04.05.2006 р. Чи ж не швидко забуваємо про високі ідеї молодості? Забуваємо. Як доказ можу розказати історію з власного життя. Це було в листопаді позаминулого року, коли у Києві в понеділок почав збиратися Майдан. В телебаченні показували людей різного віку і сніг та говорили про мороз. І всі ставили запитання - чи вистоять серед цього снігу на морозі? І я про це думав, мав надію, що так, але боявся, що може ні... Вистояли! А згодом, переглядаючи старі папери, знайшов щось написане на подобу вірша, ще у липні 1982 року, коли тільки що минало перших 18 років мого життя. Почав я його словами „Чоловік все правди шукає!” („чоловік”, бо слово „людина” на Підляшші не виступає) та висловлював переконання, що „перенесе він нестерпний голод і холод”... А було ще ж і про готовність чоловіка до здолання „болю кривавих - від ворога - ран” і жертвенної - за правду, проти лицемірства - боротьби аж до смерті! І я через ці 22 роки і 2 місяці про це забув... Можна б оправдуватися - це справді багато часу минуло. Але ж ще два роки раніше, оснінню 2002-го написав фельєтон „Накази молодості”, в якому згадував саме ці перші слова тамтого вірша! Згадував... То може світ саме такий тому, що по якомусь часі про свою молодість починаємо лише згадувати?
* * *
Трохи сьогодні по обіді поїздив по околиці та фотографував. Вже почалася справжня весна - сонце, тепло, молода зелень, цвітіння дерев. Отже те, на що надіявся ще пізною осінню, коли було вже темно, холодно, гнило... Нормальна і добре всім відома циклічність - днів, років... Циклічність це обертання землі, її мандрівка по колу, одним словом щось кругле - як валок, яким розвалковується тісто. Добре, що це вже ж таки всього-на-всього метафора, бо справжнє валкування було б, мабуть, дуже боляче. Але... Зараз... Життя іноді й таке є!
