- Ти будеш їсти? – мама дістала з плити смажені бутерброди з сиром та м’ясом та повернула голову до сина.
- Ні, дякую. Мене нудить.
Пройшло три дні з тієї пори, коли в їхній з мамою трьохкімнатній квартирі поселилася Роксоляна – дочка маминого брата із Запоріжжя. І ці три дні були справжнім пеклом для Алана. По-перше, сестра була дуже хитрою. Інше можливо, й не грало б ніякої ролі, але до того ж вона була лесбіянкою. Принаймні, Алан був у цьому впевнений на 100 відсотків.
Вчора ввечері Ляна зайшла в його кімнату без дозволу. Навіть мама собі цього не дозволяла. Алан обурено наморщив чоло але не став відволікатись від комп’ютерної гри.
- Ти зайнятий? – невпевнено запитала сестра, причиняючи двері.
- Так, - коротко кинув Алан. Проте Ляна сприйняла це не так, як повинна була.
- Чудово, то я тут трохи посиджу і почитаю, - вона сіла в крісло та дістала якусь пошарпану книгу. Пошарпані та старі речі – ось був її коник. Весь її одяг був старим, сотню разів запраний та поношеним. Її шкіряні браслети вже майже вицвіли та втратили свій колір, а телефон у неї був, уявіть собі, нокіа 1100, - в мене в кімнаті немає світла.
- Емм, тобі змінити лампочку? – скептично кинув Алан, краєм ока спостерігаючи за сестрою. Вона була у все тій же чорній футболці та шортах, в яких і приїхала. Одяг висів на ній як на вішалці, адже вона була просто неймовірно худою. Та і грудей в неї не було. Тяжко ж їй буде в університеті, подумалося хлопцю.
- Не думаю, що це допоможе. Тітка сказала, що там ніколи не було світла і завтра прийде майстер, щоб налагодити це все.
Алан відчув себе бовдуром, вже вкотре за ці дні. Як він міг забути, що в третій кімнаті справді ніколи не було світла?
- Ну як знаєш, - невпевнено та тихо мовив він, щоб не втрачати впевненість.
- А в що ти граєш?
- Тобі таке не сподобається. Це «Скайрім».
- Оу, - сказала вона та відклала книгу в сторону, підводячись з крісла, щоб краще розгледіти гру. Вона підійшла до комп’ютерного столика та стала позаду Алана, - оу. Ти граєш за мага? Мушу тобі сказати, що це не найкращий вибір. Я пройшла «Скайрім» ще зимою і, знаєш, непогано так розкачала свого стрільця. Алдуін був дуже здивований. Ну, якби комп’ютерні персонажі могли дивуватися, то так би воно й було.
- Але мені подобається грати за мага, - Алан намагався бути ввічливим, але сестра несла в собі якусь дуже дивну енергію, яка не була підконтрольна хлопцю і це його страшенно дратувало. Він хотів було додати ще щось, але не знав що.
- Ну дивись сам. А ще, ти не туди пішов, там тупік. Повернись назад до тієї хатини, там є один квест, який…
- Ляна, я сам розберусь, - перервав її Алан, - і, будь ласка, не вказуй мені що робити.
Ляна тяжко зітхнула та пішла назад до крісла, взяла книгу та вийшла з кімнати.
Її кроки ще кілька секунд лунали в коридорі, а потім зникли. За мить Алан почув, що у ванній ввімкнувся душ.
- Блін.
І що це зі мною твориться, гнівно подумав хлопець, чому я поводжу себе як бидло?
Відповідь була одна – йому не подобалось Ляна. Страшенно не подобалась.
- Але ж чому? – пролунав голос в його голові.
- Я не знаю.
А зранку його почало нудити. Живіт не болів, але як тільки Алан уявляв їжу, то його починали зводити судоми.
- Ні, дякую. Мене нудить.
- Ооо, синку, чого? Це від твоїх сигарет! Скільки разів тобі казати, що це погано впливає на…
- Мамо, ти сама куриш, - скривився Алан, набираючи в стакан мінералки.
- Не сперечайся зі мною, я знаю, що кажу. Є різні організми. Мій не такий як в тебе. І взагалі, я курю тільки коли п’ю каву!
- На голодний шлунок, - тихо сказав Алан, щоб мама його не почула.
На кухню зайшла Ляна, ліниво потягуючись. Вона вже наділа на себе навушники, з яких лунала тяжка музика.
- Добрий ранок всім! – привітала вона.
- Люба, візьми з собою бутерброди до університету! Якщо хочеш – я можу тебе підкинути, до речі. Я за десять хвилин буду їхати в той район, потрібно владнати деякі справи. То як?
- Чудово, дякую. Мм, смачно. Алан, а ти чому не їси? – запитала Ляна, наминаючи бутерброд.
- Мене нудить, - вже вкотре за сьогодні сказав Алан.
- О, то це від сигарет, - посміхнулася Ляна.
(!!!)
- Знаєте, мені пора. На жаль, мені не у ваш район, то ж я мушу йти на тролейбус. До побачення.
І він вийшов з кухні, захопивши з собою в коридорі портфель.
Ні, я цього не витримаю, думав хлопець, з мене досить однієї мами.
І там, на зупинці, біля Алана проїздило безліч маршруток та автобусів. Але він не знав, що в одній з них їде його майбутня жінка.
