. – Хочуть на нового враження скласти.
Декоратори сховали в різних точках міні-динаміки. Оператор розмістився у ямі пограбованої могили. Його накрили картоном і прикидали гілками.
Коли стемніло ми потихеньку вибралися зі схрону і зайняли свої місця. Я біля каменю вітру. Узгодили дії по секундах. Початок за сигналом Семибора, який сповістить по рації.
Мардуківці почали прибувати о двадцять третій. За півгодини набралося п'ятнадцять чоловік. Останнім прибув «великий магістр», чи «майстер», члени секти називали так і так. Я розгледів чоловіка років тридцяти, вдягненого в блюзнірську рясу, вишиту зірками. Він йшов повільною ходою крізь дві шеренги адептів, даючи для поцілунків обидві кисті. Новачок, наш Магадар, стояв у самому кінці, біля обраної могили якоїсь сімдесятирічної  жінки, похованої у 1957-му році. Смиренно поцілував магістру руку, давши для освячення священним поцілунком чоло.
 Ми радо вітаємо нового брата, якому зійшла істина від нашого істинного бога, який на відміну од християнського ніколи не полишає вірних слуг своїх.
Магадар запитливо глянув на Аврору, потім на Руслана, які стояли по обидві руки. «Великий магістр» оголосив зібратися квадратом та адепти чомусь згуртувалися колом. Магістр почав промовляти заклинання, а інші повторювали. Я хоч і не знавець давніх мов, але те, що вигукувалося  бридня з претензією на латину:
- Омномінус, верхарбр, зерфенліж, карбу, ахвалаамбрдр, — здійняв руки над головою, з’єднавши великий і вказівні пальці, утворивши ромб, — почуй, мене, царю нескінченного простору, що рухає планети, засновнику галактичної цитаделі мудрості, повелитель землетрусів, той, що несе жах! Руйнівник, син хаосу і вічної пожежі. Йог Сотхотх перфхтанг.
Двоє у темних плащах вивели у середину голу дівчину, яку поклали на могилі перед магістром. Той, відкинувши краї мантії, ліг на діваху. Біля трьох хвилин тривав статевий акт. Несподівано у небі над могилою з’явилося марево демона, вдягнутого на кшталт магістра, тільки з козлячою головою. Тут запрацювали приховані динаміки, образ у небі мовив трьома голосами:
- Я Мардук. Всі тут, слуги мої?
Магістр став на коліно, в його правиці звідкись з’явився кинджал.
- О, великий бог Мардук, ми твої смиренні слуги, прийми цю жертву, а на заміну дозволь нам прийняти до наших лав нового воїна.
Отакої. Я занепокоївся, що заради впровадження нашого друга загине наркоманка. Напевне у «мардуківців» така жертва запланована, у майбутньому причина для шантажа, мовляв, через тебе людина загинула. Можливо і Руслана таким чином прив’язали до секти. Тут у кишені завібрувала рація. Я підвівся, сипонув перед собою Семиборовий порох промовивши заклинання:  
- Духи ночі, іменем володарки Царства Тіней, сьомого простору, життєстверджуючого вітру, відпускаю вас у межі священних скрижалей.
Бачив, як Магадар теж кинув під ноги порошок і щось шепнувши Аврорі з Русланом, схопив їх за кисті.
Голографічне зображення Мардука все ще блимало у повітрі. Магістр стояв із занесеним для удару кинджалом. Раптом із могили, на якій все ще лежала гола наркоманка, вискочила жінка. Вдягнута святково, з синім обличчям. Зашипіла, простягнувши до магістра руки. Той скочив і боязко озирнувся.
- Що це таке?! – заверещав.
Інші члени «царства Мардука» спочатку були спокійні, бо очевидно не всі посвячені в шахрайство адептів, та коли збагнули, що примари, які вилазили із землі безконтрольні, запанікували. Голографія Мардука задрижала і видно повторився запис спочатку, вже без звуку. Із схованки-могили вискочив оператор спец ефектів, волаючи, помчав кудись у кущі, за ним дядько у костюмі з військовими нагородами. На магістра накинулася жінка, могила якої осквернялася. «Великий майстер» відмахувався, несамовито кричав. За мить на цвинтарі розпочався хаос. Несправжній Мардук спостерігав зверху за справжніми привидами і беззвучно питав «Всі тут?». Духи мали можливість фізично контактувати, тому наносили мардуківцям рани. Магадар міцно тримав своїх, які тепер трималися біля нього, усвідомили, що мерці чомусь не підходять до нього. Ті, кому вдалося вискочити за територію нашого трикутника тікали неушкодженими. Багато хто, у тому числі «магістр» знепритомніли. За сигналом, це був крик півня, якого добре імітував Семибор, ми прочитали кожен своє заклинання, щоби духи знову заспокоїлися.
Коли мерці пішли, до Магадара з трьох кінців наблизилися ми. Молоді люди сиділи на землі, тремтіли, ховаючи в долонях обличчя.
- Хто ви і що від нас потрібно? – спитала дівчина.
- Ті, хто насправді володіють знанням, а ваш магістр, як і ваше царство цілковитий пшик.
На підтвердження Костянтин смиконув прихований дріт, після чого Мардук розчинився.  
- А ти, — звертався Семибор до Руслана, — мерщій додому, в родину. Хочеш чомусь послужити, послужи Україні, це зараз доволі рідкісне самовираження. Тут не та парафія, де вас оцінять як індивідуальність, ти і подруга потрібні лише як грошові торби. Ось ти Тетяно, чи, як себе називаєш, Авроро, сподіваєшся твої твори оцінили? Запевняю, що навіть твоя «Богиня ранку», яку плануєш невдовзі відкрити світу цілковитий пшик у літературному сенсі. То ж будьте, молоді люди, надалі обережними в подібних іграх.
У Катерини-Аврори в очах читався страх, адже повідомили сокровенну інформацію, яку, думалося, знає лише вона.
Ми вивели їх. Костянтин зателефонував у міліцію, повідомивши, що на могильниках схоже наркомани-мародери.
На другий день вранці ми на ютюбі виклали запис відео, де міліціянти забирали з цвинтаря ошалілих «мардуківців», показали заплаканого і обіссяного «великого магістра», посилання розмістили на мардуківському форумі. Вже через два дні сумська філія «царства» припинила існування.
***
У Сумах тепер почувалися без остраху. Хоча «великий магістр» забомбив форуми погрозами в наш бік, стверджуючи, що ми навіть не уявляємо із ким зв’язалися, обіцяючи розібратися, спочатку наслати на нас всі сили пекла, потім просто погрожував. Ми ж, у свою чергу, показали хто є хто, стулили йому пельку, у приватній розмові висвітливши подробиці із його життя, про які, як йому думалося, не знає жодна жива душа, наприклад розказали, що нам відомо про його захоплення гей-порно, а також процитували кілька рядків із інтимного щоденника, який він ховає у сейфі.  
Місце Хана зайняв інший на прізвисько Бубєн, він намагається продовжити справу Хана на два мільйони долярів, та не може знайти фінансових кінців, хто саме обіцяв заплатити за виконання роботи. Звісно у нього є наші контакти, але діяти нахрапом, як попередник не наважується, бо, по-перше – невідомо що нам пред’явити, по-друге – були постраждалі бойовики, які ув’язуватися вже не хотіли і не радили нову босу, бо «тема мутна», Хан таки щез і щез за загадкових обставин.
Самим Рудольфом Стревом зайнялися британські спецслужби, які заморозили всі його рахунки, що пройшли повз нашу увагу. Рудольф спробував розібратися з невидимим ворогом, який підчистив основні депозити, та не було чим розрахуватися з виконавцями, а тут ще звинувачення у крадіжці, та ще й у кого – королеви Вікторії. Добили ображені екстрасенси, кожен хто яке зміг наврочення наслав і Скрев тяжко захворів, ноги віднялися.
Хана я один раз бачив уві сні. Професор таким чином навчився викликати нас без тілесного переміщення. Хан біг по темному місту, шукаючи станцію, аби вирватися із проклятих вулиць, де його переслідують демони, у його випадку це зграя доберманів, цього Хан боїться більш за все.
Випадково дізналися історію нерадивого спадкового кладошукача із Могриці Стьопки. На базарі йшли з Семибором повз ряди де можна дешево придбати старенькі книжки, наприклад мені якось пощастило купити “Пралайя ” Ігоря Гаркавенка, це такий собі український Борис Савєнков ХХІ століття. Зустріли могричанина, з яким спілкувалися під час збору інформації про загадкову скриню.
 Він геть здурів, — чомусь пошепки говорив могричанин, ніби непокоячись, що із натовпу вискочить шаленець Стьопка, — Вдень носився по селу, кричав, що за ним чаклун полює, навіть у церкві ховався. Та видно не допомогло. В храмі бедлам такий влаштував, та чи він накоїв — хтозна. Ікони поламані, кола намальовані, а самого Стьопку біля старого дубу знайшли.
 То ж де тепер ваш Хома Брут? — спитав Семибор.
 Звісно де — в дурдомі. Плаче, просить віддати його золото.
 У нього було золото? — поцікавився я.
 Хвастав що є, та коли поліз до кишені аби похизуватися, показав купу пробок з-під пива. Він дільничного тероризував, аби знайшов тих, хто його пограбував. Та поривався до суду, та не знав на кого подати, так і не пояснив хто його облущив.
 А позов конкретно про що? — знову спитав я.
 Ніби то книжку цінну вкрали.
Ми з Ладомирою побралися за звичаєм предків. Поїхали на Дніпро, де на старому капищі волхв Світовид здійснив ритуал. У Городному ми придбали будиночок, так би мовити, літню резиденцію.  
Семибор відкрив книжкову крамницю специфічного спрямування, книжки присвячені віруванням пращурів, ведичні амулети, поселився в будинку Орія, успадкувавши весь оцифрований антикваріатний мотлох, навіть козацьку шаблю із міліції викупив, Тризор тепер мешкає з ним. Магадар вирушив у навколосвітню подорож. У мене тепер можливість жити у двох країнах. Засів за книжку, яку планував давно написати. Пишу то в Лондоні, то в Сумах, то в Парижі. Подекуди їду до Співочих терас, де обираю місце під яблунями, набираюсь натхнення і пишу чорнильною ручкою на цупких альбомних паперах.

Травень — Серпень 7520

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Сергій Безталанний, 30-09-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79113411903381 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Анжела Дакворт «Крок за кроком». Чому талант не тотожний успіхові?
Генії — перша асоціація з людьми, які стали успішними завдяки своєму таланту. «Крок за кроком» доводить, …
«Денний звук»: реально про нереальне
Пам’ятаєте клубок ниток із бабусиного кошика, що так і просить його розплутати? Цей клубок нагадує мандрівку …
Лі Бардуґо «Королівство шахраїв»: продовження історії про благородних злодіїв
Після виходу «Шістки воронів» — першої книги дилогії «Кеттердам» — стало зрозуміло, що читачам варто …
Що «Занепад влади» означає для нас і влади?
Ми звикли вважати владу і систему чимось ворожим людині. У цьому нас переконують історичні факти, твори …